На різних континентах практично одночасно запустили два серіали, спільного між якими - ні-чо-го. Окрім політичної складової всередині сюжетів. На українському "1+1" - "Слуга народу" (40 серій) з Володимиром Зеленським у ролі вчителя. На американському Showtime - 5-й сезон (12 серій) гучної "Батьківщини" з Клер Дейнс у ролі шпигунки. Паралельні сюжети поки що розвиваються, тому й відгук на них - обірваний.
Про "Батьківщину" - мимохідь. Цей фільм від серії до серії летить попереду паротяга. Не наздоганяючи натуру, що першою спалахує й гасне (як "Слуга народу" в Межигір'ї), а хвацько випереджаючи найсміливіші політичні події.
Враження - ніби різні політики, надивившись серіалів, потім і комбінують подальші катаклізми - згідно зі сценарними схемами.
У 5-му сезоні "Батьківщини" звучить фраза, від якої піт проймає. "З України може початися третя світова!" І це тільки квіточки. А ягідки - коли героїня Клер Дейнс (у попередніх сезонах вона втратила коханого, але отримала дитину), пробирається в саме лігво актуальних сирійських жахів. І замикає на своїй витонченій фігурці жадібні інтереси провідних розвідок світу - США, РФ, Німеччини.
Тоді як над Сирією свистять російські ракети, "Батьківщина", здається, знає траєкторію їхніх подальших польотів. Оскільки тут - ексклюзивний приклад багатосерійного фільму, який не "реставрує" історію (причому не в жанрі фентезі), а оперативно "моделює" її. На очах у глядача - синхронно з CNN та Euronews.
Схоже, ми спостерігаємо народження нової концепції "онлайн" серіалу. Вплетеного в найгостріші виклики поточного політичного життя всього світу.
Звісно, нашим місцевим серіальним майстрам поки що далеко до подвигів іноземних розвідників. І все ж - повернімося на Батьківщину.
У "Слузі народу" учитель історії Василь Голобородько (Володимир Зеленський) несподівано стає президентом України. Шлях на трон виявився коротшим, ніж багато хто припускав. У вільний від роботи час "історик" вибухає концентрованою матюкальною тирадою - з приводу партії, уряду та всього іншого, на тему "кому в Україні жити добре?". Монолог матюкальника потай записує учень і розміщує запис в інтернеті. Полум'яна промова сівача розумного, доброго, вічного збирає мільйони переглядів. За цим набирається й необхідна сума для передвиборного внеску.
Давня казка про Попелюшку набуває новітнього звучання. Оскільки принц-сквернослов - миттю в палаці, на коні. На вулиці Банковій.
Усі в сум'ятті - школа, Батьківщина, друзі. А сам Голобородько за 25 телевізійних вечорів має пройти ще й тяжкий "шлях пізнання". Усвідомлюючи - нами вже давно усвідомлене. І розсекречуючи - всі замшілі секрети Полішинеля. Те, що всі вони - ці політики, ці слуги народу - "гади й упирі". За яких, як діти до школи, ходять голосувати добрі й милі глядачі комедійного серіалу.
Репертуар "Кварталу" - як шпалери в малогабаритній квартирі. Тобто це вже така собі всеукраїнська психологічна неминучість - простір природного проживання. Клацай-не клацай, муч-не муч пульт - ефір заклеєний шпалерами made in "Квартал". Очі не натішаться.
У продукції цієї компанії не може бути плюсів або мінусів. У неї - тільки плюси. Оскільки головний плюс - на маківці весільного торта у вигляді дорогого сувеніра - невтомний жартівник, бешкетник, троль і фантазер.
Ще в довоєнні часи дідуся Кучми репертуар "Кварталу" проходив під рубрикою - "Ты служишь украшением стола, тебя, как рыбу, к пиву подают". З часом стіл уже прогинався від страв. Репертуар у всіх його проявах розрісся і почав самовідтворюватися.
Пригадується, за тим самим "столом" не раз возсідав (у палаці "Україна") і Микола Янович. Підтверджуючи своєю присутністю давно відому аксіому: сміється той, хто сміється останнім - причому не в засланні, а на Батьківщині.
Віднедавна "Квартал" і його популярний репертуар - не тільки окраса столу (новорічного, щовечірнього). У метафоричному сенсі, це й суспільно-політичний "дрючок". Опинившись у потрібних руках, він може розквасити будь-яку несимпатичну політичну фізіономію. Замочивши рейтинг того чи іншого "слуги" - до непрохідних відсотків.
У зв'язку з прем'єрою наберуся нахабства заявити, що, наприклад, рейтинг екс-президента В.Ющенка був системно добитий (окрім очевидних суспільно-політичних причин) ще й чинником "дрючка" від веселого "Кварталу". Коли на кожному шоу його акуратно били - і в брову, і в лоб, і навіть в око. Перетворюючи "слугу народу", за якого, до речі, голосувало півкраїни, на слугу певного жанру. У маску, опущену до образливого блазнювання, над яким "дозволено" насміхатися.
У цьому плані сама природа гумору компанії "Квартал" передбачає очевидний метафізичний нігілізм. На Батьківщині (над важливими представниками якої вони регулярно сміються) ні-ко-ли не може бути "світлої сторони Сили". Тут, на Батьківщині, згідно з версією "Кварталу", тільки карикатурна тьма і фейкові сутінки.
І, звісно, ідеальним політиком - поза полем критики - міг би стати тільки Він… Звичайно, Вася!
Талант виконавця Васі - Володимира Зеленського (а талант цей - незаперечний, що я не втомлююся повторювати) - не сонячний і не вітальний. Він, скажімо так, колючий, імпровізаційно-нещадний. Замість сонця в цих очах - рентгенівський промінь.
Щось схоже просвічує і в "Слузі" (черговому творі "Кварталу"), що отримав чергову ліцензію - "на любов до Батьківщини", так, як вони цю любов відображають.
Тобто, як відомо, є "ліцензія на вбивство", а тут - "ліцензія на любов".
Оскільки ж штат сценаристів у цій компанії не вичерпається ніколи, тема "любові до Батьківщини" (коли, наприклад, скромний учитель може стати грізним президентом) реалізується творцями на телеекрані - по-різному. Через політичну сатиру. Через політичну кон'юнктуру.
У творчості "Квартальної" спільноти природно уживаються і достойна громадянська позиція, і нижчеплінтусна вульгарність.
Можливо, заживу слави ізгоя на Батьківщині, але знову повторю своє категоричне - ні. Заперечуючи проти слабо запіпіканих матюкальних тирад Васі-Вови - у відносно дитячий телевізійний час.
Незадовго до прем'єри, до речі, матюкальний монолог був запущений в інтернет. Як елемент піар-кампанії. Без купюр. Насолодилися, захопилися. Життя змінилося?..
Звісно, і в повсякденному житті "гумор" день у день стає все терпкішим і чорнішим. Взагалі, незрозуміло, як і про що жартувати, коли все ще (не на екрані) гинуть діти, а бабуся (несеріальна), отримавши авізовку, шукає мотузку й залишає записку: "У моїй смерті прошу звинувачувати…"?
Батьківщині не до сміху. І тим, хто нас веселить - офіційно (скажемо так), - значно легше дражнити, грубіянити, мочити, стібати. Важче - лікувати. Для цього необхідна інша природа комедійного обдарування - сонячна, цілюща. Тобто дефіцитна й "ретроградна".
Структурний принцип "Слуги" - традиційна модель "Бобик у гостях у Барбоса". "Квартал" з очікуваними жартами-масками десантується на територію багатосерійного художнього кіно. Не анексуючи цю територію, а ніби прогулюючись по галявині.
За художність кінотвору відповідають кілька драматичних артистів. Серед яких Н.Сумська, яка з підкреслено одеським акцентом лукаво грає маму головного героя. І ще, мабуть, С. Боклан, що виступає в ролі політтехнолога-"Вергілія". Він і проводить Данте-Зеленського всіма колами передпрезидентського "раю". Спокуси й аванси; очікуване Межигір'я вкупі з його живністю; фахівці з пілінгу та інший "педикюр".
Н.Сумська і С.Боклан мимоволі передають своє внутрішнє (трохи іронічне) ставлення до того, що відбувається. Мовляв, смійтеся, друзі, на здоров'я, але ми лише гості на цьому святі життя. А господарі - інші.
І тут справді вже діло хазяйське - як знімати і як розкривати українське політичне підґрунтя в комедійному кіно виробництва "Кварталу".
У жанровому ключі, очевидно, цей проект веселішим був би у вигляді ситкома. З неодмінними оплесками й закадровим реготом. Гра "ніби всерйоз" - з усією належною "натурою" (наприклад, демонстрацією справжньої таблички на справжньому будинку АП) - віддає претензійністю та бажанням повчати.
Принцип паралельного монтажу - герой "ще" вчитель і герой "уже" президент - від серії до серії втрачає ритм, дію, тупцює на місці. Пафос видовища - "вгорі" погані, а "внизу" святі - добродушний, але банальний.
Можна подумати, не ті, хто внизу, приводять нагору тих, кого потім регулярно проклинають і висміюють.
"Це твоя батьківщина, синку!", - мораль відомого анекдоту стосовно всіх незадоволених. І тих, хто нагорі, і тих, хто внизу.
"Слуга" поки що й скидається на розтягнутий анекдот. Сюжетна канва, яка компактно вмістилася б у півторагодинний фільм, - як та муштра з хвостом нещасного кота: тягтимуть півтора місяця, доки іскри з очей не полетять.
Що стосується Слуги, тобто Господаря, тобто героя, зіграного талановитим Зеленським, - не може бути двох думок. Це - бенефіс народного артиста.
Правда, з погляду комедійного парадоксу й експериментів з амплуа, в ролі історика мав би веселіший вигляд, наприклад, артист із тієї ж компанії - Євген Кошовий. Його повсюдна "народність" і відкрите дурняклеєння - у ролі "інтелігентного" вчителя, а потім і в образі президента - були б ефектнішими, гострішими. Принцип "міщанин у дворянстві" - це розбіжність і невідповідність. Згідно з прописними законами комічного, контраст породжує сміх. Зеленський - як усталений феномен - здається, з самого початку серед тих, хто завжди "зверху" й "нагорі". Жорсткий, не позбавлений помірного цинізму, розумний обдарований гравець. Такий збірний художній образ на одну зарплату вчителя не проживе. Він, як Паніковський, швидше, оптом купить - і школу, і Батьківщину.
P.S. Непідбитий підсумок незакінченого перегляду: популярний канал можна привітати з експериментами в жанрових нішах. Комедійний політсеріал - ноу-хау "1+1". Якщо взяти до уваги, що цей канал недавно випестував ніжну філософську прокатну "Пісню пісень", то, безумовно, всі жанри дуже хороші. Крім - нудного.