Це книга надзвичайно актуальна для сучасної України. Вона — про пошуки ідентичності: національної, політичної, сексуальної. І тільки на перший погляд може здатися, ніби це речі непов’язувані. А.Кримський, визначний український сходознавець, під пером Соломії Павличко постає як постать унікальна, незвична в рамках наших традиційних дискурсів. Дослідження «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського» авторка не встигла остаточно підготувати до друку, передчасно пішовши від нас. Втім, робота виявилася достатньо сформованою для того, щоб з’явитися друком за незначного доопрацювання видавця (Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000).
А.Кримський (1871—1941) був не тільки визначним орієнталістом, але й істориком української мови, фольклористом і перекладачем. Фактично навіть філологам мало відомо про його літературну творчість — поезію та прозу. Освіту дістав у знаменитій Колегії А.Галагана у Києві, вищу — на історико- філологічному факультеті Московського університету та в Лазаревському інституті східних мов у Москві, в якому з 1898 р. був доцентом, а згодом і професором арабської філології та історії Сходу. У 1896—98 рр. студіював у Сирії. Повернувшись до Києва 1918 р., став одним із фундаторів Всеукраїнської академії наук і її першим неодмінним секретарем. Ця сторінка організатора науки в Україні була надзвичайно драматичною — з огляду на боротьбу ідейно-психологічну з... М.Грушевським. С.Павличко детально зупиняється на цьому в останньому розділі. Використовуючи малодоступні архівні дані, свідчення сучасників тощо, дослідниця фактично унаочнює урок трагічного непорозуміння українських інтелектуалів-патріотів, з якого скористався тодішній (кінець 20-х років) режим. Чим це обернулося для Кримського, Грушевського, Єфремова, багатьох інших науковців та української науки загалом — факт відомий.
Особливою пружиною дослідження є акцент на пошуках Кримським власної політичної та сексуальної ідентичності. Цей наголос органічно виник із скрупульозного аналізу його життя і творчості, здобутого за допомогою новітнього інструментарію. Заново відкрито — перепрочитано — роман Кримського «Андрій Лаговський», «дешифрування» якого методом психоаналізу розгортає сюжет драматичних пошуків головним героєм (котрий є alter ego автора) власної сексуальної самототожності. Досить переконливо авторка вибудовує багатозначний перегук реальних фактів життя Кримського та їхнього відображення в тексті, долучаючи сюди також зафіксовані у слові свідчення з щоденників та листів, зокрема до Франка та Грінченка. Постає своєрідний «науковий детектив», заснований на старанному вивченні текстів. Монографія цінна тим, що має надзвичайно багате тло: сучасні дослідження з проблем особистісної ідентичності, також «модні» в часи Кримського публікації Фройда, Крафта-Ебінга та ін. Докладно аналізується елліністична теорія Еросу, життя і творчість Оскара Вайлда, роман росіянина М.Кузміна «Крила» тощо. Усе це — поважне підгрунтя для вивчення феномену Кримського, зокрема, природи його неврозів і відтворення тонкощів психічного життя у поетичній та прозовій творчості. Справді, для вдумливого дослідника тексти говорять самі за себе. Відтак читач може збагнути, чому Кримський не був здатен вийти за рамки особистого досвіду в тій-таки творчості, як душевно-тілесна нереалізованість шукала забуття в науковій діяльності. Ця постать починає розкриватися через «двозначні» юнацькі щоденникові записи та листування, у якому Кримський, з одного боку, «виливає душу», а з іншого — «заплутує сліди». Зрештою, дослідниця висновує: життєва аскеза призводить до завмирання творчості, яка живиться так чи інакше еросом, а не логосом. Щодо логосу, то Кримський виявив себе авторитетним вченим у таких різних галузях, як історія, мовознавство, що природно поєднувалися в його практиці визначного сходознавця. Тобто, Кримський був філологом у найширшому розумінні цього слова. Саме слово, тобто українська мова, стало визначальним у його пошуках національної ідентичності. Справа в тому, що «за кров’ю» ця людина не була українцем. Він походив із російськомовної родини, батько — зросійщений не в першому поколінні кримський татарин, мати — білоруска. Ще в Колегії Галагана під впливом — найбільше — Житецького, Кримський прилучився до української мови як прибрано-рідної, але пізніше життя у Москві та наукова творчість російською мовою внесли певний дисонанс у свідомо обраний шлях. Втім, пошуки «остаточної» політичної платформи привели Кримського до твердого «політичного українства». Він категорично не приймає поверхове українофільство. Мало того, він виявився більшим українцем, ніж «закононароджені», а в політичних поглядах — більшим радикалом, ніж такі діячі, як, наприклад, Драгоманов, із котрим затято полемізував. Дослідження С.Павличко дає можливість спостерігати, як поряд із українським «татарське» усе більше стає рідним для Кримського: свого часу до тюркського елементу він ставився досить недоброзичливо. Дослідниця підкреслює: бути чужим у своїй країні, мові, навіть у біологічній статі — надзвичайне випробування. Однак така «постмодерна позиція» була вкрай плідною — і творчо, й інтелектуально. Взагалі, перебування на «кордоні культур», політичних поглядів створюють особливий феномен Кримського.
У передмові до книги С.Павличко учень А.Кримського, світового імені історик А.Пріцак пише, що його вчитель був «дуже яскравий представник європейського fin de siecle» і «становить певний виняток в українській інтелектуальній історії, і властиво, не ввійшов у її канон. Через подиву гідну активність Агатангела Кримського в багатьох ділянках (орієнталістика, славістика, політика, публіцистика, література, націологія) спадщина його надзвичайно важко піддається цілісному аналізові. До того ж тут маємо справу з украй суперечливою, складною особистістю, занурення у внутрішній світ якої вимагає від дослідника грунтовних знань у галузі психології та психіатрії». Вчений констатує: С.Павличко залишила унікальне дослідження з надзвичайно складної, але вдячної теми.