НЕБЕСНІ АВТОГРАФИ ОЛЕКСАНДРА ІВЧЕНКА 23 ЛИСТОПАДА ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОЖДЕННЯ ТАЛАНОВИТОГО КОНСТРУКТОРА

Поділитися
1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт...

1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт. Потім автомашина на великій швидкості під овації глядачів від’їхала з льотного поля.

Експериментальний вертоліт з мотоциклетним мотором, який викликав таку бурхливу реакцію, сконструював спільно з групою студентів Московського авіаційного інституту один із основоположників вертольотобудування в країні Микола Ілліч Камов. Наступного дня Камова запросили до Міністерства авіаційної промисловості. Йому повідомили, що в Кремлі зацікавилися його розробкою і доручають створити конструкторське бюро з виробничою базою для випуску потужніших вертольотів.

Завдання звучало, по суті, доленосно й водночас було дуже непростим: нові машини потребували зовсім інших моторів. І тут Миколу Камова відвідав конструктор авіадвигунів із Запоріжжя Олександр Івченко. Олександр Георгійович запропонував для майбутнього камовського вертольота невеличкий мотор АІ-14 потужністю 55 к.с. Це був надзвичайно вдалий двигун із надійним редукторним пристосуванням, що відповідає всім вимогам до вертолітної техніки. Щоправда, в широку серію він не пішов: крихітні Ка-10, що призначалися для Військово-Морського флоту, виявилися надто малими для оперативних дій. Було виготовлено невеличку партію оригінальних гелікоптерів для навчання морських льотчиків, а Камов незабаром створив потужніший вертоліт Ка-15 із розробленим для нього івченківським двигуном потужністю 225 к.с. Ка-15 успішно витримав державні випробування й був запущений у серійне виробництво. На цій основі виготовляли і вертоліт Ка-18 у поштово-пасажирському, санітарному та сільськогосподарському варіантах.

Однак яка передісторія цієї, по суті, історичної зустрічі? Одного разу Івченко відвідав бюро Братухіна — ще одного відомого вертольотобудівника. Йшов сорок сьомий рік, уже з’явилися гелікоптери Ігоря Сікорського, американського генія київського походження. Команда Братухіна самотужки намагалася пристосувати для злету вироблений за океаном двигун «Пратт-Вітні». Олександр Георгійович вважав це малопродуктивним підходом — запорізька модель була кращою і легшою. А головне — Івченко, завдяки своїм інженерній інтуїції та досвіду, відразу ж зрозумів: саме його бюро зможе сконструювати й виготовити, поруч із мотором, і редуктор, який перетворить літаковий двигун на вертолітний.

Спільно з Володимиром Лотарьовим, ще одним талановитим запорізьким конструктором, який згодом став наступником видатного творця моторів, вони розробили спеціальну муфту переходу — найважливіший елемент редуктора — і втілили комплекс у металі. Так з’явився перший радянський двигун для вертольотів — АІ-26 ГР. Десятки інших українських двигунів також мають у своїй назві перші букви імені та прізвища Олександра Івченка.

Знамениті лайнери Ан-10 та Іл-18, Як-40 і Ан-24... Серця для цих літаків створив саме він, талановитий конструктор двигунів Олександр Івченко. 23 листопада 2003 р. виповнюється 100 років від дня народження академіка Івченка, і вражає те, що ця дата майже збігається зі століттям світової авіації, зі століттям, що відділяє нас від перших польотів братів Райт. Проте сам Олександр Георгійович прожив досить мало: влітку 1968 року його звалив інфаркт. У чому ж феномен цієї людини, яка багато зробила для того, щоб і Україна стала авіаційною державою? Завдяки яким особистісним якостям виплеканий ним колектив — Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес», очолюване сьогодні одним із учнів Івченка, Героєм України Ф.Муравченком, — плідно розвиває сміливі ідеї вчителя?

Сашко Івченко народився у Великому Токмаку, в сім’ї робітника-ливарника Георгія Івченка. До механіко-машинобудівного інституту в Харкові вступив досить пізно, двадцятисемирічним, пройшовши перед цим велику трудову й громадську школу. Диплом інженера з двигунів внутрішнього згорання отримав 1935 року й був направлений на моторобудівний завод № 29 ім. П.Баранова в Запоріжжі — попередник нинішнього знаменитого об’єднання «Мотор Січ». У марафоні авіабудування тих років цей завод, мабуть, лідирував і був найстарішим підприємством у галузі. Але події розгорталися дуже драматично: 15 грудня 1938 року В.Чкалов зазнав аварії на винищувачі І-180 із мотором М-87, виготовленим у Запоріжжі. І хоча довели, що причиною катастрофи був не мотор, випускати його перестали. Сталін, який безпосередньо займався розвитком бойової авіації, поставив перед заводом завдання: створити досконалішу модифікацію цього двигуна — М-88. Інтенсивна робота велася під керівництвом відомого конструктора Туманського, до відділу якого й потрапляє Івченко.

Маючи необхідну потужність, М-88 відстає в ресурсі: 100 годин, тоді як потрібно принаймні 250. І ось Івченко спільно з колегами знаходить винахідливе рішення пристрою, який з допомогою відцентрових сил викидав у процесі роботи мотора накопичуваний бруд. Це підвищило довговічність двигуна. Змінили форму окремих деталей, застосували хромовані кільця. Саме Івченко запропонував низку необхідних нововведень, які значно поліпшили якості мотора. Двигун пішов у серію.

Починається війна. Під вогнем бомбардувань збільшується виробництво двигунів М-88, які негайно монтуються на машини для фронту. Саме на цих надійних моторах ескадрилья радянських бомбардувальників під командуванням полковника Преображенського долітає до Берліна в серпні сорок першого року. Наші бомбили столицю рейху — ця звістка розлетілася по всій країні! І все-таки «Люфтваффе» поки що панує в повітрі, а німецькі війська підходять до Хортиці. «До зими, минаючи осінь» — такий маршрут заводських ешелонів. У цих вагонах до Омська прибуває і заступник головного конструктора евакуйованого моторного гіганта Олександр Івченко.

Добу за добою Олександр Георгійович та його дружина Парасковія Михайлівна, інженер-ливарник, проводять у холодних цехах. Пальці прилипають до металу, адже дахи над виробництвом лише споруджують. Кілька хвилин сну в кімнаті у бараку, де щільно стоять ліжка й сплять три їхні дівчинки, і знову — штурм.

7 січня 1942 року, лише через чотири місяця після початку розгортання заводу, Омськ доповідає Москві про виготовлення першого двигуна М-88. Потім заводу доручають виробництво іншого надзвичайно важливого двигуна для військової авіації — АШ 82 ФН. Усього за період війни бригади заводу виготовлять понад 10 тисяч двигунів М-88 Б і понад 17 тисяч двигунів АШ-82 ФН. «Веде» цей чудовий двигун для червонозоряних крилатих машин Івченко. До речі, що вражає, але саме в лихоліття, днями й ночами працюючи над випуском моторів для війни, Олександр Георгійович (і це, може, найбільш надзвичайне в його життєписі) спроектував двигуни й для мирних машин.

5 травня 1945 року наказом Наркому авіаційної промисловості при заводі №478 у Запоріжжі створюють дослідно-конструкторське бюро на чолі з О.Івченком. І знову подолання неможливого в умовах повоєнної розрухи. Ось у піджаку нарозхрист він з’являється в цехах. Звучить його бадьоре привітання — «Здорові будьте, козаки!» Потім конструкторські бюро, вирішення нових головоломок.

Малюючи образ «АІсту» вітчизняного моторобудування, хочеться обійтися без спрощень, єлейних барв. Івченко очолює складну ділянку, недоробки його засмучують, він вимагає пояснень, але у своїй завжди ввічливій манері, із непередаваним українським гумором і, можна сказати, завжди з любов’ю.

На початку 1946 року первісток нового ОКБ двигун М-26 запрацював, 1947-го пройшов державні випробування. Йому, а також усім наступним двигунам ОКБ постановою уряду став присвоюватися індекс «АІ». Забігаючи наперед, зазначимо, що він був відроджений лише 1997 р., а конструкторський комплекс «Прогрес» отримав ім’я академіка О.Івченка всього за чотири роки до того. Якщо ж повернутися в кінець сорокових, то не можна не згадати, що в червні 1948-го Івченку, Лотарьову та Анашкіну за створення двигуна АІ-26 В дали Державну премію СРСР. Показово, що двигун удосконалювався й далі, і на 1958 р. його ресурс було збільшено до 700 годин.

Та наближається до кінця пора поршневих двигунів і гряде ера газотурбінних. Зміни відбуваються й у Запоріжжі. Бюро Івченка починає співпрацювати зі знаменитим куйбишевським бюро Кузнєцова, яке створює для військового літака Ту-95, прообразу машини Ту-114, потужний газотурбінний двигун НК-12. Мотор розвиває небачену потужність — 12000 к.с., але для нього потрібний турбостартер, який запускає основний газотурбінний двигун. Колектив Івченка у стислі терміни створює цей принципово новий двигун — ТС-12. Потім доопрацьовується газотурбінний ТВ-2 для літака конструкції Антонова Ан-8. А в середині п’ятдесятих починається конкурсне змагання між куйбишевським і запорізьким конструкторськими бюро зі створення двигунів нового типу для літаків Ан-10, Ан-12 і Іл-18. Перемагає АІ-20.

Ці шедеври моторобудування на тривалий час стають основною продукцією моторного заводу не лише в Запоріжжі, а й у Пермі, а бюро Івченка отримує союзний статус. 1960 р. за створення літака Іл-18 і двигуна до нього АІ-20 Ільюшину та його соратникам, генеральному конструктору Івченку і працівникам його бюро Лотарьову, Пантелєєву, Зленку й Шведченку дали Ленінську премію.

…Мимо дворів ішов робітник із незвичним інструментом, який миттєво розпилює стос дров. Так було вперше випробувано бензопилу «Дружба», ще один витвір Олександра Георгійовича. Модифікації АІ розпочали свій земний і водний шлях — на суднах із підводними крилами, в перекачуванні нафти та газу, у гасінні пожеж.

Вочевидь, треба мати якийсь особливий сплав інтелектуальних і душевних якостей, щоб через десятиріччя не щезнути з пам’яті й щоб слід цей животворив. Такою людиною був Олександр Георгійович. Асоціація Союзавіадвигуністів СНД (АССАД) оголосила 2003-й роком Олександра Івченка, а на міжнародному авіасалоні МАКС-2003 у м. Жуковському пройшов день О.Івченка.

Прожити життя недаремно... Ці прості слова — про нього. Нині ЗМКБ «Прогрес» працює на 50 напрямах, що охоплюють як нові авіаційні двигуни, так і наземні газотурбінні приводи. Школа Олександра Івченка набирає нових обертів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі