Цьогоріч знову пропонуємо важливу тему для нашої фірмової і, як виявилося, популярної театральної премії "Дзеркало сцени". Ця тема - акторська харизма.
Нагадаю, премія "Дзеркало сцени" розпочала свої маневри в наших локальних сценічних водах 2016-го. Назва премії - і символічна, і обґрунтована. Не вдаватимусь у подробиці, лише вкотре зауважу, що і в Європі, і в усьому великому світі давно існують традиції театральних премій, безпосередньо пов'язаних із серйозними виданнями. Наприклад, має успіх і вагому репутацію театральна премія газети Evening Standart (Велика Британія). Є й інші театральні премії від впливових видань.
Наша мета, тобто мета "Дзеркала сцени", - популяризація та медійне ствердження нових сценічних трендів, нових активних талановитих людей, які й визначають пейзаж сучасного українського театру.
Щороку умисне змінюємо тематику премії. Аби вона не зашкарубла в якихось форматних стереотипах. І щороку ми умисне не роздуваємо кількість номінацій-переможців. Бо часто і один - у полі воїн.
Тим часом, як мені видається, "Дзеркало сцени" таки має якусь позитивну харизму і благотворну енергетику! Адже три наші попередні переможці-лауреати - всього за короткий період - дедалі активніше й активніше утверджують себе на вітчизняній сцені, деяких навіть пригальмувати неможливо в їхніх постійних пошуках.
Перший лауреат "Дзеркала сцени"-2016 (тематика "Найкращий незалежний український театральний проект") - режисер Ростислав Держипільський, який в синергії з митцями з різних українських міст створив драматичну, візуальну, музичну, емоційну сценічну симфонію "Оскар та Рожева Пані". Ця вистава живе, збирає переповнені зали. І розвиває благодійну місію, допомагаючи тяжкохворим дітям. А пан режисер - наш лауреат - останнім часом уже поставив сповідально-біблійну притчу за мотивами В.Стефаника "Вона - Земля", модерний мюзикл "Гуцулка Ксеня", арт-провокативну й імерсивну виставу "Модільяні", а ще - він випустив за цей же час подіумно-чуттєву версію п'єси В.Винниченка "Закон". Отож.
Лауреат "Дзеркала сцени"-2017 (тематика "Молода українська режисура") - режисер Іван Уривський - отримав премію за виставу "Украдене щастя" у київських "Золотих воротах". За два роки він теж розправив крила. І сьогодні про його нові вистави постійно говорять (і навіть кричать) в Одесі, Києві, Львові. 2018-го у нього вийшло три постановки, які в одних викликають екзальтований захват, в інших - заздрісне клацання зубами: "Одруження" М.Гоголя, "Фрекен Юлія" А.Стріндберга, "Перехресні стежки" І.Франка. А на черзі - нові проекти на основі великої класики. Дай-то, як кажуть, Боже, витримки та мудрості, та вміння не помічати квазітеатральних чеширських гримас:)
А ось "Дзеркало сцени"-2018 передбачало вже таку тематику - найкращі роботи молодих київських акторів. Вибір виявився широким, цікавих робіт було густо. Тому колеги-експерти й запропонували нагородити призами та увічнити в історії нового українського театру молодий акторський ансамбль з шекспірівської вистави "Дванадцята ніч" (режисер Дмитро Богомазов) у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. І що казати? Майже всі актори того вже легендарного курсу, тобто наші лауреати, не загубилися в серіальній пітьмі, окремі стали майже зірками (як, наприклад, Анастасія Пустовіт, яка отримує важливі призи на кінофестивалях); Павло Шпигун, Олександр Рудинський, Олександр Бегма впевнено входять у репертуар Національного театру імені І.Франка, деяких акторів запросили в Одеський український театр імені В.Василька…
Якщо так триватиме далі, то премію "Дзеркало сцени" варто буде прикладати до скроні чи до потилиці - аби і в майбутньому, уже в нових лауреатів, був щасливим та світлим їхній творчий шлях!
* * *
Тепер, власне, про тематику "Дзеркала сцени"-2019. Про акторську харизму. Зрозуміло, що є в такому визначенні і певна образність, і навіть задана театральність. Власне, що таке харизма? Як вважали стародавні греки, то божий дар, то "помазання". То магнетизм особистості. Тобто і раніше, і тепер під харизматичністю розуміють здатність особистості привертати до себе увагу. (Втім, кожен із вас, упірнувши в енциклопедичні глибини, може на свій смак вибирати тлумачення - про харизму, харизматичність).
Нещодавно в одній із соцмереж я звернувся до наших театралів із проханням запропонувати саме таких акторів-харизматиків, які й вирізнялися на столичній сцені 2018-го. Важливе уточнення: сцена саме столична; герої - молодше та середнє покоління (бо наші корифеї-харизматики вже давно поза конкуренцією).
Формуючи ТОП-10 сучасних українських акторів-харизматиків (укотре наголошую, що це столичний репертуар 2018-го), насамперед брали до уваги думки режисерів, із якими актори працюють, а також блогерів, журналістів і критиків - тих, хто "неімітаційно" живе театральним життям. Із десяти запропонованих нижче імен лише одне стане лауреатом. Звісно, таке лауреатство не надто позначиться на сімейному бюджеті, хоча може позначитись і на гонорарах. Утім, буде приємною медійна підтримка, увага колег, а також історичний рядок у "Вікіпедії" з приводу лауреатства. А що ще, друзі, нам треба для повного щастя?
Далі актори-харизматики - в алфавітному порядку.
Віталіна Біблів ("Фрекен Юлія", Театр "Золоті ворота"). Класична п'єса Августа Стріндберга в київському театрі отримала оригінальне режисерське трактування (з-поміж тих, які бачив раніше на основі тексту). У "Золотих" - історія про самообман, рольові ігри, про бажання жінки обдурити власну пристрасть, а потім опинитися в полоні своїх же грайливих пасток. Віталіна Біблів, яку часто сприймають як актрису комедійну й характерну, виявляє прекрасну здатність до прекрасних метаморфоз. Її героїня - ніби та гусінь: вона перетворюється у сонячного метелика, а згодом цей же метелик летить на полум'я ілюзії й гине на вогнищі, як Жанна Д'Арк.
В'ячеслав Довженко ("Дівчинка з ведмедиком", Театр на Подолі). Можливо, котрийсь інший актор після такої активної затребуваності в серіалах та після всенародного успіху в "Кіборгах" і лічив би собі зелені банкноти після своїх знімальних змін. Але не цей! Невідомо, як він взагалі знаходить час для серйозних репетицій у рідному театрі, якому віддається максимально. Каюся (бо грішний), але Іполит, зіграний Довженком в інсценізації роману В.Домонтовича, навіть для мене виявився творчою несподіванкою - фактура, харизма, акторська здатність до сценічної подорожі з якихось печер античного минулого аж до примарного майбуття, яке й перетворює героя Довженка чи то в янгола, чи то в чорта.
Володимир Заєць ("Кицюня", "Дикий театр"). З 2008-го цей актор почав працювати в Новому театрі на Печерську. Завдяки виразній зовнішності знявся в десятках кінопроектів. Саме його Максим Голенко вибрав у "Кицюню" (на основі п'єси Мартіна МакДонаха) - як героя, котрий здатний не просто "діяти", а трощити цей скажений світ, бо й без нього його хтось колись розтрощить.
Римма Зюбіна ("Схід-Захід", театр "Актор"). Вона є енергетичним центром вистави режисерки Влади Бєлозоренко. Вистави, яка складається з маленьких дитячих п'єс, написаних підлітками зі Сходу й Заходу України (під орудою Наталії Ворожбит). І треба бачити, як самовіддано, без жодної страховки відома українська актриса поринає у стихію дитячих сюжетів на серйозні теми. Як вона миттєво перевтілюється, граючи у виставі різних персонажів, різний вік, різні настрої та характери. Художній керівник театру "Актор" Слава Жила каже, що Зюбіна - не тільки наша номінація "Акторська харизма", а й всеукраїнська харизма. Погоджуюся.
Наталка Кобізька ("Жінко, сядь", "Дикий театр"). Популярність актриси набирає обертів не лише завдяки її активності в "Дикому", а ще й тому, що майже щодня на телеекрані "Марк + Наталка" (аналог "Леся + Рома"). У проекті Максима Голенка "Жінко, сядь" Наталка грає Юлю - гарну жінку, вірну дружину. Але у родині з'являється якась тріщина, - і хто в тому винен? Знову жінка? Ярослава Кравченко каже, що за рік Наталка зіграла 38 вистав, отримала премію "Дикого" - за трудоголізм. У неї було багато вводів. Вона не боїться грати некрасивих, приземлених, вона має широкий діапазон - від гротеску до глибокого драматизму.
Вова Кравчук ("Погані дороги", "Номери", "Кицюня", "Сцена 6"). Якщо зазирнути в соцмережі, то можна знайти багато цікавого про нього - креатор у фундації соціальних інновацій ("З країни в Україну"), актор у "Мамахохотала", працював сценаристом на СТБ, працював у КВН. На всі руки майстер. Зокрема, його кандидатуру, як одного з найкращих акторів-харизматиків у 2018-му, підтримує продюсерка "Дикого". А режисерка Тамара Трунова, з якою Кравчук останнім часом постійно працює, каже: "Його амплуа? Та він універсальний! До того ж тонкий, чуттєвий, неспокійний, здатний грати різний театр. А ще - надійний і точний".
Дмитро Рибалевський ("Ідіот", "Коріолан", Національний театр імені І.Франка). От спробуй знайди сьогодні актора на такі відповідальні ролі - Рогожин із роману Достоєвського або Кай Марцій з "Коріолана" Шекспіра. У трупі франківців такий знаходиться. У двох нових виставах він грає - наче греблі рве, наче скалу розтинає. Суворі естети, можливо, шукають у цих його героях якусь інопланетну витонченість, а вони, його герої, ніби франківські каменярі: одночасно будують, руйнують - й інколи потай плачуть.
Ірина Ткаченко ("Москалиця", Національний театр оперети). Актриса "Золотих воріт" стала майже рідною в музичному театрі на вулиці Великій Васильківській. Зокрема в "Москалиці" за твором М.Матіос вона грає таку вічну феміну у вічному лісі буття, який квітне і в'яне - в різні історичні негаразди, - як і її власна душа. Ця жінка, її Москалиця, постійно веде діалог з такою собі білою пані, тобто зі смертю. Та оскільки душа цієї героїні вічна - то й вона сама невмируща.
Іван Шаран ("Земля", "Коріолан", Національний театр імені І.Франка). Всього лише рік цей молодий актор працює на першій сцені країни, а вже розмов, а розмов… Його справді не можна не вирізнити у виставі за твором Ольги Кобилянської, бо саме його Сава бореться не лише за циганку Рахіру, а за своє місце під сонцем буття, долаючи травми минулого, зализуючи таємні опіки свого дитинства на тій "землі", що стала землею розбрату. У виставі Д.Богомазова "Коріолан" він грає іншого парубка - народного трибуна Брута, активіста-перевертня: блискучу пародію і на наших місцевих політиків із їхніми підступними гротескними викрутасами.
Євген Щербань ("Загадкове нічне вбивство собаки", Національний театр імені Лесі Українки). Незаперечним акторським відкриттям 2018-го став молодий актор, котрий зіграв Крістофера Буна у п'єсі Саймонса Стівенса за романом Марка Хеддока. А грає він хлопчика-аутиста, який на свій смак і на свій погляд сприймає цей світ. Хлопчик здатен на втечу від самотності, він прагне сімейного тепла. Молодий актор тримає виставу - енергетично, психологічно. Відчуває сценічні ритми постановки. І понад дві години до нього прикута увага глядачів.
P.S. Ім'я переможця театральної премії "Дзеркало сцени"-2019 стане відоме у Міжнародний день театру, 27 березня. Серед експертів, які визначатимуть найкращого актора-харизматика, - критики, політики, блогери. Про преміальний перебіг подій - найближчим часом.