Біблія Гутенберга, 42-рядкова латинська Біблія ін-фоліо, яку ще називають Біблією Мазаріні, — найстаріша з книжок, видрукуваних методом Гутенберга, які дійшли до нас, — насправді була виготовлена в друкарні, котра першодрукарю вже не належала. Про точну дату виходу фоліанта, як і про дату інших подій життя Йоганна Гутенберга, сперечаються дотепер. Найвірогідніше, Біблія вийшла 1456 року. Та з 6 листопада 1455 року власником і друкарського верстата, і всього набору за рішенням суду став золотих справ майстер Йоганн Фуст. Сімома роками раніше він позичив Гутенбергу 800 гульденів під заставу друкарського пристрою, який той зобов’язався виготовити. Повернення боргу декілька разів відкладалося. Гутенберг розраховував повернути гроші після видання Біблії — проект обіцяв від 5 до 6 тисяч гульденів чистого прибутку, та погано розрахував сили. Роботи виявилося дуже багато.
У Біблії Гутенберга 1286 сторінок (648 у першому томі і 638 у другому), без малого 3,5 мільйона друкарських знаків. Звичайно, майстру не довелося відливати всі ці мільйони літер, але на набір, друкування, розбір набраного тексту довелося витратити роки. Коли друкарня перейшла до Фуста, книжка була майже готова.
Тексти друкували й до Гутенберга. Як на пергаменті, так і на папері. У Кореї, Китаї та Японії друк з гравірувальних дощок виконувався ще в VII столітті, а в Європі перші відбитки з дерев’яних дощок зробили близько 1410 року. І все-таки винахід Гутенберга покращив процес книговидання, кардинально змінивши не тільки якість і швидкість, а й саму ідеологію виробництва книжки. Гутенберг винайшов і виконав повний поліграфічний цикл, об’єднавши технології виготовлення металевих літер, набору та друку. При відливанні літер і лігатур він успішно імітував кращі зразки рукописних шрифтів, а при наборі піклувався про архітектуру тексту, домагаючись рівномірного заповнення сторінки.
До 42-рядкової Біблії, яка прославила його, Гутенберг друкував підручники граматики Доната. Як і нині, у п’ятнадцятому столітті навчальна література добре розкуповувалась. Жодний із «донатів» повністю не зберігся, до нас дійшли лише фрагменти різних видань. Та й по розрізнених сторінках видно, що, видаючи підручники, Гутенберг постійно вдосконалювався, поліпшуючи насамперед шрифти. Крім «донатів», він друкував індульгенції, календарі, і за рік до початку роботи над Біблією — відозву про похід християн проти турок, для звільнення Константинополя, захопленого роком раніше.
Прибуток, отриманий після реалізація 42-рядкової Біблії, дістався не Гутенбергу, а його кредитору Фусту. На думку багатьох дослідників, він був учнем Гутенберга, працював разом із ним, і спокійно зміг вибрати слушний момент, щоб позбавити вчителя-боржника друкарні. Певне прибуток і справді був неабиякий. У будь-якому разі Фуст, а разом із ним і інший учень Гутенберга — Шеффер, продовжували видавничу діяльність. До смерті Фуста 1466 року в друкарні Гутенберга видали близько десяти великих книжок і безліч дрібних видань. Серед великих — Псалтир 1457 року, найрозкішніша книжка початкової пори книгодрукування. Видно було, що Фуст і Шеффер хотіли довести всім, а насамперед собі, що здатні досягти вершин ремесла й без Гутенберга. Книжку набрали новими крупними шрифтами, рубрики та заголовні букви були не вписані, як у Гутенберга, а надруковані червоною та синьою фарбами. Технічно книжку виконали чудово. Та в ній було чимало пропусків і помилок. Відчувалася відсутність майстра, адже в Біблії нічого подібного не було.
Псалтир цікавий ще й тим, що став першою віддрукованою книжкою, яка мала в невеличкій післямові вихідні дані.
«Ця збірка псалмів, прикрашена гарними заголовними буквами й достатньо розділена рубриками, завдяки митецькому відкриттю друкування без допомоги пера, виготовлена до прославляння Бога після багатьох праць і турбот і випущена для користування Йоганном Фустом, майнцьким городянином, і Петром Шеффером із Гернсгейма в рік Господень 1457, у переддень Успіння Божої Матері».
І Гутенберг, і Фуст із Шеффером, зберігали технологію книгодрукування в найсуворішій таємниці. Та вже 1460 року з’явилися друкарні в Бамберзі (Альбрехт Пфістер) і в Страсбурзі (Йоганн Ментель), потім у Кельні, Римі, Венеції, Нюрнбергу та Парижі. Усього за сорок років у 260 містах Європи заснували понад тисячі друкарень, які випустили близько 40 тисяч видань загальним тиражем у 10-12 мільйонів примірників. З поширенням книгодрукування фактично розпочався Новий час. На друкарському слові грунтується і вся сучасна цивілізація.
Нині складно сказати достеменно, чи друкував книжки Гутенберг після того, як втратив друкарню. Мабуть, особисто він цим уже не займався, консультуючи інших видавців. Приміром, братів Бехтермюнце, які за наказом курфюста Адольфа фон Насау організували друкарню в Ельтвилі. З-під їхнього пера вийшов «Католікон», латинська граматика та словник, твір Бальба Генуезського. Придворному друкарю Гутенбергу курфюст надав садибу Hofzum Algesmeyer і щорічно видавав двадцять мір зерна й два бурдюки вина.
Навколишні жителі до самої його смерті 1468 року були переконані, що Гутенберг продав душу дияволу й займається чорною магією.