Дивовижно, що «малі» анімаційні країни (які не мають традиційно сильної школи та масового виробництва) змогли справити цього року ледь не найяскравіші враження єдиним фільмом у програмі. Бразильська «Черепаха» (реж. Серджіо Амон) — усього лише рекламний кліп пива «Брахма». Та гумор, чітка драматургія, досконалість гега і точність у сполученні 3-мірного комп’ютерного та живого зображення (черепаха, яку мучить спрага, здійснює неймовірне через баночку холодного пива) зробили цей півторахвилинний фільм одним із фаворитів фестивалю. Те саме відбулося з музичним кліпом Лірона Бар-Аківи «Ш-ш-ш... Все так тихо» (Ізраїль). Слова пісні у виконанні Бьорк стають персонажами фільму. Вони існують на екрані як власні втілення, виконуючи «ролі» тих емоцій, які борються в душі закоханих... Чорніший гумор у «Світі герані» Марселя Хобі — єдиного представника Швейцарії на фестивалі. Країна зовнішнього спокою і процвітання в цій мальованій п’ятихвилинці постає як притулок самовбивць, збоченців, втрачених людей, які живуть у жорстко регламентованих рамках, де лише домашні рослини можуть розраховувати на душевний спокій.
Не загубилися в програмі й традиційно «анімаційні» країни. Болгарія, приміром, після кількох років кінематографічного застою переживає явний підйом. Цікавим проявом цього процесу стала «сексуальна революція» національної анімації. Вся болгарська конкурсна програма вражала надлишковим, інколи болючим еротизмом, причому це відносилося, хоч як дивно, до представників усіх поколінь режисерів — від літнього Стояна Дукова з його по- старечому зацикленим на сексі «Липнем» і педофільським «Блакитнооким Місяцем» майстра середнього покоління Пенчо Кунчева — до (що особливо вражає) 25-річної Біляни Іванової, чий сатиричний погляд на взаємовідносини статей на прикладі півнів і курочок («Dolce Vita») дає усі підстави говорити про нездорові тенденції у болгарському анімаційному кіно.
Французька програма нинішнього року, з одного боку, порадувала багатьма свіжими студентськими роботами, які представляли кілька анімаційних шкіл країни (із Валенсьєнна, Ангулема, Валанса і Парижа; це саме характерне й для бельгійської студентської програми — з анімаційної школи в Генте). З іншого боку, вона пред’явила певні претензії до комерційної продукції, у створенні якої дедалі частіше беруть участь і вітчизняні аніматори як ті, що працюють у Києві, так і ті, котрі залишають країну. Приміром, серіал «Теліс і тисяча доручень», представлений на фестивалі художником-постановником Олександром Бубновим, який поки що марно чекає можливості реалізувати свій гігантський творчий потенціал у Парижі. Одним же з яскравих вражень цього року став експериментальний повнометражний фільм «Айсбергклуб» Жана Паскаля Прінсо — медитативна картина, яка показує зіткнення «Титаника» з айсбергом із погляду... айсберга.
Безумовним лідером німецького блоку став «Хобо» Йохена Емана — восьмихвилинний фільм, що розповідає про спалах у свідомості людини останньої миті перед самогубством. Компанія дивних істот — напівгномів-напівдовгоносиків — дозволяє йому пережити дивні й заборонені емоції, освітити своє чорно-біле існування кількома спалахами барв, перед тим, як забрати його тіло й душу назавжди в чорно-білу смерть. Не менше своєрідний світ створений і в пластиліновому іспанському фільмі «Від душі та серця» Хуана Пабло Еччевері. Тут два монстри, які приходять із небуття, існують завдяки дивним створінням, що живуть у їхньому череві: кролику, який невтомно підкачує життєві соки в їх жили, і зміям, котрі чекають на свій час...
Традиційно сильна британська школа не розчарувала й цього року. Серед усієї розмаїтості творів найяскравішими були, мабуть, фільми визнаних майстрів. Характерно-примітивне, брутальне й сповнене чорним гумором «Вторгнення» повністю виправдало очікування від творчості Філе Маллоя (картина розповідає про вторгнення жорстокої цивілізації зоргів на Землю). Баррі Первз же у своєму «Матраці Гамільтона» — повнометражній картині про халепи мурахоїда-барабанщика, який намагається у світі пташиного чистогану заробити своїм мистецтвом на пару пристойних брюк, — створив справжню феєрію персонажів, барв, звуків, вкотре продемонстрував необмежені можливості класичної лялькової анімації.
Велика програма Росії на нинішньому фестивалі, як звичайно, відрізнялася різноманіттям. Тут були й цікаві студентські роботи, і фільми визнаних майстрів Наталі Орлової, Володимира Петкевича та Андрія Золотухіна, зняті для британського серіалу «Казки народів світу», і твори молодих яскравих аніматорів, як працюють за кордоном, — «Дуже маленький принц» Зої Трофимової (Франція) і «Апельсин» Слави Ушакова (США). Осторонь трималися «Півтора кота» Андрія Хржановського — 30-хвилинний пілот майбутнього повнометражного фільму, присвяченого творчості великого російського поета Йосипа Бродського. Своєрідний колаж двох десятків епізодів, які сполучають ігрове, документальне та анімаційне кіно, причому в останньому «одухотворені», серед інших, оригінальні малюнки та фотографії самого поета, перетворюється, як завжди це бувало в режисера, на найглибше проникнення в душу і творчість Митця. Пильна увага, природно, була прикута до найуспішнішої російської анімаційної студії «Пілот». «Хаш» Андрія Соколова — дуже кумедний анекдот про халепи вовка та трьох поросят різдвяної ночі — підтвердив творчий потенціал пілотівської молоді. «Комашки» Михайла Алдашина показали, що проста і весела дитяча історія про комашок, які живуть на кухнях і борються за своє існування, спілкуються з інопланетними комашками і намагаються навіть полетіти в космос, за майстерного підходу до драматургії, звуку, монтажу і т.п. може легко перетворитися на справжній комерційний хіт. А ось новий твір нашого колишнього земляка, художнього керівника студії Олександра Татарського розчарував. Його «Червоні ворота Расьомон», попри безліч гегів і майстерну стилізацію під улюблене всіма кіно 50-х, на жаль, залишають глядача зовсім байдужим.
А що ж рідна українська продукція? Важко, якщо чесно, згадати хоч один попередній «Крок», на якому вітчизняна анімація доставила б таке задоволення і своєю якістю, і розмаїттям. Тут був і чудовий вишукано намальований студентський фільм «Зяблики та інші» третьокурсника КДІТМ Анатолія Лавренишина (майстерність художнього керівника Євгена Сивоконя виявилося не лише в роботах його нинішніх і колишніх студентів, а й у фільмах самого майстра, показаних у рамках ретроспективи члена журі Вадима Храпачова). І вже обласканий увагою багатьох фестивалів Олег Педан із своєю «Світлою особистістю» — історії взаємовідносин електричних лампочок і вимикачів. Окремо стояв дебют в анімації Михайла Іллєнка. «Одноразова вічність» привернула увагу нетрадиційною драматургією, тонким своєрідним почуттям гумору і вражаючою сміливістю неофіта. Заставки до комп’ютерних ігор Олександра Жукова, створені на київській студії «Бостон анімейшн», — «Втрачені формули M&M» і «Стемніла Скай», продемонстрували воістину міжнародний рівень майстерності цього молодого режисера, студента Національного університету культури. І нарешті, головне враження фестивальної програми — фаворит публіки, журналістів і професіоналів «Йшов трамвай №9» дебютанта Степана Коваля. 10-хвилинний пластиліновий фільм випускника курсу Є.Сивоконя сконцентрував в одній поїздці в переповненому трамваї всі реалії та парадокси нашої дивної повсякденності й продемонстрував найвищий творчий потенціал його автора.
…Оскароносець Олександр Петров, представляючи фільми голови журі Фредеріка Бака, розповів, що 78-річний режисер вирощує у себе на ділянці рукотворний ліс, кожне дерево якого має ім’я когось із художників, близьких по духу метру або тих, хто привернув його увагу. Побачивши із якою радістю і безпосередністю сприймав великий канадець фільм нашого співвітчизника, можна не сумніватися, що незабаром в анімаційному лісі з’явиться перше дерево з українським ім’ям: Степан Коваль... Нехай ласкаве сонце та теплі дощі допоможуть йому розцвісти в усій красі!