Одним з найбільш розрекламованих видань, представлених на виставці, виявився «Брат» Ігоря Беркута і Романа Василишина. Постери в метро із закликом «відкрити нові імена», відгуки в пресі, інтернет-блоги оповіщали про цей хіт «художньої політичної аналітики», який мав змусити нас «подивитися на Україну тверезими очима — через призму російського чинника». А саме — Володимира Путіна, зображеного на обкладинці. Його, судячи з рейтингів продажу в книгарнях, київські бабусі люблять не менше, ніж міського голову.
Видання вабить око промовистою обкладинкою: портрет Путіна, над ним — заголовок книжки в кольорах українського прапора. Всередині — великі яскраві фотоілюстрації, контрастні шрифти.
Загалом обкладинка не вводить в оману. Це не постмодерна гра і не іронічна фантастика. Новоспечені письменники цілком серйозно переконують українського читача, що російський прем’єр-міністр — справжній Месія для України. Достатньо проглянути назви розділів: «Император. Пришествие», «Император. Второе пришествие». Добре, що до третього пришестя не дійшло — звучало б неправдоподібно. Мабуть, тому наступний розділ назвали «Император. Третий срок».
Співавтори не оригінальні: видань, що пророкують сценарії воєнних конфліктів у геополітичному трикутнику «Україна—Захід—Росія», які обов’язково закінчуються кінцем «проекту Україна», розвалом нашої країни, її «рятівним» поверненням у лоно «великої і непохитної», — безліч (а надто останнім часом) на російському ринку. От тільки до українського читача вони майже не доходили — чи то їхні видавці продукують їх виключно для «внутрішнього споживання», чи то наші книготорговці бридяться їх брати. Українська за походженням (видана київським видавництвом «Саммит-книга») книжка «Брат», треба думати, має заповнити це провалля, стати пробним каменем, який покаже наскільки невибагливою є українська аудиторія.
Попри рекламну кампанію, «лідерство у продажах» та інший піар, презентація «Брата» на «Медвіні» 3 квітня зібрала небагато людей, хоча фуршет до, під час і після неї все ж таки декого привабив. Гості могли почастуватися горілкою «Путінка» і бутербродами із салом. Можливо, саме цей момент заходу для них видався найкращим.
У міні-виставі оригінального жанру реакцію перших осіб державної влади на описані в книжці прогнози щодо політичного розвитку України намагалися правдиво (з погляду авторів) й переконливо продемонструвати молоді актори. Сказати, що ролі Ющенка, Януковича і Тимошенко їм вдалися, важко. Зате присутні змогли вкотре покепкувати з українських політиків і висловити своє захоплення російським «імператором».
Яке місце посяде цей опус у літературному просторі України? Пересічний читач полюбляє скандальне чтиво про політиків, а ще — роздивляється рекламу в метро, тому п’ять тисяч примірників (такий наклад видання), скоріше за все, розійдуться швидко. Можливо, навіть швидше, ніж популярні детективи та романи про любов. Український читач черговий раз має шанс викинути гроші на книжку невисокої художньої якості, яка переконує його у власній меншовартості та недолугості. Це, хай як дивно, часом має позитивні наслідки — подібні твори так рельєфно змальовують «переваги» певних «історичних сценаріїв», що стають радше застереженням від помилок, ніж прямою пропагандою.
Попри обіцянки, поспілкуватися з авторами «Брата» гостям «Медвіна» не вдалося: з певних причин вони на презентацію свого бестселера не з’явилися. Отже, «відкрити нові імена», як закликалося в рекламі, не вдалося.
Проте зорі справді народилися.
Того ж дня відбулася презентація ще однієї книжки. З її обкладинки не дивиться відоме обличчя, вона не приверне увагу любителів глянцю та конспірології. Проте викладена в ній історія цікавіша за деякі детективи. До того ж, на відміну від «можливих сценаріїв», — цілком реальна. Це — історико-документальне дослідження про історію Київського планетарію під назвою «Як народжувалися зорі», видане з ініціативи Міжнародного центру «Універсаріум». Перед нами — історія людей, котрі є фундаторами першого в Україні закладу, який демонстрував явища небесної сфери. А також розповідь про «доброзичливців», які перешкоджали їхній роботі від самого початку, — в особі правління товариства «Знання» України.
У результаті тривалої боротьби за майно і справедливість, до якої було залучено всі гілки влади (в тому числі і мас-медіа), колектив Київського планетарію програв. Натомість з’явилася книжка про народження зірок. Правдива і непафосна.
Вона справді схожа на детектив, щоправда документальний. З першої сторінки бачимо результати копіткої роботи з архівами: історичні довідки, витяги з правових документів (угод, рішень, постанов). Спершу навіть здається, що читати буде нецікаво. Але це відчуття швидко зникає. Бо розумієш, що кожне наведене слово і цифра — важливі. Завдяки їм автор точно відтворює хронологію подій. Він не пояснює наведені факти, а лише налаштовує на роздуми влучними підзаголовками до кожного розділу. А відповідь на запитання «Чия правда?» читач знаходить сам. Його відкриття ніяк не вплине на сьогоднішню ситуацію: люди, які створювали Київський планетарій, залишилися без свого творіння. Втім, продовжують працювати — у науковому, культурному, просвітницькому напрямах.
— Книжку ми планували видати 2005 року до 100-річчя від дня народження професора Сергія Всехсвятського, засновника першого в Україні планетарію, — зазначив автор Сергій Кузнєцов, генеральний директор міжнародного центру «Універсаріум». — Але перипетії навколо Київського планетарію тривали, і дослідження не було завершене. Тому видання побачило світ у 2009 році, який Міжнародна астрономічна спілка разом із ЮНЕСКО та Генеральною асамблеєю ООН оголосила Міжнародним роком астрономії.