Афекти «Зони бойових дій» |
Трохи осторонь центру Києва з його головними кінозалами, на Подолі, почав формуватися новий острівець сучасного кіно, яке демонструється за сучасними технологіями. Йдеться про переобладнаний кінотеатр «Жовтень». Мабуть, знаменно, що саме острівні держави з протилежних кінців світу — Японія та Великобританія — першими вирішили провести тут огляди-фестивалі своїх національних кінематографій. «Нове британське кіно» 1—7 червня ц.р. показувала наша давня і хороша знайома — Британська рада в Україні. Відповідно, сім найсвіжіших фільмів склали програму. Вважається, що кіно Сполученого Королівства нині перебуває на піднесенні, що й засвідчено двома лауреатами міжнародних премій у складі добірки стрічок, привезеної до нас. Який же новий образ тамтешнього екрану?
Огляд відкрили «Милі люди» Джасмін Дісдар — переможець програми «Особливий погляд» на Каннському МКФ-1999. Ця картина романічно багатофігурна, будується на переплетенні кількох фабульних ліній, але дуже проста за мовою й анітрохи не поступається колишньому радянському кіно за повчальним посилом у пропаганді гуманістичних цінностей. Спочатку ми стаємо свідками окремих «труднощів» і навіть драм, об’єднаних єдиною темою нетерпимості. Конфліктують батьки й діти в пересічній лондонській сім’ї, яка виростила сина-наркомана. Негаразди в колишньому подружжі — через право на виховання дітей. Голландські футбольні фани б’ються з англійськими, а тих дражнять «свої» ж, валлійці. Балканська нон-стоп трагедія закинула з іммігрантською хвилею сюди ще й власні різновиди нетерпимості: ворожнечу серба з хорватом, ненависть згвалтованої ворогом мусульманки до своєї ненародженої дитини, несумісність снобізму англійської еліти з простими звичаями екс-югославів тощо. Однак усі нестикування благополучно розсмоктуються самі собою, адже ми всі — досить «милі люди». І давайте, дідько б його побрав, жити дружно! Така собі англійська ввічливість до всього людства у глобальному масштабі.
Милий, ще миліший, наймиліший — за такою висхідною розвивається емоційно-оціночна партитура більшості побачених фільмів. У «Чиїхось голосах» Саймона Джоунза панують братерські почуття і, так би мовити, інтерсексуальні симпатії, що, разом узяте, долає і похмурі комплекси дитинства, і спорадично загострюваний психоз головного героя — піромана з інопланетним ухилом. «Красунчик» Гетті Макдональда до складу міжособистісної ідилії додає дещицю гомосексуалинки. «Країна чудес» Майкла Вінтерботтома — ще одна сімейно-кланова пересічна лондонська мозаїка, складена з переважно задушевних і сердечних виявів. «Справжній геній» Марка Германа — комедія про підлітків, захоплених футболом...
Потік соціального й загальногуманного оптимізму трохи врівноважує «Зона бойових дій» Тіма Рота (приз Європейської кіноакадемії як «відкриття 1999 року»). Тут у більш звичному для старого англійського кіно жорстко-натуралістичному стилі показано цілком протилежні риси та пристрасті, що панують у сімейних взаєминах. Інцест і батьковбивство їх увінчують.
Справді, перед знавцями кіно Британії за Л.Андерсоном, Т.Річардсоном, К.Расселом, Д.Джарменом і П.Грінуеєм нині зовсім інакшим постав тамтешній екран. Він видається значно менш надуманим і витонченим у виражальних засобах, зате набагато безпосереднішим у відчуваннях і демократичнішим в адресації.