У вівторок, 3 серпня, Канада і США розпочали п'ятитижневе спільне обстеження Арктики, яке покликане визначити розміри континентального шельфу обох країн.Частина робіт пройде у багатому на енергоносії районі моря Бофорта.
Спільне американо-канадське дослідження, як зазначають ЗМІ, стане частиною перегонів арктичних держав, які тривають. США, Канада, Росія, Норвегія і Данія, вже давно збирають докази для пред'явлення своїх територіальних претензій на шельф відповідно до Конвенції ООН з морського права.
Згідно з цим документом країни можуть отримати право на експлуатацію енергетичних і мінеральних ресурсів, що залягають на дні.
У даний час прибережні держави можуть пред'являти права у рамках ексклюзивної економічної зони (ЕЕЗ), що простягається на 200 миль (322 кілометрів) від узбережжя.
Якщо арктичні країни зможуть довести, що їхні підводні території перевищують 200-мильну зону, то вони зможуть отримати доступ до великих недоторканих ресурсів Арктики.
Проте головна перешкода для Канади і США у цьому напрямку стосується неясності того, як має бути визначено їхній морський арктичний кордон.
«Суперечка по-справжньому виникла тільки у 1970-ті роки, оскільки до того, як з'явилася 200-мильна зона, держави приділяли небагато уваги морським кордонам», - пояснив професор Дональд Макро з університету Оттави, який також є членом Комісії ООН з міжнародного права.
Обгрунтовуючи свої територіальні претензії, Канада посилається на договір 1825 року між Росією і Великобританією - країнами, яким у XIX столітті належали Аляска і Канада.
Росія продала Аляску у 1867 році, у той час як Великобританія передала Канаді її території тоді, коли та здобула незалежність.
Канада інтерпретує договір, написаний французькою, таким чином, що морський кордон є продовженням сухопутного кордону між Аляскою та Юконом.
Однак США відкидають претензії Канади про те, що договір 1825 року фіксує морський кордон.
У питанні про кордон Сполучені Штати використовують так званий «метод вилучення» і за основу беруть «лінію, яка знаходиться на однаковій відстані від узбережжя обох країн».
За своїм розміром спірна територія становить близько 21 тисячі квадратних кілометрів.
Передбачається, що у спірному районі знаходяться 1,7 млрд кубометрів газу - це достатньо для того, щоб постачати газ до Канади протягом 20 років, і більше 1 млрд кубометрів нафти.
У даний час США закликали до мораторію на будь-яке буріння біля узбережжя Північної Америки у зв'язку з ситуацією, що виникла у результаті розливу нафти у Мексиканській затоці.
У той же час Канада розглядає заявки від компаній, зацікавлених у видобутку ресурсів на шельфі.Битва за АрктикуОкрім США і Канади, освоєння Арктики раніше активізували Росія, Норвегія і Данія. Зокрема, голова Кремля Дмитро Медвєдєв раніше повідомив, що РФ претендує на 18% арктичної території.
Також про бажання вести розробки арктичного шельфу заявили понад 20 держав.
Згідно 76-й статті Конвенції ООН із морського права 1982 року, ніхто не має права встановлювати контроль над Арктикою, але країни, що мають вихід до Льодовитого океану, можуть оголосити своєю виключною економічною зоною територію, що простирається на 200 миль від берега.
Ця зона може бути розширена ще на 150 морських миль, якщо країна доведе, що арктичний шельф є продовженням її сухопутної території.
У своїй економічній зоні прибережна держава має переважне право на видобуток корисних копалин.
Суперечка щодо арктичних територій загострилася у 2007 році, коли російська експедиція провела глибоководні дослідження у районі Північного полюса і встановила на дні океану виготовлений із титану прапор країни.
Учасники експедиції шукали докази того, що підводні хребти Ломоносова і Менделєєва є продовженням Сибірської континентальної платформи.
Ставлення прапора не має юридичного значення, але деякі арктичні держави сприйняли цей жест як агресивну спробу Росії затвердити свої домагання на північні широти.За матеріалами: CNN, Бі-бі-сі
