Жовтоводський феномен, або Чому процедуру санації колишнього «Електронгазу» вважають однією із найуспішніших в Україні

17 травня в місті Жовті Води Дніпропетровської області відбулося урочисте відкриття нового заводу металевих виробів. Злетілися сюди як у переносному, так і в буквальному значеннях (вертольоти сідали на спортмайданчику навпроти прохідної підприємства) представники Міністерства промполітики, обласного керівництва, податкової, митниці, іноземних та українських фірм — суміжників, постачальників устаткування і, звісно ж, Приватбанку. Втім, на самому заході усе було дуже демократично, навіть фуршет високих гостей, представників заводу і численних журналістів за спільним столом на дивовижно зеленому й затишному подвір’ї.

З чого б це така увага до далеко не першого в Україні за обсягами випуску метвиробів виробництва? Виявилося, є з чого! За словами заступника керуючого санацією «Електронгазу» Руслана Журила, це — один із найуспішніших в Україні прикладів процедури санації, що завершилася із введенням у експлуатацію заводу металевих виробів, 12-го за ліком на території колишнього оборонного підприємства.

Нелегкою була доля «Електрон­газу», котрий потрапив під каток непродуманої конверсії 90-х років минулого століття. Наведу лише один факт. У 1992—1993 роках підприємство виготовило дозиметри на замовлення атомної електростанції, проте замовник їх так і не забрав. Строк експлуатації приладів сплив, і 2000 року оболонка багатьох із них розкололася. Навколо складу утворився радіаційний фон, що перевищує гранично допустимі норми. А адміністрація на той час уже не мала необхідних коштів, аби відвезти до могильника продукцію, що стала непридатною. Так складалися передумови для майбутньої санації.

У зв’язку з жовтоводським «Електрон­газом» мимоволі згадалися численні анекдоти періоду конверсії, як із відходів виробництва такої «оборонки» випускали гирі або залізні ліжка. Але вже перші кроки по території підприємства налаштовують на іншу тональність. Практично під одним дахом розташувалися ділянки з устаткуванням різних поколінь — застарілим, модернізованим і новітнім. Причому навіть на «старій» ділянці чисто, не дуже гамірливо і... малолюдно.

З короткого виступу голови правління КБ «Приватбанк» Олександра Дубілета стало зрозумілим його шанобливе ставлення до головного організатора цього виробництва Олега Перцева — голови наглядової ради компанії «Гарант Метиз Інвест», яка завершує процес реорганізації підприємства в ЗАТ зі статутним фондом близько 2 млн. грн. У своїй інвестиційній діяльності приватівці воліють вкладати гроші насамперед у тих, хто вміє рухати справу, а вже потім — у саму справу. Це перша, але не єдина особливість проекту.

Друга — у найкоротших строках реалізації. У травні 2006 року почалося фінансування проекту за рахунок 30% власних ресурсів і 70% — кредитних від одного з європейських банків, залученого для компанії Приватбанком. А вже першу чергу заводу було здано в експлуатацію наприкінці 2007-го. Другу — ділянку з виробництва дроту з цинковим покриттям — у першому кварталі 2008-го. Фінансування третьої черги — ділянки з виробництва виробів із дроту (сітка, фібра та ін.) — планується на четвертий квартал цього року.

Під час реалізації першої та другої черг освоєно близько 10—12 млн. дол. інвестицій. А їх загальний обсяг може сягнути 16—20 млн. євро залежно від напряму розвитку компанії. Кількість робочих місць по завершенні будівництва сягне 300.

Мимоволі впадає в око ще одна особливість — максимально раціональне використання нових виробничих площ. Його було досягнуто за рахунок реалізації ідеї встановлення устаткування на трьох поверхах.

14 тис. кв. метрів реконструйованого цеху №31 під кінець року вийдуть на виробництво 40 тис. тонн металовиробів на рік. Для порівняння нагадаю, що «Дніпрометвиріб», якому понад 20 років віддав нинішній іменинник Олег Перцев, забезпечує річний випуск 100 тис. тонн метвиробів на... 42 гектарах.

Особлива гордість підприємства — новітня техніка. Тут встановлено устаткування провідних світових фірм — німецької Koch, канадської I.C.E. Group і італійської «М+Е».

Та все ж головним предметом гордості виявилися очисні споруди: вони переробляють 5,5 кубометра розчину на годину, тобто 125 — на добу. А обслуговує їх одна людина!

Високоякісне американо-канадське устаткування фірми Oliver Dorn має замкнутий цикл і переробляє відпрацьовані розчини автоматично. Можливо, подумалося, це і не межа можливого, але для хронічно хворої екології Жовтих Вод — це справді царський подарунок. Як і витяжна вентиляція, змонтована з полімерних матеріалів, що забезпечують її «вічний» ресурс. А білорусько-американська фільтрувальна установка гарантує 99,995-відсоткове очищення повітря.

Нове обладнання ще не завершило обкатний цикл (лише в червні передбачається вийти на проектну потужність), триває навчання обслуговуючого персоналу, а портфель замовлень уже переповнено. 70% — експорт, Західна Європа; 30% — Україна. «Такий «перекіс» у бік експорту, тому що дуже висока якість, — уточнює Олег Перцев. — Готові поставляти нашу продукцію і на Близький Схід. Загалом, скрізь, де потрібна висока якість продукції».

Пояснив керівник і необхідність такого швидкого нарощування виробництва. За його словами, в Україні потреба в метвиробах сягає 500 тис. тонн на рік. Втім, різке зростання попиту очікується вже найближчим часом: «Розгортається підготовка до Євро-2012, а це готелі, мости, дороги, сучасне огородження. На автобанах, наприклад, передбачене огородження з оцинкованої сітки. Орієнтовно її знадобиться до 20 тис. кілометрів. Таку сітку ми і плануємо запустити у виробництво вже в найближчій перспективі».

І насамкінець — про зацікавленість у цьому проекті міста, яке переживає зараз не найкращі часи. Тільки на виробництві метвиробів середня зарплата в квітні становила 1920 гривень, але зростає постійно. А всього під дахом вчорашньої оборонки нині розташувалися 12 різнопрофільних виробництв — частково вже ефективно працюючих, а частково споруджуваних і таких, що модернізуються. Коли ще кілька років тому, за словами Руслана Журила, 900 заводчан «Електронгазу» не одержували зарплати, а місто — податків, то сьогодні ті ж 900 жовтоводців успішно трудяться, своєчасно приносять у сім’ї стабільний заробіток, а місто отримує такі необхідні йому кошти. А якщо додати сюди ще й 140 робочих будівельних організацій, задіяних сьогодні на спорудженні виробничих об’єктів...

Уперше за останні роки в Жовтих Водах намітилося дуже позитивне для міста повернення працездатної частини населення, котра була змушена виїхати на заробітки до П’ятихаток і Кривого Рогу. Не дивно, що мер міста Василь Голуб був і залишається одним із найактивніших помічників і ентузіастів проекту.

Очевидною є зацікавленість і приватівців, які вміють добре рахувати гроші. Забезпечуючи фінансовий супровід позикових коштів іноземного інвестора і безпосередньо беручи участь у кредитуванні реконструкції, ця потужна фінансова структура сприяє розвитку реального сектора і створює умови для майбутніх стабільних доходів від вдало вкладеного капіталу. Погодьтеся, на тлі апокаліпсичних повідомлень ЗМІ про штучні банкрутства, рейдерські війни і бандитські захоплення приклад ефективно працюючого підприємства дорого коштує.