Про те, яке місце - зважаючи на нинішні тренди, моду, погляди й загальну суспільно-політичну атмосферу - серед таких театрів посяде, зокрема, театр англомовний, говоримо з режисером, засновником одного з перших професійних англомовних театрів в Україні Олександром Боровенським.
Уперше про цей театр я дізнався від його автора й засновника в Херсоні, під час школи Національної спілки театральних діячів України (яку ініціював Богдан Струтинський).
Саме тоді Олександр Миколайович захоплено розповідав про своє театральне дитя, і в мене там-таки виникла думка згодом написати про цю корисну ініціативу. Адже, погодьтеся, таких театрів у нас не те що мало - їх майже немає.
Олександр виявився людиною театроцентричною: його цікавить усе, і він знає майже все. Якимись хитрощами тоді, в Херсоні, я вициганив у нього монографію про Меєрхольда - і, зважаючи на мої книжкові апетити, Олександр, спасибі йому, подарував мені те видання про театрального генія початку ХХ століття.
Алекс родом із Черкас, закінчив Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького як викладач англійської мови. Після закінчення університету переїхав до Києва. Працював у низці міжнародних організацій - таких як Peace Corps, British Council, British American Tobacco etc. 2012 року приєднався до незалежного театрального руху (театр Маскамрад, Splash, 3S). 2014-го створив ProEnglish Drama, а 2018-го оголосив про створення ProEnglish Theatre - незалежного професійного англомовного театру.
- Алексе, а чим незалежні театри кращі від залежних?
- Можливо, незалежні театри більш відкриті до вибору репертуару, до співпраці з акторами. А в театрів "залежних" - сильніші фінансова база й можливості для створення вистави, краще підготовлені актори. І до недавнього часу до незалежного театру ставлення було таке - а, мовляв, це всього лише аматори. Але сьогодні кращі незалежні театри (ось подивіться деякі постановки Дикого або, сподіваюся, нашого театру) мають належний рівень постановки та виконання.
- А скільки всього в Україні об'єднань незалежних театрів? І яку місію виконує нова асоціація, яку ви формували разом із Владою Бєлозоренко?
- В Україні є Гільдія Незалежних Театрів, яка заявила про свою діяльність зо два роки тому. В діяльності НСТДУ є напрям "незалежний театр", і в його рамках вони запрошують представників незалежних театрів на свої навчальні школи. Також вони роблять фестиваль "Вільна Сцена".
Є також Асоціація "Український Незалежний Театр". Її заснувала Влада Бєлозоренко, а потім долучився і я. Від самого початку асоціація була задумана як спільнота незалежних та аматорських театрів, яка займатиметься справжньою активною діяльністю, тобто робитиме справжні справи. Ось дивися, ми розпочали в серпні 2019 року, а вже маємо два воркшопи й зустрічі з німецькою режисеркою, потужне створення присутності асоціації в соцмережах, кастинг у міжнародний проект для акторів. Також заявлені й активно плануються великі дводенні воркшопи для акторів і режисерів незалежних театрів: вересень - Київ, жовтень - Львів (проводитиму я), листопад-грудень - Київ. Щомісяця створюється велика зведена афіша вистав незалежних театрів. А ще розробляється фестиваль-премія незалежного сектора. І це все - лише за місяць.
- Скільки років ти вже займаєшся своїм англомовним театром і як він виник?
- Ми розпочинали 2014-го. Це були щосуботні зустрічі англомовного театрального гуртка (паралельно я продовжував своє акторське навчання). Але за три роки ми виросли в потужний англомовний театр-студію, в якому одночасно навчаються 60 студійців і вистави якого протягом року відвідують 1500 глядачів. 2018-го ми офіційно розділилися, і тепер у нас є ProEnglish Drama School, де будь-хто може опановувати акторську майстерність англійською мовою (плюс ще відділ навчання для професійних акторів - Method acting, Meisner, Camera work, etc), і ProEnglish Theatre, який позиціює себе як єдиний професійний незалежний англомовний театр в Україні.
- Розкажи про репертуар театру, скільки в ньому акторів, скільки глядачів театр охоплює за місяць?
Наразі в репертуарі театру вистави The House of Yes (за п'єсою сучасної американської драматургині Wendy Macleod), Hamster Saga (за бруклінським перекладом п'єси французської драматургині Ясміни Рези "Бог Різанини"), The Birthday Party (за п'єсою нобелівського лауреата з Британії Гарольда Пінтера), Swipe Left (варіант "співпраці" тексту італійця Паоло Женовезе і текстів акторів, автор Х.Тіндер), AMORphine (за англійським перекладом Булгакова). І ще три вистави в процесі постановки.
В акторській трупі ProEnglish Theatre 15 акторів. Проводимо кастинги серед професійних англомовних акторів для залучення їх до наших постановок.
У нас є невеличкий - на 40 глядачів - зал на Шулявці. Маємо три-чотири вистави на місяць, іноді виступаємо в центрі Леся Курбаса або в центрі Козловського. Є вже й постійний глядач.
- Чи може в Україні вільно розвиватися саме англомовний театр, що для цього потрібно?
- Насамперед - сприяння на всіх рівнях. Слава богу, з'явилася зацікавленість з боку ЗМІ. Ну й підтримка від влади - хоча б із приміщенням. Бо приміщення під свій театр ми орендуємо і ніколи не знаємо, чи вистачить нам коштів на оренду наступного місяця й чи не опинимося на вулиці. А якби ти знав, який у нас бюджет на постановки, то довго би сміявся…
Два роки ми проводили досить великий англомовний театральний фестиваль PRO.ACT Fest. Це вистави з усієї України, дитячий і дорослий напрями, міжнародні гості. Торік до нас долучилися зі своїми постановками Молодий театр, театр "Дах" і театр "Колесо". І все це ми проводили своїми силами і своїм коштом. А тепер розпочинаємо активний діалог із владою. Сподіваємося на повну підтримку й розуміння.
- Можеш визначити - хто насамперед ваш глядач?
- Оскільки ProEnglish Theatre виріс з театру-студії, то багато наших глядачів - це колишні або нинішні студійці та їхні друзі. Ще є англомани, тобто люди які цікавляться англійською мовою. Їх приходить чимало. А, наприклад, на одну з крайніх наших вистав привезли два класи старшокласників у повному складі. Ми очікували катастрофи, але вони дивилися й уважно слухали, а після вистави не відпускали акторів - робили з ними фотосесію.
І ще іноземці почали відвідувати наші вистави, що дуже тішить, бо це якісний український продукт, зроблений в Україні, але англійською мовою.
- А які твої улюблені англомовні актори?
- Мені подобаються всі, в яких відчувається театральна жилка, - це Роберт Де Ніро, Єн Маккелен, Майкл Кейн, Деніел-Дей Льюїс. Усе, що міг дістати в оригіналі, я передивився англійською.
- А що тебе відвертає від сучасного українського театру, а що, навпаки, приваблює?
- Мені здається, що сучукртеатр зараз на підйомі і це дуже приваблює. Це й обрані теми, і кількість копродукції, і сценічні рішення - словом, подобається все.
А відвертає те, що ці процеси відбуваються лише в п'яти-шести театрах України, а в інших - Камолетті. Не подобається ставлення державних театрів до нас, просто верне від цього. Нещодавно в мене була розмова з керівником одного з театрів. Він мене запитує: "А яка у вас театральна освіта?", я йому: "У мене шість вистав уже поставлено, дивіться на мою освіту", а він мені: "Ну-у-у… панятна". Отакого ніколи не хотілося б у театральній співпраці.
- Як наш театр змінили соцмережі?
- Зараз у кожному театрі завліти терміново перекваліфіковуються на СММ-менеджерів. В особливо прогресивних така посада вже є. В Молодого театру - десять тисяч підписників в Instagram. А наш ProEngish Theatre взагалі виріс із соцмереж, бо хто би про нас знав? На сьогодні в нас в Instagram 4 500 підписників. Так що, Молодий, тримайся, ми йдемо за тобою!
- Які британські вистави ти вважаєш найкращими з тих, що бачив?
- У нас небагато вистав, які можна подивитися. Був чудовий проект British Theatre in Cinema, де щовівторка на великому екрані показували постановки в оригіналі, та його благополучно прикрили разом із кінотеатром "Київ". З того, що бачив, мені дуже сподобалися постановки Іво Ван Хове. А от усі ці їхні хвалені-перехвалені Young Vic, Old Vic, які на всі лади мусолять нещасного Вільяма, - це якось не моє. Ліпше я Някрошюса перегляну ще раз.
- Чи багато шкіл сьогодні практикують англомовні театри?
- Якщо мова про середні школи й університети - то досить багато, і вони досить непоганого рівня. У нас торік на фестивалі в розділі "студентський театр" грав театр Eidos з англомовною постановкою San Diego - це була просто чудова вистава.
- Яку європейську виставу ти б насамперед показав нашим глядачам - якби була така можливість?
- Це було б щось із Ромео Кастелуччі. Хай думають.