У новому театральному році поки що нічого не хочеться "прогнозувати" у вигляді шаблонних ТОП-10 або ТОП-20 - форма заяложена, очікування - примарні.
Тому, інформуючи про важливі столичні театральні прем'єри 2017-го, піду шляхом торованим - услід за авторами, за їхніми текстами. Зазначу, що саме нинішнього року в Києві передбачаються цікаві відкриття деяких авторів.
У Києві в кілька етапів проходили соціалістичні змагання на "найкращого" Тома і на "найкращих" його мучителів (це були кастинги). Відтак, назбиралося стільки кандидатів, що вирішили робити виставу із кількома складами. Заявлено спільний проект Львівського театру імені Лесі Українки та київського "Дикого театру".
Наступна станція - Лукас Берфус: вихід - метро "Хрещатик", Національний театр імені Івана Франка. Художній керівник театру Станіслав Мойсеєв зацікавився п'єсою Берфуса "Подорож Аліси до Швейцарії". Здавалося б, назва передбачає парафраз на тему Льюїса Керрола, з його чудесами й задзеркаллями. Та ба. Тут героїня - німкеня, їй не до казок, вона хвора (лейкемія); вона також занурена у переживання з приводу своєї матері. І ось - наважується на евтаназію. Тому її подорож до Швейцарії не по рожеву мрію й барвисту надію, а по Смерть, яку на тарілочці піднесе лікар Густав Штром.
Дослідники творчості Берфуса кажуть, що в цього героя є прототип - такий собі Кеворкян: американець, великий шанувальник евтаназії. Ця людина створила цілу систему "добровільного упокоєння" пацієнтів. Наприкінці ХХ ст., правда, його обвинуватили в убивстві другого ступеня й посадили в тюрму.
Берфус - автор суворий і нещадний. Кияни з цим твердженням погодяться, якщо дивилися у столиці його ж п'єсу "Сексуальні неврози наших батьків" (з Ларисою Кадочниковою та Оленою Тополь). Драматург народився 1971-го в Туні (Швейцарія). П'єси пише 20 років. Він - лауреат численних премій, його називають одним із найвидатніших сучасних німецькомовних авторів. Не забути б, що у виставі франківців у ролі Аліси - Тетяна Міхіна (давно в неї не було великих ролей).
25 лютого в центрі столиці, всупереч усім календарям, настане - серпень. У вигляді однойменної п'єси Трейсі Леттса. Повна назва - "Серпень: графство Осейдж". Це одна з найбільш значимих п'єс теперішнього часу, тобто нашого третього тисячоліття. Нагадаю, що в однойменному фільмі 2013-го за мотивами п'єси, як і очікувалося, чудово зіграли Меріл Стріп та Джулія Робертс. Стилістика "Серпня" - "ніби" Вільямс, "трохи" Прістлі, "присмак" Чехова.
Все це не означає, що п'єса така геніальна-конгеніальна, просто автор використовує деякі мотиви й атмосферу з творів великих попередників. У центрі його п'єси - американська родина: батько зник, мама - хвора, діти скандалять. Між ними стільки пристрастей і недомовок, що іншому автору такого добра вистачило б ще на п'ять творів.
Трейсі Леттс - чоловік солідний, йому 51, зовні схожий на Артура Міллера. До речі, теж одружений із акторкою (Керрі Кун). За "Серпень" Трейсі 2008-го отримав Пулітцерівську премію. У Молодому театрі "Серпень" репетирує режисер Станіслав Жирков. А в ролях - майже весь іконостас театру: Олексій Вертинський, Станіслав Боклан, Катерина Кістень, Наталія Кленіна, Марк Дробот, Ігор Портянко та інші талановиті артисти.
Наступний автор - людина-загадка, людина-легенда, особистість із розсипом псевдонімів. Він двічі отримував Гонкурівську премію (під різними іменами). Він писав, літав, воював, закохувався. Одне слово, це Ромен Гарі (1914-1980). Його ім'я при народженні - Роман Кацев. А у творчості, як вправний містифікатор, повторюся, він використовував різні імена-прізвища. Наприклад, під псевдонімом Еміль Ажар він і видав знамениту книжку "Життя попереду" (за неї отримав другу Гонкурівську).
Це сюжет про 10-річного хлопчика Мухаммеда (Момо), якого життя звело зі старою єврейкою мадам Розою. Вона пережила Аушвіц, а він пережив зраду батьків. Щось зриме й невловиме пов'язує людей різного віку.
У "Житті", яке "попереду", в головних ролях - Лев Сомов, Ксенія Жданова. Режисер - Дмитро Богомазов. Відповідно, прем'єру чекаємо в Театрі драми і комедії на лівому березі.
Ще один знаменитий автор із Франції - Ясміна Реза: драматург, прозаїк. Народилася в єврейській сім'ї 1959-го, навчалася на факультеті Паризької консерваторії. Знімає кіно, пише п'єси. Серед найвідоміших її творів - "Аrt" (1994, премія Мольєра, премія Лоуренса Олів'є, премія Тоні). І, безумовно, "Бог різанини" (2007). За цей текст автор теж удостоєна і премії Олів'є, і премії Тоні. П'єсу названо найкращою комедією в Лондоні. Її екранізував Роман Поланскі.
І ось згодом вперше в Києві, у Молодому театрі: за постановку візьметься Влада Белозоренко. На сцені мають бути дві яскраві батьківські пари, яких звела в азартній боротьбі шкільна бійка їхніх дітей. Не розкриваючи сюжетних поворотів, зазначу, що ролі у п'єсі - подарунки акторам. Також зазначу, що в екранізації Поланскі свого часу були задіяні такі суперзірки як Джоді Фостер, Кейт Вінслет, Крістоф Вальц, Джон Сі Райлі.
Н.Річард Неш - не дуже затребуваний сьогодні американський драматург. Розквіт його популярності - 50-60-ті ХХ ст. Написав десятки сценаріїв і п'єс. Прожив 87 років (помер 2000-го у Нью-Йорку). Мені здається, його найбільше ідентифікують із п'єсою "Продавець дощу". У 70-х в СРСР цю ж п'єсу було екранізовано. Коротше кажучи, в чергову глушину й на чергову "ферму" приїздить уже не Том (як у Бушара), а Білл. Цей хлопець в епоху великої депресії та нестерпної посухи обіцяє допомогти зневіреним фермерам - і викликати для них дощ за 46 доларів. На той час, можливо, це великі гроші, тепер - копійки. Герой Неша для багатьох режисерів був і залишається загадкою. Хто цей чортів Білл: авантюрист, фокусник - чи справді якийсь "посланець"?
П'єсою зацікавилися Віталій Малахов і В'ячеслав Довженко в Київському театрі на Подолі. Сподіваюся, прем'єра відбудеться цієї весни - причому в новому й гарному приміщенні театру на Андріївському узвозі, спірна частина фасаду на якому буде огорнута зеленим плющем перемоги, злившись із пейзажною зеленню самого узвозу. Одне слово, чекаємо дива. Як і герой п'єси М.Річарда Неша.
Ніякої ювілейної дати і ніякого зовнішнього впливу, однак 2017-й обіцяє стати "роком Ібсена" у столиці. Три театри не змовляючись готують три прем'єри за знаковими п'єсами Генріка Ібсена (1828-1906), норвезького вікінга, одного з батьків "нової драми". Литовський режисер Йонас Вайткус поставить "Ворога народу" (1882), він же - "Доктор Стокман". Це одна з важливих соціальних п'єс; складна особистість у центрі історії. Тим, хто не знає: Стокман виявляє небезпечну заразу в лікувальних водах своєї місцевості та вимагає закрити лікарні. Ось тут його й накриває шквал місцевої "любові": адже у разі "карантину" впадуть прибутки.
Стокману належить крилатість: "Найсильніший той, хто найсамотніший". Свого часу героя зіграв сам Станіславський. Недавно цю ж п'єсу з успіхом поставив Лев Додін.
У київській версії (Театр ім.Лесі Українки) у ролі Томаса Стокмана - Олександр Кобзар. А 72-річний режисер Вайткус, до речі, ще у 1980-му звертався до іншої знакової п'єси Ібсена - "Будівельник Сольнес" (1892).
І вона також з'явиться в київському репертуарі 2017-го. На сцені Молодого. У ролі Сольнеса - популярний сьогодні Дмитро Суржиков. Можна сказати, що така роль - як гра на опір, як гра з насолодою. Двоїста натура і складна особистість, цей Сольнес: чи то цинік, чи то романтик. Він одночасно творить і руйнує, мріє й принижує. Героєві належить інша крилатість - "Юність - це відплата!" Режисер спектаклю - Андрій Білоус.
Ще одна велика п'єса в столиці від великого норвежця - "Гедда Габлер" (1891). Її візьме в роботу театр "Золоті Ворота" (режисер Олена Щурська), на головну роль передбачається Ірина Ткаченко. Історики театру підтвердять, що Гедду в різні епохи грали Елеонора Дузе, Віра Комісаржевська. Цю ж роль дуже хотіла зіграти Маргарита Терехова у виставі Ками Гінкаса, але зіграла не вона, а Наталія Тенякова.
В Гедді, трагічній талановитій особистості, - одержимість красою і відраза до плотського. Тут жінка-загадка, розгадати яку намагаються всі актриси, тільки-но візьмуть до рук текст.
Між іншим, Національний театр Британії у 2017-му теж звертається до "Гедди". Там у головній ролі - Рут Вілсон. А ось постановник - один із найкращих режисерів сучасності Іво Ван Хове, що не так давно геніально поставив "Вид з мосту" Артура Міллера.
До речі
Не тільки європейські й американські автори з'являться в репертуарі столичних театрів. Європейський театр сам завітає до нас, тихо постукавши у двері. У двері кінотеатрів. На
2017-й заплановані гучні покази екранізацій найкращих вистав Британії, Франції. Зокрема, Національний театр Британії готує для театральних і кіноглядачів - "Тригрошову оперу", "Амадея", "Святу Іоанну", "Ангелів Америки", "Саломею". Комеді Франсез - "Мізантропа", "Сірано де Бержерака". 2017-й продовжить і сценічний кінолітопис Шекспіра: на екранах України можна буде побачити "Короля Ліра" з Ентоні Шером, "Бурю" із Саймоном Расселом Біллом у ролі Просперо.