У перших числах листопада 1956 року останній раз вийшов в ефір передавач уряду Імре Надя: «Говорить вільне радіо імені Кошута в Будапешті. Міністр-президент Надь повідомив, що сьогодні вранці радянські війська напали на столицю Угорщини з наміром повалити законний уряд Угорщини. Наші війська ведуть бої. Уряд перебуває на своєму посту».
Усього через два дні в Будапешті була вже нова влада. Імре Надь cховався в югославському посольстві. В Угорщині почалося тридцятирічне правління Яноша Кадара.
Надь не знав, можливо, ніколи не дізнався, що за кілька днів до цього Хрущов і Маленков літали в Югославію для секретних консультацій із Тіто. Бесіда тривала з 7 години вечора 2 листопада до 5 години ранку 3 листопада. Говорили тільки про становище в Угорщині, вирішували, хто очолить країну після придушення повстання. Хрущов пропонував Ференца Мюнніха, колишнього посла в Москві, недавно призначеного послом у Белграді. Хрущов знав Мюнніха понад двадцять років. Колись, наприкінці тридцятих, на офіцерських зборах вони жили в одному наметі. Югослави хотіли бачити прем’єром Кадара. Лояльність Тіто в той момент була винятково важливою для Хрущова, і він поступився.
У будинку югославського посольства Надь провів два з половиною тижні. З ним вели переговори, вимагали підтримки Кадара. 21 листопада Імре Надя обманом вивезли в розташування радянських військ і заарештували.
Про особистість Імре Надя, котрий очолив уряд Угорщини під час повстання 1956 року, ходили неймовірні чутки. Казали, що 1918-го він брав участь у розстрілі царської сім’ї в Єкатеринбурзі, що в тридцятих він був агентом НКВС, а в повоєнне угорське керівництво ввійшов як «людина Берії», казали, що до самісінького кінця він залишався членом КПРС і громадянином Радянського Союзу. Достовірної інформації про нього було так мало, що 1989 року Грос, генсек ВСРП, звернувся до Горбачова з проханням передати з архівів КДБ у Будапешт матеріали про Надя. Копії документів разом із секретною запискою Крючкова були доставлені «угорським товаришам» і розглянуті на пленумі ЦК. Здивовані керівники угорських комуністів вислухали доповідь Гроса і за його ж пропозицію ухвалили нічого з почутого не оприлюднювати. Рішення про майбутню повну реабілітацію Надя на той час уже прийняли. Першою опублікувала записку Крючкова італійська «Стампа» у лютому 1993-го.
Імре Надь у роки громадянської війни дійсно був у Росії. До березня 1918-го він з австро-угорськими військовополоненими утримувався в таборі неподалік Верхньоудинська (Улан-Уде). Потім вступив у Червону гвардію, став членом ВКП(б), воював на Байкалі. Там у вересні його загін був роззброєний чехословаками. Тож участь у розстрілі царської сім’ї в липні 1918 року брав інший Надь. А ось із НКВС він і справді співробітничав. 17 січня 1933 року Імре (Володимир) Йосипович Надь став агентом-інформатором під ім’ям «Володя». Судячи з характеристик, «Володя» умів знаходити підхід до людей, виявляв ініціативу, працював безкорисливо, тобто матеріальної винагороди не одержував. Серед документів, переданих 1989 року в Угорщину, були списки заарештованих за доносами Надя і довідка з Центрального архіву КДБ про подальшу долю цих людей. Близько 15 чоловік загинули, деякі вижили після таборів. Згодом усіх реабілітували.
У березні 1938-го Надя заарештували. Через чотири дні його звільнили «виходячи з оперативних міркувань». Весь цей час він жив у Москві, працював у Міжнародному аграрному інституті. На батьківщину Імре Надь повернувся 1944 року.
Досвід і знання, отримані в інституті, знадобилися йому при проведенні повоєнної аграрної реформи в Угорщині. Він обіймав високі пости, один час був головою парламенту, його думку цінували в Москві. 1953-го Берія, Маленков і Молотов рекомендували Надя на пост прем’єр-міністра. Взагалі ж, повоєнні роки пройшли у внутрішньопартійній гризні, й невдаха ризикував свободою, а іноді життям. Так, 1951 року був заарештований і засуджений до довічного ув’язнення Янош Кадар. Записку з пропозицією заарештувати Кадара підписав разом з іншими й Надь, у той час завсектором ЦК. Не раз позбавляли посад і самого Надя. 1955 року його не лише зняли із поста глави уряду, а й виключили з партії.
Схожі речі відбувалися в той час у верхівках усіх соцкраїн. Тим часом рівень життя населення залишався низьким, бракувало продуктів харчування, найнеобхідніших речей. У березні 1953-го пройшли чималі заворушення в Східному Берліні, у червні 1956-го було — Познанське повстання в Польщі, восени настала черга Угорщини.
Надь, ледь не єдиний популярний політик, очолив уряд країни, коли перші демонстрації вже прокотилися вулицями Будапешта. Повсталих підтримала армія. Партія угорських комуністів розвалювалася на очах. Програма Надя 1953 року, яка ще недавно здавалася передовою, швидко відставала від вимог повсталих. Ситуація змінювалася щогодини, і постанови уряду не встигали за гаслами тих, хто зібрався на вулицях Будапешта. Власті вже не контролювали обстановку, але намагалися хоч якось їй відповідати. Надь запровадив багатопартійність, оголосив про нейтралітет Угорщини і її вихід з Варшавського Договору, зажадав виведення з країни радянських військ.
Після придушення повстання Імре Надь був інтернований у Румунію, потім повернутий в Угорщину, засуджений і страчений. Очікуючи суду, він, як і годиться комуністу комінтернівської школи, працював над книгою. Надь розраховував, що його праця «збагатить марксизм-ленінізм новим бойовим досвідом на основі угорських подій».