Звідки я її бачу? І, взагалі, навіщо вона мені здалася?
Пропоновані обставини (не за Станіславським) іноді складаються так, що у хвилини "грусти роковой" твій погляд ковзає по діагоналі телевізора, потроху споглядаючи життя серіальних фантомів на ТРК "Україна", на "плюсах", на інших телеканалах-виробниках.
І які ж проміжні підсумки всіх цих споглядань?
Вони далеко не оригінальні ні для нинішнього телесезону, ні для попереднього, ні для майбутніх.
Сьогодні маємо строгі угруповання серіального продукту, виходячи з тематичних і виробничих особливостей. Стисло про окремі.
Перше й найбагатше угруповання серіалів-загарбників, за моїми суб'єктивними спостереженнями, групується під умовною шапкою "бідна мати і обідрані діти". Це переважно праймові й непраймові серіали на "Україні", "Інтері". Їх спрямованість - соціально-мелодраматична. Їхній адресат суворо прорахований - жіноча авдиторія. Тією чи іншою мірою на цій території трансформується історія "Попелюшки", яка чогось хотіла, та не все змогла. Тут зазвичай акторки (виконавиці головних ролей) розмовляють і плачуть одночасно - голосами протяжними, тужливими. Обов'язковий сюжетний елемент цієї парадигми - гірка доля дітей, або залишених, або незнайдених, або загублених у часі та різних сімействах. Чоловік у серіалах такого типу інколи проходить шлях від мерзотника до принца, а буває й навпаки. А страждання бідних матерів зазвичай винагороджуються хепі-ендами.
Одночасно на ТРК "Україна" й телеканалі "Росія 1" нині йде серіал нашого виробництва під грізною назвою "Капітанша". Це вже другий сезон. Цифри він збирає непогані, і, швидше за все, може бути й третій сезон, - правда, важко уявити, що ще там можна придумати. Але, ковзнувши по титрах, виявиш у переліку сценаристів прізвище Андерсен. Це запорука того, що початок у казок може бути, але в казок не може бути кінця. За всією цією "морською армадою" стоїть мужня постать Тетяни Гнєдаш - відомої повелительки серіальних мелодраматичних стихій.
У "Капітанші-2", як і в "Капітанші-1", усі актори грають за стандартним серіальним шаблоном: тільки б нікого не дратувати й не дуже перетягувати на себе увагу. Однак хитрі продюсери розуміють, що такому пластмасовому світу інколи потрібні і вкраплення справді художніх цінностей. І час від часу в серіалах-лінійках схожого жанру пробиваються драматичні велетенські особистості рівня Роговцевої або Сумської.
Ось і в "Капітанші" роль подразника пластмаси виконує любима параджановська акторка Лариса Кадочникова. Вона грає таку собі інтриганку тьотю Валю. І, вже повірте мені, всі медсестри в усіх лікарнях, де я тільки побував, чекають появи цієї тьоті Валі, як сонечка ясного. Акторка вочевидь розуміє, з яким текстом має справу (все-таки не Чехов, а "Андерсен"), і водночас намагається грати кількома планами одночасно - характерність, самоіронію, елегійність кінематографічної гранд-дами. Ось про таких "тьоть валь" інколи, можливо, і варто робити спін-офи, даючи їм самостійне життя, а не долю безплатного додатка до страждань цієї русалочки, тобто, даруйте, капітанші.
Однак пливемо далі.
Друге помітне серіальне угруповання на нашому телепросторі проходить під умовною назвою "собака друг людини".
Зараховую до цього виробничого потоку переважно серіали на кримінальну тематику, в яких зазвичай друзі людини часто переграють саму людину - як поліцейського, як злочинця, так і заслуженого артиста України (того чи іншого). У цьому неважко переконатися, налаштувавшись на досить успішний проєкт телеканалу ICTV під умовною назвою "Пес".
Третє умовне серіальне угруповання в наших просторах - "турецький потік", або "бранки Ердогана". Тут - усе, що так або інакше пов'язане зі східною тематикою і чудовим турецьким менталітетом, коли наші роксолани потрапляють у полон до турецьких султанів або, навпаки, бідні турецькі султани не знають, як здихатися наших неприборканих роксолан. Цей тематичний напрям особливо люблять на "1+1", іноді - на "Інтері". "Ой, мамо, Шикидим", - як сказав би Віктор Павлік.
І, нарешті, ще одна серіальна група, яку я умовно позначаю "фірмА". Часто це серіали не для домогосподарок і навіть не для підвищення рейтингу, тут частіше важить іміджева складова того чи іншого каналу, фірмовий стиль продакшну, який ці продукти виробляє (наприклад, є ж свій стиль у Студії "Квартал 95". Скажімо, "Слуга народу" - це серіал-фірмА, що успішно виконав і іміджеве завдання, і політтехнологічне, і соціально-компостувальне).
До розряду серіал-фірмА можна зарахувати й амбіційні екранізації доброї прози. Як, наприклад, "Століття Якова" на "1+1". Та ж таки "Кріпачка" на СТБ - теж серіал-фірмА, з очевидним добрим запозиченням серіального складання в наших дружніх бразильських сусідів (низький уклін безсмертній "Рабині Ізаурі").
І ось до чого ти ведеш? - запитаєте ви, й матимете цілковиту рацію. Мовляв, мудрувати кожен може в постах або в коментах. А ти запропонуй щось путнє…
А ось візьму й запропоную, спостерігаючи за тематичною одноманітністю серіалів-шпалер, що лякливо ігнорують нашу сюжетотвірну гіперсеріальну реальність, наповнену драмами, конфліктами й неабиякими пристрастями.
Коли пофантазувати, то справді можна звернути увагу чорноробів наших сценарних відділів на цілі проблемні материки, які просто-таки просяться в телевізор - показати суто українську дійсність, а не калькувати російську чи бразильську казку.
Перша рацпропозиція з тематики. Ось де, скажіть, зубодробильна багатосерійна драма про видобувачів бурштину в Рівненській області? Тут і на Аляску їхати необов'язково, щоб зняти багатосерійний екшн про бурштинову лихоманку - з проломленими головами, заробленими мільйонами, закопаними трупами та корупціонерами-поліцаями, які прикривають увесь цей бізнес на Рівненщині та в інших областях. І вже точно тут необов'язкове перо Ганса Крістіана Андерсена, навіть Джек Лондон не знадобиться, - їдь, спостерігай, потім сідай і пиши.
Ще один тематичний блок, який міг би запропонувати серіальникам, - на самому вістрі наших щоденних соціально-політичних баталій. Умовна назва - солодке життя. Припустімо, старша сестра поїхала на заробітки в Липецьк і потрапила на конвеєр відомої в усьому світі кондитерської фабрики. А молодша сестра пішла на східний фронт медсестрою, отримала поранення, закохалася в АТОшника. І ось перед очима солодке життя цих двох сестер - як розбите дзеркало однієї країни.
Я вже навіть не заїкаюся про те, що слабо, дуже слабо відображене в поточному серіальному бізнесі життя наших бідних заробітчанок у європейських країнах. На цю тему був достойний художній фільм "Гніздо горлиці" з чудовою грою Римми Зюбіної. А ось серіальники чомусь побоюються серйозного розпушення цього тематичного пласту. І це попри очевидну реальність: мільйони громадян від'їздять на заробітки то в Європу, то в Росію, то світ за очі.
P.S. Наступного разу я напишу про черговий виток світського життя з Катею Осадчею. У цієї програми явно зажевріла нова світла ера. Всім вам приємних переглядів!