Ми не можемо чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили

Упевнений, усі пам’ятають чудову казку Пушкіна про Золотого півника. І цілком закономірний фінал для жорстокого, жадібного й дурного царя Дадона. Але це лише в казці добро завжди тріумфує над злом. У житті ж за гріхи дадонів найчастіше розплачуються інші...

Сьогодні нові трагедії на донецькій шахті ім. Засядька й на Луганщині трохи відсунули на другий план наростаючий вал надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру на Дніпропетровщині. Про них «ДТ» уже писало неодноразово. Але чужа біда — не найкраща втіха для тих, хто перебуває на готовому вибухнути вулкані. Те, що кількість надзвичайних ситуацій у країні й, відповідно, в області зростає, підтвердив «ДТ» і помічник начальника Головного управління МНС України в Дніпропетровській області зі зв’язків зі ЗМІ полковник Олександр Дмитерко.

Питання в темпах цього погіршення, прогнозах розвитку ситуації на техногенно небезпечних об’єктах, наслідках, якими вони загрожують, реальних діях із запобігання техногенним аваріям. Розглянемо їх на прикладі Дніпропетровського регіону, який, на відміну від інших, зосередив у собі практично всі існуючі в Україні джерела надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Який із цих запалів догорить першим, тільки богові відомо.

Темпи деградації техногенної й екологічної систем

Торік комісія МНС провела планову перевірку технічного стану небезпечних об’єктів промислово розвиненої Дніпропетровщини. Як свідчать її результати, за показниками техногенної напруженості область перебуває на третьому місці після Донецької та Луганської. Їй загрожують 19 надзвичайних ситуацій. Деякі з них можуть стати катастрофами національного масштабу.

Найнебезпечніший об’єкт — Запо­різька атомна електростанція. Її стан, на думку фахівців, ненабагато кращий, ніж сумнозвісної Чорнобильської. Поруч із цією загрозою фахівці ставлять не дуже надійні дамби на Дніпрі. Їх кілька, й усі вони — технічні споруди глибоко пенсійного віку. Якщо проявиться так званий людський чинник або вийде з ладу якесь устаткування на дамбі, на Дніпропетровськ може хлинути хвиля заввишки чотири з половиною метри.

Для загальної картини додамо 25 автодорожніх мостів в області, які комісія оцінила як аварійні. Всього ж в аварійному або близькому до аварійного стані перебуває більш як половина (358 одиниць) мостів і шляхопроводів Дніпропетровщини. Орієнтовна вартість їх реконструкції й ремонту становить понад півмільярда гривень. Такі висновки зробили перевіряльники МНС у першій половині 2006 року. Тепер звернемося до даних кінця минулого місяця, наданих головним управлінням МНС України в Дніпро­петровській області.

Для Дніпропетровська, Кривого Рогу й Дніпродзержинська підтоплення житлового й промислового фондів є однією з найсерйозніших проблем і небезпек. Загальна площа зсувних територій області становить приблизно 4,05 тис. га, зареєстровано 433 зсуви, які вимагають відселення 13259 чоловік, котрі мешкають у 674 будинках. Фахівці дійшли висновку, що територія області, вражена екзогенними процесами, становить 11%.

За станом на 27 листопада 2007 року, на території області зареєстровано 29 надзвичайних ситуацій, що на 42% більше, ніж за аналогічний період 2006-го. У них загинули 54 людини (за той же період 2006-го — 23). І це тільки в техногенних аваріях. Але ними небезпека для життя й здоров’я жителів регіону не обмежується. Більш того, на думку фахівців, вони не основні.

За свідченням обласного центру здоров’я та обласної санітарно-епідеміологічної станції, область за ступенем забруднення й рівнем деградації навколишнього середовища посідає провідне місце в Україні. На одного жителя тут припадає 247 тонн токсичних хімічних відходів, 200 кубометрів забруднених стічних вод, 252 кг викидів шкідливих речовин в атмосферу. Адже на землях Дніпропетров­щини розташовано понад 500 потужних промислових об’єктів підвищеної техногенної й екологічної небезпеки. Концентрація промислових потужностей перевищує середньоукраїнський рівень удвічі, по гірничодобувних об’єктах — удесятеро, по металургійних — у сім разів. Щільність забруднених викидів на душу населення в 2,9 разу вища за середні показники по країні, а на одиницю площі — учетверо.

Найбільше антропогенне навантаження (понад 100 тис. тонн шкідливих викидів) відчуває атмосфера Дніпродзержинська, Кривого Рогу й Дніпропетровська. Як найбільш кричущий приклад наведу ситуацію щодо Дніпродзержинська. Тут представлено майже весь спектр екологічних проблем: радіаційне забруднення, шкідливі викиди промислових підприємств в атмосферу й Дніпро, підтоплення, перенасиченість міського полігону побутових відходів. Загальний обсяг викидів в атмосферу становить, за даними управління охорони навколишнього середовища Дніпродзер­жинської міськради, 130,5 тис. тонн на рік. Обсяг викидів на 1 кв. км території міста — 914 тонн, це найбільше навантаження серед промислових міст України.

Безумовно, з таким катастрофічним техногенним навантаженням на навколишнє середовище насамперед бореться сама природа. Але їй треба не заважати, а допомагати в цій боротьбі. Яка ж із цим ситуація в Дніпропетровській області?

За підрахунками вчених Інституту проблем природокористування, для такої допомоги, тобто підтримки нормального існування сучасної людини, 80% території повинні займати екосистеми в їхній первозданній формі, а граничний показник становить 50%. Для порівняння: мережа природо-заповідного фонду Дніпропетровської області на сьогодні становить... 0,8% від площі області! Але й він зазнає постійних рейдерських атак і хижацького розбазарювання.

Останній скандальний приклад, який у листопаді вивів на вулиці з акцією протесту жителів житлового масиву Фрунзенський, — передача Дніпро­петровською міською радою зеленої оази площею 56 га ландшафтного заказника «Лівобережний» (197 га) в оренду двом комерційним структурам — ТОВ «АКС-Україна» і ТОВ
«Б.Е.Р.К.У.Т.» для проектування й будівництва спортивно-оздоровчих і торгово-розважальних комплексів.

За такого ставлення до природи через 30—40 років, за свідченням лідера Дніпропетровської обласної організації Партії зелених України Вік­тора Хазана, людина на Дніпропетров­щині жити не зможе, тому що на її території внаслідок несприятливих екологічних умов загинуть усі наявні екосистеми.

Таким є прогноз наслідків ненаситного прагнення до наживи за рахунок унікальних природних ресурсів регіону сучасних героїв безсмертної казки Пушкіна. І він чомусь не дивує...

Гора планів народила мишу поліпшень

Водночас я аж ніяк не стверджую, що в цій сфері життєдіяльності регіону бракує потрібного моніторингу ситуації, її аналізу, численних планів і програм із запобігання цій страшній небезпеці. Є й відповідні структури, покликані їх реалізовувати. От тільки існують вони в різних вимірах і відомствах, що між собою погано стикуються. Дуже часто прийняті відповідно до програм і їх фінансування заходи не адекватні реальним загрозам, у ліпшому разі спрямовані не на попередження надзвичайних ситуацій, а на усунення їх наслідків. Оцінити їх допоможуть відомості, почерпнуті з останніх інформаційних повідомлень і з усе тих же МНСівських звітів про «особливості функціонування й розвитку системи захисту населення й території області від надзвичайних подій».

За свідченням Рахункової палати України, яка нинішнього року перевірила одне з найнебезпечніших для проживання міст України — Жовті Води, Кабінет міністрів тільки на 20% виконує програму радіаційного й соціального захисту населення цього багатостраждального міста Дніпропетров­ської області.

Не менш вражаючий приклад із тієї ж серії можна навести щодо скандально відомого хвостосховища, в якому на території міста Дніпродзержинська зберігається 36 млн. тонн радіоактивних відходів Придніпровського хімзаводу, який з 1948 по 1991 рік переробляв уран.

Ще 2003 року було прийнято держпрограму «Приведення небезпечних об’єктів виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод» в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючої радіації на 2005—2014 роки». Як видно з МНСівсь­кого звіту, «радіаційний моніторинг у 2006 році на об’єктах ДП «Бар’єр» здійснювався на договірних засадах за скороченою програмою в результаті недостатнього фінансування». Але і його результати змушують бити на сполох через швидку міграцію в напрямку Дніпра заражених радіонуклідами підземних вод.

І лише 2007 року, відповідно до оприлюдненої в листопаді інформації Віталія Фабриченка, заступника директора Дніпродзержинського держпідприємства «Бар’єр», що обслуговує хвостосховище, «на кошти фінан­сування програми цього року виконано розробку проекту будівництва дільниці дезактивації радіоактивних матеріалів на території ДП «Бар’єр», про­ведено планові заходи моніторингу радіаційного стану об’єктів, розроблено методику розрахунку доз зовнішнього й внутрішнього радіаційного випромінювання персоналу працівників підприємств території промдільниці ПХЗ і населення від уранових об’єктів» на... 1,5 млн. грн. І всі ці, по суті, підготовчі роботи виконано на четвертому році існування такої невідкладної й життєво важливої для населення регіону програми. При цьому нам обіцяють за місяць, що залишився до кінця року, освоїти ще 4 млн. грн. Можна собі уявити, що це буде за освоєння!

Схоже, незабаром через халатність місцевої влади в дніпропетровчан з’явиться можливість укотре переконатися в оманливості дуже стійкого серед військових міфу про те, що снаряд двічі в ту саму вирву не потрапляє. Останнім часом у Дніпропетровську на сумно відомому житловому масиві Тополя знову відзначається активізація зсувних процесів, що загрожує повторенням надзвичайної ситуації, яка мала місце 1997 року, коли під землю пішли школа й дитячий садок і тільки дивом ніхто не постраждав. Після ліквідації цієї аварії, як відомо, комплексне гідрологічне дослідження на території житлового масиву так і не виконали.

А от як реагує на наростання нової загрози міськрада, що погрузла в земельних «розбірках»: 2004 року з міського бюджету на боротьбу із зсувами виділено 3 млн. грн.; 2005-го — 1,74 млн.; 2006-го — 1,17 млн. грн. Тобто, що вища небезпека нової техногенної катастрофи, то менше фінансування на її запобігання?!

Однак така небезпека загрожує не тільки Дніпропетровську. Про її масштабність, а також про неадекватне реагування на загрозу масових зсувів говорять такі цифри:

— в області грунтовими водами підтоплено 43 міста й селища міського типу загальною площею 27 тис. га, а також близько 500 сільських населених пунктів на площі майже 25 тис. га. Орієнтовна вартість першочергових робіт з інженерного захисту територій становить приблизно 4,5 млрд. грн.;

— щороку на виконання програмних заходів із ліквідації наслідків підтоплення за двома програмами потрібно близько 30 млн. грн., а виділяється менше половини, які до того ж іще й не повністю освоюються. Так, за 2006 рік виконано лише 72% запланованих і профінансованих робіт.

У результаті, відповідно до даних геологічної служби Мінприроди й низки інших організацій, динаміка процесу підтоплення територій грунтовими водами прогресує.

І це лише невеличка частина свідчень злочинно-халатного ставлення до стану техногенно-екологічної безпеки Дніпропетровської області із зафіксованих у МНСівському документі.

Який пастух, така й череда!

Саме так кажуть у народі. Тобто, як організовано керівництво цією важливою сферою життєдіяльності регіону, такі й його результати.

Тому цього року, мабуть, і таке вражаюче зростання (42%) надзвичайних подій техногенного характеру на Дніпропетровщині. Чи не тому, що в курируючих цю важливу сферу діяльності структур влади (управління з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи облдержадміністрації, головне управління МНС, державне управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпро­петровській області, постійна комісія облради з питань екології та енергозбереженню) немає єдиного органу, який координував би цю роботу хоча б на період кризової ситуації?

Таку думку висловив на листопадовій сесії облради член постійної комісії з екології та енергозбереження депутат облради Юрій Потапов, добре обізнаний зі специфікою військових мобілізаційних заходів, яка значною мірою може й повинна використовуватися в умовах надзвичайних ситуацій. У своєму виступі він зробив вис­новок, який шокував багатьох, що на обласному рівні немає системи планування й попередження можливих техногенних аварій, ліквідації їх наслідків. Висновок радикальний, але прислухаємося до аргументів фахівця насамперед на прикладі вибуху газу в будинку на вул. Мандриківській, 127.

Із того, що техніка, потрібна для розчищення завалу і виконання рятувальних робіт, прибула на місце аварії із запізненням, Юрій Потапов зробив висновок, що питання мобілізаційного планування й порядок надання техніки її власниками підрозділам МНС із керівниками підприємств не узгоджене. Він звернув увагу на те, що можливі техногенні аварії в багатоповерхівках можуть призвести до людських жертв через відсутність рятувальних засобів і механізмів спеціального призначення.

Дуже показове й те, що пересувна рентгенівська установка з лікарні ім. Мечникова з’явилася на місці аварії тільки на третю добу, коли вже не було потреби. Вона була конче необхідна в перші години після аварії для визначення характеру травм постраждалих. Така ж ситуація і з теплогенератором, який додумалися подати сюди теж на третю добу. Але ж він там мав працювати вже через дві години, щоб не допустити переохолодження людей, які перебувають під завалами.

У таких випадках, підкреслив депутат, не авторитетом перших керівників, починаючи з міністра МНС, голови облдержадміністрації й мера міста, організаційні питання вирішувати треба — має працювати система. Заходи для ліквідації будь-якої аварії мають бути чітко сплановані, люди й потрібна техніка — підніматися по тривозі й у будь-який момент бути готовими до розгортання. Завчасно мають бути розроблені й узгоджені документи, інструкції на випадок надзвичайних ситуацій.

«На Мандриківській рятувальники працювали під бетонними панелями, що зависли й у будь-який момент могли впасти. Хлопці — герої. Їм треба вклонитися за виявлений героїзм. Але потрібен не героїзм, а чітка організація робіт із своєчасним забезпеченням потрібною для ліквідації завалу технікою. А коли техніка надходить тільки на другу добу завдяки особистим домовленостям керівницт­ва міста й області, а не на основі роз­робленого плану, — це свідчить про брак такого плану», — зазначив
Ю.По­тапов.

Депутат переконаний, що всі служби життєзабезпечення міста, знання й уміння різноманітних фахівців у цій сфері треба об’єднати для вироблення заходів щодо уникнення надзвичайних ситуацій, створити централізовану структуру на обласному рівні, яка вирішувала б питання захисту цих систем.

На жаль, на листопадовій сесії Юрія Потапова хоч і вислухали, але не почули. Голова облради Юрій Віл­кул відмовився внести це питання до порядку денного, пославшись на те, що його уже узгоджено. Не підтримали й пропозиції про створення разом з облдержадміністрацією відповідної комісії облради, яка вивчила б реальний стан справ у цій галузі й підготувала пропозиції щодо розробки і створення необхідних мобілізаційних планів на випадок надзвичайних ситуацій. Було обіцяно лише найближчим часом повернутися до цього питання.

І до нього справді повернулися, але коли півень таки дуже дзьобнув батьків Дніпропетровщини — після катастрофи на вул. Мандриківській. І то, як бачимо, через два місяці. На черговій сесії облради 4 грудня, відповідно до прийнятих змін у чинний обласний бюджет, на фінансово всохлі численні програми із запобігання надзвичайних ситуацій і захисту навколишнього середовища пролився багатомільйонний демонстративний цілющий дощ. Порівняно з минулим роком, зокрема, по МНС, як пояснив заступник начальника головного фінансового управління облдержадміністрації Станіслав Молоков, передбачається десятикратне зростання фінансування (при передбачених обласним бюджетом 1,4 млн. грн. з урахуванням коригування ця сума зростає до 14,022 млн. грн.).

Справедливість восторжествувала, скажете ви, й саме час плескати прозрілим представникам влади? І в мене руки сверблять, тільки з іншою метою. Ті, хто плеще в долоні, нехай скажуть, який бюджетно-казначейський чарівник при нашій убивчій тендерній системі за три тижні, що залишилися до кінця бюджетного року, встиг­не реалізувати цей міфічний дарунок, який з останнім ударом новорічних курантів, як легковажна Шамаханська цариця у відомій казці, випарується в бюджетно-державному мареві. Чи не нагадує він вам відому приказку: «На тобі, Боже, що мені негоже»?!

А от довгождане рішення, яке могло б скоординувати, істотно поліпшити й просунути вперед цю роботу, так і не з’явилося. Створення системи мобілізаційних планів на випадок над­звичайних техногенних ситуацій, єдиної структури, яка контролювала б увесь цей комплекс моніторингових, профілактичних і відновлювальних робіт, посилення депутатського й громадського контролю за функціонуванням цієї сфери життєдіяльності регіону, схоже, депутати, а точніше, їхні керівники, вважають недозволеною розкішшю, не актуальною на нинішньому етапі. Чому?..

А, справді, чому, наприклад, таку життєво важливу для дніпропетровчан постійну комісію облради з питань екології та енергозбереження очолює депутат коаліційної більшості, який працює й мешкає в... Києві?! Чому в Дніпропетровській міськраді не тільки в назві, а й насамперед у безпосередній діяльності такої ж, як і в облраді, умовно профільної постійної комісії на першому місці стоять земельні відносини, а вже потім охорона навколишнього середовища — своєрідна Попелюшка діяльності депутатів та їхніх особистих інтересів? Відповіді на ці запитання стають абсолютно зрозумілими, коли спостерігаєш пристрасті, які киплять в обох радах навколо розподілу й перерозподілу землі, комунальної власності.

Днями, наприклад, два лідери депутатських угруповань, які протистоять одне одному в міськраді, Загід Краснов і Гарегін Арутюнов (нині — депутат Верховної Ради від БЮТ) понад годину в прямому ефірі одного з місцевих телеканалів жонглювали взаємними обвинуваченнями в брехні, підробці документів, здирництві й корупції в зв’язку з новим гучним скандалом щодо земельних відведень. Про які мобілізаційні плани й заходи із захисту регіону від техногенних аварій і екологічних лих може йтися, якщо абсолютна більшість депутатських корпусів веде нещадну війну за землю й власність, розбурхуючи суспільство постійними взаємними «військовими» діями на цьому грунті!

Природа, як відомо, жорстоко мститься за кожну «перемогу» над нею, забираючи в техногенних аваріях дедалі більше людських життів, позбавляючи людей здоров’я й комфортного існування. От тільки невідворотне покарання за гріхи сучасних дадонів дістається стрілочнику в особі суспільства. А в організаторів цього техногенно-екологічного хаосу завжди знайдеться «шатро» на Канарах або в іще не запаскуджених виробничою діяльністю елітних передмістях, щоб укритися від відплати за вчинене.

До речі, процес цей разом з комерційною анексією дніпропетровських земель дедалі більше прискорюється, набирає силу. Як свідчать місцеві фахівці з торгівлі нерухомістю, вже й на вторинному ринку серед фінансово забезпечених жителів міст і комерційних структур дедалі більше зростає попит на земельні ділянки й нерухомість в екологічно чистих передмістях. Тільки за нашої екологічної культури це означає — запаскудили міста, тепер візьмемося за передмістя...