Я, наприклад, не можу похвалитися широкими знаннями про білоруську культуру, тому мені було особливо цікаво побувати на виставці білоруських художників «Балота Empire», що працюватиме в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА до 20 лютого. І проект не розчарував. Він став не лише художньою акцією, а й акцією ідеологічною, у хорошому сенсі цього слова, просвітительською. Це спроба художньо висловити самовідчуття білоруської нації, спроба вивчення колективного несвідомого цього народу. Виставка охоплює роботи чотирьох авторів: Артура Клинова, Руслана Вашкевича, дуету Володимира Цеслера & Сергія Войченка — і присвячена пам’яті Сергія Войченка, який нещодавно помер. Ольга Коваленко, куратор виставки, прокоментувала центральну тему експозиції так: «сучасні вітчизняні історики, філософи, культурологи, вивчаючи феномен білоруської ментальності, неодноразово зазначали, що вона ховає в собі архетип болота». Болото — хитка, підступна субстанція; на вигляд спокійне і, безумовно, дуже гарне, воно не підвладне зовнішнім змінам — затягує й перетравлює будь-яке стороннє тіло. Здається, саме «людьми на болотах» бачать себе сучасні білоруси.
Виставка мене цілком переконала, на жаль, що партизан — це alter ego білоруса. Така думка Артура Клинова, автора іронічної інсталяції «Пересувний партизанський бутик», якій більше відповідає найменування second-hand. У цьому бутику виставлені на продаж вживані речі різних епох — радянської, постперебудовної, періоду незалежності. Деякі з них свого часу становили велику цінність, але на новому витку історії перетворилися на сміття. Це кустарні вироби за зниженими цінами: сірники, тефлонові сковорідки з наліпками, які зображують оголених Єв і Лед епохи Відродження, порнографічні журнали, самогонні апарати, листівки, портрети вождів etc.
Із робіт Руслана Вашкевича особливо запам’яталося чудове настінне панно — продовження партизанської теми — «Партизанська мадонна». На ньому, поміщеному у вишукану рамку, зображено милу жінку з кучерями й невміло прикуреною сигареткою.
Будинок типових громадян відтворений у солом’яній інсталяції Артура Клинова «Солодке солом’яне життя». Ліжко, телевізор, трюмо, люстра — все стандартно. Можливо, дехто побачить тут «болотну апатію» життя, але, мені здається, солома спровокувала відчуття домашнього затишку, тепла, радості сімейного вогнища й приваб сінника.
Естетизована їжа, страви і брашна, що набувають космічних розмірів, коли все здається їстівним, подані в роботах «Тутейшия делікатеси» Володимира Цеслера& Сергія Войченка. Зображені предмети в основному перетворюються на м’ясні продукти: груша, обгорнена ласою м’ясною шкуринкою, замість скрипки у футлярі лежить бараняча нога, яка ще «шкварчить», а на тонких ніжках троянд замість бутонів цариці квітів — пельмені.
Думаю, якби поет М.Некрасов жив у наші часи, він скаржився б не на лубочного «милорда глупого», а на блокбастери «Дев’ять із половиною тижнів» або «Мовчання ягнят». Саме так називаються килимки В.Цеслера& С.Войченка «Голлівудські веселухи (російська версія)». Ці авторські «народні картинки» — рецепція художниками невеличкої країни феномену імперій — «розваг» Америки-Голлівуду та Росії-Москви, «найбагатшої столиці». Як і народний лубок, ці картини створюють атмосферу гри, спонукаючи глядача зрозуміти надіслані їм вигадливі знаки.
Один із найчудовіших експонатів виставки — скриня В.Цеслера&С.Войченка під назвою «Скарб». Зображені на її стінках оголені жінки, як сфінкси, охороняють скарби, в’язь зі слів із різних мов скидається на загадкові заклинання-паролі, які потрібно було неодмінно знати, щоб проникнути у святая святих. У вишуканий ажур фрагментів зображень вплетені й портрети XVII—XVIII століть із Несвижської колекції князів Радзивіллів, класика білоруського мистецтва. Та заповідна скриня замкнена, окута залізом, і які скарби вона береже — залишається загадкою.
Яким же звичайний відвідувач виставки, маючи дуже туманне уявлення про менталітет жителів Білої Русі, бачить типового білоруса: партизан, що живе або на болоті, або в солом’яних хатках, у кулінарії полюбляє м’ясо, яке він купує в пересувному бутику, де також час від часу прикуповує майки з написом Ne cafe, Che і Leninburg та популярні лубочні картинки «Голлівудські веселухи» про найбагатшу столицю Москву, — але є в цього хитрого білоруса загадкова скриня, в якій зберігаються скарби...
Це, звісно, жарт, але на таку реакцію провокує сама виставка, яка сміється з багатьох речей, заражена «пафосом» іронії та партизанщини, але, на жаль, як мені здалося, не пафосом знахідок і перемоги. А як би хотілося довідатися, що там заховано у «скрині» білорусів!