Ще раз про ЄЕП. Для тих, хто ще не зрозумів або вже забув...

Те, що ми почули протягом останніх тижнів про ЄЕП, викликає шок і нерозуміння. Для авторів цієї статті, як і для багатьох наших колег та друзів, основним мотивом безпосередньої участі в революції листопада-грудня 2004 року було не так персональне захоплення помаранчевими лідерами, і навіть не особиста відраза до «проффесора», як активне неприйняття політичного обличчя України часів Кучми—Януковича. Обличчя, однією з потворних виразок на якому став так званий єдиний економічний простір (ЄЕП) — типовий продукт позбавленої відчуття національних інтересів корумпованої пострадянської автократії. Про те, як до цього проекту ставились тодішні опозиційні лідери, «Дзеркало тижня» вже писало. І ось тепер Президент України Віктор Ющенко заявив в Астані, що в майбутньому країни, які формують ЄЕП (а саме Україна, Казахстан, РФ і Білорусь), передадуть частину своїх функцій наднаціональним інститутам: «Усі розуміють, що рано або пізно, коли ми побачимо ефективно працюючий механізм економічних відносин у межах ЄЕП, для того, щоб ці відносини і далі розвивалися, до порядку денного постане питання про делегування частини функцій наднаціональним інститутам».

Слова Президента стали лише апогеєм декількох заяв, зроблених чільними урядовцями — Ю.Тимошенко, А.Кінахом, С.Тєрьохіним. Вони зводилися до того, що ЄЕП, як його задумували творці, зовсім не залишився в минулому разом із режимом Кучми... І навіть навпаки: зона вільної торгівлі — це лише перший етап, «тест на щирість намірів», після якого підуть «вищі форми інтеграції». І взагалі — нічого «руйнувати партнерство» заради перевірки ЄЕП на конституційну відповідність.

Очевидно, не всім зрозуміло, чим є ЄЕП і чим він не є. Чи, можливо, дехто вже встиг забути. Тож давайте пригадаємо і ще раз усе розкладемо на свої місця.

Повторимо головні постулати теорії та практики економічної інтеграції. Її найнижчим рівнем є зона вільної торгівлі (ЗВТ). ЗВТ — це торговий режим між двома чи більше країнами, за умовами якого скасовуються митні збори й тарифи при імпорті товарів походженням із цих країн. На останню складову необхідно особливо звернути увагу: у ЗВТ кожна з країн має власний зовнішній тариф і митну політику щодо третіх країн; режим імпорту без сплати митних зборів та тарифів не поширюється на товари походженням із третіх країн.

ЗВТ є торговельним режимом, який не забирає у її країн-членів жодної частки їхнього національного суверенітету, незалежності їхньої зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започатковує незворотних інтеграційних процесів між країнами;

суперечливим є навіть твердження про те, що ЗВТ впроваджує економічну інтеграцію взагалі — як і будь-який торговельний режим, ЗВТ може бути впроваджена і скасована простим адміністративним рішенням. Україна має схожі приклади у своїй історії, коли функціонуючі ЗВТ, наприклад із прибалтійськими країнами, були запроваджені, а пізніше, у зв’язку зі вступом цих країн в ЄС — ліквідовані. Говорити тут про якусь незворотну чи взагалі інтеграцію не доводиться.

Саме у цьому й полягає різниця між ЗВТ та наступним рівнем економічної інтеграції — митним союзом (МС), який є першою стадією еволюційного інтеграційного процесу між державами, що його створюють. МС — це митні території його країн-членів, де режим вільної торгівлі поширюється не лише на товари походженням із країн, які його складають, а на всі товари, що перебувають на території будь-якої країни-члена, незалежно від їх походження. За умов МС країни-члени відмовляються від власної митної політики та зовнішнього тарифу: встановлюється єдиний митний тариф у торгівлі країн МС з третіми країнами. Товари з третіх країн мають вільний обіг на всій території МС, якщо стосовно них виконано митні формальності та сплачено митні збори і тарифи при перетині єдиного митного кордону МС. Запроваджується поняття внутрішніх кордонів МС — кордонів між країнами-членами, де товари походженням із третіх країн не проходять жодних митних формальностей, не сплачуються ніякі митні збори чи тарифи.

Країни-члени МС вже не виступають у міжнародних торговельних відносинах як самостійні суб’єкти, вони втрачають частку свого національного суверенітету. Щоб управляти єдиним зовнішнім митним тарифом, країни-члени МС змушені впровадити спільну зовнішньоторговельну політику. Більше того — МС має значний вплив на формування бюджету країн-членів, розподіл митних надходжень тощо. Для їх адміністрування найчастіше (але не завжди) запроваджується спільний наднаціональний орган, якому надаються повноваження щодо розподілу чи використання митних надходжень відповідно до рішень країн-членів.

Митний союз започатковує незворотні інтеграційні процеси, які впливають не лише на різні сфери економіки, а й на політичні відносини, соціальну сферу, регіональний розвиток, функціонування державних інститутів тощо. Логічним продовженням МС і наступним рівнем інтеграції є Спільний ринок (СР), у рамках якого запроваджується вільне пересування як товарів і послуг, так і головних факторів виробництва — капіталу та робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили — це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впровадження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постійного побуту, соціального захисту тощо. Ці так звані чотири фундаментальні свободи передбачають відмову країн СР від ще більшої частки власного суверенітету й запровадження цілого ряду спільних політик (не лише митної чи комерційної, а й конкурентної, антимонопольної, сільськогосподарської, соціальної, захисту навколишнього середовища тощо). Фактично країни СР створюють конфедеративне утворення, яке разом з економічним розвитком еволюціонує до передачі більших повноважень наддержавного органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

Від СР вже залишається один крок до запровадження спільної валюти і утворення найвищого рівня економічної інтеграції — Економічного та монетарного союзу (ЕМС), за умов якого країни відмовляються від однієї з найістотніших ознак суверенітету — власної грошової одиниці, запроваджують єдину монетарну політику, беруть зобов’язання у сфері бюджетної політики тощо. А від ЕМС вже недалеко до створення об’єднання країн, яке більше скидається на федеративну державу, ніж на міжнародну організацію.

А тепер перейдемо до ЄЕП. Угода про формування Єдиного економічного простору у ст. 1 передбачає, що під ЄЕП «розуміють економічний простір, який об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена ... податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика».

Таким чином, ЄЕП — це, як мінімум, Спільний ринок, який, відповідно, вже включає Митний союз і передбачає перспективу ЕМС.

Звичайно, є в Угоді про ЄЕП ст. 5, в якій ідеться про можливість різнорівневої інтеграції, включно із зоною вільної торгівлі. Що ж таке ЗВТ, у розумінні творців ЄЕП?
Ст. 2 Угоди визначає ЗВТ без вилучень та обмежень не як запровадження нульової тарифної ставки у взаємній торгівлі, а як «незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на основі проведення єдиної політики у сфері тарифного та нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки; створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили; формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій, ... єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб’єктів природних монополій».

Який же стосунок до ЗВТ як запровадження нульових тарифних ставок мають такі основоположні риси Митного союзу, як єдина політика у сфері тарифного та нетарифного регулювання чи основний принцип Спільного ринку, — вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили?

Назвати таке утворення зоною вільної торгівлі — все одно що назвати танк велосипедом. Їде і те і інше. Правда, цілі у них трохи різні.

Більше того — ст. 4 Угоди говорить, що «координація процесів формування та функціонування ЄЕП здійснюється відповідними органами, структура яких формується з урахуванням рівня інтеграції». А в частині 5 Концепції про створення ЄЕП, яка є невід’ємною частиною Угоди, записано, що наддержавний орган ЄЕП — Комісія — «розпочинає своє функціонування з моменту введення спільного митного тарифу або єдиних правил конкуренції залежно від того, що вводиться раніше». Запровадження ж єдиних правил конкуренції визначене у ст.2 як умова створення зони вільної торгівлі у рамках ЄЕП.

Таким чином, ЗВТ ЄЕП буде справді унікальним у світовій практиці утворенням — це буде єдина зона вільної торгівлі, яка передбачатиме наддержавний регулюючий орган.

Хоча від зони вільної торгівлі у тому, що пропонується, залишиться тільки назва. А насправді ми отримаємо зародок нового жорсткого інтеграційного утворення — такий собі геополітичний антиЄС — мрію найконсервативніших російських стратегів.

Але проаналізуймо те, що пропонується до підписання вже сьогодні, у рамках створення начебто ЗВТ. Таку можливість маємо завдяки Міністерству економіки України, яке продемонструвало небачену для процесу створення ЄЕП відкритість, розмістивши списки і тексти угод на своїй веб-сторінці.

Отож, станом на травень 2005 р. підготовлено 93 проекти, що мають скласти основу правової бази ЄЕП. У тому числі — пакет 29 проектів, які підлягають узгодженню та підписанню державами-учасницями ЄЕП у першочерговому порядку до 1 липня 2005 р. Новий український уряд спочатку обмежив свою участь 16 проектами, а згодом — 14 проектами економічного характеру та однією угодою про послуги — так званий пакет «14+1». Аналіз цих угод дозволяє зробити висновок, що вони переважно не виходять за рамки поняття вільної торгівлі. Але... Як мовиться, чортівня ховається в деталях.

Візьмімо, наприклад, Угоду про спрощення порядку митного оформлення та митного контролю на внутрішніх кордонах держав-учасниць ЄЕП. Насамперед, поняття «внутрішні кордони» стосується митного союзу. У рамках ЗВТ внутрішніх чи зовнішніх кордонів немає. Внутрішні кордони запроваджуються для того, щоб зняти на них митний, а потім і прикордонний контроль і забезпечити функціонування Митного союзу. Як, власне, і вказується у Пояснювальній записці до Угоди: її реалізація «дозволить перейти до завершального етапу — скасування митних процедур на внутрішніх кордонах держав — учасників ЄЕП» — тобто остаточного створення Митного союзу ЄЕП.

Не менш проблемним є також намір сторін у цій та в багатьох інших угодах здійснити «уніфікацію» правил митного оформлення товарів, взаємного визнання документів, правил походження товарів, контролю тощо. Відповідно до ст.51 та інших статей Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, положень внутрішніх документів у сфері євроінтеграції, Плану дій Україна — ЄС тощо, Україна взяла на себе зобов’язання привести у відповідність свої технічні стандарти, систему сертифікації, правила митного оформлення тощо до стандартів ЄС. Чи відповідатимуть уніфіковані правила, норми, стандарти та процедури в ЄЕП нормам ЄС? Є великі сумніви. Як відомо, Росія не хоче відмовлятися від радянського ГОСТу — вона згодна його гармонізувати зі стандартами ЄС, але це не те саме, що прийняти стандарти ЄС, чого прагне Україна.

У такому разі — що нас чекає? Процес уніфікації ми здійснюватимемо в рамках ЄЕП, а потім стандартизуватимемо спільно з Білоруссю, Казахстаном і Росією це все з ЄС? Якщо, звичайно, вони захочуть чи зможуть... У тому числі й Росія — у рамках Спільного економічного простору з ЄС. Зверніть увагу на слово «Спільний», а не «Єдиний», який використовується в ЄЕП. У сфері економічної інтеграції між цими двома термінами існує дуже суттєва різниця — у спільному просторі є учасники, які відкривають якісь свої сфери одне одному; представники ЄС, говорячи про перспективи простору з РФ, називають можливість створення зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока (не забуваючи при цьому додати — у далекому майбутньому).

Єдиний же простір передбачає уніфікацію, що трансформує різних учасників у одного, який уже потім створюватиме спільні простори з іншими... Тому зрозумілі наміри авторів ЄЕП запровадити вже тепер, у форматі 14+1, єдині підходи у застосуванні інформаційних технологій при митному контролі за переміщенням товарів і транспортних засобів через кордони держав — учасниць ЄЕП, єдині принципи надання промислових субсидій, єдині принципи регулювання діяльності природних монополій, включно з питаннями тарифної політики, єдині принципи стягнення непрямих податків у взаємній торгівлі держав — учасниць ЄЕП і т.д.

Викликає підозри і проект угоди про інвестиційну діяльність та вільний рух капіталу, що також входить до пакету 14+1. Тут ціла низка заходів стосовно уніфікації правил функціонування фінансових ринків, гармонізації інвестиційного законодавства тощо. Наш аналіз змушує засумніватися, що ця уніфікація-гармонізація відбуватиметься за європейськими стандартами, прийняття яких є необхідною умовою економічної інтеграції з ЄС.

Однак усе це лише квіточки. Ягідки попереду. Вже підготовлено документи із продовження інтеграції в рамках ЄЕП на наступному етапі, якщо буде прийнято нинішні.

Серед них — Договір про створення Комісії, яка протягом визначеного періоду і в рамках визначених повноважень буде регулюючим органом ЄЕП, і передачу їй частини повноважень держав — учасниць ЄЕП. Основні функції Комісії передбачають здійснення діяльності, пов’язаної з формуванням єдиного митного тарифу ЄЕП, з виконанням функцій із регулювання багатостороннього режиму вільної торгівлі ЄЕП. А ще — Угода про уніфікацію торгових режимів держав ЄЕП стосовно третіх країн, яка передбачає застосування кожною державою — учасницею ЄЕП єдиного торгового режиму стосовно третіх країн, єдині правила ліцензування імпорту і експорту, Угода про застосування експортних, імпортних і тарифних квот у торгівлі з третіми країнами, єдину товарну номенклатуру, єдину митно-тарифну політику тощо.

Або така невинна угода, як Угода про скасування спеціальних захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів у взаємній торгівлі. Угода передбачає відмову від практики застосування спеціальних захисних, антидемпінгових і компенсаційних заходів за умови формування єдиних правил конкурентної, цінової та податкової політики. З цією метою в проект Угоди включений перелік угод про єдині правила конкурентної, цінової та податкової політики, єдиний митний тариф, єдину митно-тарифну політику та багато іншого. Це вже справжній новий пострадянський союз із усіма незворотними економічними атрибутами.

Перераховані угоди, повторимо, — це наступний етап після ЗВТ, який з українського боку публічно не виключають, а лише ставлять у залежність від успішності запровадження ЗВТ.

Висновки щодо того, що являє собою ЄЕП, уже неодноразово робилися і публікувалися. Лише узагальнимо: ЄЕП — це спроба створити альтернативне Євросоюзу об’єднання за принципами, зовні подібними до ЄС, окрім основного — без демократії та верховенства права у фундаменті співпраці. Та й справді — для чого? Вони ж безпосередніх прибутків не приносять, самі витрати...

Ми не згадуємо політичного аспекту справи. Після помаранчевої революції розпочалося реальне зближення з ЄС. Важко, долаючи опір різних сил і в Україні, і в ЄС, і деінде ще. Але воно йде. План дій Україна — ЄС робить реальною перспективу ЗВТ з ЄС, а європейська політика сусідства відкрила перспективу інтеграції аж до рівня єдиного ринку ЄС. Сигнали, які надсилаються щодо ЄЕП, лише знову спантеличують наших західних партнерів. І тут доречно виникає припущення, що ЄЕП — це звичайна політтехнологічна пастка з метою дискредитації європейського вибору України в очах Європи.

Отож, що далі? 22 червня у Верховній Раді відбудуться слухання з цього питання. Позиції сторін відомі — вчорашні опоненти ЄЕП дуже дивним чином стали його прихильниками, а вчорашні прихильники ЄЕП сьогодні ставитимуться до цього проекту ще прихильніше. Враховуючи це, особливого оптимізму щодо результатів слухання не відчувається. Хіба що Верховна Рада звернеться із наполегливим проханням до Президента чи Кабміну надіслати подання до Конституційного суду розтлумачити питання відповідності ЄЕП Конституції України. Бо Президент та Кабмін самостійно цього зробити не наважуються.

А на 24 червня в Києві заплановане наступне засідання Групи високого рівня, яка має підготувати документи для підписання під час самміту глав держав ЄЕП, запланованого на липень. Українська сторона намагається розбавити неприємний для росіян присмак ще 25 додатковими документами, підготовленими у рамках ЄЕП, які зараз пропонується підписати після пакету 14+1. Серед них, поряд із явно підозрілими угодами про єдині правила конкуренції чи використання єдиного знаку доступу продукції на ринки країн ЄЕП (на жаль, із ними ознайомитися можливості поки що немає), є й такі, досить непогані документи, як договір про принципи реадмісії чи про свободу пересування фізичних осіб. Але чи це та ціна, за яку нам варто погодитись на ЄЕП? Чи просто ми й надалі боїмося сказати «ні»? Чи нашої сміливості вистачає лише на викриття ефемерних «картельних змов» нафтотрейдерів при ігноруванні очевидної картельної змови корумпованих євразійських автократів, які прагнуть втягнути у своє коло країну, котра торік стала символом демократичної надії? Невже в Україні не залишилося політиків та державних діячів, які готові нині повторити за Віктором Ющенком дворічної давності просту і точну формулу: «ЄЕП — це зрада національних інтересів України»?

P.S. Цього тижня Президент підписав Указ №952/2005, яким увів у дію рішення РНБОУ від 20.05.05 «Про формування Єдиного економічного простору», а також затвердив План невідкладних заходів щодо активізації участі України у формуванні ЄЕП.