70-й Венеціанський кінофестиваль, окрім суперечливих переможців, запам'ятався ще й тим, що зразу два видатних далекосхідних режисери оголосили про завершення своєї кар'єри. Останні фільми в основному конкурсі Мостри представили японський аніматор Хаяо Міядзакі та малайзійсько-тайваньський режисер Цай Мінлян. Із завершенням кар'єри другого азійський кінематограф попрощався лише з одним із багатьох своїх помітних артхаусних кінематографістів. А із закінченням роботи Міядзакі може розпочатися занепад цілої епохи. Епохи, коли аніме було високим мистецтвом, а не продуктом масової культури.
Останнє творіння Міядзакі "Вітер посилюється" розповідає про авіаконструктора Дзіро Хорікосі, творця одного з найкращих винищувачів Другої світової. З самого дитинства Дзіро хотів стати пілотом. Однак проблеми із зором ставлять хрест на його заповітній мрії. Згодом хлопцю сниться сон, у якому відомий італійський авіаконструктор Джовані Капроні запитує його: "Чи ти свої роки проживаєш повною мірою?". Ці слова на все життя закарбуються у свідомості Дзіро. Саме це запитання він ставитиме собі, вибираючи професію, шукаючи нову мрію і спілкуючись із майбутньою супутницею життя.
Екранну долю Дзіро аніматор наповнив автобіографічними епізодами. Наприклад, у молодості Хаяо Міядзакі надзвичайно захоплювався військовою технікою, а його батько працював на авіазаводі, де робив приблизно те саме, що й Дзіро в мультфільмі.
У дитинстві аніматор доглядав за мамою, хворою на туберкульоз, а Дзіро виходжував свою дружину, що страждала на ту ж саму недугу.
Але головне - Хаяо підкорив долю Дзіро Закону і сам дотримувався його все своє життя.
Як відзначив 72-річний аніматор в одному з інтерв'ю, щоразу, відчуваючи наближення в житті поворотного моменту, він запитував себе: "Чи проживаєш ти свої роки повною мірою?".
Перші дитячі спогади Хаяо пов'язані з Другою світовою (менше ніж за рік до початку якої він народився). Нещастя, що панувало навколо, посилювалося хворобою матері і нездоровою вірою його батька в необхідність війни.
Минуть роки, і Хаяо назве своє дитинство "часом жалюгідним і ганебним".
Закінчуючи школу і готуючись до вступу на економічний факультет, він подивився перше у своєму житті повнометражне аніме "Легенда про білу змію". Враження від цієї стрічки було таким сильним, що всі чотири роки, впродовж яких вивчав політекономію, Хаяо готувався стати аніматором.
Він удосконалювався в малюванні. Зачитувався дитячими книжками. Створював мангі. І відразу ж після закінчення університету влаштувався на роботу в студію, яка випустила "Легенду про білу змію".
Спочатку працював художником-фазівником. Ця монотонна праця цілком позбавлена творчості, - з ранку до ночі Хаяо кадр за кадром вимальовував рух руки або ноги придуманого кимсь іншим персонажа.
Та, оскільки студія тоді переживала своє становлення, керівництво вітало будь-які нові ідеї. І коли молодий аніматор зробив кілька слушних пропозицій для сценарію, його відразу підтримали.
Відтоді кар'єра юнака різко пішла вгору. Однак у майбутньому його спілкування з продюсерами було вже не таким райдужним.
Свій перший самостійний аніме-серіал він зміг зняти лише через 12 років.
Потім були дві повнометражні анімації, що дозволили Міядзакі заснувати власну студію "Гіблі".
Те, що сьогодні режисер інтелігентно називає "бажанням прожити свої роки повною мірою", колись виливалося в деспотичний абсолютизм. Робота по 16 годин на день. Надмірне промальовування деталей. Різке відкидання всього, що заважає роботі: чи то сім'я, чи власне здоров'я. Навіть режисерський дебют свого сина, який пішов по його слідах, Хаяо сприйняв у багнети.
"Гіблі" випускала що два роки в середньому по одному повнометражному аніме. У перші роки свого існування студія прославилася стрічкою "Мій сусід Тоторо" (1988р.). Про культ цього фільму свідчить хоча б те, що його ключовому персонажу встановлено пам'ятник, а його ім'ям названо астероїд.
Картини Міядзакі мали великий успіх серед дітей та дорослих. Обличчям жанру аніме на той час були розважальні телесеріали, які створювалися наспіх і з вузькою орієнтацією на певного глядача. Тож Міядзакі став одним із небагатьох, кому вдалося облагородити цей спочатку попсовий (у найгіршому значенні слова) жанр.
Скрупульозний спосіб промальовування кожного кадру Міядзакі довів до апогею під час створення стрічки "Принцеса Мононоке" (1997р.). Робота над нею тривала довгих п'ять років. Щоб покрити витрати на цю картину, режисер випустив низку короткометражок, а також рекламних роликів і музичних кліпів. Картина настільки виснажила Міядзакі, що після її прем'єри він публічно заявив про завершення своєї режисерської кар'єри.
Надалі планував присвятити себе лише роботі над сценаріями та концепціями нових фільмів.
Однак аніматор, котрий сів після нього в режисерське крісло, передчасно помер. І Хаяо змушений був повернутися до керівництва над створенням нової стрічки "Забрані привидами" (2001р.).
І, як з'ясувалося, - не дарма. Ця картина зібрала колосальну касу, а також отримала кілька десятків престижних нагород разом з "Оскаром" та "Золотим ведмедем" Берлінале.
Отримання останнього - нонсенс. Адже доти анімаціям ніколи не вдавалося завоювати вищу нагороду на жодному з найавторитетніших кінофестів світу (Канн, Берліна або Венеції).
Правда, коли Берлінський кінофестиваль ще не вважався престижним, залишаючись у тіні більш статусних Канн і Венеції, "Золотим ведмедем" була нагороджена "Попелюшка" (1950р.) Уолта Діснея.
Однак завдяки лише своєму високому художньому й технічному рівню "Забрані привидами" не досягли б такого величезного успіху. Колосальну роль у цьому відіграв культ аніме в Європі та Америці 90-х.
У 90-х рр. "зміцніло" покоління дітей, вихованих на конвеєрних аніме-серіалах. Феномен цих людей у тому, що кількість "живих" істот значно поступалася кількості "іграшок" в особистому світі кожного з них. Саме тому тамагочі стали популярнішими за свійських тварин, гральні автомати - за спортивні ігри, й навіть гумові жінки потіснили повій. Це чудесне покоління змогло зберегти своє дитинство навіть під ударами дорослого світу. Попереднім поколінням таке не вдавалося.
"Інколи мені хочеться сказати: відмовтеся від анімації - навколо нас і так надто багато уявних речей", - журився Міядзакі в одному зі своїх інтерв'ю.
Мабуть, саме тому у своєму останньому творінні 72-річний режисер не залишив місця для жодного привида, монстра або будь-якої іншої фантастичної істоти. Це фільм із гранично реалістичним сюжетом. Якщо у своїх попередніх роботах Міядзакі дивував екранною магією та хитромудрими фантасмагоріями, то цього разу він показав звичайну людську історію. "Хіба вміння головного героя йти за своєю мрією не вражає сильніше за будь-які чари?" - Міядзакі ніби запитує у глядачів своєї останньої стрічки "Вітер посилюється".
Однак реалістичні сюжети і розмірковування на дорослі теми в анімації відійшли в минуле. Стало історією і рукотворне (а не комп'ютерне) створення мультфільмів. Завершення режисерської кар'єри Міядзакі на цьому тлі здається закономірним. Хоча багато хто списує його виключно на вік режисера.
Назву для фільму "Вітер посилюється" майстер взяв із вірша Поля Валері "Цвинтар біля моря". У перекладі Є.Вітковського рядок звучить так: "Крепчает ветер! Значит, жить сначала!". Як саме аніматор планує розпочати нове життя, він не уточнив. Навряд чи опанує Інтернет, яким раніше не користувався, або навчиться малювати на комп'ютері, чого раніше не робив. Швидше за все, Міядзакі продовжуватиме гратися з дітьми й очищати річки від сміття, - це вже точно дасть йому впевненість у тому, що він "проживає свої роки повною мірою".