Мільярди ілюзій. Всевладдя коаліції і президент, який протистоїть йому із допомогою права вето, — занадто нетривка конструкція, аби гарантувати країні прозорий та ефективний економічний розвиток

Бюджет

Чергове бюджетне голосування — і чергова сенсація. Проект Державного бюджету України на 2007 рік, для розгляду якого в другому читанні депутати спеціально зібралися 6 грудня, вдалося постатейно пройти за якихось 70 хвилин.

«Сьома стаття, не було зауважень комітету, ставиться на голосування. «За» — 247. Прийнято...

Восьма стаття, також не було зауважень комітету. Прошу проголосувати. «За» — 246. Спасибі, 246...

Десята стаття, зауважень не було. Прошу проголосувати...» — монотонно керував волевиявленням депутатів віце-спікер Адам Мартинюк. Ті старанно натискали кнопки, дехто — по дві одразу (свою та сусідську), і так — усі 70 хвилин. Дуже добре на ниві голосування за бюджет потрудилися комуністи, чого не спостерігалося вже багато років. Забуто і про низький прожитковий рівень, і про дуже умовне виконання закону про дітей війни — головне, голосувати, голосувати!

Мовчки стоячи за трибуною, перший віце-прем’єр Микола Азаров намагався встежити за подіями за паперовою версією законопроекту. Марно: темп голосування (я спеціально засікала) становив приблизно дві з половиною статті на хвилину. 247 голосів «за», 246, 248, знову 247...

Першим не витримав бютівець Євген Кирильчук: якщо результат відомий наперед, чому б не голосувати відразу по кілька статей, до яких немає зауважень комітету? Віце-спікер повеселішав, а продуктивність праці депутатів зросла ще більше. О третій дня все й завершилося. На превелику радість журналістів і запрошених.

Друге читання бюджету-2007 аж ніяк не нагадувало багатодобових бюджетних баталій кінця 90-х, коли екс-міністру фінансів І.Мітюкову доводилося вистоювати за парламентською трибуною по шість-сім годин поспіль і до хрипоти сперечатися. Ми радше побачили щось на кшталт сесії Верховної Ради Української РСР двадцятирічної давнини, коли депутати з’їжджалися до Києва на два дні, і одного з них цілком вистачало, аби схвалити головний фінансовий документ на майбутній рік. Щоправда, тоді народні обранці були справді «від сохи» і займалися державною діяльністю ну майже без відриву від виробництва. Але ж і їхнє утримання обходилося казні не в 600 млн. грн. на рік...

Спочатку я не мала наміру писати про ці гроші, хоча не згадати про них складно. Надто вже гарними лобістами інтересів парламентаріїв (ну й попутно — держслужбовців) виявилися уряд та бюджетний комітет.

Під час другого читання із закону, що називається, до останньої коми було вирізано норми, які «зазіхали» на нинішні депутатські пільги та привілеї. Причому почав Кабмін, а закінчив профільний комітет. І якщо уранці 6 грудня в ст. 108 законопроекту все ще залишалося положення, відповідно до якого більшість пільгових пенсій в Україні (для митників, дипломатів, держслужбовців, прокурорів, журналістів державних ЗМІ, вчених та ін.) обмежувалися 2007-го 12 мінімальними пенсіями (тобто, нагадаємо, трохи більш як 4, 5 тис., або 900 дол. в еквіваленті), а пільгові пенсії «інших категорій пенсіонерів» не могли перевищувати 10 тис. грн. на місяць, то після видачі на-гора 247 голосів за поправку бюджетного комітету все повернулося на круги своя. Справді, ну хіба може відставний депутат прожити на 2 тис. дол. на місяць?

Комітет під керівництвом Володимира Макєєнка запропонував дописати в статтю буквально чотири слова. І вийшло, що десятьма тисячами на місяць обмежуються пенсії «інших категорій пенсіонерів, крім народних депутатів України».

На тлі такої зворушливої турботи про себе, коханих, депутати разом із Кабміном практично скасували (ст. 40) для окремих категорій працівників бюджетної сфери, військовослужбовців й осіб рядового та начальницького складу пільги по квартплаті, платі за телефон, паливо, проїзд у транспорті, обумовивши їхнє надання зарплатою на рівні, що дає право на податкову соціальну пільгу (1,4 мінімальної зарплати). А також дружно відкинули наполегливе прохання президента вже під час другого читання підвищити прожитковий мінімум на наступний рік і мінімальну зарплату, аби не допустити у 2007-му реального падіння доходів населення. Микола Азаров пообіцяв повернутися до питання про прожитковий мінімум тільки по закінченні першого кварталу.

Звісно, подвійні стандарти — для нашої країни аж ніяк не новина. Подвійні стандарти в бюджетному процесі неминуче ведуть до ручного управління, про наслідки якого країна знатиме рівно стільки, скільки їй такого знання вирішить надати правляча коаліція.

Загалом у нинішній ситуації, мабуть, навіть добре, що держфінансами (від планування до забезпечення надходжень та розподілу) у країні одноосібно керує Микола Азаров. Ця «одноосібність», можливо, ще якось утримає фінансову ситуацію наступного року. Бо на бюджет у його нинішньому вигляді надії практично жодної. Підмінивши фаховий підхід політичними резонами, правляча коаліція, по суті, поховала власні заяви про реалізм головного фінансового документа.

Приклад перший — ситуація із пенсійним забезпеченням. На хвилинку припустімо, що вересневий проект бюджету на 2007 рік був цілком реалістичний і збалансований. У ньому на всі потреби Пенсійного фонду (у тому числі і на безумовно благу мету переведення до загальної пенсійної системи всіх силовиків) виділялося 20,934 млрд. грн.

У грудні, за підсумками другого читання, уряд і парламент відмовилися а) від ідеї обмеження пенсій працюючим пенсіонерам двома мінімумами (а таких пенсіонерів у нас, між іншим, 2,5 млн. осіб); б) від заборони у 2007 році перерахунку пенсій працюючим пенсіонерам у зв’язку зі зростанням посадових окладів та ставок за їхнім колишнім місцем роботи; в) від заборони на виплату дострокових пенсій тим, хто продовжує працювати. Плюс для окремих категорій, як ми вже згадували, встановлено більш «щадну» (порівняно з вереснем) стелю у 10 тис. грн. пенсійних виплат на місяць.

Питання руба — на скільки мільярдів потягнуть усі ці послаблення в грошовому виразі? Запитання, ясна річ, ігнорується. Згідно з грудневою версією бюджету, на потреби Пенсійного фонду виділяються ті ж 20,934 млрд. Хоча самому ПФ додатковий ресурс узяти ніде: ні ставки пенсійних відрахувань (порівняно з вересневими планами) не зростуть, ані зарплати.

Приклад другий. У минулому номері «ДТ» як про доконаний факт повідомляло лише про вето від 28 листопада на закон про оподаткування (№2481), до якого було винесено всі податкові новації нинішнього бюджетного процесу. Проте буквально за два дні депутати встигли розібратися з пропозиціями президента. Вони погодилися винести за дужки цього податкового закону всі норми щодо відновлення ВЕЗ, зберегли на рівні 15% ставку податку на дивіденди і навіть максимально точно відтворили всі побажання глави держави до вексельного обігу при імпорті, хоча багато хто з ними і не погоджувався.

У вівторок — вето, а в четвер, 30 листопада, після напруженої роботи фінансового комітету ВР, — успішне голосування закону в новій редакції. Оце темпи!

Іронія долі полягає в тому, що на момент бюджетного голосування новий податковий закон ще не було підписано. Однак цілковита невизначеність із податковою базою не зупинила парламентаріїв. Шостого грудня бюджет вони приймають — і в другому читанні, і в цілому.

Тут можливі два варіанти. Або податкові зміни жодним чином не впливають на дохідну частину (однак у це складно повірити, бо за що боролися?), або бюджет на невідомій податковій базі (!) приймали просто для «галочки». Щоб не підставитися під розпуск парламенту. А потім документ можна покласти на полицю і почати зводити фінансові кінці з кінцями у своєму улюбленому ручному режимі.

«Професіоналізм — геть!» — характерна ознака всього нинішнього бюджетного процесу. Нечисленні «вцілілі» експерти скаржаться на закритість роботи бюджетного комітету ВР та відсутність цифрових матеріалів для самостійного аналізу. Важко покладатися і на дані Мінфіну — через постійні зміни влади він зазнав непоправних кадрових втрат. До того ж інформацію, що виходить із стін міністерства, старанно просіяно і препаровано.

Навіть ті з депутатів, хто чотири-п’ять років тому досить непогано володів бюджетною проблематикою, сьогодні квапливо опускаються до рівня пересічного виборця і тлумачать лише найбільш «їстівне»: зарплати, тарифи, хто більше вкрав...

Це і є нова економічна реальність, до якої нам доведеться звикати. Реальність, жорстко контрольована парламентською більшістю.

Приватизація

У цій сфері відразу кілька новин. І, хоч як дивно, не всі однаково погані.

Тієї ж середи, що і бюджет, парламент схвалив закон про перелік об’єктів права держвласності, які підлягають продажу в 2007 році (реєстраційний номер 2550). На настійну вимогу президентського секретаріату (яку було негайно взято до виконання керівництвом комітету ВР з економічної політики) у документ було включено Одеський припортовий завод та «Укртелеком». І тепер за рахунок приватизації цілком реально покрити навіть не 10 млрд. грн. бюджетного дефіциту, а суму на 0,5 млрд. більшу. Оскільки на пропозицію комітету Макеєнка під час другого читання бюджету дефіцит саме на 0,5 млрд. грн. і збільшився (у відносних цифрах він становить тепер 2,65% ВВП).

Випускати із держвласності Одеський припортовий хотілося не всім: 150 депутатів, і серед них — голова спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації Андрій Кожем’якін, голосували проти.

— Приватизація Одеського припортового — це така загроза економічній безпеці країни, що, на мій погляд, і обговорювати нічого. Якщо цей об’єкт перестануть контролювати державні органи, ми не можемо гарантувати, що він не стане Чорнобилем номер два, — стверджує пан Кожем’якін. — Або візьмімо той же «Індар», єдиний в Україні завод з виробництва інсуліну, — як можна віддавати його в приватні руки? Бракує слів і з приводу майбутньої приватизації «Укрмедпрому», який випускає, зокрема, біологічні та психотропні препарати, а також ряду інших підприємств. Як я розумію, ніхто серйозним аналізом об’єктів не займався. З моїх пропозицій до законопроекту щодо окремих підприємств 28 було враховано, 38 — не враховано...

Та все-таки на дечому депутати наполягли. Понад 300 голосів вони віддали за збереження у держвласності готелю «Дніпро» у центрі столиці. Як «перемогу демократії» можна розцінити і вилучення зі списку на приватизацію-2007 усіх 20 з лишком об’єктів поліграфії.

Однак... це зовсім не гарантує «безприватизаційної» долі хоча б на рік. Адже що таке нинішній перелік об’єктів, нехай навіть без означення «орієнтовний», яке профільний комітет погодився викреслити на етапі підготовки до другого читання? Такий собі плід ініціативи голови ФДМ, котрий нікого ні до чого не зобов’язує. Викликаний до життя Валентиною Семенюк і з прохолодою підтриманий Кабміном, документ виконав роль мавра, розблокувавши прийняття держбюджету на наступний рік, а тепер може піти. У небуття, у кошик — та яка різниця? Діятиме антикризова коаліція все одно по-іншому.

Розуміючи це, деякі депутати постаралися надати новому приватизаційному документові більшого значення. А заразом і скористатися моментом.

У середу вкрай цікаво було спостерігати за спробою комітету ВР із питань економічної політики потягти на себе ковдру впливу на приватизаційний процес. І якби голова цього комітету Володимир Заплатинський та голова підкомітету Михайло Чечетов були скромнішими і не такими обізнаними в усьому, що стосується роботи ФДМ, можливо, експеримент і вдався б. Попри те, що з далекого 1994 року практичну роботу Фонду держмайна курирує від парламенту спеціальна контрольна комісія ВР із питань приватизації, і її роль прописано як у базових законах, так і в держпрограмах приватизації.

Відразу чотири члени комітету (на чолі з його головою) запропонували доповнити законопроект абсолютно ідентичною, аж до останньої коми, статтею. Йшлося про те, що ФДМ зобов’язаний погоджувати з комітетом з питань економічної політики план приватизації щодо кожного конкретного об’єкта, включно з термінами і способами приватизації, початковою вартістю, формою платежу, розмірами пакетів акцій за напрямками приватизації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнації цілісних майнових комплексів... Либонь, такої спроби диктату приватизаційне відомство не знало за всі роки, починаючи з 1991-го.

Диктат, зрозуміло, не пройшов. Зате не без зусиль депутатів від Партії регіонів було підтримано пропозицію депутата-соціаліста Василя Цушка, яка створює в Україні такі передумови для процесу переділу власності, що перед ним тьмяніє нещодавня спроба знизити кворум зборів акціонерів із 60 до 50%.

Звичайно, робилося усе з благими намірами та в цілковитій відповідності з позицією глави ФДМ про продаж об’єктів приватизації разом із землею. Однак чи то техніка законодавчого письма закульгала, чи то кульгавість була навмисною, проте в нинішньому своєму вигляді ст. 6 закону видається просто катастрофічною.

Йдеться про те, що коли державі належить понад 25% акцій приватизованого підприємства і земельна ділянка, на якій воно розташоване, то початкова вартість таких пакетів визначається за результатами незалежної оцінки. І далі, цитую: «Вартість зазначених пакетів акцій визначається з урахуванням вартості цих земельних ділянок, право власності на які набувається покупцем пакета акцій (підкреслення моє. — Н.Я.) після оформлення відповідних правовстановлюючих документів».

Уявляєте собі картину? Тривають традиційні розбірки навколо ВАТ «Одесаобленерго». Раптом на сцені з’являється покупець 25,01-процентного пакета, щойно придбаного відповідно до запропонованої депутатом Цушком схеми, і заявляє: «Ви тут, хлопці, воюйте, але пам’ятайте: вся земельна ділянка, на якій ви з’ясовуєте стосунки, — моя. І шишки в лісі теж мої»...

Ну а якщо піти далі і довести ідею до абсурду, то можна продати сторонньому покупцю, приміром, із Донецька, земельну ділянку, на якій розміщується завод «Мittal Steel Кривий Ріг». І жодної реприватизації у судовому порядку вже не треба...

Тож у Віктора Ющенка є вибір — підписувати проголосований 6 грудня ц.р. закон №2550 або ветувати. На шальках терезів — передумови до приватизації «Укртелекому» і Одеського припортового, з одного боку, і детонатор нескінченного переділу власності — з іншого.

А що стосується закону про держбюджет, то тут іще складніше. За деякою інформацією, його підписання пов’язується із досягненням (чи недосягненням) із Віктором Януковичем домовленостей щодо призначення Радою нового генпрокурора або з істотними поступками при прийнятті закону про Кабінет міністрів.