Нова й поки що не завершена будівля київського Театру на Подолі цього тижня стала головним ньюсмейкером у країні. Ганебно залишивши позаду такі інформпригоди, як "показання Януковича", "тарифні проблеми", "сирійські біженці", "новий саркофаг над ЧАЕС".
DT.UA згадує передісторію архітектурного скандалу; вислуховує головного його "винуватця", архітектора Олега Дроздова; дослухається полярних думок небайдужих українців.
Будова століття
Столичний театр на Подолі, у принципі, не можна назвати таким уже бездомним. Довгий час колектив театру успішно грав свої вистави під невгамовний гуркіт трамваю в Гостиному дворі на Подолі (поки цей двір не почали перебудовувати під такі ж протести громадськості). На самому Андріївському спуску театр має офіс і маленьку сцену. Останнім часом свої найкращі постановки легендарний театр Віталія Малахова також грає у приймах, на Малій сцені Палацу мистецтв "Україна".
П.Малахов офіційно очолив цей театр 1987-го. І приблизно через 10 років, образно кажучи, почали закладати першу цеглину в майбутню будову століття - на Андріївському узвозі, 20. Правда, ніхто спочатку припустити не міг, на скільки часу все це розтягнеться.
Уже в 1990-ті лунали тривожні голоси: мовляв, Андріївський не найбільш вдале місце для нового великого театру, беручи до уваги особливий ландшафт.
З другого боку, чим же наповнювати контекст Андріївського узвозу, культурну перлину столиці, як не творчими "одиницями"! Зокрема, театрами. І, до речі, неодноразово виникала ідея зробити на Андріївському такий собі театральний квартал, який складався б із кількох автономних і різноформатних творчих організмів.
Якщо повернутися до самої будови століття на цьому ж місці, то тут історія буде фатальною. Змінився не один градоначальник столиці (Олександр Омельченко, Леонід Черновецький, Олександр Попов), а ганебний недобуд на Андріївському узвозі продовжував шокувати киян і гостей Києва.
Перші, другі й двадцять треті "цеглини" - руйнувалися. Стіни перетворювалися на декорації "Сталкера" А.Тарковського. Лихе місце на Андріївському облюбували бомжі, кримінал і просто наркомани.
Скажімо, ще за тарифами 2008-го кошторисна вартість цього нескінченного театрального будівництва становила близько 77, 6 млн гривень (з урахуванням тодішнього курсу долара). І мільйони ці, природно, випарувалися. Бо невдовзі - після, власне, "будівництва" почалася, власне, "реконструкція". Правда, незрозуміло чого. Реконструкція привида. Документ у цих справах датовано 12 лютого 2009 р.: "Про перезатвердження кошторисної документації реконструкції будівель по Андріївському узвозу, 20". Цей варіант проекту передбачав корпус А - зал для глядачів на 200-300 місць, а також корпус Б - адміністративну споруду театру. Загальна ж площа Театру на Подолі на Андріївському передбачалася 3948 кв. м.
Генеральною проектною організацією на тому етапі проекту значилося "Діпромісто". Правда, нескінченно змінювалися генпідрядники. І причини чергового недобуду пояснювали поганим фінансуванням.
Повертаючись до попередніх публікацій DT.UA ("Про роль кота Бегемота у театральній розбудові"), нагадаємо: з міського бюджету тоді все-таки виділили на будову понад 30 млн грн. І, знову-таки цитуючи давні джерела, підкреслимо: при такому-сякому фінансуванні з вересня 2010-го по березень 2011-го генпідрядник КП "Київжитлоспецексплуатація" так і не зміг забезпечити нормального будівельного процесу.
Тим часом, про що повідомляли ЗМІ, з будови століття кудись зникло близько 5 млн грн. І 2011 р. Департамент культури Києва подав у суд на генпідрядника.
Так і невідомо, чим закінчилися ті судові позови.
У кожному разі, навряд чи хто повернув місту і світу вкрадені гроші. І саму будівлю як слід ніхто не привів до порядку. Вона довгий час залишалася без даху, внаслідок чого стіни перетворилися мало не в потеруху. Була потрібна навіть не реконструкція, а реінкарнація.
У 2014-му врятувати честь мундира центру столиці і його вулиці-перлини зголосилися люди з Roshen. Зокрема В'ячеслав Москалевський. Усі знають цифру, яку субсидував меценат на новітній нинішній етап будови століття, -165 млн грн. І сам процес будівництва був навіть не продовженням початого, а мало не новим стартом проекту.
І саме тут левова частка відповідальності лягла на плечі пана архітектора, харків'янина Олега Дроздова (та його компанію).
Попередній результат його роботи - представлений у вівторок фасад нового театру - багатьох киян шокував.
Утім, є й прибічники, полум'яні цінителі . Тут вододіл думок часом пояснюється так званим комплексом євроінтеграції. Наприклад, частина просунутої театральної молоді - обома руками за такий євроформат у вигляді фасаду.
А головна претензія небайдужих й інколи корінних киян - це недоречність такого архітектурного стилю (чорна коробка, яку вже в народі прозвали "саркофагом" і "крематорієм") в історичному й стилістичному контексті Подолу взагалі, і Андріївського - зокрема. Є ще один аргумент опонентів. Згідно з Указом Мінкульту № 45 від 20.01.2012 та відповідного доповнення до нього, територія Андріївського узвозу є комплексною пам'яткою містобудування "Замкова гора - Андріївський узвіз" (охоронний номер 675КВ), а також належить до заповідника "Стародавній Київ". Це передбачає, що не повинно бути жодних різких дій стосовно об'єктів культурної спадщини і решти будівель на цій самій території.
Після безпрецедентного збудження соцмереж із цього приводу, а також після активної медіакампанії навколо театрального фасаду на арену, нарешті, виходять силачі. Прес-служба КМДА повідомляє про реконструкцію театру з порушеннями і без урахування думки фахівців та громади. Голова КМДА Віталій Кличко заявляє, що "підрядник не врахував рекомендацій Містобудівної ради, які стосувалися проекту реконструкції фасаду будинку". Головний архітектор Києва Олександр Свистунов каже, що цю будову не можна вважати завершеною і треба виконати рекомендації Містобудівної ради, внести корективи в проект, пройшовши громадські слухання, а потім повторно вийти на ту ж таки Містобудівну раду і вже потім вирішувати питання реконструкції фасаду… Одне слово, найкраще, звичайно, - попереду.
Тим часом відкриття театру передбачене на квітень-травень 2017 р. (можливо, встигнуть до старту "Євробачення"). І в найближчі кілька місяців навколо архітектури на Андріївському, 20 з'являтиметься немало серйозних сюжетів. Оскільки хтось вбачає в архітектурному скандалі - містобудівну сваволю, хтось - руку Кремля, хтось - блокаду спроб євроінтеграції на місцевому архітектурному рівні.
Пряма мова
Олег Дроздов, який нині став найзнаменитішим архітектором країни, у 1990-му закінчив Харківський будівельний інститут (факультет архітектури). Він володар багатьох Гран-прі свого профілю (і 2001-го, і 2003-го). Він також лауреат Національного конкурсу в галузі архітектури, що називався казково - "Творення". У 1997-му заснував архітектурне бюро "Дроздов і партнери". І, як повідомляють релізи, створив 84 проекти, з них реалізував - 19. Судячи з тих-таки релізів, творче кредо майстра: "Один постріл - два зайці, або три…"
- Олеже, що відчуває архітектор, коли читає в Мережі масові характеристики свого проекту на кшталт "крематорій", "саркофаг", "контейнер сміття"?
-У нинішніх дебатах, на жаль, нічого не говориться про те, що ця будівля - насамперед культурна інституція. Що цей проект дуже важливий для міста як давно необхідний об'єкт культури.
Скільки років не будували в Києві нових театрів? Треба нагадувати? Але треба нагадувати, що у зв'язку зі спорудженням нового театру можуть бути різні погляди.
"Рівна" геометрія будинків у нашому суспільстві чомусь викликає негативні емоції. В Україні в основному превалює сприйняття архітектури як фігуративного мистецтва. Це коли на кожному будинку має бути якась "шапочка" зверху. У цьому - меморіальність і псевдоісторична тематика. Без цієї верхівки будь-яка будівля багатьма сприймається з труднощами.
Але та чи інша будова - це чаша, яка вміщує напій. Важливі як чаша, так і напій. Хоча функціоналізм - нормальна якість для архітектури останнього століття. Але форма має відображати зміст.
- Чому цей проект театру, як стверджують у мерії, не пройшов необхідного етапу розгляду в Містобудівній раді?
-За законом і регламентом, Містобудівна рада має вплив на рекомендаційному рівні. Ми були на раді. Там висловлювалися різні думки. Ми їх вислухали. Щось узяли до уваги, щось редагували.
- Чи можливо - реально - коригувати проект (зокрема чорну частину фасаду, те, що багатьох обурило) після заяв В.Кличка про необхідність перебудови? І що в результаті все-таки можна перебудувати?
-Я не можу цього коментувати. Оскільки хтось мусить чітко артикулювати, що не так із незавершеною будовою. Має бути експертна, професійна оцінка. Коли її сформулюють, тоді буду готовий говорити на цю тему.
- А якщо говорити про архітектурну концепцію нового будинку на Андріївському узвозі, як ви цю концепцію поясните й виправдаєте?
-Масштаб подієвості в Мережі та різних медіа з приводу нової будівлі Театру на Подолі пов'язаний із кількома аспектами. По-перше, ми приділили замало уваги тому, щоб максимально донести громаді інформацію про функціональність самої будівлі. Що там має відбуватися? Заради чого саме такий образ?
На етапі будівництва не приділялося достатньо уваги питанню публічності проекту. А того, що зробили, недосить.
По-друге, є професійна маніпуляція фотографіями. Ще до публічного відкриття фасаду театру спеціально зробили тенденційні знімки - під таким ракурсом, що основної частини будівлі людське око просто не помічає. Тобто свідомо подали тенденційні ракурси.
І це була професійна компіляція - з метою "розігріти". Адже хвиля невдоволення саме й вибухнула ще до (!) того, як фасад будівлі відкрили і всі його побачили. Багато людей, які прийшли на відкриття, щиро аплодували. Але була й частина незадоволених, уже "підігрітих".
У питанні "чорного піару" навколо цього проекту, на мій погляд, попрацювали професіонали. Вони й очікували реакції такого нервозного рівня - не менше. І їм справді багато що вдалося.
Я ж хочу сказати, що нова будівля театру нерозривно пов'язана з тією функцією, яка передбачається згідно з проектом. Ця функція - в сучасному високотехнологічному європейському ритмі творчої роботи всередині самого приміщення, навіть усередині мегаполіса. І для цього дуже багато зроблено - без перебільшень - на європейському рівні.
Нагадаю, історія театрального довгобуду на Андріївському своїм корінням сягає ще 90-х років ХХ ст. Процес побудови театру то починався, то припинявся. Будинок-недобуд довгі роки перебував у критичному стані. Багато будівельних матеріалів просто розкрали.
І сама конструкція поступово стала деградувати. Стіни руйнував грибок. До того ж нижню частину будівлі звели з колосальними порушеннями. Це стосується інженерної частини - невдала геометрія багатьох несучих конструкцій, відсутність потрібної арматури.
Сам довгобуд, розпочатий у 90-х, передбачав досить скромні технологічні можливості театру. Також передбачалося всього
200 глядацьких місць, до того ж зовсім незручних.
Однак на цей довгобуд свого часу було витрачено колосальні фінансові ресурси платників податків. Близько 5-7 млн американських доларів.
Тому, зрештою, виникло й етичне питання: або взагалі забути цю ідею й поставити хрест на новому театрі, або продовжити почате - на новому сучасному рівні.
Тим більше що було проведено колосальні роботи з укріплення схилу на Андріївському.
Наша команда опинилася у вихідній точці: потрібно було зберегти початкову ідею будівництва такого театру, і при цьому спорудити новий театр, який підходив би контекстуально до відповідного місця та виконував би задану функцію сучасного простору.
Тобто це мав бути, повторюся, взірець сучасного українського європейського театру, наповненого новими європейськими технологіями.
Звісно, важливо, щоб такі функціональні театральні будівлі йшли в ногу з часом. Адже сучасний світ користується в архітектурі мовою сьогоднішнього дня. А не вчорашнього. А сучасна архітектура, своєю чергою, користується новітніми технологіями й матеріалами.
Адже те, що називається "архітектурою", стосується насамперед певної епохи. І кожна епоха залишає по собі свою особливу архітектурну мова: все те, що було пов'язане з певним часом.
Архітектура будь-якого міста - сукупність різних епох і часів. Вони співіснують; вони взаємозалежні; ніщо ні з чим не конкурує й нічому не суперечить і не загрожує.
- Як вам відомо, багатьох киян обурює "чорний квадрат", що величезною трагічною шапкою нависає над театром і над Андріївським узвозом. Це такий свідомий художній задум? Чи річ у специфіці матеріалу, який знадобився для обшивки верхньої частини фасаду?
- Якщо говорити про класичне розуміння будівлі театру, то в основі цієї будівлі обов'язково є колосники. Колосники для театру - як баня для церкви. Нагадаю, що колосники слугують для встановлення блоків сценічних механізмів; для різних робіт, пов'язаних із підвішуванням елементів оформлення спектаклю. Колосники з'єднуються з робочими галереями та сценою - стаціонарними східцями. Специфіка будівлі тут прямо пов'язана з колосниками.
А що стосується матеріалу, який знадобився для обшивки фасаду… Верхній матеріал - цинк-титан, у складі якого є мідь. Цей матеріал піддається процесові окислення. Таке відбувається впродовж тривалого періоду. Для прикладу можна назвати мідні пам'ятники, які з часом "зеленіють".
"Чорний" колір верхньої частини фасаду театру втратить свою глянцевість уже до весни. Почне сіріти, набирати зеленуватого відтінку.
Мета використання саме цього матеріалу - ніби "розчинити" верхівку театру в зеленому пагорбі, до якого й прилягає будівля театру.
А ось нижня частина будинку - досить архаїчного характеру. Вона східчасто вибудувана і має об'єми маленьких кубічних будинків. Така побудова структурно й фізично відповідає історичному будинку, що стояв на цьому ж місці. Матеріал нижньої частини фасаду театру - секонд-хенд-цегла, якій близько 100 років.
- Чи є думки з приводу політичної складової архітектурного й театрального скандалу, зважаючи на конкретного мецената? Чи це просто випадковість? І чи не відвернуться інші прекрасні українські меценати від можливих ідей вкладати гроші в нове театральне зодчество після такого стресу?
- Політичний контекст, на мій погляд, є. Наша країна перебуває в суцільному розчаруванні після різних очікувань, які мали звершитися після Революції Гідності. Впала економіка, навколо самі розчарування. І це теж привід для вкидання загального негативу в суспільне й медійне середовище.
Новина про відкриття тільки фасаду Театру на Подолі миттю затьмила інші топ-новини - суд над Януковичем, саркофаг на ЧАЕС, сирійські біженці, підвищені тарифи. Прямо дивно.
Що говорять
Тільки за цей тиждень навколо обговорюваної теми нагромадилося стільки емоційних і навіть вибухонебезпечних думок, що справді часом хочеться від цього свідомо відсторонитися. Абстрагуватися. Подумати, все зважити. І дати можливість людям виговоритися. Все одно доля театру - в наших руках. У руках глядачів, журналістів, активістів, акторів і режисерів. (Далі найяскравіші цитати громадських спікерів із соціальних мереж та українських ЗМІ, зокрема ZIK, "Главком", інших.)
Лариса СКОРИК, архітектор:
- У чому полягає новаторство цієї будівлі Театру на Подолі? Це ж бездарність, яку хочуть прикрити якимось новаторством. Хіба новаторство в тому, щоб спотворювати? Тому нові будинки можуть бути, але вони мають передбачати спеціально підібрані матеріали, масштаб, ритм, розмір. Адже давно відомо, як уписувати в просторову й історичну тканину нові споруди. Навіщо така величезна будівля? Вона потворна, вона руйнує все навколишнє середовище. У дикому суспільстві дикі ситуації виникають щокроку. Цей чорний ящик - дике й цинічне ставлення до нашої історичної спадщини.
Ірина ПОДОЛЯК, народний депутат України:
- Якщо вже всі експерти все сказали, то й я заскочу в останній вагон не "експерта", а звичайного середньостатистичного представника мізерного середнього класу: Театр на Подолі мені на всіх фотографіях - подобається. Головне тепер, що буде в самому театрі.
- Так склалося, що Андріївський узвіз - одна зі знакових територій Києва. Це невеликий ареал, у якому є надія зберегти рештки стародавнього Києва, яким він колись був. Згідно із законом, на цій території заборонене будь-яке будівництво. Тому все, що там будується, - незаконні будови. При такому проекті театру не видно Замкової гори. Найбільша проблема проекту в тому, що втрачається масштабність…
- Ми наче не живемо у ХХІ ст., і більшість українців відторгає все нове й сучасне. Абсурдна ситуація - негативна й хамська реакція частини суспільства на будову Театру на Андріївському узвозі одним із найталановитіших українських архітекторів-урбаністів Олегом Дроздовим. І саме сьогодні ми бачимо поруч із новим театром - цілий район "Воздвиженка". А це приклад нефункціональної міської архітектури, несмаку, міщанства. Це комерційний орієнтовано купецький стиль. І в такому поєднанні старого (Андріївського узвозу) і нового ("Воздвиженка") з'являється будинок, який відповідає всім канонам сучасної архітектури ХХІ ст., адаптованої до середовища, відмінно продуманої й реалізованої. Цей театр стане для нас символом боротьби з буденністю та стереотипами. І те, що його будують, і те, що всі ми реагуємо на цей факт, - для мене одна з очевидних тенденцій до змін на краще в Україні.
- Взагалі-то, по-хорошому, новина мала б звучати так: уперше з часів Розстріляного Відродження в Києві побудували новий театр. І, їй-богу, це прекрасна новина, історична. Тому, дорогі кияни й "співчуваючі", якщо хтось забув, - востаннє спеціалізоване театральне приміщення (у клубі "Харчовик", симпатичному конструктивістському будинку на Контрактовій, де нині розміщується Дитячий музтеатр) - було відкрите в Києві у 1933-му. Це було останнє відлуння вже відстріляних 1920-х. Відтоді - прошу вдихнути й видихнути - радянська влада не побудувала в Києві жодного театру (тільки кінотеатри), оскільки "з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно і цирк" (Ленін), та ще Палац "Україна", що був призначений для партз'їздів… Хто не подорожує за кордоном по європейських театрах, той вимушений залишатися у своїх уявленнях про театральне приміщення на рівні "плюшу з балкончиками". Подумайте про це, перш ніж обурюватися новим театром. Гарненько подумайте. Може, тоді ви так само нетерпляче очікуватимете в цьому театрі - вже першої прем'єри, як очікую її я, щоб згодом оцінити інтер'єр. І, можливо, потішитися, що ми потроху звільняємося з пітьми колоніальної ночі…
- Архітектурний ансамбль Андріївського узвозу - знакової, історичної вулиці - необхідно зберегти. Без урахування думки фахівців та узгодження з громадою цей будинок не здадуть в експлуатацію. Потрібно доробити його зовнішній вигляд. Щоб він не вибивався з ансамблю будівель на узвозі. Мають бути враховані рекомендації Містобудівної ради.
P.S. Далі, звісно, буде.