Тест на незалежність

Лондон ще не остаточно розібрався з Брекзітом, а вже опинився на порозі нового «шлюборозлучного процесу». Цього разу на кону цілісність самої Великої Британії, яку може залишити Шотландія: 6 травня тут обирали регіональний парламент. Із виборами пов'язують перспективи нового референдуму про незалежність регіону. Прибічники від’єднання перемогли, і це майже напевно означає, що швидкого волевиявлення шотландців не уникнути.

Здавалося б, у цьому немає нічого нового й небезпечного для Британії. Відносно недавно референдум уже був — і скінчився сприятливо для Лондона. Про новий говорять багато, але безрезультатно. Та й процедура організації референдуму передбачає згоду британського кабінету, а він давати її не планує. І все-таки британські ЗМІ, описуючи проблему, не втомлюються повторювати, що на кону — майбутнє Британії.

Річ у тому, що змінилася політична ситуація. Головна відмінність — серед шотландців не просто посилюються сепаратистські настрої, — ширяться заклики до здобуття незалежності не колись у далекому майбутньому, а зараз, якомога швидше. Показова кампанія партії «Алба», яка йшла в парламент під гаслом якнайшвидшого здобуття незалежності. (Коли готувалася стаття, голоси ще підраховували, і не було зрозуміло, чи проходить ця партія в парламент.)

Створена лише в лютому нинішнього року, «Алба» стала одним із найпомітніших учасників передвиборних перегонів. І це незважаючи на те, що творцем і очільником партії є Алекс Салмонд, колишній перший міністр Шотландії і колишній лідер найбільшої регіональної партії, що виступає за незалежність, — Шотландської національної партії (ШНП). Салмонд щойно вийшов із низки судових процесів з обвинувачень у сексуальних домаганнях. Для нинішньої західної політичної культури таке — практично, «чорна мітка». Однак ідея близької незалежності виявилася сильнішою.

Не відставала від Салмонда й нинішня очільниця шотландського уряду і ШНП Нікола Стерджен. Ще недавно соратники, нині Салмонд і Стерджен конкурують на полі націоналістичного електорату. Ця конкуренція примусить Стерджен бути рішучішою в питанні референдуму.

У Салмонда і Стерджен є принципові розбіжності в тактиці боротьби за незалежність. Для першого від’єднання від Британії — мета життя, а зволікання з референдумом неприйнятне. Стерджен у цьому питанні прагматичніша, для неї питання незалежності — швидше, засіб політичної боротьби (що вона останніми роками неодноразово демонструвала в політичному торзі з Лондоном). Це не означає, що Стерджен не хоче незалежності, просто вона, на відміну від Салмонда, не готова ризикувати задля неї всім, і насамперед — своєю політичною кар'єрою: досвід Карлеса Пучдемона недвозначно показує, чим закінчить європейський сепаратист, якщо його бунт проти центральної влади провалиться.

Але тепер шотландській прем'єрці доведеться інакше поставитися до референдуму. Виклик, кинутий Салмондом, небезпечний: багато прибічників незалежності незадоволені неспішністю Стерджен, і тому вона ризикує втратити владу. Не слід обманюватися перемогою ШНП на нинішніх виборах. За місяць-два від моменту створення «Алби» до Салмонда перейшли кілька десятків депутатів різних рівнів із його колишньої партії. І цей процес триватиме, адже у ШНП великий відсоток ідейних прибічників незалежності, для яких здобути її — як мінімум, не менш важливо, ніж утримати владу. Якщо Стерджен хоче залишитися на коні, їй доведеться ризикувати.

Але більшість у партій, котрі виступають у шотландському парламенті за незалежність (від’єднання від Британії також підтримують Шотландські зелені), та висока мотивованість націоналістів добитися референдуму якнайшвидше — ще не всі погані новини для Лондона. Сьогодні у прибічників незалежності більше шансів домогтися сприятливого народного волевиявлення, ніж 2014 року. Опитування громадської думки свідчать, що останній рік за незалежність стабільно висловлюються 50% шотландців (на референдумі 2014 року таких було тільки 44,7%).

Причин для зростання сепаратистських настроїв чимало. У Північній Ірландії розпочався економічний спад, спровокований появою фактичного митного кордону з рештою Британії: уряд Лондона виявився непідготовленим до цього виклику, хоча й поставив свій підпис під відповідною угодою з ЄС. Суперечка з Францією про вилов риби в районі островів Джерсі, яка спалахнула останніми місяцями, теж демонструє нездатність британського уряду передбачати ризики розлучення з Євросоюзом і знаходити вихід із кризових ситуацій. До цієї ж скарбнички йдуть і проблеми з дозволом на роботу для британців у Європі, і гарантії соціального захисту британських громадян, які мешкають на континенті, і багато інших проблем, викликаних виходом з ЄС. Справджуються похмурі побоювання тих, хто казав, що після Брекзіту життя простих громадян погіршиться. А в Шотландії таких була більшість.

І, нарешті, все це відбувається на тлі слабкості, яку, по суті, демонструє вже не уряд Джонсона, а сама Британія. ЄС, фактично, протягнув усі вигідні для себе пункти в угоді про вихід, довівши, що в Лондона немає ефективних важелів тиску на Брюссель. Нова торгова угода з ЄС залишається справою невизначеною, коли її підпишуть і як вона виглядатиме — поки що невідомо нікому. Не квапляться забезпечити майбутнє «глобальної Британії» (яку нафантазував собі Джонсон) і колишні британські колонії, об'єднані нині у Співдружність. Британський ринок не такий великий, а політична і військова вага країни сьогодні помітно менша, ніж була з усією потугою Старого світу за спиною. А тепер ще й американці — давні союзники, майже родичі — дають зрозуміти, що їм потрібна Британія в Європі, а не сама по собі. Адміністрація Байдена прямо заявляє, що її цікавлять нова угода Лондона з ЄС і тісна взаємодія з континентом, аби Британія й далі виконувала роль американського представника в європейських справах. Якщо Лондон не зможе швидко відновити втрачені позиції, місце особливого європейського партнера займе хтось інший.

Розгубленість британського політичного класу й очевидне ослаблення міжнародних позицій Лондона — ідеальна можливість для прибічників незалежності Шотландії домогтися свого. Оскільки ж вікно можливостей може скоро зачинитися, навряд чи новий шотландський парламент відкладе питання референдуму в довгу шухляду. Так, формально британський уряд зможе відмовити в його проведенні, ось тільки чи приймуть у Шотландії цю відмову? На тлі похмурих очікувань шотландців переконати їх відступитися, обіцяючи світле майбутнє, не вийде. А для силового вирішення питання за каталонським сценарієм у Лондона не вистачить ні політичної рішучості, ні міжнародної підтримки. (Та й краще, щоб не вистачило, бо такий сценарій сьогодні напевно посилить радикалів серед прибічників незалежності в Шотландії, і протистояння може закінчитися кров'ю.)

Тому найближчим часом нас чекає ще один референдум на Британських островах, і він може стати не менш руйнівним для країни, ніж той, який привів до Брекзіту.