Басейн зі зливом, або Як нагріти руки на 200 мільйонах бюджетних гривень

Друге коло

Донедавна недержавному пенсійному фонду (НПФ) працівників бюджетних установ не дуже щастило. Викладаючи історію питання, ми змушені повернутися в призабутий уже 2004 рік, коли на тлі наближення виборів верстався бюджет 2005-го.

Позиції уряду Януковича — міцні, надії на президентство — більш ніж реальні, і ніщо не заважає владній команді зробити широкий жест і внести до проекту головного фінансового кошторису країни статтю про виділення 300 млн. грн. на створення НПФ для бюджетників. Народжений із подачі Міністерства праці та соціальної політики і особисто міністра Михайла Папієва, НПФ був на папері створений, обзавівся обов’язковою для реєстрації радою фонду і восени 2004-го навіть пройшов необхідні формальності у Держреєстрі та Держкомісії з регулювання ринків фінпослуг.

Однак між першим читанням і остаточним прийняттям бюджету сталася помаранчева революція, і старій владній команді було вже не до турбот про світле пенсійне майбутнє лікарів та вчителів.

Рядок із 300 млн. грн. у бюджетному законі так і не з’явився — ні в 2005-му, ні, скажемо, забігаючи наперед, у 2006-му. Більше того, постанова Кабміну Януковича №1247 від 22 вересня 2004 року, що була, по суті, єдиним юридичним підґрунтям для створення НПФ бюджетників, втратила свою чинність — відповідно до постанови №143 від 23 лютого 2005 року, прийнятої вже Кабміном Тимошенко. А оскільки в профільних (пенсійних) законах цей державно-недержавний примусово-добровільний гібрид навіть не згадується, «пенсійна» громадськість трохи розслабилася. І, як з’ясувалося, даремно.

Особисто для мене реінкарнація «бюджетного» НПФ почалася наприкінці минулого літа: в одному з інтерв’ю перший віце-прем’єр Микола Азаров мимохідь згадав «кодове слово» — НПФ. Що за цим буде, неважко здогадатися: спеціальний рядок у бюджеті (цього разу — 200 млн. грн.), а потім і виділення грошей у натурі...

Зайве, мабуть, казати, що за півроку роботи над бюджетним законом-2007 законодавча та нормативна база для створення НПФ анітрохи не зросла. Що із залізною невідворотністю наштовхувало на думку: мета — вдало витратити 200 бюджетних мільйонів. Ну, а з добробутом мільйонів бюджетників — як вийде.

На щастя, Україна — вже не така дика країна, щоб розкидатися сотнями мільйонів бюджетних гривень, не обставляючи процес розкидання хоча б елементарними документами. 28 грудня минулого року Кабмін доручає визначитися з порядком витрачання грошей. Мінпраці готує проект постанови Кабінету міністрів «Про спрямування у 2007 році коштів державного бюджету на здійснення заходів щодо створення пенсійного фонду працівників бюджетних установ та затвердження порядку їх використання». Документ розсилають на узгодження у шість міністерств, дві держкомісії (з цінних паперів та фінпослуг), Фонд держмайна і дві федерації (профспілок та роботодавців). Остаточна версія проекту має бути готова до 1 лютого.

А потім починаються проблеми — великі-превеликі...

Гроші вранці — модель увечері?

Хочу, щоб читачі мене правильно зрозуміли: я жодною мірою не проти додаткового пенсійного забезпечення бюджетників. Тим паче тих, які за характером діяльності не можуть претендувати на наукову, «держслужбову» або іншу пенсію, — від медсестри і нянечки в лікарні до сільської вчительки. Я — обома руками «за».

А от чого категорично хотілося б уникнути, то це: а) бездумного чи безглуздого, чи неефективного використання бюджетних грошей (усе-таки сотні мільйонів, навіть у гривні, на дорозі не валяються); б) дискредитації — через незадовільне виконання проекту — ні в чому не винної ідеї недержавного пенсійного забезпечення; в) створення умов для дуже цільового перетікання грошей у приватну(і) кишеню(і).

Із цього погляду ситуація дуже тривожна.

На рівні ідеї все дуже гарно і правильно. І з багатьма аргументами, висловленими в інтерв’ю міністра праці і соціальної політики Михайла Папієва, яке публікується сьогодні, не можна не погодитися. З тим, що пенсіями із солідарної системи ситий не будеш, а сама система піддається значним ризикам. Із тим, що бюджетники не мають бути якимись ізгоями в нашій батьківщині, і держава, як будь-який інший роботодавець, повинна мати механізм для створення їм додаткової пенсії. А єдиний НПФ, теоретично, гарантує всім однаковий підхід — як у Закарпатті, так і на Полтавщині.

З економічного погляду резони також очевидні. Попри тимчасовий, сподіватимемося, крен у бік інвестиційної та інноваційної політики на шкоду політиці соціальній, у середньо- і довгостроковій перспективі в нас — підвищення вартості робочої сили, котрого треба домагатися наполегливо, але акуратно, щоб не порушити макроекономічної стабільності. Інструментарій НПФ, що дає можливість формувати відкладений попит, для цих цілей просто ідеальний. Одна річ — одномоментно збільшити зарплату 3 млн. працівників, умовно кажучи, на 100 гривень, ризикуючи спричинити брак товарів на споживчому ринку, а отже, зростання інфляції з усіма супутніми наслідками і зовсім інше — 50 гривень із цих ста щомісяця вносити на індивідуальний рахунок працівника в НПФ з метою інвестування й накопичення коштів на додаткову пенсію (а отже, створити такий цінний для економіки довгостроковий ресурс, посприяти розвиткові фінансових ринків).

Але. Мені імпонує позиція голови Пенсійного фонду України Бориса Зайчука, висловлена на прес-конференції цього четверга: помилка в тому, що, запалившись ідеєю взяти бюджетні гроші, люди забули, що додаткові пенсії колись доведеться виплачувати.

У міністерсько-енпеефівському процесі Борис Олександрович участі не бере, тому може подивитися на те, що відбувається, з боку. З боку це виглядає саме так.

Аргумент перший — законодавчий вакуум. НПФ для бюджетників поки що не фігурує в жодному з пенсійних або ж інших українських законів, крім держбюджету-2007. Але ж бюджетом регулюються відносини у період із 1 січня до 31 грудня одного року, а недержавне пенсійне забезпечення, розраховане на такий короткий термін, просто в голові не вкладається. За узвичаєними у світі канонами, його неодмінними атрибутами є регулярні внески протягом якомога довшого періоду трудової діяльності, розумне інвестування коштів і виплати учасникові НПФ після досягнення ним пенсійного віку.

А в нас немає жодної гарантії — навіть словесної! — що в якийсь із років держава-роботодавець не передумає і не відмовиться від своїх зобов’язань з виплати внесків на користь бюджетників. Навіть на 2008 рік планів поки що не існує.

Аргумент другий — цілковита відсутність всебічно продуманої моделі.

Усе, що ми нині маємо, — 200 млн. грн., виділених на 2007 рік, та й то на поворотній основі. Тобто, напевно, все-таки не для внесків за бюджетників (бо вимагати повернення вже зроблених внесків — справжній маразм і відверта профанація ідеї), а для створення, якщо дотримуватися букви закону, самого НПФ. Утім, якщо вірити учасникам ринку недержавного пенсійного забезпечення, створення пенсійного фонду, цього «мішка для грошей», котрий апріорі жодного обліку не веде і жодних транзакцій не робить, коштує тільки близько 10 тис. грн.

Якщо вірити проекту постанови, ніхто з нуля НПФ створювати не збирається — збираються тільки реорганізовувати. А міністр каже, що створювати-таки будуть (але навіщо тоді зберігати НПФ старий, зразка 2004 року?).

І проект, і міністр сходяться в тому, що фонд має бути корпоративним. Чому за цю ідею так чіпляються? Відповідно до закону про недержавне пенсійне забезпечення, саме корпоративна форма гарантує обов’язковість сплати внесків на користь майбутніх пенсіонерів. Припинити сплату можна не більше як на шість місяців. Інакше необхідні кошти просто спишуть із рахунку чи то роботодавця — засновника НПФ, чи то роботодавця — платника внесків.

Але. У бюджетних установах працює дуже багато осіб, які мають право на пільгові (приміром, наукові) пенсії. У Мінпраці заявляють, що за таких фахівців відрахування до НПФ бюджетників не робитимуть. Начебто логічно, але абсолютно незаконно, тому що законодавство про недержавне пенсійне забезпечення вимагає сплачувати абсолютно за всіх. Тільки-но на користь пільговика не зроблять внеску, він має право одразу звернутися до суду.

Як цю колізію збираються вирішувати ініціатори створення фонду? Незрозуміло.

Проте й це ще не найяскравіша «фішка». Щойно робітник припиняє свої трудові відносини з бюджетною організацією, його пенсійні накопичення мають «залишити» корпоративний фонд і перейти до іншого. Якщо учасник добровільно не визначається, до якого саме, за нього це робить адміністратор. Уявляєте, скільки паперової та іншої роботи за нашої плинності кадрів?

У бюджеті — про Хому,
у проекті постанови — про Ярему

Ми позначили далеко не всі проблеми, пов’язані з вибором типу НПФ. Повірте, що сумнівів і питань у зв’язку із запланованим створенням суперадміністатора НПФ бюджетників іще більше.

Чому суперадміністратора? Та тому, що за 200 млн. бюджетних гривень планується створити мережу, спроможну накрити абсолютно всі області й райони України. Гроші, судячи з проекту постанови КМ, буде витрачено на підготовку і проведення державної реєстрації, оплату держмита та послуг з випуску акцій адміністратора, формування статутного фонду шляхом придбання і передачі об’єктів нерухомості, технічного устаткування, засобів комунікації, персоніфікованого обліку, обробки інформації та архівації, а також інших матеріальних цінностей. І навіть на оплату агентських послуг відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Що робитимуть агенти в школах і лікарнях, якщо корпоративний НПФ створюється централізовано, за чіткою вказівкою згори і самоусунення від участі в ньому не передбачається? Для мене це велика загадка. На думку спадає тільки польський скандал наприкінці 90-х, коли на зорі тамтешніх — підкреслюю, добровільних — пенсійних фондів тисячі агентів нишпорили по містах і селах, шукаючи потенційних учасників. І щоб збільшити свої комісійні, не гребували навіть списуванням імен цих «учасників» із надгробків на цвинтарях...

А може, не треба нам ні агентів, ні операцій з купівлі нерухомості та «інших матеріальних цінностей»? Може, треба на конкурсній основі залучати адміністраторів уже існуючих і зацікавлювати їх у створенні широкої філіальної мережі?

Одначе, на відміну від адміністратора «мінпрацівського», адміністратор приватний відразу ж запитає: а наскільки реальне фінансування цієї бюджетної програми хоча б на наступні десять років? А в нас, ми пам’ятаємо, 200 млн. грн. на все.

Можливо, мають рацію експерти, радячи задіяти потужності державного Ощадбанку, котрий, попри оптимізацію філіальної мережі, все ще зберігає міцні позиції в регіонах? І зробити його одноосібним засновником нового адміністратора НПФ.

До речі, одним махом убиваємо двох зайців. Банк одержить за рахунок внесків довгий ресурс (якщо, звичайно, помисли «батьків» НПФ кришталево чисті, й уся ця епопея затівалася не заради миттєвого «освоєння» 200 млн. грн.). А бюджет зможе сподіватися на повернення своїх грошей — за рахунок банківського прибутку від обслуговування фонду.

Однак якщо Держказнайчество буде пильним, то з будь-яких намірів створити адміністратора вийде пшик. Бо статтею 110 гроші відпущено на створення НПФ, а адміністратор і фонд — це дві величе-е-зні різниці. Питання — чи дозволяється Держказначейству в цьому випадку бути пильним?..

Знаєте, що мені все це нагадує? Героїчне будівництво за 200 млн. грн. басейна в пустелі: можливо, він приречений так ніколи і не побачити води. Але я не виключала б, що всі ці труднощі лише для того, аби побудувати басейн зі зливом.

Рада була б упевнитися, що це не так. Дуже хотілося б погортати не семисторінковій проект постанови (з пояснювальною запискою), а концепцію створення сумнозвісного НПФ сторінок десь на сто, де все до останньої титли прописано, а на закінчення, у дусі декларованої гласності, додано найдокладніші фінансові розрахунки — а чому, власне кажучи, 200 млн., а не 190 чи 287,5?

Зрештою, не балістичні ракети будуємо, а пенсійний фонд для загального бюджетного добра. То до чого ж така таємничість?

Питання на засипку

Несерйозність намірів побічно підтверджується браком однозначних відповідей на найважливіші питання. Наприклад, скільки буде учасників у пенсійному фонді? Цифри дуже суперечливі, але без них, коли ставитися до справи відповідально, неможливо визначити обсяги потрібного фінансування.

Експерти кажуть про 3,5—4 млн. чоловік. Спираючись на такий «свіжачок», як дані статзбірника «Праця України 2005», галузевий НДІ праці й зайнятості населення видає цифру в 2,8505 млн. А необхідний для сплати внесків фінансовий ресурс оцінює, залежно від ставки внеску і річної норми дохідності, у двох варіантах: 2008-й — 3198,9 і 4223,8 млн. грн., 2009-й — 3718,9 і 4911,8 млн. Цікаво, на яку із цифр пристануть у Мінфіні?

Друга проблема не менш складна: треба скласти вичерпний перелік установ і категорій працівників. Аби нікого не загубити. За нинішньої системи обліку кадрів і звітності завдання видається майже нерозв’язним.

Деякі експерти пропонують діяти поетапно і починати із залучення до НПФ вчителів та медиків. Може, це справді вихід?

Ну, а третя проблема просто гігантська — як забезпечити повноцінну, день у день, персоніфікацію внесків, аби жодна гривня не залишилася «невпізнаною» і не «зависла»? Хто надаватиме вихідну інформацію із сільських малокомплектних шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів, інших аналогічних за оснащеністю й кадровим потенціалом бюджетних установ? Хто відповідатиме за достовірність даних?

Щоб не заглиблюватися в технологічні нетрі, скажемо лише, що в законодавчій базі недержавного пенсійного забезпечення вимоги до персоніфікації дуже й дуже жорсткі. І дуже схоже на те, що новий НПФ не має шансів у них вписатися.

Як поведеться за цих умов Державна комісія з регулювання ринків фінпослуг, покликана пильнувати законність та інтереси майбутніх пенсіонерів? «Ми дуже старанно розглядатимемо документи і діятимемо відповідно до закону», — заявив «Дзеркалу тижня» її голова Валерій Альошин.

Для автора цих рядків очевидно: попри вже виділені бюджетні гроші, питання про НПФ установ бюджетної сфери явно сире. Модель не виписано, фінансування на 2008-й і наступні роки не визначено, необхідну законодавчу базу не прийнято. Коли за будь-яку ціну треба освоїти 200 млн. — та бога ради! Але до чого ж тут бюджетники?

Михайло ПАПІЄВ: «Ми вже спізнюємося з питанням про недержавний пенсійний фонд працівників бюджетної сфери»

На прохання «ДТ» міністр праці та соціальної політики коментує ситуацію навколо створення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ.

— Тепер можна тільки пожалкувати, що не було зроблено в 2003 році, коли приймався закон про недержавне пенсійне забезпечення, — каже Михайло Миколайович. — Якби тоді замість слова «недержавне» написали «додаткове», багато питань було б знято. Зокрема, про те, як це з державного бюджету фінансується недержавне пенсійне забезпечення. Тоді все стало б на свої місця: у бюджеті передбачаються кошти на створення додаткового пенсійного забезпечення працівників бюджетної сфери, яким до пенсії, нарахованої згідно з законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, додатково буде виплачуватися пенсія за рахунок коштів, накопичених у НПФ. А чому держава це додаткове забезпечення створює? Та тому, що вона є роботодавцем.

Подивимося, як це робиться в європейських країнах, зокрема в Німеччині, Великій Британії. Або в країнах із перехідною економікою. Беремо таку країну, як Словенія. Із масштабами ми вирішимо — нас цікавить сама система, сам принцип. Отож, у Словенії діє недержавний пенсійний фонд, але там під терміном «державні службовці» мають на увазі всіх працівників бюджетної сфери.

— На мій погляд, не можна говорити абстрактно про принципи, не беручи до уваги масштаби.

— Давайте спочатку поговоримо про принципи. У нас нині є два варіанти — надати право бюджетникові на додаткову пенсію або не надати такого права. Якщо ні, то працівники бюджетної сфери не будуть рівними у своїх правах із тими ж працівниками недержавних підприємств. А це вже порушення Конституції. Третій рівень пенсійного забезпечення для них не діятиме.

Хто є платником внесків до відкритого недержавного пенсійного фонду?

— Або роботодавець, або сам майбутній пенсіонер, або його родич.

— Припустимо, роботодавець. Ідемо по цій схемі. Йому надається право вибирати, на користь яких саме працівників і в якому розмірі він сплачуватиме такі внески. Тому ми обстоюємо створення саме корпоративного НПФ, де право участі буде закріплене за всіма без винятку працівниками такої юридичної особи.

Але все ж робочою групою обговорювалося більше варіантів створення НПФ. Їх п’ять: фонд може створюватися за галузевим, територіальним принципом, на базі Пенсійного фонду України, за принципом централізації або ж повної децентралізації. До робочої групи входять фахівці Міністерства праці, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Держфінпослуг, федерацій профспілок та роботодавців, міжнародні експерти.

Ви можете собі уявити, що 40 тисяч бюджетних установ по країні створять 40 тисяч недержавних пенсійних фондів? Це неможливо, оскільки є певні вимоги до НПФ, мають бути навчені члени рад фондів. Крім усього іншого, якщо ми відповідальні державні діячі, нам потрібно організувати все таким чином, щоб, по-перше, ми відповідали за те, що буде організовано, і, по-друге, щоб було створено чітку прозору систему державного пенсійного забезпечення з рівною участю.

Припустимо, величезними зусиллями в країні створено відкритий недержавний пенсійний фонд бюджетників. Виникає питання про адміністрування. Скільки в нас нині в Україні — 32 адміністратори? Скільки учасників у середньому обслуговує адміністратор? 10 тисяч. Є хоч один адміністратор, який би працював у всіх сферах? Я не критикуватиму те, що зроблено, але ж на сьогодні немає жодного адміністратора, який мав би розгалужену систему обслуговування і міг обслужити ці 40 тисяч установ.

За яким із п’ятьох варіантів іти, робоча група ще не визначилася. Проекти ще напрацьовуються. Це проекти робочої групи, а не проекти міністерства.

— Якщо проект постанови — не міністерський документ, то чому він розсилається для узгодження по інших міністерствах?

— Той проект, що напрацьований, відправлено на опрацювання в міністерства і відомства, щоб одержати від них зауваження. Звичайно після того, як зауваження центральних органів влади отримано, документи допрацьовуються і направляються на наступне узгодження. Після того, як сформовано загальний документ, він подається до Кабміну. Отака процедура роботи.

Нині йдеться про те, що для створення недержавного пенсійного фонду бюджетників потрібно, у першу чергу, підготувати інфраструктуру. З огляду на те, що солідарна система уразлива з погляду демографічної ситуації, ми думаємо, яким чином вчитель, лікар одержуватимуть пенсію не тільки сьогодні, завтра, через рік, але і через десять, п’ятнадцять років. Нині коефіцієнт заміщення пенсії становить 44%. Внесок до солідарної системи нині становить 33,2% (від роботодавця) плюс 2% від працівника. Ми маємо розуміти, що в майбутньому солідарна система не впорається з навантаженням.

Якби, як планувалося, ми в 2007 році запровадили обов’язкову накопичувальну систему, вона до певної міри збалансувала б ці майбутні втрати. Але цього не сталося. Тож без запровадження третього рівня, без створення на ньому корпоративного фонду, у якому братимуть участь працівники бюджетної сфери, цього питання не вирішимо.

— Михайле Миколайовичу, поясніть: на які конкретно потреби планується витратити 200 млн. гривень, виділених відповідно до закону про державний бюджет-2007 на створення НПФ?

— У першу чергу, щоб ми як відповідальні люди змогли чітко і ясно забезпечити діяльність цього недержавного пенсійного фонду, інтереси його учасників. Оскільки за законом пенсійний фонд, хоча і є юридичною особою, самостійно не адмініструє свою діяльність і навіть не має балансу для обліку основних засобів виробництва, основна частка виділених коштів буде спрямована на створення адміністратора, розвиток його регіональної мережі.

— До речі, чи не можна розповісти докладніше, навіщо адміністратору власна нерухомість? Чому його не можна розмістити на існуючих площах, скажімо, Мінпраці?

— Нині ми ведемо мову про створення цілісної системи. Тож у якомусь районі питання вирішуватиметься на умовах оренди, в іншому — приміщення доведеться купувати...

— Я можу побачити хоч би орієнтований кошторис витрат на покупку, оренду помешкань, програмне забезпечення тощо?

— У пропозиціях до бюджету все чітко розписано.

— Я читала пояснювальну записку до бюджету, там цього немає. А чи можна на сам кошторис поглянути? У первинному варіанті пропозицій міністерства до бюджету йшлося про більшу суму, мало не вдвічі. Виходить, або тоді завищували витрати, або тепер програма фінансується не в повному обсязі...

— Є два нюанси. У першій програмі, крім створення недержавного пенсійного фонду, передбачалися ще й кошти на сплату внесків. Та коли фахівці проаналізували готовність НПФ приймати внески — а для цього, ви знаєте, треба провести величезну підготовчу роботу (це укладення трьох мільйонів договорів) — з’ясувалося, що до кінця поточного року адміністратор не встигне досягти того ступеня готовності по всій території України.

Приймання внесків — це відповідальний момент. Тільки-но внески надійшли до недержавного пенсійного фонду, адміністратор робить їх рознесення, персоніфікований облік. Крім цього, банк-зберігач, компанія з управління активами мають бути готові, щоб узяти ці кошти в управління. Готовність системи до обслуговування внесків буде забезпечено до кінця 2007 року. Із 2008 року вона може запрацювати.

— Тоді чому в порядку використання, розісланому на узгодження до міністерств, було передбачено 51 млн. на сплату внесків уже цього року?

— Давайте обговорювати ті документи, які є документами міністерства.

— Виходить, цього року внески до НПФ бюджетників надходити не будуть?

— Як тільки буде прийнято постанову Кабінету міністрів, я вам чітко і ясно відповім. На мій погляд, робити внески цього року проблематично.

У нас відбувається якась політизація всіх питань. Погляньте, от я взяв, приміром, висновки експертів по країнах Європи. Читаю: «Бажано, щоб адміністрування пенсій державних службовців було обов’язком центрального органу». Тобто це не наш винахід. «Централізоване адміністрування забезпечує юридичну надійність і справедливе ставлення»...

Це висновок по Австрії. А далі, до речі, по Німеччині. У нас ЗМІ не дуже-то часто показують досвід усіх цих країн. Нині в Німеччині прийнято рішення про підвищення пенсійного віку. А також рішення про те, що коефіцієнт заміщення буде зменшуватися і до 2030 року знизиться до 43%. От ви тепер запитуєте: 200 млн. — куди? Вірте мені, все буде зроблено прозоро...

— Важко вірити. Я хочу зрозуміти, чому саме 200 млн. Як міністерство (чи робоча група) пропонують їх витратити? Чому гроші виділено раніше, ніж було розроблено чітку модель?

— Ця модель існує. Вона закладена в законі про недержавне пенсійне забезпечення, і ми ні на гран її не змінюємо.

Я вам чітко кажу: ми вже спізнюємося з питанням про недержавний пенсійний фонд працівників бюджетної сфери. Але ж це обов’язок держави — збалансувати наші ризики по солідарній пенсійній системі. Іншого варіанту нині не існує.

У наших планах — істотне збільшення заробітних плат. Разом із ученими напрацьовуємо модель: яким чином і вчителю, і лікарю, і працівникові соціальної сфери збільшити її не на відсотки, а, може, навіть у рази. Чим це зумовлено? Якби ми перебували десь на периферії ринку праці, можна було б використовувати модель дешевої робочої сили. Якщо ж ми відповідальні політики і розуміємо, що в Росії заробітна плата в 2—2,5 разу вища, ніж в Україні, не кажучи вже про наших сусідів із Заходу, то на ці виклики потрібно адекватно реагувати.

Нині напрацьовується програма, яким чином створити конкурентні переваги ринку праці. Всі ці питання стосуватимуться у тому числі й бюджетної сфери. Для того щоб бути готовими інституційно, нам необхідний недержавний пенсійний фонд. Тому що виникнуть питання збалансованості оборотних наявних коштів і відкладеної заробітної плати. Думаю, до 2008—2009 років така готовність буде, і підвищення заробітної плати піде в двох напрямках. Людині підвищуватиметься і та частина заробітку, яка виплачується на руки, і та, яка нарахована, але відкладена в НПФ. Сьогодні, на мій погляд, слід було б більше обговорювати саме ці ризики і шляхи їх подолання.

— Я хотіла б уточнити: яким ви бачите механізм повернення коштів, що виділяються з бюджету цього року? І друге: якщо пенсійне забезпечення бюджетників створюється всерйоз, на багато років, чи маєте ви гарантії, що хоч би в мінімальних обсягах, скажімо, по 2 млрд. на рік, Мінфін готовий фінансувати цей проект хоча б протягом десятиліття? Чи існують хоча б усні обіцянки з цього приводу на рівні прем’єра чи першого віце-прем’єра? Інакше ми будуємо щось, що ніколи не наповнюватиметься...

— У нас це передбачено в бюджеті.

— У бюджеті передбачено 200 млн. зараз. А на наступний рік?

— Усі питання обговорено в комітетах Верховної Ради. Серед народних депутатів України є розуміння, чітке і ясне, що нам необхідно це робити. Якщо ми не зробимо цього зараз, то в майбутньому доведеться зменшувати пенсії.

— Я не чула запевнень Азарова, що НПФ бюджетників у якихось обсягах фінансуватиметься в майбутньому. То чи будуть гроші — і скільки — в наступному році?

— Гроші будуть. НДІ праці та зайнятості здійснює розрахунки; нормативні документи про порядок фінансування внесків мають бути прийняті в поточному році. Тому що це — майбутнє пенсійне забезпечення наших громадян. Ці питання ми будемо вирішувати з народними депутатами, проводити відповідні дослідження.

— Але ж це не відповідь — «гроші будуть». Має бути хоч би середньострокова урядова програма, перш ніж ухвалювати рішення про «будівництво» НПФ...

— Створення НПФ для бюджетників і є початком такої програми. Наступного року буде повне покриття необхідних витрат.

— У якому обсязі фінансуватимуться внески?

— Давайте дочекаємося бюджетної резолюції... Потребу на сплату внесків в НПФ прораховано в різних варіантах, можу назвати чіткі суми, але все залежить від того, за яким варіантом відрахувань і за яким варіантом коефіцієнта заміщення ми підемо. У середньому потреба наступного року становить десь 3 млрд. грн.

— Яким буде на практиці механізм повернення коштів, передбачений ст.110 бюджету?

— Конкретного механізму ще немає, це питання зараз обговорюється, і його вирішуватиме насамперед Міністерство фінансів. Але повернення в бюджеті передбачене.

— З розписом бюджету ви вже ознайомлені. У якому кварталі виділяються кошти на створення НПФ?

— Є тільки тимчасовий розпис бюджету. Остаточний варіант очікується до 10 лютого. Тоді я буду готовий говорити напевно.

Замість післямови. По закінченні інтерв’ю Михайло Миколайович зауважив: «Я розумію рівень заангажованості вашої газети». А коли я була вже в дверях, помітив у моїх руках документ і запитав, а звідки це, підозрюючи, що я поцупила папери з його столу. Не поцупила. «Суперсекретний» документ (розрахунки тарифів страхових внесків від НДІ праці та зайнятості населення) за п’ять хвилин до початку інтерв’ю мені видав керівник міністерської прес-служби...

Можу лише поспівчувати: це ж у якому ворожому оточенні доводиться працювати людині!

Позиція ринку

Євген ГРИГОРЕНКО,
генеральний директор
Української асоціації
інвестиційного бізнесу:

— У теоретичному плані нам дуже імпонує ця ідея — добре було б залучити таку кількість людей у систему недержавного пенсійного забезпечення. Але з точки зору практичної реалізації ми добре розуміємо, що в країні з її обліком кадрів, із її системою оплати праці, з її високою плинністю кадрів у бюджетній сфері втягти людей у такий гіпервеликий фонд — це верх можливого. Слід розуміти, що це ідея не одного року. І починати її реалізацію потрібно з найдокладнішого плану.

Постанова на трьох сторінках і положення про те, як витратити 200 млн. грн., дозволяють лише одне — 200 млн. витратити. Але створити найскладнішу систему обліку в найбільш неорганізованому сегменті бюджетних працівників на основі такого документа неможливо. Це не тільки моя думка. Я розмовляв із людьми, які намагалися розв’язати цю проблему в масштабах однієї області. Вони не змогли її вирішити навіть за колосальної зацікавленості губернатора. Що ж казати про масштаби, у 27 разів більші, в умовах, коли потрібно відповісти на багато запитань, на які поки що не дає відповіді наше законодавство.

Коли ми справді побудуємо модель такого гіперскладного фонду, то наступним питанням стане — а як її вписати в наше законодавство? І ми відразу ж побачимо, що вона випирає з чинного законодавства, і потрібен цілий комплекс змін до законів чинних і деяких нових законів, аби такий фонд почав працювати. Не можна спрощено, як це зараз робиться, підходити до розв’язання такої складної проблеми.

Слід мати на увазі і ще одну проблему. Щоб цей фонд почав працювати, спочатку потрібно вкласти великі гроші в автоматизацію системи обліку кадрів, у систему розрахунку заробітної плати й решту елементів у всіх бюджетних організаціях, починаючи з первинної ланки: дитсадка, лікарні. А це десятки тисяч суб’єктів господарювання, які потрібно оснастити комп’ютерами, зв’язати ці комп’ютери в селах із районами, райони — з областями. Всю систему, програмні продукти створити — не для примітивного обслуговування пенсійного фонду, а для моніторингу руху кадрів, заробітної плати.

Не вирішено колосально складне питання: коли я звільняюся з бюджетної установи й переходжу в якусь іншу систему, що робити з моїми накопиченими грошима. Там мене не приймають, там немає фондів... Такі проблеми можуть виникнути у сотень тисяч людей. Проблеми, які зараз недооцінюються державою. Дано команду «створити фонд» — люди цю команду формально виконують, тому що сьогодні це вигідніше, ніж сказати чесно тим, хто командує: «Друзі, ми не готові сьогодні команду виконувати».

Тому я й кажу: 200 млн. витратять, повірте мені, у цій частині ніколи в країні проблем не було. Але, на жаль, працююча система таким чином не створюється.