Відомий норвезький юрист і борець за мир, що є почесним членом Норвезького комітету миру, Фредрік Хеффермел звинуватив Нобелівський комітет у тому, що той зловживає наданою йому довірою у присудженні Нобелівської премії миру.«Нобелівська премія миру із самого початку найчастіше присуджувалася невірно, але до 1948 року члени комітету все ж таки намагалися хоч якось дотримуватися волі Нобеля», - сказав Хеффермел. На його думку, 85% лауреатів були названі справедливо.
«Із 1948 року комітет абсолютно пішов у рознос, роздаючи премію кому завгодно, керуючись лише власними поглядами. 55% осіб, які отримали нагороду, не повинні були стати лауреатами», - стверджує Хеффермел.
Серед найбільш очевидних «помилок» він назвав матір Терезу, Леха Валенсу, Ясера Арафата, Шимона Переса і Іцхака Рабіна, Ширін Ебаді, Вангарі Маатхаі, Альберта Гора, Мартті Ахтісаарі і Барака Обаму.
«Яке відношення до боротьби за мир мають люди, які або самі сприяли війнам, або займалися гідними, але такими, що не мають нічого спільного з миротворчістю справами на кшталт посадки дерев, організації банків для бідних або екологією?» - обурюється Фредрік Хеффермел.
За його словами, він протягом багатьох років намагався «достукатися» до парламентаріїв і членів Нобелівського комітету, але відповіддю було мовчання або відмовки. Тоді у 2008 році він випустив у Норвегії книгу «Воля Нобеля». Дискусія спалахнула і тут же погасла, як сирі дрова. Норвегія, на його думку, зробила премію миру інструментом досягнення власних політичних цілей, і тому обговорення об'єктивності критеріїв, за якими вручається головний приз мирний планети, у цій країні не популярне. «Всі члени комітету, які призначаються парламентом, - мілітаристи і прихильники НАТО, не дивно, що вони не надто піклуються про світ. За історію премії її 8 разів вручали міністрам закордонних справ США, але ж ця країна - не найбільш миролюбна на планеті», - говорить Хеффермел. На його думку, норвезький парламент з самого початку почав порушувати волю Нобеля, оскільки Норвегія, що раніше входила до унії зі Швецією, болісно сприймала все, що було пов'язане з «диктатом Стокгольма». Перша премія була вручена у 1901 році засновнику Червоного Хреста Анрі Дюнану, який при всій до нього повазі ніякого відношення до роззброєння - ключового поняття у заповіті Нобеля - не мав.
«Критика Хеффермела безпідставна, - стверджує директор норвезького Нобелівського інституту Гейр Лундестад. - Заповіт Нобеля слід тлумачити, як і всі закони. Так само ми читаємо і тексти Біблії та Корану. Важливо дотримуватися духу бажання Нобеля, а не конкретних слів». Колишній член Нобелівського комітету Оле Данболт Мйос дотримується тієї ж точки зору: «Нобель був динамічною особистістю, що змінювалася разом із навколишнім світом, і я впевнений, він би не заперечував, дізнавшись, що ми дещо розширили поняття «досягнення миру».
Головний критик премії миру, однак, не задовольнився нечіткими поясненнями членів комітету і млявою реакцією на свою книгу у Норвегії. «Воля Нобеля» тільки що вийшла у США і Великобританії під назвою «Чому Нобелівська премія миру порушує волю Нобеля і як виправити ситуацію», викликавши бурхливі дебати у цих країнах. Проте цього разу Хеффермел звинуватив норвезький Нобелівський комітет, що складається з п'яти відставних парламентаріїв, в очевидному зловживанні наданою їм довірою і порушенні букви заповіту Альфреда Нобеля. Окрім того, він подав до суду у Стокгольмі на норвезький Нобелівський комітет, оскільки саме шведський Нобелівський комітет, згідно із заповітом Альфреда Нобеля, зобов'язаний стежити за виконанням його волі.
«Те, що мою заяву прийнято до розгляду, свідчить про те, що є серйозні підстави підозрювати Норвегію у порушенні заповіту Нобеля», - стверджує Хеффермел. Суд винесе своє рішення цієї осені.За матеріалами Росбалта, Новых Известий
