БОРОТЬБА ЗА РІЧКУ КУЧУРГАН

Реформи на селі наблизилися до найнебезпечнішого етапу — остаточної роздачі землі, що залишилася, у приватні руки. У результаті цього з часом раптом може виявитися, що в Україні ріки, ліси та озера приватизовані. І природними багатствами люди вільно користуватися не можуть. Хоч як сумно, але те, що останніми місяцями з різноманітних регіонів йдуть безглузді повідомлення про оренду річок, — це факт. На жаль, селян, які б’ють тривогу, чиновники чути не хочуть. На Одещині, де річище річки Кучурган віддане фермерам в оренду на 49 років, відбувається те саме. Тепер жителі села Степанівка, де вона протікає, борються з місцевою владою за повернення своєї річки в користування сільській громаді.

Сільчани писали в усі інстанції, у тому числі в Генпрокуратуру. І їх, нарешті, почули. З’явилося доручення Президента країни розібратися. І в село відправилися представники обласних служб і відомств. Усі вони виявили чимало порушень, крім одного, головного, через яке люди й підняли шум: в оренду віддане річище ріки. У висновках перевіряючих про це взагалі жодного слова. У листі, який пішов до Генпрокуратури за підписом голови облдержадміністрації Сергія Гриневецького, на цей рахунок сказано: земельні ділянки передані громадянам в оренду для ведення фермерських господарств із дотриманням земельного законодавства. З листа випливає, що порушення полягає лише в тому, що фермери отриману землю стали використовувати не за призначенням. Однак ось що цікаво: наприкінці листа зазначено, що районним чиновникам, сільським і селищним головам запропоновано підсилити роботу серед населення з роз’яснення Земельного кодексу. Проте, судячи з того, що пишуть і кажуть у зв’язку з проблемою, яка виникла, самі чиновники, роз’яснювальну роботу слід проводити насамперед серед них самих.

Сьогодні людей цікавить, чи можна взяти в оренду частину річки? Втім, якщо казати точніше, то їх обурює — як таке взагалі можливо? Отже, отримати зрозумілу відповідь на це запитання в чиновників практично неможливо. Кожний трактує так, як йому вигідно, як йому здається і як він розуміє. Цікаво, що вони можуть роз’яснити людям? Не дивно, що жителі села, попри те, що в них побувало чимало комісій, дотепер так і не знають, що буде з їх річкою.

Навіщо нам їх ставки?

Річка Кучурган (або Кучурганка, як називають її жителі села) протікає територією кількох районів Одеської області. Та галас через неї піднявся в с.Степанівка, що в Роздільнянському районі. Саме тут знаходиться сільрада (яка адміністративно об’єднує ще чотири села), яка й прийняла горезвісне рішення про передачу річки в оренду. Це майже на кордоні з Молдовою, а точніше — Придністров’ям. Той, хто їздив кишинівською трасою і перетинав кордон в Кучурганах, бачив порослу очеретом територію. Саме в цих місцях, а точніше в районі сіл Павлівка, Степанівка, Ново-Красне й Милолюбівка, річка і приглянулась фермерам. І не тільки місцевим. Кажуть, кордон зіграв в цьому виборі не останню роль. Оскільки відомо, що контрабанда надходить манівцями, один із яких і пролягає, за словами жителів, через їх плавні, що знаходяться тепер у віданні одного з фермерів. Та йдеться зараз не про це.

Жителі сіл давно скаржаться, що в них шматочками забирають плавневі землі уздовж річки й саму річку. Перші наділи цієї цінної для селян землі були виділені в постійне користування фермеру Брикову ще 1993 року. За отримані 40 із зайвим га сільрада зобов’язала його розчистити річище річки до с.Ново-Красне. Бриков побудував тут ставки для розведення риби й розчистив тільки частину річки, що знаходиться в його володіннях. А далі обласне управління екоресурсів заборонило йому проводити взагалі будь-які земляні та гідротехнічні роботи в заплаві річки, оскільки проектна документація, надана на узгодження, отримала негативний висновок. Проте Бриков, попри все, продовжував роботи, й сьогодні в нього велике ставкове господарство. Він вважає, що його проект насправді жодній експертизі не піддавався. «А річище я б розчистив, — пояснив він, — але мені не дали».

Взагалі люди давно змирилися з тим, що частина плавневих земель відійшла в приватні руки. Бриков — міцний господар. Крім риби, він вирощує сільгосппродукцію, у нього свій млин, олійниця. Він дав людям роботу. Отже, про землі, віддані Брикову, жителі й не згадували б сьогодні, та з’явилися інші фермери, які теж стали копати ставки в плавнях.

Під цю мету 4 га були виділені 1996 року матері фермера П.Аксентія, потім ще 16 га 1999-го самому Аксентію. І по 4 га ще двом фермерам. Та все лихо в тому, що ставки й канали вони стали будувати самовільно, без проектної документації, і природно, екологічної експертизи. Тому люди скаржилися, обласне управління екобезпеки виносило заборони на проведення гідротехнічних робіт, але нічого не змінювалося. Водночас фахівці зазначали: дамби навколо ставків побудовані поперек заплави річки і висота їх сягає двох метрів. А оскільки це затоплювана зона, то у випадку повеней можуть постраждати села Степанівка та Павлівка.

Про це екологи попереджали ще наприкінці січня 1999 року. А вже в середині лютого в результаті повені затопило заплаву річки разом із землями фермерів і підтоплені три села. Про це свідчить акт комісії, створеної для розслідування надзвичайної ситуації. Та, на думку його членів, причина підтоплень — звуження річища річки в районі залізничного мосту через р.Кучурган, допущене під час його будівництва управлінням Молдовської залізниці. Водночас, через три місяці після того, що сталося, відбулася нарада фахівців за участю районного начальства з приводу риття ставків у заплаві річки. Фермерам рекомендували припинити будівництво дамб і каналів. Проте роботи тривали. 2000 року з’явилися нові ставки. А 2001-го знову виникла загроза підтоплення сіл. Літом того самого року райрада приймає районну екологічну програму. І з метою ліквідації причин можливого підтоплення населених пунктів наказує розчистити річище ріки в районі сіл Степанівка і Павлівка (5,5 км) і спорудити захисний вал завдовжки до 300 м. Про побудовані раніше канали та ставки зовсім не йшлося.

Проте розчищення річки, як ви розумієте, потребує великих грошей. На ці цілі ні в районному, ні тим паче в сільському бюджеті коштів немає. Де їх узяти? Степанівська сільрада знаходить найпростіший вихід із становища. Вона передає річище, що залишилося, й заплаву річки в оренду терміном на 49 років двом фермерам О.Болгарову і П.Аксентію, які згодилися натомість розчистити річище за свій рахунок. Ця угода, укладена наприкінці грудня минулого року, і спровокувала вибух обурення серед жителів сіл. Так, саме, угода. Тому як згоди в сільської громади влада не запитувала. До того ж сільрада відразу, без відведення землі, дала згоду на укладення договорів оренди і без проекту розчищення річища. Фермери відразу приступили до роботи. Тільки не до розчищення річки, а до будівництва чергових ставків.

А де ж ми випасатимемо корів?

Річка Кучурган, як і інші річки Причорноморського району, пересихає. Вода з’являється в основному в період весняної повені, у березні—квітні, і то не щороку, або під час зливових дощів. Тому річка влітку і восени перетворюється на пасовище, де жителі й випасають своїх корів. Отже, люди не могли повірити, що позбулися і річки, і пасовища одночасно. «Віддати в приватні руки на 49 років! Це, вважай, на все життя», — дивувалися одні. «А де ж тепер ми випасатимемо корів?» — запитували інші. Адже в селі три череди — це понад двісті голів.

Відтоді, як ліквідували колгосп, нові господарі, які взяли людські наділи в оренду, стали вирощувати те, що не вимагає великих людських витрат. Більшість людей залишилися без роботи і були змушені зайнятися хатнім господарством — розведенням корів, кіз та іншої живності. Благо під боком, відразу за селом, пасовища. «Коли розпайовували землі, нам обіцяли, — розповідали люди, — що на свій пай ми одержимо й пасовища, й сіножаті. Тепер же нам пропонують ганяти корів за чотири-п’ять кілометрів від села, де залишилися вільні землі, тобто туди, де все вигорає». Зазначу, коли про це довідалися жителі, відразу написали заяви в сільраду, а потім до райадміністрації з проханням дати їм в оренду ці землі під випасання худоби. Відповідь була: ви, громадяни, спізнилися — фермери звернулися раніше.

Людей, звичайно, стали заспокоювати, що це робиться для їхнього ж блага. Що на річці вони зможуть культурно відпочивати, ловити рибу. При цьому буде й місце для випасання худоби і водопою. Фермери навіть стали збирати підписи в жителів на підтримку розчищення річки. Проте люди вже знали ціну обіцянкам. І коли на плавнях запрацював екскаватор, вони захвилювалися. Уздовж річища річки з боку с.Ново-Красне з’явився величезний рів із велетенським валом землі. Як зрозуміли сільчани, це спорудження повністю відгородить село від заплави річки. Потім з’явилися якісь люди, стали міряти землю під самими людськими городами. І тут нерви сільчан остаточно здали.

Віднедавна грунтові води стали затоплювати їх підвали та городи. Від чого, ніхто не знає. Та люди пов’язують це з нерозумним господарюванням фермерів.

Проблема в тому, що останніми роками ніхто не проводив жодних досліджень. Старожили кажуть, що колись, дуже давно, до них приїжджали фахівці, вивчали місцевість і заборонили проводити будь-які роботи в заплаві річки. За збереженими відомостями жителі припускають, що річка Кучурган у минулому була судноплавною, і тече сьогодні як підземна.

Для жителів сіл, розташованих у степовій зоні, плавні — це ще і єдиний шматочок природи, яким, як вони кажуть, можуть милуватися. Проте тепер це фермерські володіння і на річці вільно не відпочинеш, і риби не половиш. Про ставки, природно, і не йдеться. Один час там навіть виставили охорону. Щоправда, за певну плату з вудкою посидіти, кажуть, можна. Та навесні, як розповідала одна із сільських учительок, вона хотіла з дітьми, які приїхали погостювати, порибалити на річці, але їх прогнали.

А де ви бачите річку?

У Степанівській сільраді, де мала відбутися розмова із сільським головою Володимиром Черніговим, якого жителі звинувачують у всіх своїх бідах, перебували фермери й районний землевпорядник. Взагалі, ті, хто вважає, що при передачі річки в оренду все було зроблено за законом. Ну а те, що люди галасують, то вони завжди так роблять. На думку присутніх, каламутить воду в селі невеличка група, якій не догодив сільський голова. І вони хочуть його усунути з посади.

Зазначу, «група» — це найактивніші жителі села. А це вчителі, які намагаються відстоювати справедливість. А не догодив сільський голова, судячи з розповідей людей, дуже багатьом. І своє невдоволення Черніговим сільські жителі не приховують. Вони пишуть про це в усіх своїх скаргах. У листі на ім’я С.Гриневецького вони навіть просять губернатора допомогти з відкликанням В.Чернігова з посади, яку він обіймає. Вони вважають, що людина, яка ігнорує інтереси сільської громади на догоду двом-трьом фермерам, не може очолювати сільраду. Між тим, В.Чернігов править нею давно — від початку 90-х. Щоправда, колись була перерва. Та останніми роками керував саме він і навесні був обраний знову. Хоча люди переконують: ніхто його не вибирав — адже в бюлетені значилася лише одна його кандидатура. Отже, саме при Чернігові, вважають люди, розпочалася роздача плавневих земель.

Сам же Чернігов причини конфлікту пояснює недосконалістю земельної реформи і новими стосунками в селі, які виникли. За цієї ситуації, вважає він, тертя неминучі. Водночас, він переконаний, що майбутнє за приватним сектором, тому всіляко сприяє розвитку фермерських господарств. Що ж до фермерів, то вони теж обурені. Однак обурені тим, що їм не дають працювати.

— У нас близько 180 гектар заплави річки Кучурганка, — каже Чернігов. — Це болота, очерет. Перетворити на ріллю їх не можна. Випасати худобу тут теж не можна — закон забороняє. Це прибережна захисна зона — у нас вона займає 50 м. Тому виникла пропозиція займатися риборозведенням. Однак люди, в яких худоба, виступили проти. Через це й виник конфлікт.

— Ми нічого поганого не робимо, — пояснює фермер Аксентій. — І мені незрозуміло, чим не задоволені люди? Через те, що худобу випасати не зможуть? Та в природоохоронній зоні цього все одно робити не можна — заборонено Земельним кодексом.

До речі, зазначу, у кодексі, на який посилаються присутні, сказано: «У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водоймищ і на островах забороняється облаштованість літніх таборів для худоби». Однак табір для худоби і випасання худоби — це дві великі різниці. В обласному управлінні сільського господарства це підтвердили. І потім, річище і прибережна захисна смуга займають тільки частину заплави. Інше — це пасовище, яке віддали фермерам разом із річкою. Адже за договором оренди Аксентій і Болгаров отримали по 49,8 га кожний.

Та, за словами В.Чернігова, головний мотив, яким керувалася сільрада при ухваленні рішення про передачу фермерам заплави річки, це необхідність розчищення замуленого річища, що може стати причиною затоплення сіл.

— Мене штрафують, — продовжує сільський голова, — за те, що я нічого не роблю. А що можна зробити без коштів? У районі сказали: шукайте гроші самі, залучайте спонсорів. Ось два фермери виявили бажання. За це вони ще й оренду платитимуть. У рік по 70 грн. за гектар. До сільради надійдуть гроші. Хіба це не вигода для села?

— Люди бояться, що тепер у них не буде вільного доступу до річки. Чи це так? — запитую я.

Питання моє викликало у присутніх бурю емоцій.

— А де ви бачите річку? — обурилися фермери. — У тому й річ, що її немає. Ми ж хочемо її зробити, запустити туди рибу. Що ж у цьому поганого?

— Та жителі села скаржаться, що за риболовлю не тільки в ставках, а й у річці ви берете гроші. У користуванні у вас нині перебуває лише частина річки. А що станеться, коли вся річка буде вашою?

— Так, за риболовлю я братиму плату, — не приховував фермер Аксентій. — Та по 7 грн. У рибколгоспах же сьогодні беруть по 75. Хіба це не вигідно людям?

Взагалі, розчистити річище за свій рахунок, запустити туди рибу й дозволити жителям ловити її безплатно — такого фермери навіть у поганому сні уявити не можуть. Проте за законом люди мають право безплатно купатися в річці, рибалити, напувати худобу. Як сказано в ст.6 Водного кодексу України (на який посилалася сільрада, приймаючи рішення про передачу річища річки в оренду), вода або водні об’єкти (а це моря, річки...) є винятково власністю народу й надаються лише в користування.

Звичайно, орендувати водні об’єкти приватні особи сьогодні можуть. Та не всі поспіль. Це по-перше. По-друге, складність аналізованого питання ще й у тому, що річки як такої немає. Вона тут з’являється лише навесні. У такому випадку виникає ще низка запитань. Приміром, що ж насправді фермери взяли в оренду? І за яких умов?

Від чиновників відповіді не доб’єшся

Після того як з’явилося доручення Президента країни розібратися з проблемою, яка виникла на території Степанівської сільради (а точніше, вжити заходів щодо дотримання землекористувачами земельного та екологічного законодавства), у село з області потяглися комісії. На жаль, про результати перевірки люди не знають дотепер. Хоча у своїх листах жителі просили пояснити, показати матеріали, документи... Один із членів комісії після поїздки в Степанівку розповідав, що жителі кидалися під колеса автомобілів, не даючи їм проїхати.

Нічого дивного. Про те, що в селі перебувають перевіряючі, жителі довідалися випадково. І потяглися до сільради, щоб довідатися результат. Та застали машини, які вже від’їжджали. На групу людей, що наближається, чиновники не відреагували. І сільчани були змушені перепинити їм шлях. Одну з машин зупинити вдалося. Проте довідатися про щось конкретно виявилося справою складною. Хоча в Степанівці побувала солідна комісія в складі представників ряду облуправлінь — сільського господарства, екоресурсів, земельних ресурсів тощо. То що ж виявили перевіряючі?

Судячи з довідки, складеної на ім’я заступника голови облдержадміністрації Мирошникова, перевірили договори оренди землі й держакти на право постійного користування. Висновок: усі документи оформлені відповідно до земельного законодавства. Порушення проте є, та зовсім іншого плану. Вони полягають у тому, що отримані землі фермери стали використовувати не за призначенням. Приміром, стали рити ставки на пасовищах і сіножатях без технічної документації та позитивного висновку екологічної експертизи. Результат такий: фермерів і сільського голову оштрафувати, а роботи з копання каналів і ставків призупинити. Все.

На сьогоднішній день вирок виконано. Проте головне питання при цьому залишилося без відповіді. Приміром, чи мала право сільрада землі в заплаві річки віддавати в оренду, і ще на 49 років? Комісія, на жаль, зробила вигляд, що такої проблеми немає взагалі. Хоча в усіх листах і скаргах, написаних жителями села, оренда річки та її заплав — це головне, що їх хвилює.

І ось що цікаво. За договором оренди фермери П.Аксентій і О.Болгаров узяли землі сільгосппризначення. Річ в тому, що річище річки та її прибережна захисна зона за районною документацією значаться пасовищем. Звідси й порушення, які побачила комісія. Мовляв, узяли під оренду пасовище, а збираються розводити на ньому рибу — негаразд. Та в тому й річ, що фермери взяли під оренду частину земель водного фонду. Отже з цільовим використанням у них усе о’кей. Вони взяли ці землі, щоб розводити рибу, і вони її вже розводять.

Непорядок зовсім в іншому. Скажімо, чому землі водного фонду значаться як землі сільгосппризначення? Це по-перше. По-друге, річка Кучурган, хоч яка пересохла вона була, залишається річкою. Причому, відповідно до кадастру, загальнодержавного значення. Це підтвердили в облводгоспі. І ось дані, отримані в інституті «Укрпівдендержпроводгосп». Річка Кучурган є середньою річкою, що належить до басейну р.Дністер. Вона бере свій початок у с.Бачманівка Котовського району. Це приблизно в 110 км. від Степанівки. І впадає в Кучурганський лиман, яким проходить кордон з Молдовою. Вона має три притоки, що теж протікають територією сусідньої держави. Тому р.Кучурган, відповідно до Водного кодексу, віднесена до річок загальнодержавного значення. У зв’язку з цим запитання: хіба можна річку з таким статусом, а точніше, її частину, віддати в оренду?

Закон завжди як дишло...

Усі в один голос — місцева влада, фермери, чиновники всіх мастей і рангів переконували: орендувати річку можна. Мовляв, за новим Земельним кодексом можна й моря прихопити. Чи це так?

У Земельному кодексі (ст. 59 п. 4) щодо цього сказане таке: «Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водоймища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб... і т.п.». Як бачите, річка тут не вказується. В оренду можна взяти прибережну частину річки, але не саму річку.

Річ у тому, що місцеві чиновники вважають, що під словосполученням «інші водойми» законодавці мали на увазі річку. Чому, незрозуміло. Тлумачний словник і Водний кодекс дають інше пояснення слову й терміну «водойма». За кодексом «водойма» — поверхневий водний об’єкт із безстоковим або з уповільненим стоком води. На жаль, наші закони такі, що кожне наступне роз’яснення вимагає теж пояснень. То що ж таке водний об’єкт з уповільненим стоком води? В облводгоспі відмовилися трактувати даний термін, порадивши звернутися до земельників. Юристи обласного управління земельних ресурсів пояснили так: це водний об’єкт на річці, куди води притікає більше, ніж витікає, тобто гідротехнічне спорудження в басейні річки — ставок, водоймище і т.п. Загалом, водойма — це не річка. Отже, взяти під оренду її не можна.

Далі. Фермери орендували не річку як водний об’єкт, а землю під річкою. Запитання: це одне й те саме? Чи ні? Відповідь, як переконують деякі фахівці, залежить від того, для якої мети береться земля. Фермери взяли ділянки не тільки для розчищення річища, а й риборозведення. Отже, узяли річку як водний об’єкт теж. Відповідно до Водного кодексу (ст. 51), в оренду можна взяти водні об’єкти (їх частини), але... місцевого значення, і ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення. Річка Кучурган не є ставком і річкою місцевого значення. Отже, в оренду її взяти не можна.

Тим часом, облводгосп дав згоду на передачу в оренду земельної ділянки під річкою Кучурган для розчищення річища. Та за умови, що складуть проект і визначать режим експлуатації земель водного фонду. Відповідно до Водного кодексу, при оренді водних об’єктів мають встановлювати режим водокористування: або загальний, або спеціальний. Природно, у договорі оренди про це немає жодного слова. Воно й зрозуміло, адже фермери орендували не землі водного фонду, а пасовище.

Як пояснили в обласній прокуратурі, Степанівська сільрада не мала права приймати рішення щодо річки загальнодержавного значення. І що дану річку взагалі орендувати не можна. Там же повідомили, що районна прокуратура порушила кримінальну справу стосовно посадових осіб Степанівської сільради за фактом посадової підробки. У Господарський суд пред’явлені позови про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Після надання розрахунків із управління екоресурсів пред’являть також позови про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних природі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Проте яким буде рішення суду, невідомо.