Будинок ветеранів сцени у Пущі-Водиці під Києвом нині об'єднує під своїм дахом 16 літніх митців. У кожного з яких - свої творчі історії, свої драми. Різні драми неодноразово переживав і цей Будинок.
Півтора року тому гучного розголосу набула публікація на сайті Радіо Свобода - "Не для публіки: що ховають у Будинку ветеранів сцени під Києвом?" (4 січня 2016 р.). На той час у Національної спілки театральних діячів України (якій і підпорядковується Будинок ветеранів) було інше керівництво. Тоді ветерани розповідали ЗМІ про своє нестерпне життя, зверталися до народних депутатів та міністрів, скаржилися, що їм не видають необхідних ліків, погано годують, вимикають електрику, а, наприклад, приміщення, в якому міститься плазмовий телевізор, взагалі замикають на ключ, аби нічого не вкрали.
І це далеко не всі проблеми, про які постійно говорили ветерани.
Серед таких - і недостатнє фінансування Будинку Мінкультом, і внутрішні проблеми з керівництвом, що здійснюється методом сімейного підряду.
Не за наказом "згори", а за велінням власного серця приблизно тоді ж долучилася до ситуації в Будинку заслужена артистка України Олеся Жураківська. Вона привернула увагу спільноти до різних проблем літніх митців, збирала кошти на усунення негараздів. І багато ветеранів на неї буквально молилися. Та й моляться досі.
На своїй сторінці у Фейсбуку Олеся постійно інформує друзів про надважливі кроки, які робляться для поліпшення життя літніх людей. Актриса щиро радіє разом зі своїми старенькими підшефними: ввімкнули опалення, завезли продукти, запросили ветеранів на перегляд київських вистав!
Для когось, може, це й дрібниці. А насправді - то серйозна громадянська місія чудової актриси і самовідданого волонтера.
Недавно Олеся Жураківська стала офіційним представником у новому складі НСТДУ з питань соціальної політики. Вона ж, за погодженням зі Спілкою, також здійснює контроль за роботою керівництва Будинку ветеранів.
Цього тижня спільно з очільником НСТДУ, народним артистом України Богданом Струтинським Олеся Жураківська запросила ЗМІ у Пущу-Водицю, в Будинок ветеранів, аби поговорити про наболіле, послухати про тривожне, помріяти про краще, розвіяти різні інсинуації стосовно того, що, мовляв, цей Будинок скоро закриють, а землю комусь продадуть.
До речі, такі інсинуації - з якоюсь лихою метою - постійно запускають такі ж лихі люди. Можливо, для того, щоб літніх людей тримати в якійсь постійній напрузі?
Голова НСТДУ Богдан Струтинський вже у Пущі-Водиці розповідає: "Я дуже хочу, щоби наші ветерани сцени не переймалися ніякими провокаціями й не слухали нісенітниць та відвертої брехні. Цей будинок був, є, буде. У ветеранів є захист - і з боку НСТДУ, і з боку Мінкульту, також із боку Міністерства соціальної політики. Міністр культури Євген Нищук знає про проблеми Будинку ветеранів, і саме вирішуються питання збільшення його фінансування на наступний рік.
Лише рік як я юридично зареєстрований головою НСТДУ, але з перших днів на цій посаді постійно звертаюсь і до депутатів, і до керівників театрів із проханням підтримати Будинок. Багато театрів розуміють ситуацію й відгукуються. Надзвичайну волонтерську роботу тут проводить чудова актриса Олеся Жураківська, за що їй велике спасибі".
Тим часом очільник НСТДУ, спілкуючись із ветеранами, не оминає нагальних проблем Будинку у Пущі-Водиці. Каже, що на рівні керівництва Будинку фінансово-господарська діяльність, на жаль, здійснюється з порушенням стандартів ведення бухгалтерського обліку, що є системним недопрацюванням різних поколінь місцевих керівників.
DT.UA стало відомо, що загальне фінансування Будинку ще з початку року становило 1 млн 265 тис. грн. І цих коштів, які скеровує Міністерство культури на забезпечення життєдіяльності Будинку ветеранів, украй недостатньо - особливо в умовах нашого теперішнього складного життя.
"Все тут має бути прозорим. Навіть якщо на території Будинку є вулики, то ми мусимо розуміти, що мед із цих вуликів має потрапити на стіл до ветеранів", - каже Струтинський. І, до речі, тема вуликів та меду, "яким не наїсися ложкою", постійно виникала в розмовах між ветеранами і гостями (про це трохи нижче).
***
Нагадаємо, що свого часу, а це 50-ті ХХ ст., Будинок у Пущі-Водиці заснували з ініціативи Наталії Ужвій (вона тривалий час очолювала Українську театральну спілку). У різні роки за різних життєвих обставин у цьому ж Будинку перебували видатні українські театральні майстри. Наприклад, Володимир Михайлович Дальський. Великий актор-франківець не втрачав почуття гумору навіть у вечірній період свого життя, він тут навіть закохувався…
Сьогодні ж у цьому Будинку мешкає актор-патріарх Київського театру російської драми імені Лесі Українки Анатолій Георгійович Решетников. Народний артист України, лицедій, якого пам'ятає не одне покоління київських театралів у яскравих виставах його рідного театру. На українській сцені він зіграв 103 ролі! А одна з останніх його вистав - "Повернення в Сорренто" (за п'єсою Альдо Ніколаї) - виявилася певною мірою пророчою в одному з сюжетних поворотів: там також ішлося про будинок для літніх людей.
Анатолій Георгійович щиро спілкувався з гостями Будинку, згадував своє минуле, хвилювався за майбутнє. Своєю чергою, Богдан Струтинський казав, що просить телефонувати йому особисто, коли виникне бодай якийсь натяк на провокацію, адже підтримка ветеранів - не "декларація про наміри", а реальна робота, яка має тривати постійно.
DT.UA тим часом пропонує фрагменти прямої мови і мешканців, і гостей Будинку, довкола якого частенько вирують пристрасті.
***
Олеся ЖУРАКІВСЬКА, офіційний представник НСТДУ, керівник напряму соціальної політики та контролю за роботою Будинку ветеранів сцени ім. Н. Ужвій:
- Моя місія у цьому Будинку розпочалася кілька років тому. Якось зателефонували знайомі і сказали, що приміщення Будинку, в якому зберігається їжа, перебуває в жахливому стані. Я тоді мобілізувалася, зібрала близько
30 тис. дол. І тоді ж почався капітальний ремонт того самого приміщення.
Тепер це найкраще приміщення на території Будинку - тобто склад продуктів.
А вже через рік, завдяки спільним зусиллям, ми замінили декілька вікон, купили чотири холодильники, зробили ремонт у їдальні та в технічних приміщеннях.
Але, на жаль, проти мене - з боку керівництва Будинку - розпочалася якась дивна, а іноді й агресивна кампанія. Я тоді навіть розгубилася. У приватних розмовах людям не просто розповідали нісенітниці, а відверто брехали - нібито "вона зібрала гроші і вкрала їх!" Дійшло до того, що телефонували навіть моєму художньому керівникові Едуарду Митницькому: мовляв, "що це у вас така жвава та Жураківська, ану вгамуйте її!"
Це все справді дуже дивно…
Тому на певний час я трохи дистанціювалася від цього Будинку. Звісно, телефонувала їм, запитувала, як життя, адже тут мешкають добрі люди, віддані своїй справі. Хоч і працювати тут важко: люди хворі, літні. Всі вони як діти.
І ось у середині серпня нинішнього року мені повідомили, що на рахунку Будинку взагалі немає ніяких коштів і нема за що купити продукти для ветеранів сцени.
Мене тоді це так вразило, що почала знову активно збирати кошти, аби підтримати ветеранів. У тому числі почали збір коштів на погашення заборгованості за опалення.
І коли я щиро сказала, що керівництво цього Будинку діє не по-господарськи, - проти мене знову розпочали війну. Знову посипались якісь "звинувачення", дикі наклепи. Піддавали сумніву всі мої щирі вчинки.
А тим часом лише в нас у театрі запропонували один робочий день на місяць працювати на користь Будинку ветеранів. І в результаті перерахували 14 тис. грн.
Переконана, що кожна людина, якщо вона хоче щось зробити корисне, мусить брати в цьому процесі активну участь. І ще раз наголошую, що та ситуація, яка сьогодні склалась у Будинку, - наслідок недбалого господарювання. Тут повинен бути керівник, якому можна стовідсотково довіряти. Тобто хороший менеджер, котрий зможе по-господарськи організувати весь процес, правильно провести тендери. А тут узагалі незрозуміло - як усе закуповується, за які гроші?
І, взагалі, інколи виникає враження, що вся наша велика допомога миттєво кудись "зникає" - як вода в пісок.
Наприклад, одна людина, котра працювала раніше в медичному пункті, попереджала мене (перед тим, як я ввезла сюди медикаменти): "Олесю, рознесіть це все їм особисто в кімнати…" Щось схоже було на Новий рік. Приїхали з подарунками й хотіли влаштувати ветеранам сюрприз. Нам сказали: "Краще все це рознести по кімнатах, бо…".
У зв'язку з цим Будинком є одна моя улюблена тема - мед і вулики. Було тут 40 вуликів. Лишень уявіть, скільки з них можна викачати меду. Запитала якось ветеранів: скільки ж вам дали меду? Виявилося, по
200 грамів. А це на всіх - лише три літри. А ще на території Будинку є клітки з кролями. Запитую: що то за кролі? Керівництво каже, мовляв, усе в нас для ветеранів! Звертаюся до ветеранів: ну і як вам кролятина? Кажуть: скуштували тільки раз…
Я - за позитивні зміни, за покращення життя літніх людей. І якщо ми говоримо про любов до цього покоління, то любов насамперед - це добрі вчинки.
Олександр БАЗАРНИЙ (директор Будинку ветеранів):
- Я, практично, виріс у цьому Будинку в Пущі-Водиці. Мій батько - Сергій Георгійович Базарний - керував цим закладом 38 років! Ще дитиною я збирав тут яблука. Так, сторонній людині досить дивно спостерігати, як різні табори сперечаються між собою. Адже ветерани ніби розділилися на табори. Дехто з них мовчить і не хоче взагалі говорити. Ось кажуть, що я отримую 8 тис. грн, але моя зарплатня - 6 тис. Іншого "бізнесу" в мене немає!
Стосовно вуликів… Справді, є вулики. Але меду вони приносять небагато. Навіщо я розвів цих бджіл? Бо сад посаджений 1959-го, і ці бджоли запилюють яблуні, а потім з'являються плоди. Ми варимо компоти, робимо сушку. Для себе особисто я не збираю яблук.
Якщо відверто, то тут, у Будинку, дружньої сім'ї майже ніколи не було. Театральні люди ніби продовжують грати якісь свої "ролі"... І це типові стосунки в театральному середовищі.
Докоряють бібліотекою: там почала валитися стеля, і ми винесли книжки на перший поверх. Так, бібліотека зараз невпорядкована. Я звертався в бібліотеку ім.Вернадського, щоб нам сюди прислали фахівця, котрий би зробив бібліографію…
У нас у Будинку є вакантне місце медичної сестри. Але ж зарплатня 2400 грн. А це специфічна робота з людьми поважного віку. Не кожен медик відгукнеться.
Все, що привозять у Будинок - продукти, медикаменти, миючі засоби, - все це обліковується.
Втім, не хочу, щоб склалося враження, буцім я "вчепився" за директорське місце. Я все роблю на благо ветеранів.
Ірина МЕДИНА (театральний критик, мешкає в будинку 10 років):
- Теперішнє керівництво Будинку "розпочало" свою роботу з того, що буквально розвалило нашу бібліотеку на другому поверсі. І тепер люди ходять одне до одного й постійно перепитують: "У тебе є якась книжка чи журнал?" Досі вся та бібліотека звалена в купу в якійсь кімнаті. Або… У нас на другому поверсі були портрети В.Немировича-Данченка і К.Станіславського. Навіть вони кудись зникли! На тому ж другому поверсі є актова зала з великою верандою. І є літні ветерани, котрі не можуть щоразу виходити навіть на територію Будинку. І вже майже два роки ті приміщення не відчиняють, бо там телевізор-плазма і синтезатор. Буцімто ми це все можемо "вкрасти"!
Знаєте, крім таких недобрих побутових подробиць, є ще й постійний психологічний пресинг. Є нагнітання розмов про те, що нас звідси виженуть, виселять, "розкидають" по різних притулках. Із якою метою це все нагнітається на місцевому рівні?
Я вже тривалий період тут живу і щоразу чую одне й те ж - борги, борги, борги. Наприклад, керівництво видає черговий наказ - мовляв, три години на день буде вимикатися світло, бо "борги". І після 12-ї ночі взагалі не можна вмикати світло. Але ж ми - творчі люди, ми не звикли до такої "темряви". І якщо тут і є певні проблеми, то, повірте, всі проблеми Будинку часто вирішуються саме за рахунок ветеранів. На жаль.
***
Через два роки Будинок у Пущі відзначатиме 60-річчя від дня заснування. 60 літ - тривалий період і цікавий вік. Богдан Струтинський на зустрічі в Пущі каже, що, попри всі проблеми, які постійно доводиться сьогодні долати в культурній сфері, варто максимально підтримати Будинок ветеранів - діяти в рамках закону, зміцнювати менеджмент, намагатися створити умови для проживання літніх людей за найкращими європейськими стандартами.
Нещодавно деякі українські театри виділили свої кошти на підтримку Будинку у Пущі. Це - Херсонський театр імені Куліша, Харківський оперний театр, Київська Національна оперета, Театр на лівому березі Дніпра, а Київський обласний театр ім. П. Саксаганського (Біла Церква) цього дня привіз подарунки від меценатів. Тривають перемовини і з іншими сценічними колективами щодо їх участі у важливій та благородній справі підтримки Будинку.
Власне, ідея підтримки Театрального Будинку в Пущі - то нагальна ідея, яка і мала би об'єднати різні українські театри. І, дасть Бог, колись об'єднає.