3 вересня 1862 рік Отто фон Бісмарка призначили міністром-президентом Пруссії. Для об’єднання століттями роздробленої Німеччини йому знадобиться менш як дев’ять років.
У січні 1871 року у Версальському палаці проголошено Другий рейх. Двадцять дві монархії та три вільні міста Любек, Бремен і Гамбург увійшли до складу єдиної імперії. Старий прусський король Вільгельм I став кайзером, а першим рейхсканцлером — Бісмарк, людина, волі, силі й хитрості якої німці зобов’язані утворенням Німеччини «від Маасу до Мемеля».
Отто Едуард Леопольд фон Шенхаузен Бісмарк не вмів коритися й не терпів над собою начальства. Його навчання спочатку в Геттінгенському, пізніше в Берлінському університетах було позначене 27 дуелями, а недовга служба —чималим картярським програшем. Повернути борг йому допоміг батько, після чого Бісмарк залишив службу й узявся до господарювання. Він був процвітаючим поміщиком, вольовою, фізично витривалою людиною з гучним голосом, чудовим мисливцем, розводив собак (схрестивши датських догів із німецькими мастифами, вивів породу ульмських догів або догів Бісмарка).
У тридцять два роки Бісмарка обрали депутатом прусського ландтагу. Це обрання стало початком його політичної кар’єри. «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання й до виборів», — сказав він згодом. Бісмарк мав своєрідне почуття гумору. Його гострі й точні зауваження сьогодні, як і раніше, на слуху.
«Росіяни довго запрягають, але швидко їздять», зазначив він, повернувшись із Росії. Бісмарк три роки служив послом у Петербурзі. Його енергійність, працездатність, глибокі монархічні переконання оцінив Олександр II. Імператор запропонував йому перейти на російську службу, але Бісмарк залишився вірним батьківщині.
Протягом усієї кар’єри Бісмарк зберігав видимість добрих стосунків із Росією, але ніколи не втрачав нагоди поставити їй дипломатичну підніжку.
«Ніколи не замишляйте проти Росії, бо на кожну вашу хитрість вона відповість своєю непередбачуваною дурістю».
Ставши міністром-президентом Пруссії, Бісмарк почав зміцнювати армію. «Великі питання епохи вирішуються не думкою більшості й ліберальною балачкою в парламенті, а залізом і кров’ю». У світі Бісмарка називали «скаженим юнкером». Залізом і кров’ю він збивав єдину імперію. Він укладав союзи й нападав на союзників, не нехтував неправдою й фальшивками.
«Політика є мистецтвом пристосовуватися до обставин і отримувати користь з усього, навіть із того, від чого нудить».
1864 року в союзі з Австрією Бісмарк напав на Данію й анексував провінції Шлезвіг і Гольштейн. Через два роки у битві під містом Садова (Чехія) пруссаки вщент розбили тепер уже австрійську армію. Генерали та король рвалися далі, вони мріяли про парад у столиці Австрії. Бісмарку ж потрібне було не святкування у Відні, а єдина Німеччина. Мала відбутися війна з Францією, і йому зовсім не хотілося мати ворога в тилу. «Ніколи не воюйте на два фронти».
У результаті Австрія визнала право Пруссії на створення Північнонімецького союзу. Але для повного об’єднання Німеччини Пруссії потрібно було підкорити південь: Баварію, Баден, Вюртемберг. Католицькі держави Південної Німеччини не вельми прагнули в обійми протестантської Пруссії. І на перепоні стояла не лише розбіжність у віросповіданні. У них були свої політичні інтереси, своя культура. Особливо різку антипрусську позицію займала Баварія, правляча династія якої не переривалася з 1180 року. Прусська військова диктатура викликала в баварців відразу. Але з Півднем не можна було воювати: союз, укладений під гарматами, не міг залишатися міцним. Баварці й вюртембержці мали самі зробити крок назустріч об’єднанню. Бісмарк домігся цього.
Знаменитий епізод із емською депешею. Бісмарк обідав із Мольтке й Рооном, коли йому доставили шифроване послання з Емса. Вільгельм відпочивав там на водах. Це був млявий і плутаний документ із викладом бесіди короля з французьким послом. Поцікавившись у начальника генштабу Мольтке станом армії, на очах у гостей Бісмарк вніс правки в депешу. Він нічого не дописував, він лише викреслив деякі рядки. Текст став образливим для Франції. Мольтке захоплено зазначив: якщо раніше він звучав як сигнал до відступу, то тепер — як фанфари. У виправленому вигляді депешу розіслали в газети й у всі європейські місії. Крім французької.
Париж обурювався, і через тиждень Франція оголосила війну Північнонімецькому союзу. В очах Європи і, звісно, німців, імператор Наполеон III був агресором. Усі німці, і франкофіли вюртембержці, і пруссофоби баварці, об’єдналися на захист короля Вільгельма.
Поразка Франції була жахливою. Імператор Наполеон III потрапив у полон, Франція втратила Ельзас і Лотарингію, сплатила величезну контрибуцію в 5 млрд. франків.
Бісмарк заздалегідь дав відсіч усім своїм критикам, сказавши: хто називає мене безсовісним політиком, нехай спочатку випробує на цьому плацдармі свою власну совість.
Об’єднання Німеччини викликало стрімке економічне зростання. У містах на півночі створювалися банкірські доми і трести. У Рурі й Ессені, вздовж усього Рейну, — промислові синдикати.
Давня, добісмарківська Німеччина, зітхали поети, наскільки вона миліша й затишніша від нової — прусської, модернізованої...