У повісті українського письменника Андрія Чайковського «Бразилійський гаразд», написаній наприкінці ХІХ ст., гірко й талановито змальовано долю західних українців, які, щоб виборсатись із жаху нужди і прірви соціального розшарування, покидають рідну землю і рушають світ за очі за океан шукати кращої долі. Але й у далекій Бразилії не знаходять собі щастя...
У моїй сім’ї зберігалися листи з неймовірно далекої Південної Америки, на яких наші близькі родичі, що виїхали з України в 30-ті роки ХХ ст., із оповідями про емігрантське буття залишили мазок червоного, зовсім не схожого на наш чорнозем, грунту...
Спільний проект київського фотохудожника Віктора Марущенка та Центру сучасного мистецтва при НаУКМА, очолюваного Юрієм Онухом, після тривалих і марних пошуків меценатської підтримки таки проторував шлях у пошуках нового бразилійського гаразду. А якщо конкретніше — то на одну з найвідоміших у світі мистецьких бієнале в місті Сан-Пауло, що вже не одне десятиліття пропагує Бразилію, її культуру й збирає з усього світу митців усіх можливих напрямів модерного мистецтва.
Українцю важко уявити, що може не тільки існувати величезне триповерхове мистецьке поле площею 25 000 кв. метрів (витвір геніального архітектора Оскара Німейера), а й приймати сотні тисяч (!) відвідувачів. Не треба бачити жодної політики в парадоксальній назві і суті української експозиції «Донбас — країна мрій» — це просто щирі, не бутафорські фрагменти життя жінок у шахтарських селищах, які заробляють на прожиття роботою в нелегальних шахтах, що, мов кротовища, сточили землю «процвітаючої» Донеччини. Але ці фотографії — не патологічна зловтіха над абсолютно нежіночим існуванням, це не натуралістичні персонажі з «Жерміналю» Еміля Золя. Ці жінки —і молоді, і не дуже, — відчуваючи свою довічну приреченість на животіння серед безрадісних пейзажів скаліченої землі, витворюють свою вигадану країну — dreamland, наївно прикрашаючи свої вбогі житла фотошпалерами з яскравими тропічними едемами, відмивши їдкий вугільний порох, причепурюються, мов перед карнавалом у Ріо. Хоча в Бразилії, мабуть, не так багато людей знають, де не те що Донбас, а й Україна, роботи Віктора Марущенка настільки загальнолюдські, що не потребують пояснень. Адже прагнення за будь-яких обставин залишатися людиною і бути щасливим не залежить від того, живеш ти на тлі сірих донецьких териконів чи смарагдових пальм на березі теплого Атлантичного океану.