У новому спектаклі Київського театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра «Море... Ніч... Свічка...» за п’єсою сучасного ізраїльського драматурга Йосефа Бар-Йосефа (переклад С.Шенбрунн), створеному за підтримки посольства Держави Ізраїль і агентства «Сохнут-Україна», вказані точні координати місця, часу, настрою. За ними й звірятимемо відчуття від побаченого. П’єса написана на автобіографічному матеріалі. Автор згадує історію життя своїх батьків, які в 50-ті роки в числі інших молодих сімей залишали Єрусалим, що славився суворим дотриманням традицій, і переїжджали до Тель-Авіва, в якому вирувало життя і відкривалися нові можливості. Головну психологічну проблему, що постала перед цими людьми, на перший погляд можна було вирішити просто — обтрусити пил традицій і сміливо рушити шляхом у незвідане. Але це й виявилося найскладнішим — тут ламалися долі.
Мала сцена, де йде спектакль, порожня, лише задній план завалений нерозпакованими речами — мотив переїзду (художник І.Несміянов), а сценічний простір позначений горезвісним «килимком», на якому актор без будь-яких додаткових пристосувань має бути переконливим. Режисер спектаклю Едуард Митницький зосереджується на дослідженні внутрішнього стану героїв, хоча намагається і зовні пластично проілюструвати події, надавши їм національного колориту. Географічне визначення місця подій спектаклю ці хореографічні вкраплення дають, але сприймаються як вставні номери. Сюжет розігрується за кінематографічним принципом, епізоди вишиковуються в ланцюг розповіді. Напруженої дії немає, інтрига — у внутрішній напрузі героїв, яким потрібно доплисти до берега порятунку, долаючи шторми великого життєвого моря. Обов’язок і почуття — що має взяти гору у стосунках чоловіка й жінки? Сім’я чи те, що за стінами дому, для чого створена людина? У чому сенс життя? Перед вирішенням таких глобальних питань буття поставлені головні герої Ноах (В.Лінецький) та Пніна (Т.Круликовська), які приїхали до Тель-Авіва розпочати нове життя. Як накладаються на кола від каменя, що впав у море, інші кола, так і життя Пніни та Ноаха торкаються інших життів. І опиняється Ноах перед вибором, і виходить, що для нього важливіша гонитва за плотським і безсоромним коханням сусідки Рити (О.Жураковська), ніж міцне, ніжне й самовіддане кохання дружини. Незрозуміла природа людини — невдоволення, прагнення іншого кохання, біг за міражами, без озирань на минуле, нинішнє, все далі й далі у відкрите море.
Спектакль сильний акторськими роботами. Особливо щирі Т.Круликовська та С.Орличенко (Естер), граючи схожість жіночого ставлення до життя, сім’ї та кохання. Тонко передаючи пластикою невпевненість у собі, жагу справжніх почуттів, надію на щастя, акторки стають навіть зовні схожими, як сестри. Удача спектаклю — образ Миші у виконанні Л.Сомова. Граючи безногого інваліда, позбавленого можливості самостійно рухатися, актор зосереджує весь трагізм ролі у внутрішній силі переживань, особливо відчутно сприймаються жести. Виконання В.Лінецького вирізняється певною поверховістю — актор пішов, швидше, за зовнішнім малюнком, і відсутність внутрішньої напруги особливо контрастує з психологічним виконанням Т.Круликовської. Яскравим епізодом прозвучала сцена з’ясовування стосунків з Естер Ефраїма у точному емоційному виконанні А.Ященка.
Хоча спектакль зроблений для малої сцени, актори не завжди правильно використовують можливості камерного простору, надмірна декларативність і відкритість посилання здатні зруйнувати інтимність розповіді, сполохати настрій співпереживання, похитнути віру в сценічну правду. Може, для такого моря почуттів більше годилася б основна сцена театру, де глядач зміг би натішитися світловими ефектами, які передають гру й переливи моря, де великий простір дав би більше «повітря» емоціям виконавців. Та це зі сфери фантазії, а реальна правда життя в спектаклі вразила фіналом — смертю Пніни. І підтвердилася нехай, на перший погляд, банальна, але правильна думка: коли відходить кохання, гасне життя. Про це спектакль, а ще про те, що не всі добираються до свого берега порятунку в бурхливому «великому морі».