На межі тисячоліть львівське видавництво «Літопис» втілило грандіозний міжнародний проект: воно випустило у світ антологію української поезії ХХ століття в англомовних перекладах. «Сто років юності» — така назва за рядком поезії Наталки Білоцерківець. Знакове «сто» позначилося і на кількості відібраних для антології поетів: кожна авторська антологія має право на суб’єктивну об’єктивність. Упорядники: викладачка Львівського університету ім. І.Франка Ольга Лучук, яка зокрема досліджує україно-американські літературні контакти, в 1999 р. стажувалася як фулбрайтівський стипендіат у США, та Михайло Найдан — професор славістики Пенсильванського державного університету (США), поет і перекладач.
Почну з перекладачів, де, напевне, чекає найбільше відкриттів. На 100 українських поетів — 44 перекладачі англійською. Марта Тарнавська, Юрій Тарнавський та Ліда Палій вдалися до автоперекладу, Оксана Ашер переклала тексти свого батька — М.Драй-Хмари. У докладному довідковому апараті упорядники подали чимало інформації й про перекладачів. Відтак, нарешті можна довідатися про тих, що про них колись чув бодай краєм вуха. Наприклад, Стенлі К’юніц, про якого знала як упорядника збірки І.Драча «Orchard Lamps» (Нью-Йорк, 1978), або — така екзотична постать, як Патриція Нелл Воррен, американка, котра наприкінці 50-х не тільки вивчила українську мову, а й стала авторкою чотирьох збірок поезій, написаних українською мовою (псевдонім — Патриція Килина). Упорядникам довелося, звісно, перегорнути гори англомовної преси, аби відшукати призабуті публікації. Привертає увагу Віра Річ, англійська поетеса, яка за переклади та популяризацію української літератури в англомовному світі нагороджена літературною премією ім. І.Франка. К.Г.Андрусишин свого часу упорядкував англомовну антологію української поезії ХІІ—ХХ ст. (Торонто, 1963) і майже повністю переклав «Кобзар» Т.Шевченка разом із В.Кіркконнелом. Як не згадати Я.Ласовського, що й упорядкував і переклав англійською мовою «Вибрані поезії» В.Стуса, готуючи їх до подання кандидатури поета на Нобелівську премію.
Нині з’явилися нові імена перекладачів з української. Серед них — Джеймс Бресфільд, який видрукував окремою книжкою переклади з Олега Лишеги, за що отримав в 1999 році премію Міжнародного ПЕН-клубу. Або — Ліза Сапінкопф, котра переклала Оксану Забужко. Чи — В.Черницький, у доробку якого переклади з П.Карманського та Ю.Андруховича. А ще ж — ціла низка імен: Дж. Кейтс, який за переклади з М.Фішбейна удостоєний премії журналу «Agni», А.Мельничук, М.Радмен, П.Пайне, К.Полліт, Р.Джемісон, Дзвіня Орловська та ін. Окремо хочеться згадати про Богдана Бойчука, ключову постать українсько-американського літературного діалогу останнього 30-ліття XX століття. Також — про Вірляну Ткач, яка з Вандою Фиппе перекладає українських поетів, а згодом як режисер сценічно втілює тексти у театральних проектах «Ярої Мистецької Групи» у Нью-Йорку, пропагуючи у такий спосіб українську поезію серед сучасних американців. У згадуваній антології упорядник М.Найдан постає в іпостасі перекладача, а його донька Ліліана дебютує у ній цій-таки якості. Отже, справа оприлюднення українського поетичного слова не стоїть на місці. Наївно думати, що наша поезія переверне світ, одначе маємо дбати про свою присутність у ньому. Зрештою, збірник «From Three Worlds: New Writing from Ukraine» (Бостон, 1996) було прихильно зустрінуто американською критикою. Крім згадуваних І.Драча, В.Стуса та О.Лишеги, окремими книжками в перекладі англійською вийшли поезії П.Тичини, Ліни Костенко, М.Воробйова та Оксани Забужко.
Якою ж постає українська поезія XX століття? Антологія дає можливість прозирнути її начебто свіжим поглядом. М.Ільницький, автор передмови, наголошує: українська поезія XX ст. намагалася на національній основі трансформувати динаміку всієї різноманітності стильових видозмін, які розвивалися у світовій літературі. Масив текстів, що увійшли до антології, дає наочно пересвідчитися в єдності літератури, яка не розмежовується на «материкову» та діаспорну. Вкотре відчуємо перегук «шістдесятників» із «нью-йоркською групою», хоча це не були явища аж так синхронні.
Як перекладено українські тексти англійською? По-різному. В.Річ перекладає І.Франка у відповідно му ритмі й з римами. Назагал, англомовні перекладачі залишають поза передачею рим та ритми оригіналу — як давно вже склалося у світовій практиці. Втрати при перекладі неминучі: це загальновідомо. Приміром, Тичинине «Пливуть. Струнчать» (планети) віддано: «They swim. They undulate». «Вочеловічивши себе». Б.Бойчука (тобто, старослов’янізм, який надає текстові урочистості, піднесення) англійською постає як нейтральне «Becoming man». Певно, це вічна проблема: як перекласти, щоб не обтрусити пилок із метеликових крил поезії?
Краще пізно, ніж ніколи. Поява антології української поезії ХХ ст. на межі епох — давно очікувана подія, реалізована нарешті ентузіастами. І перекладачами, і видавництвом «Літопис».