Кнопки на ректорських стільцях

Кнопка на стільці — що може бути неприємніше? І сидіти незручно, і публічно витягти неможливо. З такими кнопками можна порівняти реформи вищої освіти. Їх уже почали запроваджувати, а тепер важливо цих починань не втратити.

Сергія Шкарлета вважають ставлеником консервативного крила ректорського корпусу. Вже стала легендою байка про те, як ректори, зібравшись у президента, запропонували кандидатуру нового міністра. Звісно, в самому цьому факті нічого поганого немає. Але далеко не всі зміни у вищій освіті добре сприймаються тими «батьками», які застрягли в постсовку. За нашою інформацією, навколо тимчасового виконувача міністра вже сформувалося маленьке впливове коло ректорів старої закваски. Хоча, звісно, не все так просто — є ще досить-таки прогресивний склад профільного парламентського комітету, який досі підтримував зміни і який може протистояти відкотам назад.

А тривожні дзвіночки лунають. То міністр на серпневій конференції сказав, що треба б збільшити вагу шкільного атестата при вступі (а це означає — зменшити вагу ЗНО), але пронесло, цього поки що не сталося. То раптом заявив, що в МОН проаналізують нову формулу фінансування вишів. То знову точаться розмови про реорганізацію структури МОН, де й досі працює багато «колишніх» — тих, хто працював ще з Квітом, Гриневич і Новосад.

Тож не завадить нагадати ще раз про всі незручні кнопки на стільцях — зміни у вищій освіті, які вже на стадії впровадження, і підкреслити, чому важливо тримати руку на їх пульсі. Про реформи ми говорили з генеральним директором директорату вищої освіти і освіти дорослих Олегом Шаровим. Людиною, яка прийшла в МОН ще з Сергієм Квітом, працювала з Лілією Гриневич та Ганною Новосад і брала участь у розробці багатьох новацій.

— Пане Олегу, здається, захитався один із бастіонів змін — нова формула фінансування вищої освіти. Згідно з нею виші отримуватимуть фінансування від держави залежно від результатів своєї роботи, а не завдяки особистій чарівності керівництва. У чому суть цієї загадкової формули ?

— Формула має допомогти зробити розподіл коштів між вишами прозорим, як і звітність за них. Такий підхід поширений у Європі і закріплений у Бюджетному кодексі України: розподіл коштів з урахуванням кількості студентів і співвідношення вартості освітніх послуг, а також показників освітньої, наукової та міжнародної діяльності закладу вищої освіти. Запровадження фінансування університетів відповідно до результатів діяльності незалежною аналітичною платформою VoxUkraine названо однією з чотирьох ключових реформ уряду Гончарука.

Завдяки новій формулі всі виші перебувають в однакових умовах, усі отримують фінансування залежно від результатів роботи (у тому числі й ефективності роботи ректора). А якщо виші будуть зацікавлені в ефективній роботі, у припливі вступників, вони шукатимуть кращих викладачів, створюватимуть сучасні освітні програми, щоб їхні випускники цінувалися на ринку праці. Формула пропрацювала лише рік і потребує вдосконалення, але відмова від неї може бути вигідна тільки тим керівникам вишів, які мають неприродний вплив на ухвалення рішень у міністерстві.

Застосування формули вже дало можливість збільшити фінансування лідерів розвитку української вищої освіти, і багато їх пишаються цим: НТУ «Дніпровська політехніка», НТУ «Харківський політехнічний інститут», Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківський національний університет імені Каразіна, НУ «Львівська політехніка», Львівський національний університет імені Івана Франка, Одеський національний політехнічний університет, Національний авіаційний університет, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Ужгородський національний університет, Сумський національний аграрний університет тощо. А Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» розпочав впровадження власної формули для розподілу фінансування вже між своїми підрозділами.

— Новостворена робоча група при МОН, що займеться формулою фінансування вишів, звернеться до ще однієї новації, пов’язаної з фінансами, — індикативної собівартості навчання. І ця новація прямо стосується кожного абітурієнта, не кажучи вже про державу, яка за свої кошти має отримати якісних фахівців.

— У 2020 році вперше було запроваджено індикативну собівартість. Заклади вищої освіти реально від цього виграли. Більшість їх залучили додаткові кошти на розвиток, усі посилили фінансову забезпеченість на одного студента. Звісно, хтось більше, хтось менше.

Будемо сподіватися, що це дозволило розірвати вкрай загрозливий ланцюжок: здешевимо освіту за рахунок якості, а тоді знизимо вимоги до якості освіти через брак коштів. Взагалі, варто пам’ятати таку собі трилему вищої освіти: всі хочуть мати масову якісну і фінансово забезпечену бюджетом вищу освіту, але нікому у світі не вдається досягти всіх трьох цілей одночасно.

Законів економіки теж ніхто не скасовував. Якщо існує недооцінена послуга (освітня послуга оплачується нижче від собівартості), то недоплата мусить бути компенсована: за рахунок якості отриманої освіти, низької зарплаті освітян, а в гіршому випадку — корупції.

Наразі на громадське обговорення винесено проєкт постанови Кабінету міністрів України щодо вдосконалення механізмів індикативної собівартості. Ефективний механізм регулювання економічних відносин в освіті необхідно зберігати й розвивати.

— До речі, про контрактників. Ще одне важливе нововведення — ЗНО (Єдиний вступний іспит — ЄВІ) з іноземної мови при вступі на магістратуру. Час від часу лунають пропозиції про відмову від нього, а ще — про вступ в університети випускників коледжів без ЗНО хоча б на контракт, бо «молодь вибиратиме закордонну освіту».

— Найбільший виїзд за кордон у нас спостерігається після закінчення навчання в університетах, і пов'язаний він із браком робочих місць з багатьох важливих спеціальностей.

2020 рік не є показовим щодо цього, бо коронакриза закрила багато кордонів, але в наступні роки МОН розраховує оперативно отримувати інформацію про працевлаштування випускників, зокрема і для планування державного замовлення.

Що ж стосується системних вимог до вступників, на кшталт ЄВІ або ЗНО для випускників коледжів, то це вимоги закону і здорового глузду. В Україні є масова і доступна вища освіта, але готовність до її здобуття — звичайна кваліфікаційна вимога. Імітація вищої освіти шкодить навчанню добропорядних студентів, іміджеві чесних вишів та авторитету всієї країни, а зароблені на цьому кошти швидко закінчуються.

Впровадження єдиного вступного іспиту (ЄВІ) — це вимога закону «Про вищу освіту». Його вводили поступово — починаючи з 2017 року, постійно розширюючи застосування. І нарешті у 2021 році ЄВІ мають складати всі майбутні магістри.

Тим керівникам університетів, які мислять категоріями недоотриманого прибутку через вимогу ЄВІ, можна рекомендувати поміркувати про майбутнє країни з поганими фахівцями, навіть якщо вони були контрактниками.

Але є й приклади нових позитивних новин для вищої освіти.

Наприклад, Україна посилила свої позиції в Європейському просторі вищої освіти завдяки співголовуванню в Болонському процесі та участі в Редакційному комітеті з підготовки Римського Комюніке до Міністерської конференції 19 листопада 2020 року.

Завдяки системній роботі на різних рівнях у 2018–2020 роках чотири українських університети ввійшли до топ-25 університетів світу в міжнародному рейтингу U-Multirank:

— категорія «Зв’язок з професійним середовищем» — Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Державний університет «Житомирська політехніка»;

— категорія «Міжнародні спільні публікації» — ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», Національний університет «Львівська політехніка»;

— категорія «Спільні публікації з індустрією» — ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України».

Розвивається експеримент із впровадження дуальної форми здобуття вищої освіти. Взагалі про позитив можна говорити годинами.

— Як ви вважаєте, якщо початі новації будуть продовжені, є шанс у нашої освіти стати привабливою для студентів? Чого нам не вистачає для цього?

— Зміни в освіті відбуваються вкрай повільно. Якщо реформи в торгівлі дають перші результати за квартал, у виробництві — за рік, то в освіті — за п’ять—десять років. Це тривалість циклів навчання, і більшість змін не відбуваються швидше. Саме тому нам важливо зберегти тяглість реформ, певний їх план і бачення.

Пріоритетами реформ вищої освіти після Революції Гідності було визначено розвиток автономії вишів, забезпечення якості, інтеграцію в європейський освітній простір. У скрутні часи коронакризи дуже важливо зберегти ці стратегічні орієнтири, не допустити їх перетворення на порожні гасла, за якими відбуваються абсолютно інші процеси.