Досить регулярні виступи в репертуарних спектаклях Національної опери вже відомих у Європі українських виконавців (які будують на Заході успішні кар'єри) приваблюють у саму оперу серйозну глядацьку аудиторію. Тих, хто прагне цікавих зустрічей із оперними виконавцями, нашими співвітчизниками, які утверджують українське мистецтво і за кордоном, і вдома, особливо останнім часом.
Один із таких виконавців - 32-річний бас Євген Орлов, що виступає на найкращих європейських сценах. Він розповідає DT.UA про знаменитих партнерів, специфіку роботи на Заході, а також західних режисерів і концертмейстерів.
- Євгене, ви молодий, однак уже п'ять років як вийшли на міжнародну оперну арену. Хто з педагогів залишив значущий слід у вашому творчому формуванні?
- Учителів багато. Найбільший внесок у мій професійний багаж зробив Іван Вікторович Пономаренко - народний артист України, баритон, соліст Національної опери, в якого я навчався в академії ім. Чайковського. Він не зміг довести мене до випуску, оскільки в нього виник конфлікт із керівництвом академії, і його звільнили. Але за два роки, що я в нього навчався, він заклав основи, базу моїх вокальних навичок.
- У формуванні співака величезну роль відіграє концертмейстер - піаніст, із яким співак розучує партії. Яке місце відводиться акомпаніатору в західному театрі?
- Якщо приїжджаєш туди як запрошений гастролер, то мусиш з'явитися повністю готовим. Хоча тобі можуть дати кілька уроків, аби підтримати твій голос у порядку або перевірити, як ти вивчив партію. Але не більше того. Якщо мене запрошують для участі у фесті, який проводить Німецька опера в Берліні або Віденська, то для підготовки фестивальної програми концертмейстера дають, звісно. Проте в театрі для розучування партії мені акомпаніатора не призначать. Я мушу сам знайти його і працювати приватно.
- З чого розпочалося ваше творче життя на Заході?
- Співав у нашій столичній оперній студії при академії, потім - у Національній опері. Поїхав на конкурс Пласідо Домінго. І мені пощастило. Оскільки він уперше проходив у Міланському театрі La Scala - на знаменитій сцені. На завершальному турі з оркестром театру й Пласідо за пультом проспівав короля Філіпа з "Дона Карлоса" Дж.Верді.
Коли ми з київським баритоном Андрієм Бондаренком стояли на сцені La Scala, очікуючи оголошення результатів конкурсу, і потім мені вручили другу премію, я буквально плавав у щасливому тумані. А після виходу за лаштунки всіх нас вітала оперна примадонна Мірелла Френі. Я був щасливий.
Після гала-концерту лауреатів до мене підійшли три агенти театрів - Метрополітен-опера, опери Більбао (Іспанія. - О.К.) і Сантьяго-де-Чилі. З цього розпочалися виступи на західних сценах. Співав у барселонському театрі Лісео, у Севільї, Ов'єдо (Іспанія. - О.К.). В американських театрах Метрополітен і Лос-Анджелеській опері. У Німеччині Дойче опера. Влітку на фестивалі open air у передмісті Відня вийшов у ролі Монтероне в "Ріголетто". Виступав у двох містах Канади - Ванкувері та Квебеку. Хоча живу, як і раніше, в Києві. В нашій опері співаю (в "Доні Карлосі", "Аїді", "Іоланті") як запрошений соліст. Оскільки по 6-7 місяців на рік відсутній, чотири роки тому вирішив звільнитися з київської трупи.
- З ким зі світових оперних зірок співпрацювали в Європі й Америці?
- З найвідоміших - Феруччо Фурланетто, Марія Гулегіна, Долора Заджик, Ільдебрандо Д'арканджело, Фйоренца Чедолінс, Марина Поплавська, Хуан Понс. Нещодавно співав з нашою Оксаною Дикою в Метрополітен: я - фараона, вона - Аїду, і Пласідо Домінго диригував.
Постановка чудова, прекрасний оркестр, і Оксана співає чудово.
Часто зустрічаюся в театрах із Людмилою Монастирською, співав з нею раніше в Києві, але на Заході у спектаклях поки ще не довелося.
- Розкажіть про своєрідність оперної аудиторії різних країн.
- Італійська публіка, коли щось хоча б на мить не так, одразу починає букати, тупати ногами, кашляти, кричати. Буває, що й не співак винен, а не подобається режисура. Або на цю партію є знайома глядачам італійська співачка, а співали запрошені наші виконавці. Їх забукували просто через незгоду з вибором постановників. В Америці публіка, навпаки, досить терпима. І якщо навіть не дуже подобається виконання, може чемно, але недовго поаплодувати. В Іспанії теж зали доброзичливі. Як і в нас. В Італії оперу знають усі. Будь-яка домогосподарка, нарізаючи на кухні цибулю чи картоплю, співає арії з опер. Мені це - щодо домогосподарок - розповіла Оксана Дика. Вона одружена з італійцем, і саме так, господарюючи, наспівує її свекруха.
- Ви досить молодий, але виконуєте партії "старші".
- Що вдієш, це доля басів.
- Нинішня тенденція "повернення" українських співаків втішна, вона протилежна попередній політиці недоброзичливості та ревнощів на адресу колег, котрі отримали закордонні ангажементи…
- Так, такі виступи корисні і для публіки, і для київських співаків. І тим, хто приїжджає, є чого повчитися на батьківщині. Це чудова творча взаємодія і обмін досвідом.
- Як сприймаєте ультрасучасну режисуру, популярну на Заході?
- Режисерське прагнення все "осучаснювати" починає поступово сходити нанівець. Хоча стосовно наступного берлінського фестивалю певні побоювання все-таки залишаються. Люди цим "переситилися". Трапляється, звісно, сучасна режисура, зроблена цікаво - виправдана, логічна. Ось у Метрополітен-опері остання постановка "Ріголетто" перенесла дію в Лас-Вегас наших часів: усе відбувається в казино. І, хоча американська публіка, яка віддає перевагу архаїчним постановкам Франко Дзеффіреллі, сприймала спектакль без великого ентузіазму, мені було цікаво.
Не приховую, трапляються спектаклі з безглуздою режисурою. Буває, якийсь гострий режисерський "хід" має мотивацію, слугує посиленню характеру персонажа або підкреслює сюжетний поворот. Але часом виникають невиправдані ситуації, і на запитання, навіщо режисер вимагає того або іншого сценічного прийому, він відповідає: "Тому, що я так захотів". Це засмучує й заважає роботі співака, замикає його в собі.
- Назвіть ваші улюблені партії.
- Багатопланова й багатогранна партія короля Філіпа ІІ в "Доні Карлосі". Ще не найулюбленіша, не дуже комфортна для мене (часто доводиться її співати, і це, очевидно, зрештою, приведе до того, що я її полюблю) - первосвященик Захарія в "Набукко" Дж.Верді.
- А з російського репертуару?
- Тільки раз виконував партію старого каторжанина в "Катерині Ізмайловій" Д.Шостаковича. Це було в "Мэт" з Анатолієм Кочергою, який співав Бориса Тимофійовича. До речі, постановка була осучаснена, але ніщо в ній не заважало, не вибивалося з характеру всієї опери.
- Наскільки, на вашу думку, важливо оперному співакові мати акторську підготовку?
- Важливо. Інакше треба йти у філармонію, ставити пульт і по нотах співати для публіки відповідний репертуар. У консерваторії є курс акторської майстерності, але він номінальний, не можу сказати, що його серйозно викладають.
Здебільшого акторський досвід здобувається в роботі з режисерами, на практиці. Мені, тоді ще не досить досвідченому артистові, дуже багато дала перша робота за кордоном із режисером Джанкарло Дель Монако, сином великого тенора Маріо Дель Монако, над роллю Філіпа ІІ. Він усе пояснює з позицій історії, у нього мотивовані всі вчинки й характери героїв. Я тоді, крім Києва, ніде ще не співав.
Він мені каже: "Ти хто? Я тебе не знаю і зніму з партії, з незнайомими не працюю". Його попросили не бути таким суворим, і він погодився, сказавши, що перевірить мене в роботі. Дель Монако став працювати зі мною більше, ніж з іншими, і виліпив із мене образ іспанського короля епохи розквіту інквізиції… Це дає значно більше, ніж спеціальні акторські курси.
- А чи є уроки акторської майстерності в школі театру La Scala?
- Знаю тільки точно, що в цій школі і на курсах у Мет є заняття з мови. А щодо акторства - ні, мені здається.
- У Лондоні є акторські школи для молодих оперних співаків. Ви не відвідували оперну школу на Заході?
- Після перемоги на конкурсі Домінго мене прослухала Мірелла Френі й сказала, що в мене все здорово, але потрібно все кардинально змінювати. Я порадився зі своїм агентом і подумав, що не так жахливо співаю, аби "все кардинально змінювати". Можна ж переробити так, що нічого не залишиться. І вирішив працювати з тим, що маю. Бо співаку-початківцю ставити голос - це одне, а я на той час уже співав кілька років, і ризик був великий.
- Скільки років ви вже на сцені?
- З 16 років співав у хорі Донецької опери. А так співаю близько 15 років. Чотири роки працював у хорі Національної опери у Льва Миколайовича Венедиктова, коли навчався на вокальному факультеті Національної академії. І на третьому курсі мене й Андрія Гонюкова почув Дмитро Михайлович Гнатюк. Ми співали в оперній студії в "Царевій нареченій" М. Римського-Корсакова. Він зателефонував нам і сказав: "Хлопці, у вас сьогодні прослуховування у стажерську групу солістів театру".
- Які у вас репертуарні плани на найближче майбутнє?
- Буде інквізитор у "Доні Карлосі" в Пармі з видатним ізраїльським диригентом Даніелем Ореном, Алідоро в "Попелюшці" Дж.Россіні. І ми обговорюємо перспективи фестивалю з Дойче оперою на сезон. Це корисно, престижно, й доведеться підучити німецьку.