Народний артист України Олексій Богданович відзначає ювілей. Йому 50. І це лишень "екватор" його акторської кар'єри. Старт перед майбутніми творчими злетами. До свого ювілею на рідній франківській сцені Богданович обрав виставу "Буря" В.Шекспіра, де пронизливо, лірично, з притаманним тільки йому філософським підтекстом грає Просперо. Його шекспірівський герой - любить… Любить свій маленький світ на відлюдному острові, любить фантасмагоричних мешканців, які цей світ населяють…
Якось, спілкуючись напередодні прем'єри гоголівського "Одруження" з виконавцями головних ролей, авторка цих рядків почула: "Моє трактування жанру матеріалу, який граю, може не збігатися як із режисерським поглядом на п'єсу, так і з поглядом колег. Свого персонажа намагатимуся репрезентувати трагікомічним. Грати чисту комедію не дозволяє сумління. Нині майже всі розважають. Крім того, вважаю неприпустимим перетворювати на жарт людську драму…".
Таке бачення ролі гоголівського Подкольосіна, бачення одного з провідних митців Театру ім. І.Франка Олексія Богдановича, мене вразило. Особливо на тлі того факту, що гоголівський матеріал, сказати б, "не байдужий" до Олексія Володимировича. 2001-го актор отримав "Київську пектораль" за роль Чичикова у виставі "Брате Чичиков" за М.Гоголем. А 2008-го його на роль Олександра Данилевського, друга Гоголя, запросила у свій фільм "Гоголь найближчий" Наталя Бондарчук…
Отже, його улюблений жанр - трагікомедія. І, очевидно, він ніколи не мріяв про ролі Ромео, Гамлета. Проте Шекспір у його творчому житті, хотілося б сподіватися, ще з'явиться. І ще не одна шекспірівська роль стане для нього етапною. Як, зрештою, етапними сторінками біографії актора Богдановича стали… Його творчий союз із видатним театральним режисером Сергієм Данченком ("Приборкання норовливої", "Мерлін", "Король Лір"). Його тандем (1994) із Зінаїдою Дегтярьовою у фільмі О.Бійми "Злочин із багатьма невідомими" (правильніше - тандем-братство майстрів аристократичної гри). Згода (2001) очолити Київське відділення Спілки театральних діячів. Роль (2004) Миколи Задорожного в телефільмі А.Дончика "Украдене щастя". Відмова (2006) "дограти" Березовського в кінокартині, яка впродовж зйомок скотилася до рівня серіалу (стрічка "Таємниця маестро Березовського"). І навіть участь (2011) у програмі телеканалу "Інтер" "Розбір польотів", присвяченій роботі акторів у рекламі (такої самотності, якою того вечора були сповнені Олексієві очі, в акторських колах годі й шукати: Богданович у рекламі не знімається)…
…Отже, умовний "портрет" Олексія Богдановича - очима його друзів, колег і критиків.
І перше слово - режисерові, у фільмах якого Олексій Володимирович максимально реалізував свій неповторний талант.
- Під час екранізації драми Лесі Українки "Блакитна троянда" (1987) найскладнішим завданням став пошук виконавця головної чоловічої ролі, - розповідає Олег БІЙМА (наш ювіляр часто був "обличчям" багатьох фільмів відомого українського режисера. - Л.Б.). - Актора, спроможного згідно із системою Станіславського зіграти романтичного героя, мені було замало. Потрібен був романтик і в житті - носій чистоти, світла. Переглянувши чимало проб (у тому числі з акторами, яких студія "Укртелефільм" зумисне для "Блакитної троянди" запросила з Москви), я не зупинив пошуків і якось запросив Олексія Богдановича… (Олексій прийшов на пробу з коротким, мало не під "нуль", волоссям, фактично після зйомок у стрічці М.Мащенка "Все перемагає любов" (1986), у якій зіграв солдата, тоді як О.Бійма сподівався, що побачить ніжного, вродливого юнака з довгим волоссям - таким його описали… Та їхня перша зустріч стала доленосною: режисер, незважаючи на не відповідну ролі зачіску, затвердив 23-річного актора. - Л.Б.)
Не приховуватиму, результат мене вразив! Молодий актор, який щойно розпочав кар'єру в театрі, доніс те, що я прагнув показати, чисто й щиро, до того ж не заплямувавши суті головного героя нічим зайвим і не намагаючись її зіграти. Я спробував пригадати, які актори світового рівня несли й несуть у собі певні необхідні для героя риси і, зрештою, майстерно створюють потрібний органічний збіг зі
своїм персонажем. Спав на думку Жерар Філіп.
Треба сказати, що романтичність і піднесеність, втілені Олексієм перед камерою, притаманні йому і в житті.
…Раніше я був переконаний, що Богданович - кіноактор, ба більше - актор, створений для великих планів. Колись я вважав, що його тихий, не помпезний голос загубиться на сцені, а його скромність, ніжність - не ті риси, які потрібні для гри на котурнах.
Проте виявив, що Олексій надзвичайно цікавий на кону! Нині це не тільки герой-романтик драми (причому написаної і Чеховим, і Карпенком-Карим), а й актор комедійний і трагікомічний. Богданович "росте", а відтак розширюється і його акторський діапазон.
Олексій - інтелігентний артист і неабиякий працелюб, котрий, до того ж, уміє бачити й чути те, що відбувається довкола, не боїться навчатися. А тим часом цікаво, що його колеги запозичають чимало вже і в нього самого.
Чи правда, що сценарій "Злочину з багатьма невідомими" я писав "на Богдановича"? Правда. Звістка про цей мір намір стала для Олексія сюрпризом і водночас неабияк настрахала його: він хвилювався, чи впорається, адже йому належало перейти від невеличких ролей в одно- двосерійних картинах до головної ролі в складному серйозному телесеріалі.
Уявляю, скільки зусиль йому доводилося докладати, готуючись до кожного знімального дня, - ми фільмували дуже швидко, текст ролі був чималий.
Зізнаюся, іноді переглядаючи власні фільми, ніяковію: "Яка фанера!", тоді як "Злочин…" - один з тих кількох, які не змушують шарітися.
- Моєю першою спільною роботою з Олексієм стала вистава "Трибунал" Андрія Макайонка в середині 1980-х, я тоді грала Зіну, він - Володю, - пригадує Ірина ДОРОШЕНКО (народна артистка України, одна з улюблених сценічних партнерок Богдановича). - Я не уявляю його в іншій, окрім акторської, професії. Це артист від Бога. Працює й тоді, коли погано почувається: "Маленькі подружні злочини" ми репетирували в Польщі фактично після Олексієвої операції (про неї ніхто не знав). Уважний, делікатний партнер, який завжди допоможе партнерці.
Його акторська унікальність - у тому, що він здатен грати ролі (байдуже - невеличкі чи головні, в кіно чи на кону) в усіх жанрах, і щоразу - переконливо. Олексій надзвичайно яскравий у комедіях, він формує атмосферу вистави. Упродовж репетицій обережно входить у дійство, намагається нікому не заважати, працює сам по собі. Частенько, стоячи за кулісами, спостерігає за тим, як грає молодь, утім, зауважень ніколи не висловлює.
Пам'ятаєте сцену з "Одруження", коли на диванчику всідаються мало не всі дійові особи п'єси? Акторам нелегко: хтось погладшав, хтось схуд. І тільки Олексій завжди у формі!
Якось наприкінці вистави, коли Подкольосін вирішує не одружуватися і підбігає до вікна, щоб утекти, в залі пролунало: "Не треба!". Олексій миттєво зімпровізував: "Кажуть, мовляв, не треба, та я спробую!".
Вважаю, візитна картка Олексія Богдановича - роль Івана Федоровича у "Братах Карамазових", поставлених за Достоєвським Юрієм Одиноким. Мій партнер віднаходить такі глибини Іванової душі і так шквально (в сенсі емоцій) їх доносить, що під час сцени суду в багатьох глядачів (та й акторів) перехоплює подих. У короткому проміжку часу - таке розмаїття переживань!
Кшиштоф Зануссі актуалізує інтелектуальний театр, а Олексій Богданович - один із тих, кому до снаги такий театр репрезентувати.
- Олексій Богданович - мій перший партнер у справді великій роботі, у виставі "Приборканні норовливої" за Шекспіром, - говорить Тетяна МІХІНА (заслужена артистка України, норовлива Катаріна у шекспірівській комедії на франківській сцені). - Граючи Петруччо понад 10 років, він не поставився до мене як до початківця, коли керівництво вирішило ввести мене у виставу: допоміг як професіонал професіоналові. Така позиція - доказ того, що головна риса по-справжньому талановитої людини - щирість, порядність, чуйність. Мені до душі Олексіїв Просперо у "Бурі", неабияк імпонує манера подавати віршовану форму. Шекспірівські ж тексти (перекладені українською) надзвичайно органічно лунають із його вуст і гармоніюють з голосом. Це унікальний актор!
- Олексій Володимирович Богданович має харизму. Його амплуа, безперечно, - герой, - констатує Ірина НЕСТЕРЕНКО (режисер Національної філармонії України). - І якщо на початку кар'єри на нього дивилися як на героя романтичного, то нині - як на героїчного мужчину з таємницею. Розгадати таємницю намагаються і пересічні шанувальники мистецтва, і мистецтвознавці.
Олексія неабияк вабить академічна музика, в ній він цілковито органічний. Пригадаймо філармонічні постановки за його участі: "Заметіль" О.Пушкіна і Г.Свиридова (шляхетний Бурмін), "Віч-на-віч із Моцартом" Е.Радзинського (Сальєрі-Богданович здивував багатьох), опера "Фіделіо" в концертному варіанті, інші літературно-музичні вистави, в яких він працював як майстер художнього слова. Богданович - наслідувач найкращих традицій українського театру. Відданість їм - його творче кредо, проте його патріотизм - не гучний. Богдановича вирізняє відповідальність за суть, яку він як актор доносить зі сцени. Це високий академічний підхід до мистецтва, до професії.
- Без сумніву, Богданович - актор яскраво вираженої ліричної основи, який при цьому за суттю своєї акторської індивідуальності здатен на сильні вчинки й сильну позицію, - вважає Валентина ЗАБОЛОТНА (історик українського театру). - У чому специфіка акторів Данченка? Сергій Володимирович намагався знайти й виховати акторів, здатних занурюватися в глибини внутрішнього психологічного життя героїв, а потім доносити ці глибини до глядача. При цьому нічого не вихлюпуючи миттєво назовні, а проживаючи й тамуючи кожну внутрішню бурю. Та ще й у такий спосіб, щоби буря заторкнула й глядача і перетворилася на потрясіння. Гадаю, прагнення Олексія до ансамблевої співпраці абсолютно виправдане. Він чудовий сценічний партнер. Приклад цього - вистава Кшиштофа Зануссі "Маленькі подружні злочини" за п'єсою Еріка Еммануеля Шмідта, де на сцені лише двоє прекрасних акторів - Богданович і Ірина Дорошенко. Олексій не тільки надзвичайно переконливий у цій ролі, а й "гіркий", бо йому до снаги виявити гіркоту тієї лірики, яку він уособлює.
- На Театрі (не якомусь конкретному, а взагалі) "хороша людина" плюс "хороший актор" - це майже оксюморон і завше певний виняток з давніх сценічних правил, - вважає Олег ВЕРГЕЛІС (театральний оглядач DT.UA). - У випадку з нашим ювіляром можна говорити про "оксюморон Богдановича". Людина хороша і актор чудовий. Він прагне поєднати на сцені не завжди поєднуване: лірику і комедію, пафос і щем… Один з кращих своїх образів, Короля Артура, він створив у "Мерліні" Сергія Данченка (за п'єсою Танкреда Дорста і Урсули Еллер). "Міфологемна" вистава тоді, в середині 90-х, розбурхала приховані можливості багатьох акторів-франківців. Нібито вивільнила їхню потаємну енергію. На сцені вражали абсолютною творчою відвертістю Ступка, Хостікоєв, Герасименко… А Богданович серед них був натягнутою філософською струною. Його герой протягом вистави старів на очах глядача. При цьому актор принципово обходився без гриму. Без бороди, без сивої перуки. А все одно було відчуття, що Час поглинає його у свою ненажерливу пащу. В такому підході до ролі також був "оксюморон Богдановича". Здатність зіграти Час (тобто метаморфозу), зовні залишившись незмінним, молодим, прекрасним. Гадаю, свого Петруччо у "Приборканні…" Олексій так само може грати сто років поспіль. Колись шекспірівські персонажі в цій виставі були задумані Сергієм Володимировичем як "діти", котрі бавляться у свої кохання-зітхання… Тепер - це вже "дорослі діти", в яких не зникло бажання азартної гри. Тому й бажаю йому в ювілей - гри і азарту. І завше - тільки виграшу.
І останній - лаконічний - штрих до портрета актора з вуст Юрія ОДИНОКОГО (з відомим режисером Богданович створив цікаві образи у виставах "Брати Карамазови", "Весілля Фігаро", "Гімн демократичної молоді"):
- Він - універсальний актор. Богданович знайшов у цьому житті "свою пісню" і вельми виразно її співає…