На світовому ринку культурних індустрій простежується тенденція поліпшення відвідуваності опери.
Це пов'язано з новими соціальними явищами, зокрема зростанням середнього класу як основного споживача матеріальних і соціальних благ.
Американська дослідниця Джулія Баклер стверджує, що буржуазія використала оперу для вироблення "морального кодексу". Таке досягнення європейської цивілізації як середній клас реалізовувалося за активної участі інституту опери.
Але в нас цей процес відбувався не в XVII столітті, як у Європі, а в XIX, коли "імпортовану" західну оперу почали сприймати як зразок соціального життя.
Нині відвідування опери перетворюється в один з найважливіших суспільних ритуалів, які формують закони і структуру соціальних відносин. І ми стаємо свідками цих процесів. Це не тільки державні мужі, що сидять у царських ложах, а й світська публіка - шоубізнесовий бомонд - як політичний, так і культурний.
А ще впадає в око прагнення освоїти архітектурний простір оперного театру, особливо організаторами всіляких акцій і презентацій (церемонії в оперних театрах, фільмування телепрограм). Відвідування опери в нинішніх реаліях має знову перерости в ритуал і створити тренд соціальної поведінки, спрямованої на "світське спілкування й статусний відпочинок".
Конкуренція опери з іншими видовищними мистецтвами активізувала пошук нових специфічних театральних виражальних засобів, способів вирішення давньої проблеми "оперний театр і глядач", що сприяло народженню деяких нових синтетичних форм мистецтва.
Відтак межі поділу мистецтва на "масове" й "елітарне" стають дедалі тоншими, що пов'язано з розвитком таких феноменів як high-pop і cross-over.
Власне, медіатехнології й уможливили існування цих феноменів, які трансформують високу культуру в масову. Опера досить пластично увійшла в сучасний медійний простір, випередивши багато інших видів і жанрів класичного мистецтва.
Завдяки цьому медійний образ опери, набуваючи відмінних, у порівнянні зі своїми історичними прототипами, рис, зближується зі зразками поп-жанрів. У сучасних умовах опера багато в чому розвивається за законами шоу-бізнесу.
Наприклад, відомо, що оперний театр давно рекрутує публіку з аудиторії, вже залученої до масової культури. Частка знавців і поціновувачів оперного мистецтва серед відвідувачів вельми невисока. Певний відсоток людей приходить в оперу з пізнавальною метою. І тоді твір оперного мистецтва виступає збіркою певної кодифікованої інформації.
Для людей з провінції основним мотивом походу в оперу є долучення до культури мегаполіса. Ще одним важливим мотивом для відвідання опери є бажання побачити виступ зірки. Адже сучасна театральна публіка стала більш поінформованою, а тому пропонований сучасний репертуар сприяє формуванню особливого типу платоспроможної публіки - "фестивальної". Так формується феномен фестивалізації культури, характерний практично для всіх видів мистецтва, але найбільш яскраво він проявляється в європейських країнах саме завдяки опері.
В Україні теж потужно розвивається фестивальний рух. Але оперні фестивалі поки що перебувають на периферії інтересу як публіки, так і ЗМІ. Хоча якщо поглянемо на фестивальну мапу, побачимо мінімум три оперні фести в різних регіонах: "Оксамитовий сезон в Одеській опері" - один з наймасштабніших оперно-балетних фестивалів України; "Операфест Тульчин" - дворічний open air фест, який активно розвивається за новими маркетинговими законами жанру фестивалю заради відродження унікального туристичного місця; Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької - проходить уже вшістнадцяте (!) у Львові, але поки що не став місцем культурно-туристичного паломництва, на відміну від, наприклад, Leopolis Jazz Fest або LvivMozArt.
Маємо два сезонні фестивалі в Харкові: літній Summer Opera Fest, яким уже тричі закривали сезон (це фестиваль прем'єр сезону, що минув, за участі зіркових гастролерів з різних оперних театрів країни), та осінній Схід OPERA, який цього року вже вчетверте представить успішні оперні та балетні вистави, теж за участі зірок національної сцени (солістів опери та балету Харківського, Київського, Львівського й Одеського оперних театрів), і оркестр Схід OPERA під керівництвом головних диригентів найкращих оркестрів України.
До цього переліку можна додати єдиний в Україні фестиваль оперети, опери та мюзиклу - Міжнародний музичний фестиваль "О-ФЕСТ", якому вже шість років і який акумулює навколо себе молоді креативні творчі сили: створює лабораторії, конкурси, шукає нових режисерів для нової опери, активно залучає музичних критиків, журналістів, аналізує, дискутує, фіксує.
Була перспективна заявка на міжнародний проект у вигляді разового фесту: Міжнародний фестиваль Ave Verdi 2013 року, присвячений 200-річчю композитора, що проїхався шістьма оперними театрами України.
Як бачимо, різні регіони України намагаються задовольнити потребу публіки в "ритуалі" відвідування Опери, інтуїтивно чи свідомо за допомогою фестивалів або оперних проектів розкручуючи бренд театру і міста.
Так закладаються основи для розвитку культурного туризму (внутрішнього і зовнішнього) в категорії "високе мистецтво".
Окрема дуже цікава й перспективна історія - проектні вистави.
Нині розвиваються масштабні світові проекти в галузі культури, які, руйнуючи державні кордони, формують світовий оперний простір - простір музичного театру. Що не в останню чергу впливає на формування якісно нового складу й механізмів поведінки сучасної оперної аудиторії.
Так, головним постачальником оперно-музичних сенсацій у цій категорії є формація Nova Opera, яка створила вже сім опер. Чотири з них активно подорожують світом і є актуальними з погляду входження України у світовий сучасний музичний контекст. Це - трилогія з опери-реквієму IYOV, опери-цирку "Вавилон" і опери-балету ARK; футуристична опера AEROPHONIA, trap opera Wozzeck і неоопера-жах "Гамлет" (Івано-Франківський театр).
Цього року ця експериментальна, але зріла формація відвідала Міжнародний фестиваль сучасної опери Prototype - можливо, єдиний фест сучасної опери, на якому показують прем'єри найсвіжіших постановок найсучасніших опер світу. Завдяки формації Nova Opera Україна вперше була представлена європейській спільноті як країна, що презентує модернову оперу.
Проект Open Opera Ukraine здійснює постановки найвідоміших опер епохи бароко. Саме його митцям належить гучна постановка опери "Дідона й Еней" Г.Перселла. До речі, своєю місією учасники проекту вважають формування нової культури споживання музичного інтелектуального продукту через здійснення сучасних оперних постановок, розвиток аудиторії та професіоналізацію молодих талантів.
Літо-2018 виявилося щедрим на нові оперні проекти з пошуками нової мови і спробою синхронізуватися зі світовими процесами в сучасному музичному театрі.
Культурологічне об'єднання VladOpera e.V. Петера Шварца на базі Луганського обласного українського музично-драматичного театру за участі солістів з шести країн світу здійснило в Сєвєродонецьку постановку опери В.-А.Моцарта "Дон Жуан" у межах проекту "Музику чути крізь стіни". До речі, крім вистави просто неба, відбувся ще й невеличкий фестиваль, який знайомив гостей, зокрема й іноземних, із Сєвєродонецьком. Значення цієї події для фестивального оперного руху України важко переоцінити, адже до всього цей культурний проект реалізовано поблизу території, де відбуваються воєнні дії.
Ще одна тенденція, пов'язана з оперою, - пошуки й використання експериментальних майданчиків (як-от Івано-Франківський "Гамлет" у підвалі), відкритого простору (від античних руїн до спеціально побудованих літніх театрів) - примушує говорити про фестивальний бум, який намітився у світі ще в останні десятиріччя XX століття і, нарешті, докотився до України.
Яскравий приклад - прем'єра опери "Алкід" Дмитра Бортнянського у постановці німецького режисера Андреаса Вайріха на унікальній локації - у Свірзькому замку. В рамках фестивалю LvivMozArt оперу "українського Моцарта" виконали вперше за 240 років, адже партитуру "Алкіда" тривалий час вважали втраченою і віднайшли лише наприкінці ХХ століття в Лондоні.
Цей проект - наочна ілюстрація всього викоаденого вище стосовно нової оперної публіки. Ще 1899 року американський соціальний теоретик Веблен запровадив поняття "демонстративна поведінка", під яким мав на увазі прагнення не тільки мати все найдорожче, а й долучитися до "елітних зразків художньої продукції". Через відвідування престижної прем'єри можна долучитися до того, що визначається як "фільтр для просіювання еліти". Навіть фотозвіти зі Свірзького замку ілюструють теорію повільного, але вже виразного процесу популяризації високого смаку, що неминуче веде до переплетення тих інститутів, які раніше вважалися взаємовиключними.
І, нарешті, дві фестивальні прем'єри кінця літа в рамках IV фестивалю "Оксамитовий сезон в Одеській опері".
"Орфей і Еврідіка" К.-В.Глюка. Важлива концептуальна річ у виставі - окуляри віртуальної реальності, за допомогою яких Орфей спускається у віртуальне пекло. Режисер Павло Кошка вивів на сцену балет, запросивши хореографом Олексія Скляренка (він працював у театрі Романа Віктюка як актор і хореограф). Київський сценограф Петро Богомазов на майже порожній сцені задіяв плунжери, плюс молодий виконавський склад - і класична опера за сюжетом давньогрецького міфу перетворилася на успішний, цікавий глядачеві життєздатний експеримент, який ось-ось стане правилом, а не винятком для Одеського театру опери і балету.
балета.
Логічним доказом цього став вечір "Останній романтик", присвячений Ріхарду Штраусу. На торішньому фестивалі головний диригент театру Олександру Самоїле сказав, що "є двоє великих Ріхардів - Ріхард Вагнер і Ріхард Штраус. Якщо їхніх оперних творів немає в репертуарі театру, значить, театр десь недотягує ... Я вірю, що слідом за Вагнером (концертне виконання "Тангейзера". - О.С.) ми поставимо й Штрауса". Свого слова Маестро дотримав і представив публіці сцени аж із чотирьох його опер.
Прем'єрою театралізованого концерту Одеський театр ніби входив у сучасність світового оперного мистецтва.
Під час овацій у фіналі стало зрозуміло, що в Україні є кому слухати Штрауса. Був приголомшливий прийом музики з її "односторонньо-перебільшеною оркестровою барвистістю" (диригент-постановник Олександру Самоїле), якої іноді бояться в інших оперних театрах України, мотивуючи сакраментальним "публіка не звикла, не зрозуміє, не доросла".
А публіка має безвіз і багато подорожує Європою, крутими європейськими оперними фестивалями і вже багато чого бачила.
А більш професійний глядач знає - без Вагнера і Штрауса сучасний оперний театр не може називатися сучасним і увійти у світовий контекст та рейтинг престижності.
Отже, конкурентні умови створено, виклик кинуто. І вже є певні сподівання, що "алаверди" буде саме з Львівської опери - нового творчого партнера Одеської (згадаймо прем'єру "Набукко" режисера В.Вовкуна і команди в Одесі та участь у фестивалі "Оксамитовий сезон" фольк-опери-балету Є.Станковича "Коли цвіте папороть" у постановці Львівської опери).
Вовкун оголосив програму "Український прорив", у рамках якої в театрі представлятимуть нові постановки творів українських композиторів, зокрема написаних у ХХ столітті, європейську класику, оновлений оперний фестиваль імені Соломії Крушельницької, який відбуватиметься що два роки і чергуватиметься з Міжнародним конкурсом "Балет фест".
Не випадково Львівська опера навіть свій 119-й сезон відкрила незвично за формою і суттю: влаштувала парад своїх провідних артистів, перед театром поставили столики, представили увертюри до кожної з прем'єр, які покажуть у новому сезоні, зробили онлайн-трансляцію вистави "Коли цвіте папороть", і її змогли побачити не лише глядачі в залі, а й львів'яни та гості міста - абсолютно звична практика в Європі.
Південно-західний альянс Одеської і Львівської опер наочно довів - українські оперні й музичні театри мають співпрацювати заради знакових постановок-проривів, організовувати обмінні гастролі, мотивувати глядача до культурного туризму, виходити на нову, ширшу аудиторію і створити нарешті міжнародний оперний фестиваль. Для цього є передумови. Про це свідчить навіть уперше проведені в рамках "Оксамитового сезону в Одеській опері" "Зустрічі в театральній вітальні", де музикознавці й критики обговорювали важливі питання функціонування сучасного музичного театру. І буквально за кілька днів, але вже в Києві, в рамках міжнародних конкурсів-лабораторій Musical art project - круглий стіл "Сучасний музичний театр. Український формат". Не знаю, чи домовлялися учасники про таке, але потреба проаналізувати стан музичного й оперного театру України, напрацювання в цій царині й проблемні питання, і як підсумок - ідея заснувати корпоративне видання просто-таки витають у повітрі.
Цей комплекс дій, думок, синергій конче необхідний українському музичному театру. Адже сучасний оперний світ - це як інша галактика, в яку маємо нарешті перелетіти.