UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ближче до глядача

З серпня по 14 жовтня хмельницький «Кіновідеопрокат» запланував фестиваль — фільми про визвольну боротьбу Української повстанської армії...

Автор: Світлана Кабачинська

З серпня по 14 жовтня хмельницький «Кіновідеопрокат» запланував фестиваль — фільми про визвольну боротьбу Української повстанської армії. Щоправда, кінострічок про цю сторінку української історії у репертуарі лише десяток — удесятеро менше, ніж про Велику Вітчизняну. До речі, це не єдина помітна акція місцевих кінопрокатників, які ініціювали закупку відеосистем і використовують їх у найвіддаленіших куточках області.

Мало хто з міських дітлахів уявляє, що таке кіно на великому екрані, тобто — в кінотеатрі, для їхніх сільських ровесників. Це, без перебільшення, свято. Таке-от свято недавно влаштувала для своїх наймолодших громадян сільська влада кількох приміських сіл Хмельницького району — Лісових Гринівець, Іванковець, Розсоші. Сільські ради замовили автобуси і привезли дітвору до обласного центру в кінотеатр «Планета» — подивитися «Шрек-3». Працівники кінотеатру вже звикли до дитячої безпосередності у вестибюлі та залах, але реакція сільських глядачів була настільки щирою, що розчулила і їх.

Адже кінотеатр «Планета» створювався за радянських часів саме як дитячий. Кістяк колективу зберігся ще відтоді. І відтоді збереглася традиція виховувати своїх глядачів змалечку. Традиція переросла у вимогу до всього колективу обласної фірми «Кіновідеопрокат», що тісно пов’язаний із «Планетою». У приміщенні кінотеатру квартирує адміністрація фірми, а сам він став чи не основною ланкою кінопрокату Хмельниччини. Бо це одна з небагатьох областей України, де кінопрокат хоч і зазнав значних втрат, але зберігся як система.

Мультики щонеділі для наймолодших, які приходять у кіно ще з мамами, плавно переростають у звичку до кіно. Кінопрокатники роблять усе, аби цю звичку в дітей закріпити. Під час шкільних канікул організовуються абонементні перегляди популярних дитячих кінострічок. Ціна абонементу символічна плюс один сеанс безплатний. А в день святого Миколая, на Різдво і 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, фільми для великих дитячих аудиторій демонструються безплатно. І так само ані копійки не платять за перегляд кінокартин — протягом усього року — діти-сироти і діти з незаможних родин. Цього кінопрокатникам здалося не досить, і фірма стала шефом дітей-сиріт із будинку-інтернату в селі Голосків Летичівського району.

В усіх оздоровчих таборах області кіносеанси відбуваються чітко за розкладом: двічі на тиждень. Причому ціна за перегляд значно нижча, ніж у кінотеатрі, а двічі протягом зміни кіно демон­струється безплатно. Забезпечують цей процес дирекції кіномережі тих районів, у яких розміщені дитячі оздоровниці. А репертуар пропонує фірма. Вибирати є з чого: дитяча кіно- та відеотека у хмельницьких кінопрокатників, мабуть, найбагатша в Україні. Та перевагу, певна річ, віддають сучасним фільмам: «Льодовиковий період», «Звільніть Віллі», «Роботи» тощо.

Генеральний директор хмельницького «Кіновідеопрокату» Василь Піддубняк, кінопрокатник із 40-річним стажем, удостоєний за свою подвижницьку діяльність звання «Заслужений працівник культури України», глибоко переконаний, що кіно — це не просто форма проведення дозвілля (і тим паче не спосіб убити час), а просвітницький і виховний процес. І дрібниць у ньому немає — навпаки, все тут взаємопов’язане і взаємозалежне.

Здавалося б, така, на перший погляд, ще радянська акція: фестиваль фільмів про Велику Вітчизняну війну, який щороку проводиться в області. Він безплатний для ветеранів. Це не просто перегляд улюблених кінострічок, а й зустрічі зі школярами. Голова обласної ветеранської організації Іван Бондар дякує не надякується Піддубняку за таку нагоду для ветеранів поспілкуватися й відпочити. А кінопрокатники запрошують сивочолих глядачів приходити в кіно з внуками і правнуками. Так вони олюднюють історію для юного покоління: адже спогади літніх родичів про війну перестають бути для нащадків нудними рядками з підручника, а перетворюються на захопливий бойовик.

Ще один аспект теми: мова, якою озвучені фільми. У Хмельницькому з цим проблем сьогодні немає. Тобто фільми сприймаються що російською, що українською мовами, і ніхто не спекулює на темі й не робить на ній політику. Проблема в іншому: кінострічок українською вкрай мало. Ще герої анімаційних фільмів — і для маленьких глядачів, і для дорослих — розмовляють по-українськи. А ось у художніх картинах переважає російська мова. Для глядачів міста, у якому шкільні випуски вже сім літ поспіль українські, це таки ненормально. Але від кінопрокатників тут уже нічого не залежить.

Бо там, де залежить, вони роблять усе можливе для популяризації і поширення вітчизняного кіно. Хоч як його мало в українському інформаційному просторі. Літо сприяє наповненню залів: студенти приїжджають на канікули. І дивно чути, як кіно у сільських клубах звучить іноземною мовою.