UA / RU
Підтримати ZN.ua

БОЖЕСТВЕННА МОНСЕРРАТ

9 червня сталася одна зі знакових подій, що неминуче залишаються в пам’яті меломанів і, деякою мірою, позначають зміну епох...

Автор: Олександр Москалець

9 червня сталася одна зі знакових подій, що неминуче залишаються в пам’яті меломанів і, деякою мірою, позначають зміну епох. Принаймні для нас, відірваних від усього, що відбувається на «передньому краї» оперного фронту. Світові оперні зірки відвідують наше місто вкрай рідко. І за дивним збігом уже тоді, коли вони не просто стали зірками світової величини, а й, мабуть, перейшли певний рубіж, за яким магія імені значиміша, аніж колишня вокальна форма. Протягом останніх десятиріч і досі для нас, жителів пострадянського простору, існують тільки три-чотири оперні зірки світової величини. Ті самі, котрі й двадцять років тому виблискували в новорічних «вогниках» класичної музики, закуплених Центральним телебаченням.

Зрушилися пласти історії, а ми досі вважаємо, що найпершими зірками у світі є Паваротті, Каррерас (обидва, до речі, практично закінчили кар’єру вокалістів), а також, зрозуміло, Домінго і велика Кабальє. Відтоді як божественна Монсеррат кожної новорічної ночі співала з наших телевізорів «Каста Діва», тримаючи в руках якусь гілочку, ми не можемо назвати майже жодного іншого сопрано у світі, яке можна було б вважати рівновеликим прославленій примадонні. Ніхто з «активно діючих» зірок світової величини ніколи не приїжджає до нас на гастролі в розквіті сил. Тому ми так і не знаємо жодного імені, пов’язаного із сьогоденням оперного мистецтва. Нашій свідомості доступні тільки легенди, які охоче гастролюють у країнах третього світу тоді, коли їхня кар’єра переходить у стадію завершального, «щадного» тріумфу.

Монсеррат Кабальє виступила в Києві вдруге. І знову з повним аншлагом. Ніхто з присутніх у залі так і не встиг подумати про те, що на нашому віку нам жодного разу не довелося слухати виступи Кабальє на оперній сцені, що нам жодного разу не довелося бачити і чути її у колишні роки. Ми жадібно всотуємо те, що дарує нам доля, і навіть гадки не маємо про те, наскільки насиченим мало б бути оперне життя нашого міста, якби воно було Парижем чи Міланом. Тому, облишивши нарікання з приводу нашого постійного повного невідання, порадіємо тому, що маємо можливість хоч іноді чути.

Для концерту Монсеррат Кабальє вибрала кілька арій, котрі дипломатично дозволяють заповнити програму, але не стомити співачку. У сценах із «Отелло» і «Адрієнни Лекуврер», що прозвучали в першому відділенні, є величезні оркестрові вступи, практично немає ризикованих високих нот. Зате багато можливостей продемонструвати тембр і насолодитися мелодійною красою. Вся фінальна сцена Дездемони була виконана з особливою відчуженістю, і, напевно, саме так і потрібно її співати, не впадаючи в перебільшення і зберігаючи лише внутрішнє заціпеніння, що тяжіє над героїнею у фіналі опери. Втім, дует із «Федри» У.Джордано, що завершив перше відділення, зажадав трохи більшої «викладки», але також був виконаний бездоганно. Супроводжували велику Кабальє двоє «кабальєрос», які також стали бажаними концертантами для київської публіки. Відразу ж хочеться сказати, що найбільшим потрясінням став виступ Володимира Гришка. На щастя, він — наш співвітчизник. Тому втілює те саме «сьогодення» оперного мистецтва, яке не повністю приховане від нас. Гришко довів, що він дійсно здатен полонити світ своїм мистецтвом. Іспанський диригент Мігель Ортега, із яким незмінно виступає Кабальє, недавно заявив в інтерв’ю, що добре знає Володимира Гришка, «оскільки це артист світового рівня». Без усяких знижок на те, що він наш співвітчизник, хочеться шанобливо зняти капелюх перед цим чудовим артистом! Що ж стосується іншого «кабальєро», Миколи Баскова, його участь у концерті була даниною місцевій моді. Хоча Микола все одно порадував тих, хто здатен оцінити його мистецтво. Найтяжче довелося істеричним фанаткам московського солов’я, котрі ніяк не могли змиритися з тим, що Миколі рано чи пізно довелося все-таки закінчити свій виступ.

У другому відділенні зі світової оперної класики Кабальє виконала тільки лаконічну арію Лауретти з «Джанні Скіккі» Пуччіні. Далі в її виконанні звучали уже фрагменти із сарсуел та іспанські пісні. Тут у багатьох пробіг холодок по спині: в іспанському репертуарі Кабальє несподівано повертається до нас якимось особливим своїм боком, у її образі віє особлива сила та зачарування, із якими для нас асоціюється все іспанське в музиці. Вона молодіє на очах і частіше, аніж зазвичай, заливається своїм винятковим, променистим сміхом. Прозвучав також дует із «Веселої вдови», виконаний із Володимиром Гришком. Цей дует, певне, вважається фірмовим «десертом» оперних зірок. Бо ще Хосе Каррерас вважав за необхідне виконати його в Києві під час свого концерту. Цікавою знахідкою став «біс», що прозвучав наприкінці — обидва тенори заспівали «Очи черные» з деякими жартівливими змінами в словах у супроводі блискучих вокалізів примадонни. Під час виступу грав симфонічний оркестр Національної філармонії України.

Кабальє велика ще й тому, що має казковий артистизм. Її нескінченна чарівність, кумедна смішливість і винахідливість у побудові програми складають ту нерозривну єдність, що свідчить про бездоганний смак і... любов до публіки! Співачка випромінює доброзичливість і щедрість. Як рідко трапляється подібне з іншими співачками!..

Зараз кар’єра Кабальє вступила в якийсь фантастичний період. Співачка нестримно прагне до нового. І це свідчить про те, що їй ще є що сказати слухачу. Крім сили-силенної концертів (попередній із них відбувся в Німеччині, у Дортмунді), співачка навіть зараз продовжує працювати над новими оперними партіями! Їх і так у її репертуарі понад сто. Але тепер настала черга якихось неймовірних суперрідкостей, котрі Монсеррат натхненно відкриває слухачу. Назвемо кілька з них, щоб підкреслити всю екзотичність і вишуканість її нових партій останніх років, — це опери Массне «Марія-Магдалина», «Клеопатра» і «Діва Марія», а також опера Сен-Санса «Генріх VIII». Навіть досвідчені спеціалісти не знають цих творів. І тут ми можемо сказати, що Монсеррат Кабальє перейшла до якогось особливого подвижництва — подвижництва першовідкривача і просвітника. Що ж, вона має на це право!