Доля УПЦ МП в Україні: дорога від храму
Війна з Росією — спершу гібридна, тепер повномасштабна — завдала Українській православній церкві Московського патріархату колосальних втрат: і матеріальних, і нематеріальних. Ця конфесія втратила безліч храмів, знищених «російськими визволителями», безліч вірян, знищених ними ж. Втратила не лише добрі стосунки з владою, якими вона користувалася упродовж десятиліть, а й «недоторканний» статус, що захищав її священнослужителів. І найголовніше — вона втратила залишки довіри українського суспільства.
Війна з Росією — спершу гібридна, тепер повномасштабна — завдала Українській православній церкві Московського патріархату колосальних втрат: і матеріальних, і нематеріальних. Ця конфесія втратила безліч храмів, знищених «російськими визволителями», безліч вірян, знищених ними ж. Втратила не лише добрі стосунки з владою, якими вона користувалася упродовж десятиліть, а й «недоторканний» статус, що захищав її священнослужителів. І найголовніше — вона втратила залишки довіри українського суспільства.
Лаври розбрату
Фото: Василь Артюшенко / ZN.UA
Такого висновку можна дійти за результатами соцопитування, проведеного Центром Разумкова на замовлення ZN.UA у квітні-травні 2023 року. Лише 8,2% у відповідь на запитання: «До якої церкви ви належите?» назвали Українську православну церкву Московського патріархату. Тільки 7,2% респондентів заявили, що довіряють митрополиту Київському УПЦ МП Онуфрію.
Такого висновку можна дійти за результатами соцопитування, проведеного Центром Разумкова на замовлення ZN.UA у квітні-травні 2023 року. Лише 8,2% у відповідь на запитання: «До якої церкви ви належите?» назвали Українську православну церкву Московського патріархату.
Тільки 7,2% респондентів заявили, що довіряють митрополиту Київському УПЦ МП Онуфрію.
Це загалом негативне ставлення українців до «московської церкви» яскраво проявляється в підтримці ініціатив влади щодо позбавлення УПЦ МП її майна. З погляду багатьох, це навіть не «позбавлення майна» — це акт справедливості. УПЦ МП втрачає привілеї, які отримала виключно завдяки своєму становищу імперської церкви.
Це загалом негативне ставлення українців до «московської церкви» яскраво проявляється в підтримці ініціатив влади щодо позбавлення УПЦ МП її майна. З погляду багатьох, це навіть не «позбавлення майна» — це акт справедливості. УПЦ МП втрачає привілеї, які отримала виключно завдяки своєму становищу імперської церкви.
Виселення УПЦ МП із храмів для багатьох із нас є символічним актом руйнування імперської гегемонії в нашому духовному житті. Необхідною частиною тієї боротьби, яка ведеться на фронті.
Якби доля лавр — Києво-Печерської та Почаївської — була в руках простих українців, питання, кому вони мають належати, вирішилося б не на користь УПЦ МП: лише 6,2% опитаних вважають, що Києво-Печерська та Почаївська лаври й надалі мають безроздільно належати колишнім господарям. Водночас 63% опитаних вважають, що в УПЦ МП треба забрати обидві лаври.
Якби доля лавр — Києво-Печерської та Почаївської — була в руках простих українців, питання, кому вони мають належати, вирішилося б не на користь УПЦ МП: лише 6,2% опитаних вважають, що Києво-Печерська та Почаївська лаври й надалі мають безроздільно належати колишнім господарям. Водночас 63% опитаних вважають, що в УПЦ МП треба забрати обидві лаври.
І це стосується не лише двох головних святинь країни. Такою самою підтримкою користуються будь-які зусилля з позбавлення УПЦ МП майна в усіх куточках країни. Попри незаконність рішень місцевої влади, незугарні картинки бійок, хмари сльозогінного газу в храмах, 60% українців підтримують рішення місцевої влади, які відмовляють УПЦ МП у продовженні оренди та використанні культових споруд і земельних ділянок. Не підтримують ці рішення 14,4% опитаних.
І це стосується не лише двох головних святинь країни. Такою самою підтримкою користуються будь-які зусилля з позбавлення УПЦ МП майна в усіх куточках країни. Попри незаконність рішень місцевої влади, незугарні картинки бійок, хмари сльозогінного газу в храмах, 60% українців підтримують рішення місцевої влади, які відмовляють УПЦ МП у продовженні оренди та використанні культових споруд і земельних ділянок. Не підтримують ці рішення 14,4% опитаних.
У самій УПЦ МП таке ставлення до себе з боку влади та громадян пояснюють чим завгодно — пропагандою, «окремими помилками на місцях», підступами конкурентів, політичним замовленням, масовим божевіллям і навіть атакою особисто Князя світу цього. Але, вочевидь, річ не в тім. УПЦ МП упродовж десятиліть плекала історичні зв'язки й продумано сформовані «традиції», які пов'язували Росію та Україну. Тепер вони переглядаються й мають бути розірвані. Процес деколонізації стосується церкви найбезпосереднішим чином.
У самій УПЦ МП таке ставлення до себе з боку влади та громадян пояснюють чим завгодно — пропагандою, «окремими помилками на місцях», підступами конкурентів, політичним замовленням, масовим божевіллям і навіть атакою особисто Князя світу цього. Але, вочевидь, річ не в тім. УПЦ МП упродовж десятиліть плекала історичні зв'язки й продумано сформовані «традиції», які пов'язували Росію та Україну. Тепер вони переглядаються й мають бути розірвані. Процес деколонізації стосується церкви найбезпосереднішим чином.
Ігри асоціацій: УПЦ МП і «русскій мір»
Фото: bfmspb.ru
Як показало дослідження ZN.UA, більшість українців асоціює себе з певною церквою, хоча не належить до неї. Церкви традиційно використовуються нами як чинники самоідентифікації — (анти)національної та (анти)громадянської, тобто найбезпосереднішим чином залучені до політики. Тому ніколи не вірте тим, хто каже: «Церква поза політикою». Поза політикою може бути хіба що Бог (хоча й це не точно). Але церква — інститут цілком земний і дихає тим самим повітрям, яким дихають усі інші, віруючі й невіруючі.
Повномасштабна війна багато чого загострила, перетворивши просто «чужих» на «ворогів». 12% респондентів на запитання: «Хто для вас є внутрішнім ворогом?» відповіли: «Ті, хто відвідує УПЦ МП». Лише 6% опитаних вважають, що УПЦ МП потрібно залишити в спокої й дати їй змогу працювати в Україні. Водночас 45% респондентів вважають, що діяльність УПЦ МП в Україні слід заборонити.
Повномасштабна війна багато чого загострила, перетворивши просто «чужих» на «ворогів». 12% респондентів на запитання: «Хто для вас є внутрішнім ворогом?» відповіли: «Ті, хто відвідує УПЦ МП». Лише 6% опитаних вважають, що УПЦ МП потрібно залишити в спокої й дати їй змогу працювати в Україні. Водночас 45% респондентів вважають, що діяльність УПЦ МП в Україні слід заборонити.
Як показало дослідження ZN.UA, більшість українців асоціює себе з певною церквою, хоча не належить до неї. Церкви традиційно використовуються нами як чинники самоідентифікації — (анти)національної та (анти)громадянської, тобто найбезпосереднішим чином залучені до політики. Тому ніколи не вірте тим, хто каже: «Церква поза політикою». Поза політикою може бути хіба що Бог (хоча й це не точно). Але церква — інститут цілком земний і дихає тим самим повітрям, яким дихають усі інші, віруючі й невіруючі.
Повномасштабна війна багато чого загострила, перетворивши просто «чужих» на «ворогів». 12% респондентів на запитання: «Хто для вас є внутрішнім ворогом?» відповіли: «Ті, хто відвідує УПЦ МП» .
Лише 6% опитаних вважають, що УПЦ МП потрібно залишити в спокої й дати їй змогу працювати в Україні. Водночас 45% респондентів вважають, що діяльність УПЦ МП в Україні слід заборонити.
Лише 6% опитаних вважають, що УПЦ МП потрібно залишити в спокої й дати їй змогу працювати в Україні. Водночас 45% респондентів вважають, що діяльність УПЦ МП в Україні слід заборонити.
Двох речей, згідно з опитуванням, українці не можуть пробачити УПЦ МП: проповідей «русского міра», якими церковні канали отруювали свідомість українців упродовж багатьох років, і колабораціонізму в різних формах.
Проповідь «русского міра» — серйозний докір, який кидають на адресу УПЦ МП 43,2% українців. Упродовж усієї своєї історії УПЦ МП цілком відверто проповідувала «Святу Русь» — небесне відображення «братерства народів» у форматі Російської імперії. Якщо в жарті про «атеїстів Київського патріархату» була частка жарту, то в жарті про особливий «російський символ віри» в «Єдину Святу Соборну Апостольську Церкву Московського патріархату» жарту ну геть уже мізер.
Проповідь «русского міра» — серйозний докір, який кидають на адресу УПЦ МП 43,2% українців. Упродовж усієї своєї історії УПЦ МП цілком відверто проповідувала «Святу Русь» — небесне відображення «братерства народів» у форматі Російської імперії. Якщо в жарті про «атеїстів Київського патріархату» була частка жарту, то в жарті про особливий «російський символ віри» в «Єдину Святу Соборну Апостольську Церкву Московського патріархату» жарту ну геть уже мізер.
Двох речей, згідно з опитуванням, українці не можуть пробачити УПЦ МП: проповідей «русского міра», якими церковні канали отруювали свідомість українців упродовж багатьох років, і колабораціонізму в різних формах.
Проповідь «русского міра» — серйозний докір, який кидають на адресу УПЦ МП 43,2% українців. Упродовж усієї своєї історії УПЦ МП цілком відверто проповідувала «Святу Русь» — небесне відображення «братерства народів» у форматі Російської імперії. Якщо в жарті про «атеїстів Київського патріархату» була частка жарту, то в жарті про особливий «російський символ віри» в «Єдину Святу Соборну Апостольську Церкву Московського патріархату» жарту ну геть уже мізер.
Проповідь «русского міра» — серйозний докір, який кидають на адресу УПЦ МП 43,2% українців. Упродовж усієї своєї історії УПЦ МП цілком відверто проповідувала «Святу Русь» — небесне відображення «братерства народів» у форматі Російської імперії. Якщо в жарті про «атеїстів Київського патріархату» була частка жарту, то в жарті про особливий «російський символ віри» в «Єдину Святу Соборну Апостольську Церкву Московського патріархату» жарту ну геть уже мізер.
Повномасштабна війна не змогла цього змінити: навіть такий «косметичний» захід, як перестати поминати патріарха Кирила під час богослужінь, спричинив цілу бурю обговорень на тему «канонічності» такого рішення. І керівництво церкви так і не ухвалило жодного рішення стосовно цього питання — залишило його на розсуд кожного конкретного клірика та приходу.
Повномасштабна війна не змогла цього змінити: навіть такий «косметичний» захід, як перестати поминати патріарха Кирила під час богослужінь, спричинив цілу бурю обговорень на тему «канонічності» такого рішення. І керівництво церкви так і не ухвалило жодного рішення стосовно цього питання — залишило його на розсуд кожного конкретного клірика та приходу.
Однак любов до «русского міра» — це, на жаль, лише докір. Який наразі складно перетворити на дієве знаряддя правосуддя.
Однак любов до «русского міра» — це, на жаль, лише докір. Який наразі складно перетворити на дієве знаряддя правосуддя.
Доктрину «русского міра» в Україні не засуджено. Хоча її давно слід було засудити як ідеологію війни з елементами геноциду. Не на словах, які щоразу зриваються в метафори, без праведного гніву та інших емоцій, а рішенням суду. Так, як було засуджено ідеологію нацизму. На підставі такого рішення не лише УПЦ МП — багато речей в українській політиці, культурі та медіапросторі могли б стати очевиднішими.
Доктрину «русского міра» в Україні не засуджено. Хоча її давно слід було засудити як ідеологію війни з елементами геноциду. Не на словах, які щоразу зриваються в метафори, без праведного гніву та інших емоцій, а рішенням суду. Так, як було засуджено ідеологію нацизму. На підставі такого рішення не лише УПЦ МП — багато речей в українській політиці, культурі та медіапросторі могли б стати очевиднішими.
Без засудження доктрини «русского міра» проповідь і будь-яке просування цієї доктрини є не злочином проти державної безпеки та національних інтересів, а лише «поглядом». Засуджувати за погляди або забороняти їх можна лише в «ручному» режимі. Утім, церковна політика в Україні саме в такому режимі ведеться впродовж усіх років незалежності.
Без засудження доктрини «русского міра» проповідь і будь-яке просування цієї доктрини є не злочином проти державної безпеки та національних інтересів, а лише «поглядом». Засуджувати за погляди або забороняти їх можна лише в «ручному» режимі. Утім, церковна політика в Україні саме в такому режимі ведеться впродовж усіх років незалежності.
Погана хороша церква
Докір щодо колабораціонізму на адресу УПЦ МП висунули менше респондентів — 28%. Та це лише ті, хто засудив УПЦ МП за пряму співпрацю конкретних представників церкви з окупантами у воєнний час. Проте до цієї ж рубрики можна віднести загалом багаторічну співпрацю з державою-агресором. Так, 39% опитаних вважають, що УПЦ МП пов'язана з російськими спецслужбами, 36% — упевнені, що УПЦ МП є керованою з Москви, 22% респондентів здається підозрілим той факт, що УПЦ МП фінансували російські та проросійські спонсори. Загалом «ганебних зв'язків» занадто багато. До цієї ж низки докорів долучається й іще один: майже 36% респондентів зазначили, що УПЦ МП у період з 2014 року до лютого 2022-го жодного разу не засудила російську агресію, і навіть навпаки — підтримувала російський наратив про «громадянський конфлікт».
Докір щодо колабораціонізму на адресу УПЦ МП висунули менше респондентів — 28%. Та це лише ті, хто засудив УПЦ МП за пряму співпрацю конкретних представників церкви з окупантами у воєнний час. Проте до цієї ж рубрики можна віднести загалом багаторічну співпрацю з державою-агресором. Так, 39% опитаних вважають, що УПЦ МП пов'язана з російськими спецслужбами, 36% — упевнені, що УПЦ МП є керованою з Москви, 22% респондентів здається підозрілим той факт, що УПЦ МП фінансували російські та проросійські спонсори. Загалом «ганебних зв'язків» занадто багато. До цієї ж низки докорів долучається й іще один: майже 36% респондентів зазначили, що УПЦ МП у період з 2014 року до лютого 2022-го жодного разу не засудила російську агресію, і навіть навпаки — підтримувала російський наратив про «громадянський конфлікт».
Однак і з колабораціонізмом усе виявляється непросто, якщо перевести це питання з площини дослідження в площину закону. Судити за нього можна лише тих, хто скоїв злочин, а не всю структуру, до якої колаборанти належать. Хай там у яких організаціях — зокрема державних, зокрема силових відомствах — працювали (й, на жаль, працюють і надалі) російські агенти. Це ж не привід закрити та заборонити, наприклад, СБУ.
Однак і з колабораціонізмом усе виявляється непросто, якщо перевести це питання з площини дослідження в площину закону. Судити за нього можна лише тих, хто скоїв злочин, а не всю структуру, до якої колаборанти належать. Хай там у яких організаціях — зокрема державних, зокрема силових відомствах — працювали (й, на жаль, працюють і надалі) російські агенти. Це ж не привід закрити та заборонити, наприклад, СБУ.
В УПЦ МП наголошують саме на цьому: судіть, мовляв, тих, хто винен, а решту залишіть у спокої. Ми ж насправді є одними з вас: наші парафіяни воюють і волонтерять, а на кожного колаборанта в нас знайдеться справжній патріот. Господь, як відомо, був готовий помилувати Содом заради десяти праведників.
Ось тільки це не має жодного значення. Відразу з двох причин.
Ось тільки це не має жодного значення. Відразу з двох причин.
В УПЦ МП наголошують саме на цьому: судіть, мовляв, тих, хто винен, а решту залишіть у спокої. Ми ж насправді є одними з вас: наші парафіяни воюють і волонтерять, а на кожного колаборанта в нас знайдеться справжній патріот. Господь, як відомо, був готовий помилувати Содом заради десяти праведників.
Ось тільки це не має жодного значення. Відразу з двох причин.
Ось тільки це не має жодного значення. Відразу з двох причин.
По-перше, як не буває колективної відповідальності, так і за спиною одного праведника цілому місту не відсидітися (приклад Содому є досить характерним).
По-друге, зовсім не має значення, хто де служить і як волонтерить — політику в УПЦ МП вибудовують не волонтери, рішення ухвалюють не парафіяни-фронтовики. Уся земна влада в церкві — в руках єпископів. І це особливо добре було помітно на тлі Собору у Феофанії, який так і не зумів розірвати узи, що пов'язують УПЦ з МП. Хоча багато кліриків і вірян дуже цього хотіли.
По-друге, зовсім не має значення, хто де служить і як волонтерить — політику в УПЦ МП вибудовують не волонтери, рішення ухвалюють не парафіяни-фронтовики. Уся земна влада в церкві — в руках єпископів. І це особливо добре було помітно на тлі Собору у Феофанії, який так і не зумів розірвати узи, що пов'язують УПЦ з МП. Хоча багато кліриків і вірян дуже цього хотіли.
По-перше, як не буває колективної відповідальності, так і за спиною одного праведника цілому місту не відсидітися (приклад Содому є досить характерним).
По-друге, зовсім не має значення, хто де служить і як волонтерить — політику в УПЦ МП вибудовують не волонтери, рішення ухвалюють не парафіяни-фронтовики. Уся земна влада в церкві — в руках єпископів. І це особливо добре було помітно на тлі Собору у Феофанії, який так і не зумів розірвати узи, що пов'язують УПЦ з МП. Хоча багато кліриків і вірян дуже цього хотіли.
По-друге, зовсім не має значення, хто де служить і як волонтерить — політику в УПЦ МП вибудовують не волонтери, рішення ухвалюють не парафіяни-фронтовики. Уся земна влада в церкві — в руках єпископів. І це особливо добре було помітно на тлі Собору у Феофанії, який так і не зумів розірвати узи, що пов'язують УПЦ з МП. Хоча багато кліриків і вірян дуже цього хотіли.
Про «верхи» й «низи»
Те, що в церкві існують ніби «дві церкви», є загальним місцем. «Князі»-єпископи — окремо, парафіяльне життя — окремо. У «верхів» і «низів» — власні проблеми та інтереси, й ці дві реальності рідко перетинаються. Тією чи іншою мірою це можна сказати майже про будь-яку ієрархічну структуру.
Те, що в церкві існують ніби «дві церкви», є загальним місцем. «Князі»-єпископи — окремо, парафіяльне життя — окремо. У «верхів» і «низів» — власні проблеми та інтереси, й ці дві реальності рідко перетинаються. Тією чи іншою мірою це можна сказати майже про будь-яку ієрархічну структуру.
Ось і в УПЦ МП, доки парафіяни страждають від війни, розв'язаної Москвою, і працюють на перемогу, єпископи ніяк не можуть ухвалити рішення щодо розриву з нею. Їм завжди було зручно в тій ринковій і екологічній ніші, яку вони створювали собі роками — ніші «єдиної канонічної церкви» в Україні. Розрив із Москвою автоматично означає руйнування цієї ніші — адже саме Москва є гарантом їхньої «канонічності».
Ось і в УПЦ МП, доки парафіяни страждають від війни, розв'язаної Москвою, і працюють на перемогу, єпископи ніяк не можуть ухвалити рішення щодо розриву з нею. Їм завжди було зручно в тій ринковій і екологічній ніші, яку вони створювали собі роками — ніші «єдиної канонічної церкви» в Україні. Розрив із Москвою автоматично означає руйнування цієї ніші — адже саме Москва є гарантом їхньої «канонічності».
Тому зусилля єпископату спрямовані на те, щоб зберегти статус-кво. Якось протриматися, допоки штормить. У надії, що потім можна буде повернутися до «нормального» — довоєнного — стану справ.
Тому зусилля єпископату спрямовані на те, щоб зберегти статус-кво. Якось протриматися, допоки штормить. У надії, що потім можна буде повернутися до «нормального» — довоєнного — стану справ.
Та ось що цікаво: попри все віряни УПЦ МП, як і раніше, довіряють своїм єпископам. Рейтинг довіри владикам серед тих, хто зараховує себе до УПЦ МП (а це, нагадаю, 8,2% українців), становить 72,1%. Це значно вище, ніж у середньому по Україні серед людей, які зараховують себе до християнської церкви — 56%.
Та ось що цікаво: попри все віряни УПЦ МП, як і раніше, довіряють своїм єпископам. Рейтинг довіри владикам серед тих, хто зараховує себе до УПЦ МП (а це, нагадаю, 8,2% українців), становить 72,1%. Це значно вище, ніж у середньому по Україні серед людей, які зараховують себе до християнської церкви — 56%.
Наскільки наївним чи «досконалим у послуху» треба бути, щоб довіряти особистостям на кшталт намісника Лаври Павла?
Утім, симпатії до владики Павла — справа смаку. Важливим є інше: статистично досі помітна частина населення України й надалі довіряє людям, які відверто не бажають виходити із зони комфорту, забезпеченої та гарантованої Москвою. Серйозний виклик і для суспільства, й для влади.
Однак це є викликом і для церкви. Єпископи та віряни УПЦ МП — «погані» та «хороші», русмирівці та патріоти, колаборанти та бійці ЗСУ — не готові нічого змінювати.
Однак це є викликом і для церкви. Єпископи та віряни УПЦ МП — «погані» та «хороші», русмирівці та патріоти, колаборанти та бійці ЗСУ — не готові нічого змінювати.
Утім, симпатії до владики Павла — справа смаку. Важливим є інше: статистично досі помітна частина населення України й надалі довіряє людям, які відверто не бажають виходити із зони комфорту, забезпеченої та гарантованої Москвою. Серйозний виклик і для суспільства, й для влади.
Однак це є викликом і для церкви. Єпископи та віряни УПЦ МП — «погані» та «хороші», русмирівці та патріоти, колаборанти та бійці ЗСУ — не готові нічого змінювати.
Однак це є викликом і для церкви. Єпископи та віряни УПЦ МП — «погані» та «хороші», русмирівці та патріоти, колаборанти та бійці ЗСУ — не готові нічого змінювати.
Колективна (без)відповідальність
Власне, «церква» для людей, залучених до церковного життя, — це здебільшого їхня парафія. Ось за неї вони готові відповідати й навіть боротися, аж до рукоприкладства — як свідчать останні події.
Власне, «церква» для людей, залучених до церковного життя, — це здебільшого їхня парафія. Ось за неї вони готові відповідати й навіть боротися, аж до рукоприкладства — як свідчать останні події.
Згідно з опитуванням Центру Разумкова, на захист своєї громади готові встати майже 73% тих, хто зараховує себе до певної парафії: 31,4% у разі потреби готові застосувати силу, ще 41,4% — протестувати ненасильницькими методами.
Та думка про те, що треба відповідати за церкву загалом, у більшості вірян викликає відторгнення. Зрештою, «за політику» в церкві відповідають єпископи, — вони наділені й повноваженнями, й довірою. Ось нехай і відбувають, і відповідають за все. Досить зручно — завжди є, на кого тицьнути пальцем.
Та думка про те, що треба відповідати за церкву загалом, у більшості вірян викликає відторгнення. Зрештою, «за політику» в церкві відповідають єпископи, — вони наділені й повноваженнями, й довірою. Ось нехай і відбувають, і відповідають за все. Досить зручно — завжди є, на кого тицьнути пальцем.
Згідно з опитуванням Центру Разумкова, на захист своєї громади готові встати майже 73% тих, хто зараховує себе до певної парафії: 31,4% у разі потреби готові застосувати силу, ще 41,4% — протестувати ненасильницькими методами.
Та думка про те, що треба відповідати за церкву загалом, у більшості вірян викликає відторгнення. Зрештою, «за політику» в церкві відповідають єпископи, — вони наділені й повноваженнями, й довірою. Ось нехай і відбувають, і відповідають за все. Досить зручно — завжди є, на кого тицьнути пальцем.
Однак загалом громадяни України не згодні з таким розподілом відповідальності в церкві. Тільки 13% опитаних під час нашого дослідження погодилися з тим, що за співпрацю УПЦ МП із російськими окупантами та підтримку агресії мають нести відповідальність лише глава церкви та єпископат. 29% опитаних вважають, що цю відповідальність поділяють усі, хто належить до УПЦ МП.
За особисту відповідальність тих, хто співпрацював із ворогом, виступили 36% респондентів. З одного боку, це дуже скромний показник — із погляду правової свідомості відповідальність за будь-який злочин, зокрема й зрадництво Батьківщини, не може бути колективною. З іншого — слово «відповідальність» не зводиться виключно до юридичного поля. Це також індивідуальна моральна відповідальність за ту групу, до якої ти належиш добровільно й без примусу.
За особисту відповідальність тих, хто співпрацював із ворогом, виступили 36% респондентів. З одного боку, це дуже скромний показник — із погляду правової свідомості відповідальність за будь-який злочин, зокрема й зрадництво Батьківщини, не може бути колективною. З іншого — слово «відповідальність» не зводиться виключно до юридичного поля. Це також індивідуальна моральна відповідальність за ту групу, до якої ти належиш добровільно й без примусу.
Однак загалом громадяни України не згодні з таким розподілом відповідальності в церкві. Тільки 13% опитаних під час нашого дослідження погодилися з тим, що за співпрацю УПЦ МП із російськими окупантами та підтримку агресії мають нести відповідальність лише глава церкви та єпископат. 29% опитаних вважають, що цю відповідальність поділяють усі, хто належить до УПЦ МП.
За особисту відповідальність тих, хто співпрацював із ворогом, виступили 36% респондентів. З одного боку, це дуже скромний показник — із погляду правової свідомості відповідальність за будь-який злочин, зокрема й зрадництво Батьківщини, не може бути колективною. З іншого — слово «відповідальність» не зводиться виключно до юридичного поля. Це також індивідуальна моральна відповідальність за ту групу, до якої ти належиш добровільно й без примусу.
За особисту відповідальність тих, хто співпрацював із ворогом, виступили 36% респондентів. З одного боку, це дуже скромний показник — із погляду правової свідомості відповідальність за будь-який злочин, зокрема й зрадництво Батьківщини, не може бути колективною. З іншого — слово «відповідальність» не зводиться виключно до юридичного поля. Це також індивідуальна моральна відповідальність за ту групу, до якої ти належиш добровільно й без примусу.
Переважна більшість представників УПЦ МП демонструє небажання, неготовність відповідати за свою церкву. За всю свою церкву, а не лише за себе чи власну парафію. Власне небажання виправляти стан справ у своїй церкві вони ховають за «церкву поза політикою». Замість спроб щось змінити в дорогій їхньому серцю організації вони стають в ображені пози та закликають до правової свідомості, яка не допускає колективної відповідальності тощо. Хоча їхня власна правова свідомість мала б обуритися звичкою церкви «не виносити сміття з хати» — покривати злочини власних священнослужителів. Але більшість захисників УПЦ МП воліє не змінювати стан справ у своїй церкві, а захищати її право залишатися такою, якою вона є.
Переважна більшість представників УПЦ МП демонструє небажання, неготовність відповідати за свою церкву. За всю свою церкву, а не лише за себе чи власну парафію. Власне небажання виправляти стан справ у своїй церкві вони ховають за «церкву поза політикою». Замість спроб щось змінити в дорогій їхньому серцю організації вони стають в ображені пози та закликають до правової свідомості, яка не допускає колективної відповідальності тощо. Хоча їхня власна правова свідомість мала б обуритися звичкою церкви «не виносити сміття з хати» — покривати злочини власних священнослужителів. Але більшість захисників УПЦ МП воліє не змінювати стан справ у своїй церкві, а захищати її право залишатися такою, якою вона є.
Церква імперії
Лояльність до Росії була неодмінною частиною ідеології УПЦ МП. Відгомін цієї тривалої роботи над громадською думкою зберігається навіть зараз, на тлі повномасштабної війни: ті, хто асоціює себе з УПЦ МП, набагато лояльніше ставляться до росіян, ніж у середньому по країні. Це фіксує проведене ZN.UA дослідження.
Так, «агентурну мережу Росії в Україні» внутрішніми ворогами вважають 26,7% парафіян УПЦ МП (загальний показник по Україні — 47%), політиків і пропагандистів, які закликають до єдності України та Росії, до «внутрішніх ворогів» віднесли 19,4% вірян УПЦ МП (46,8% загалом по Україні). 10,9% вірних УПЦ МП, як і раніше, добре ставляться до всіх без винятку росіян (разом по Україні — 1,9%), або з усіх росіян готові звинувачувати лише Путіна (22,4%, тоді як загальний показник — 9,2%). Також віряни УПЦ МП більше за інших підтримують прямі переговори Києва та Москви — 46,7% проти 23% серед усіх опитаних.
Так, «агентурну мережу Росії в Україні» внутрішніми ворогами вважають 26,7% парафіян УПЦ МП (загальний показник по Україні — 47%), політиків і пропагандистів, які закликають до єдності України та Росії, до «внутрішніх ворогів» віднесли 19,4% вірян УПЦ МП (46,8% загалом по Україні). 10,9% вірних УПЦ МП, як і раніше, добре ставляться до всіх без винятку росіян (разом по Україні — 1,9%), або з усіх росіян готові звинувачувати лише Путіна (22,4%, тоді як загальний показник — 9,2%). Також віряни УПЦ МП більше за інших підтримують прямі переговори Києва та Москви — 46,7% проти 23% серед усіх опитаних.
Лояльність до Росії була неодмінною частиною ідеології УПЦ МП. Відгомін цієї тривалої роботи над громадською думкою зберігається навіть зараз, на тлі повномасштабної війни: ті, хто асоціює себе з УПЦ МП, набагато лояльніше ставляться до росіян, ніж у середньому по країні. Це фіксує проведене ZN.UA дослідження.
Так, «агентурну мережу Росії в Україні» внутрішніми ворогами вважають 26,7% парафіян УПЦ МП (загальний показник по Україні — 47%), політиків і пропагандистів, які закликають до єдності України та Росії, до «внутрішніх ворогів» віднесли 19,4% вірян УПЦ МП (46,8% загалом по Україні).
Так, «агентурну мережу Росії в Україні» внутрішніми ворогами вважають 26,7% парафіян УПЦ МП (загальний показник по Україні — 47%), політиків і пропагандистів, які закликають до єдності України та Росії, до «внутрішніх ворогів» віднесли 19,4% вірян УПЦ МП (46,8% загалом по Україні).
10,9% вірних УПЦ МП, як і раніше, добре ставляться до всіх без винятку росіян (разом по Україні — 1,9%), або з усіх росіян готові звинувачувати лише Путіна (22,4%, тоді як загальний показник — 9,2%).
Також віряни УПЦ МП більше за інших підтримують прямі переговори Києва та Москви — 46,7% проти 23% серед усіх опитаних.
«Дружба народів» конвертувалася у відданість канонічній церкві, а відданість канонічній церкві підтримує «дружбу народів». Отже, УПЦ МП зберігає свою функцію церкви на службі в імперії при тому, що її віряни страждають від війни з колишньою метрополією й навіть воюють проти неї.
Чому б ні? Адже «церква поза політикою»! Як сказала одна учасниця «стояння за Лавру», «нам не цікаві ні Україна, ні Росія. Нам цікаве лише Царство Небесне, а церква — це шлях туди».
Невідсвітність, відмова перебувати в одній реальності, на одній хвилі з власною країною та народом — дивацтво, припустиме в мирний час. Але не під час війни.
Чому б ні? Адже «церква поза політикою»! Як сказала одна учасниця «стояння за Лавру», «нам не цікаві ні Україна, ні Росія. Нам цікаве лише Царство Небесне, а церква — це шлях туди».
Невідсвітність, відмова перебувати в одній реальності, на одній хвилі з власною країною та народом — дивацтво, припустиме в мирний час. Але не під час війни.
«Дружба народів» конвертувалася у відданість канонічній церкві, а відданість канонічній церкві підтримує «дружбу народів». Отже, УПЦ МП зберігає свою функцію церкви на службі в імперії при тому, що її віряни страждають від війни з колишньою метрополією й навіть воюють проти неї.
Чому б ні? Адже «церква поза політикою»! Як сказала одна учасниця «стояння за Лавру», «нам не цікаві ні Україна, ні Росія. Нам цікаве лише Царство Небесне, а церква — це шлях туди».
Невідсвітність, відмова перебувати в одній реальності, на одній хвилі з власною країною та народом — дивацтво, припустиме в мирний час. Але не під час війни.
Чому б ні? Адже «церква поза політикою»! Як сказала одна учасниця «стояння за Лавру», «нам не цікаві ні Україна, ні Росія. Нам цікаве лише Царство Небесне, а церква — це шлях туди».
Невідсвітність, відмова перебувати в одній реальності, на одній хвилі з власною країною та народом — дивацтво, припустиме в мирний час. Але не під час війни.
За духовну безпеку
Розрив договору оренди між Свято-Успенським Києво-Печерським монастирем і Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» ознаменував початок нової епохи у відносинах між церквою та державою в Україні. Упродовж тридцяти років незалежності влада грала в церковні ігри за заданими правилами, згідно з якими можна було комбінувати, створювати, укладати з церквою союзи або, принаймні, пакти про ненапад, дарувати за це майно та привілеї. Але було не прийнято відбирати майно, тим паче забороняти цілу релігійну організацію. На тлі повномасштабної війни та безпрецедентної популярності влади правила змінилися. Привілеї та майно, які раніше використовували тільки як пряник, тепер використовують як батіг.
Розрив договору оренди між Свято-Успенським Києво-Печерським монастирем і Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» ознаменував початок нової епохи у відносинах між церквою та державою в Україні. Упродовж тридцяти років незалежності влада грала в церковні ігри за заданими правилами, згідно з якими можна було комбінувати, створювати, укладати з церквою союзи або, принаймні, пакти про ненапад, дарувати за це майно та привілеї. Але було не прийнято відбирати майно, тим паче забороняти цілу релігійну організацію. На тлі повномасштабної війни та безпрецедентної популярності влади правила змінилися. Привілеї та майно, які раніше використовували тільки як пряник, тепер використовують як батіг.
Що ж, стосовно церкви влада може зараз багато чого собі дозволити. На запитання: «Чи може влада втручатися в церковні справи аж до ліквідації тієї чи іншої церковної структури?» загалом позитивно відповіли 63%: 19,3% вважають, що влада має контролювати церкву в інтересах суспільства, ще 45,7% — що втручання влади можливе у виняткових випадках, коли йдеться про національну безпеку.
Що ж, стосовно церкви влада може зараз багато чого собі дозволити. На запитання: «Чи може влада втручатися в церковні справи аж до ліквідації тієї чи іншої церковної структури?» загалом позитивно відповіли 63%: 19,3% вважають, що влада має контролювати церкву в інтересах суспільства, ще 45,7% — що втручання влади можливе у виняткових випадках, коли йдеться про національну безпеку.
Можна припустити, що ця тенденція здебільшого відображає недовіру до конкретної церковної структури (УПЦ МП). Але ризик є очевидним: влада отримує від суспільства мандат на втручання в ті сфери, яких вона раніше не наважувалася торкатися. Ми маємо справу не просто з боротьбою з конкретною церковною структурою, а й зі змінами правил гри в державно-церковній політиці. І вперше в нашій історії перевага — на боці влади.
Утім, результати соцопитування загалом дають змогу казати про те, що інтерес до церковного порядку денного в українців є невисоким — якщо тільки не йдеться про питання національної безпеки. Наприклад, нас тепер не надто цікавить перспектива Єдиної помісної церкви.
Утім, результати соцопитування загалом дають змогу казати про те, що інтерес до церковного порядку денного в українців є невисоким — якщо тільки не йдеться про питання національної безпеки. Наприклад, нас тепер не надто цікавить перспектива Єдиної помісної церкви.
Можна припустити, що ця тенденція здебільшого відображає недовіру до конкретної церковної структури (УПЦ МП). Але ризик є очевидним: влада отримує від суспільства мандат на втручання в ті сфери, яких вона раніше не наважувалася торкатися. Ми маємо справу не просто з боротьбою з конкретною церковною структурою, а й зі змінами правил гри в державно-церковній політиці. І вперше в нашій історії перевага — на боці влади.
Утім, результати соцопитування загалом дають змогу казати про те, що інтерес до церковного порядку денного в українців є невисоким — якщо тільки не йдеться про питання національної безпеки. Наприклад, нас тепер не надто цікавить перспектива Єдиної помісної церкви.
Утім, результати соцопитування загалом дають змогу казати про те, що інтерес до церковного порядку денного в українців є невисоким — якщо тільки не йдеться про питання національної безпеки. Наприклад, нас тепер не надто цікавить перспектива Єдиної помісної церкви.
Лише 12% опитаних підтримали об'єднання УПЦ МП і ПЦУ в одну церкву (ще 9% вважають, що до них слід приєднатися й Українській греко-католицькій церкві). Найбільше — 30% респондентів — зовсім не вважають, що Україні потрібна єдина церква. Поліконфесійність — свого роду конкуренція на ринку духовних послуг — завжди була сильною стороною України. І, судячи з настроїв українців, так буде й надалі. А бажання позбутися УПЦ МП ніяк не пов'язане з прагненням монолітної церковної єдності.
Лише 12% опитаних підтримали об'єднання УПЦ МП і ПЦУ в одну церкву (ще 9% вважають, що до них слід приєднатися й Українській греко-католицькій церкві). Найбільше — 30% респондентів — зовсім не вважають, що Україні потрібна єдина церква. Поліконфесійність — свого роду конкуренція на ринку духовних послуг — завжди була сильною стороною України. І, судячи з настроїв українців, так буде й надалі. А бажання позбутися УПЦ МП ніяк не пов'язане з прагненням монолітної церковної єдності.
На тлі боротьби з УПЦ МП авторитет церкви загалом падає. На це часто звертають увагу в самій УПЦ МП — це, мовляв, не лише по нас подзвін, а й по церкві як такій. Та якщо це натяк колегам із інших конфесій, що треба було б згуртуватися проти намірів влади, він пропадає даремно. Мало кому в церкві подобається втручання влади в церковні справи. Але нікому не хочеться заступатися за УПЦ МП. Не лише «тому, що МП». А ще й тому, що ця церква упродовж десятиліть сама робила та зробила все, щоб відштовхнути від себе всіх, хто не погоджувався з її ексклюзивністю.
На тлі боротьби з УПЦ МП авторитет церкви загалом падає. На це часто звертають увагу в самій УПЦ МП — це, мовляв, не лише по нас подзвін, а й по церкві як такій. Та якщо це натяк колегам із інших конфесій, що треба було б згуртуватися проти намірів влади, він пропадає даремно. Мало кому в церкві подобається втручання влади в церковні справи. Але нікому не хочеться заступатися за УПЦ МП. Не лише «тому, що МП». А ще й тому, що ця церква упродовж десятиліть сама робила та зробила все, щоб відштовхнути від себе всіх, хто не погоджувався з її ексклюзивністю.
Автор:
Катерина Щоткіна
експертка, журналістка, письменниця, авторка книг «Любомир Гузар. Хочу бути людиною», «Хроніки Томосу»
© 2023 «Дзеркало тижня. Україна». All rights reserved.
editor@zn.ua
editor@zn.ua
