UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ближче до Африки

Названо переможців Future Generation Art Prize 2017. Відповідно, експерти конкурсу спробували відповістити на запитання, яким буде світ мистецтва вже найближчим часом? І як довго воно залишатиметься симулякром як забавка для публіки?

Автор: Ганна Пароваткіна

Названо переможців Future Generation Art Prize 2017. Відповідно, експерти конкурсу спробували відповістити на запитання, яким буде світ мистецтва вже найближчим часом? І як довго воно залишатиметься симулякром як забавка для публіки?

Світом правлять жінки. Але, за традицією, табелі про ранги - хто найкращий, хто найгарніший - складають чоловіки. Та хоча гендерно склад Міжнародного журі конкурсу Future Generation Art Prize 2017 і являв собою взірець політкоректності, навіть у ньому сильна стать фактично домінувала: четверо іменитих чоловіків проти трьох жінок. Додамо ще й обличчя конкурсу - його засновника мецената Віктора Пінчука.

Рішення шановних експертів присудити Гран-прі й Спеціальну премію двом дівчатам родом з Африки - Дінео Сеше Бопапе (Південна Африка) і Фібі Босвелл (Кенія - Велика Британія) - видається політкоректним.

З понад 4400 заявок, поданих художниками віком до 35 років зі 138 країн з усіх континентів (як не без законної гордості повідомляє офіційний сайт премії), міжнародні експерти відібрали шістьох фіналістів родом з Африки, чотирьох латиноамериканців, трьох художників, що живуть і працюють у США, одного китайця, одну туркеню, одну росіянку… Україну представляла "Відкрита група" - завдяки перемозі торік.

Сказати, що якісь з робіт у фінальній експозиції були помітно сильніші (або відчутно слабкіші) за інші, складно. Скоріше, молодих художників-учасників - які в більшості живуть як люди світу, бо сучасне мистецтво є транснаціональним (і тільки моду в ньому, як і раніше, диктують люди Заходу) - можна погудити за уніфікацію. Домірно - лівого соціального пафосу (як в інсталяціях колумбійця Івана Арготе, у стосиках газет із пророкуваннями екстрасенсів туркені Аслі Чавушоглу тощо).

Помірний концептуалізм - "Прямокутний предмет" і "Примусовий вигин" Карли Шайм (Бразилія), "До себе" Камілли Жанан Рашид (США) та ін. Ритуальні реверанси в бік фемінізму (за розкриття жіночої теми Фібі Босвелл, власне, й отримала свою нагороду).

Майже обов'язково - масштабність і видовищність. (Земляна інсталяція mabu/mubu/mmu Дінео Сеше Бопапе, що завоювала Гран-прі, складається насамперед з кількох тонн землі. На прес-показі виставки журналістів найбільше вразило, як таку кількість ґрунту змогли доправити на п'ятий, найвищий поверх ПАЦ.)

Усе перелічене і є зразковим рецептом успіху у світі сучасного мистецтва-2017.

Художники з країн третього світу - передусім це стосується Африки й Латинської Америки - одностайно беруть іще й поверхневою місцевою екзотикою. Поверхневою назвемо її через ефектність, явно розраховану на не знайомого з місцевим контекстом глядача. Крім того, третій світ охоче переосмислює місцеві народні традиції.

Роботи що венесуельців, що жителів ПАР зазвичай або візуально дуже яскраві, або в будь-який інший спосіб прямо відсилають до народної культури. Зокрема й сучасної вуличної. Латиноамериканці при цьому ще й експлуатують тему бідності та соціальної невпорядкованості власних країн.

Як, наприклад, інсталяція Сол Калеро (Венесуела) "Обмін валют" зі схожим на мандрівний цирк муляжем вуличної "обмінки", що зайняла місце роздягальні в ПАЦ.

Африканці ж насамперед досліджують тему гноблення чорношкірого населення. Художники, які живуть на Заході, при цьому практикують іще й "повернення до коріння", намагаючись поєднати західну й африканську культурні традиції.

Так, Фірелей Баєс з Домініканської Республіки подала на конкурс інсталяцію "Пам'ять довіри крізь історію (шукаючи поради в Рада Лоа)" з вудуїстським пантеоном у ролі героїв. Нігерійка Акуніїлі Кросбі зобразила ностальгійний "Маніоковий сад" - у техніці, що нагадує ощадливий печворк.

"Mutumia (Жінка)" Фібі Босвелл (інтерактивна інсталяція з жінками, які голосять, плачуть; їхні мальовані силуети немов насуваються на глядача) видається втіленням мало не всіх тенденцій, які намагалися відтворити майже всі художники-фіналісти Future Generation Art Prize 2017.

Концептуалістський мінімалізм чорно-білого графіті лише посилює ефект видовищності масштабних рисованих анімованих фігур. Жіночий речитатив-голосіння апелює до глибинних, архаїчних шарів психіки, змушуючи серце стискатися.

Сама історія, що послужила основою для арт-проекту Босвелл, - водночас усесвітня й дуже африканська. Лихі багаті люди вирішили забрати в бідних чорношкірих людей землю. (Майже як у киян - забудовники.) І тоді місцеві жінки-матері зважилися на розпачливий крок. Роздягнувшись догола (дивитися на оголене немолоде жіноче тіло - табу в місцевих жителів), вони своїми тілами перекрили доступ до території.

На тлі Mutumia, без призу, на жаль, залишився ще один улюбленець київської публіки - величезна (яка збиває з ніг іще й своїм запахом) інсталяція Ібрагіма Махами (Гана) "Неорієнтований Нканса II". Протягом багатьох років художник збирав у Гані дерев'яні ящики й інструменти місцевих безхатьків. Які, щоб не померти з голоду, підробляють чищенням взуття. Схожий на колумбарій з комірками, в кожній з яких поховано чиєсь реальне життя, "Неорієнтований Нканса II", звичайно ж, нагадав роботи інших, значно відоміших західних художників.

Чи є у принципі під зорями сучасного мистецтва щось нове?.. З модою ж на фемінізм не посперечаєшся. Тим паче що саме мода в мистецтві - чудовий спосіб замість реальних проблем говорити про їх видимість. І тоді й вовки (ті, для кого будь-які соціальні протести не актуальні, бо в них і так усе добре) начебто ситі, й вівці цілі - тобто, галочку в рубриці "протест здійснено" поставлено. Ну, й художники, звісно, хоча б почасти, ситі.

Ті, хто бачив "українські" роботи в експозиції і Арсеннале-2012, і так званої Другої київської бієнале сучасного мистецтва "Київська школа", що відбулася 2015 року, підтвердять: відібрані організаторами FGAP 2017 вітчизняні арт-проекти мало відрізнялися від африканських або латиноамериканських, які перемогли в конкурсі Віктора Пінчука. Та сама місцева екзотика. І той самий соціальний результат: мистецтво протесту, яке давним-давно перестало бути протестним мистецтвом.

Однак Future Generation Art Prize 2017 виглядає значно більш соціальним і злободенним, ніж навіть попередній аналогічний конкурс. Світ радикалізується. І ми всі, непомітно, - разом із ним? Побачимо. А незабаром оцінимо, як виглядатиме груповий проект Future Generation Art Prize@Venice, який PinchukArtCentre презентує в рамках офіційної паралельної програми Венеційської бієнале 2017 року.