Коли старіючий плейбой, якого називали ще «Бельмондо для чутливих», благородно-сивий та незмінно елегантний Ален Делон вийшов отримувати нагороду «Ликів любові» на сцену Московського Будинку кіно, зал заверещав від захвату. Несподівано для мене в цьому хорі звучали не лише контральто статечних матрон і альти представниць середнього покоління, а й юні колоратурні сопрано. Виявляється, блакитноокий красень, який уразив одних у знаменитому фільмі Лукіно Вісконті «Рокко та його брати» (1960) і його ж «Леопарді» (1962), приворожив інших різностилевими роботами в «Зорро» (1974), «Тегеран-43» (1980) і «Неприборканий» (1983), а останніх захопив своєю гротесковістю в картині «Не будіть сплячого поліцейського» (1998).
Ален Делон прожив у кіно тривале й цікаве життя, зігравши в добрій сотні фільмів, показавши себе дуже різнобічним артистом. Крім Вісконті, який зіграв величезну роль у його акторській долі, Делон працював із такими зірками кінорежисури, як Антоніоні («Затьмарення» із Монікою Вітті), Рене Клеман, Мельвілль та багатьма іншими. Бурхливі романи актора, народження його дітей, бізнес і вміння відпочивати розглядалися під мікроскопом багатьма поколіннями серйозних істориків кіно і папарацці.
З «великого кіно» Ален Делон пішов вісім років тому, але підкреслює, що готовий розглянути будь-які пропозиції від російських кінематографістів, оскільки пам’ятає свою роботу в «Тегерані-43» із Наталією Бєлохвостиковою. Актор знову вийшов на театральну сцену. Це лише третій досвід «любові з театром». Перший принесла роль у п’єсі «Як шкода, що вона не повія» (1961), поставленої Лукіно Вісконті. Другий — «Загадкові варіації», за які був нагороджений глядацькою увагою та квітами шестирічної доньки Анни. От уже рік йде у Франції спектакль «Російські гірки» за п’єсою Еріка Ассу, спеціально написаної для Алена Делона. Це двогодинний спектакль для двох, де жіночу роль виконує відома театральна акторка Софі Кар’є.
На минулих «Ликах любові» актор виступав швидше як успішний бізнесмен, задоволений собою і перебігом справ, але на кілька запитань усе-таки відповів.
— Пане Делон, доля подарувала вам зустрічі й роботу з великими режисерами кіно ще на початку творчого шляху. Як було надалі? Адже ви не могли не розуміти — нічого рівновеликого Вісконті не буде.
— Якщо великі майстри вже пішли з життя, то ми продовжуємо жити. Чому я приїхав до Москви через 50 років після того, як почав свою кар’єру? Тому що саме ці великі режисери навчили мене прекрасної професії, кращої професії у світі. Правда, це свідчить, що в мене не складний характер?..
— Проте ви більше, ніж актор, для публіки ви стали символом.
— Річ у тім, що моя професія — символ. Я актор, публічна особа, представляю моє кіно... Та ще й продюсер, і режисер, і бізнесмен, досить успішний, до речі. Крім того, я — щасливий батько. І це для мене головне.
— У вашому житті було чимало зустрічей і розставань. Ви кохали й були коханим. Можете назвати найяскравішу зірку вашого життя, уособлення кохання?
— Ромі Шнайдер.
— У вас є секрет довголіття?
— Природно, я змінився, постарів. Секрет же довголіття в тому, що треба залишатися якомога довше дитиною, будучи в цій професії. Я завжди залишався таким, яким був, і це набагато простіше, ніж вам здається. Просто люди по-різному розуміють довголіття.
— Проте є ювілеї, які особливо немилосердно відраховують роки?
— Вік у мене не на обличчі, а в душі. І я не вмію лічити свої роки. Живу й щасливий. Тому не старію. Мої улюблені режисери — вони відомі, мої улюблені актори, ті, хто мене всього навчив, — їх уже немає в живих... Се ля ві... Таке життя.
— Пане Делон, ви сказали, що актор — завжди дитина. І я з вами згодна. Актор віддає себе режисеру як глину, пластилін, але у вас є й інші іпостасі, що вимагають інших якостей — режисер, продюсер. Крім того, кіно і театр для актора — різні речі. А ви останнім часом експериментуєте в театрі. Що для вас пріоритетно? І трохи докладніше про роботу в театрі сьогодні.
— Ви знаєте, що я останнім часом перестав зніматися в кіно. Займаюся ще і театром, і телебаченням. Та якщо завтра доведеться все це облишити, не шкодуватиму ні про що, тому що в мене все було і я усе пізнав. Я поки ще працюю, та якщо треба буде зупинитися, я це зроблю без будь-якого жалю.
— Ваше ставлення до сьогоднішнього кіно?
— Кіно вже ніколи не буде таким, як було. Це вже не моє кіно. Ми живемо в іншу еру — еру телебачення. Справжнє кіно нині на узбіччі. Воно залишиться як таке, але дуже багато напрямів зникне. Адже ви на собі відчули, що кіно країн Східної Європи теж зникає.
— Чому ви вирішили привезти до Москви й Пітера свій спектакль «Російські гірки»?
— Тому що мені приємно приїхати до Москви й грати на московській сцені. Лише для того, щоб потім сказати комусь: я грав у Москві. У Франції надто мало акторів, яким повезло приїхати й грати в Москві. Для мене велика честь працювати на сцені театру ім. Маяковського. Це чудовий спектакль, який, сподіваюся, сподобається вашій публіці.
— Чула, що вам пропонувала роль у своїй новій картині Коппола, але ви відмовилися. Якщо це так, то чому?
— Усе дуже просто. Відмовився, тому що це мені не сподобалося. Я сказав їй, що якщо вона хоче побачити мене у своїй картині лише для того, щоб на афіші поставити моє ім’я, я на це не піду. Сказав, що можна робити фільм про Францію та про французів, але лише не через американську призму. Я сказав їй: «Мадам, напевно, мені важче відмовитися, ніж погодитися, але це мій привілей».
— Коли ви оголосили, що ідете з кіно, сказали, що мрієте знятися у фільмі з Марлоном Брандо. Цього чудового артиста вже немає з нами. А яка у вас нині заповітна мрія?
— Мені кажуть, що я в житті все зробив, єдине, що не зміг — підіграти Брандо. Нехай навіть це була б сцена, в якій я просто підніс Брандо піднос, досить було б репліки: «Мсьє, їсти подано». Це була моя мрія, але коли Брандо помер, мрії не стало. Того дня в мене наступила клінічна смерть.
— Яке кіно ви любите?
— Я стільки бачив фільмів, що згадати нічого не можу. А нині практично нічого не дивлюся.
— Ви з тих західних акторів, які стали частиною нашої культури. А яке у вас ставлення до російської культури?
— Трохи знаю класичну російську літературу. Шкодую, що мені дотепер нічого зіграти не пропонували. Фільм «Тегеран-43» — і все. Ніколи не міг зрозуміти, чому мені, такому популярному актору, більше не довелося знятися в російських фільмах.
— Якби запропонували зіграти російську класику, що вибрали б?
— Треба бути в російській культурі, щоб її відчути та визначитися.
— Як ви ставитеся до римейку вашої відомої роботи «Басейн», зробленому Франсуа Озоном?
— У мене залишилися друзі, які сказали: «У жодному разі не ходи й не дивися цей фільм».
— Ви тримаєте на своїй віллі 13 собак. Поясніть свою любов до тварин. І чому саме 13?
— У мене немає упередження до числа 13. І взагалі, компанія собак завжди була для мене краще, ніж компанія людей. У собаки більше людських якостей, ніж у людей. Крім того, на моїй віллі є ще й така сама кількість кішок.
P. S. На жаль, театральні гастролі Алена Делона перенесені через хворобу артиста.