Ділимо-ділимо — не поділимо

Чергове протистояння з Москвою дає Києву непогану можливість знову порушити на переговорах проблеми, відкладені свого часу в дальній ящик стола. Зокрема питання про закордонну власність колишнього СРСР. На порядку денному переговорів України і Росії ця тема стоїть років двадцять і викликає в російської влади гострі напади роздратування. Наприкінці минулого року офіційний представник МЗС РФ Олександр Лукашевич заявив: «Ця тема не є предметом російсько-українських переговорів». Зрозуміти росіян можна. Адже йдеться про власність, яка оцінюється в сотні мільярдів доларів. Ці будівлі Москва вже давно вважає своїми і не має наміру з кимось ділитися. Та чи готова Україна обстояти свої інтереси, не боячись ускладнити й без того непрості відносини з Росією?

Оскільки переговори про закордонну власність мають давню й доволі складну історію, нагадаємо нашим читачам, що 1992 року Україна як одна з правонаступниць СРСР, котра претендує на його активи, надіслала зовнішньополітичним відомствам низки країн ноти з проханням не перереєстровувати нерухоме майно колишнього Радянського Союзу на Російську Федерацію. Таким чином, на початку дев’я-ностих наша небагата держава мала намір отримати у власність будівлі і вирішити проблему розміщення дипломатичних представництв.

Проте в грудні 1994 року росіяни зуміли домогтися від українців підпису під двома скандальними документами - «Угодою між Україною та РФ про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР» (т.зв. угода про нульовий варіант) і «Протоколом між урядом РФ і урядом України про передачу Україні до 1 червня 1995 року в користування для розміщення та нормального функціонування дипломатичних, консульських і торговельних представництв та їхнього персоналу будівель і приміщень».

Досі незрозуміло, що змусило українську делегацію підписати ці дуже невигідні Києву домовленості. Вони, до речі, послужили причиною звільнення тодішнього заступника міністра закордонних справ Олександра Макаренка і стали одним із приводів до відставки прем’єра Віталія Масола. Нагада-є-мо, що, відповідно до угоди про нульовий варіант, правонаступником колишнього СРСР щодо зов-нішнього боргу та активів, включаючи й закордонну власність, визнавалася РФ. У свою чергу міжурядовий протокол передбачав, що Росія передасть Україні до 1 червня 1995 року в користування приміщення для диппредставництв у 15 країнах. Це положення викликало безліч нарікань, адже принципова позиція української сторони полягала саме в передачі будівель у власність нашої країни. До того ж Україні передбачалося передати будівлі в таких «привабливих» для українського бізнесу країнах, як Ботс-вана, Габон, Ємен, Мав-ри-танія, Центрально-афри-кан-ська Респуб-ліка…

Критику викликав і додаток до протоколу, де був список із 28 країн, з приводу передачі власності в яких Україні у майбутньому мали пройти переговори: крім Великобританії та Швейцарії там значилися й КНДР із Замбією. Втім, цей узгоджений з Москвою документ так і не був підписаний росіянами. Понад те, посилаючись на неправильне оформлення (додаток не був підшитий до протоколу), російські дипломати відмовляються його визнавати.

Пізніше Київ спробував виправити ситуацію. 1997 року Верховна Рада ухвалила постанову «Про порядок ратифікації угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР», в якій наша країна визнавалася повноправним правонаступником активів колишнього СРСР. Згідно із цим документом, угода про «нульовий варіант» може бути ратифікована тільки після виконання Росією низки умов - надання Києву повної інформації про розміри золотого запасу та Алмазного фонду СРСР, майнового та вартісного опису активів Союзу в «Госбанке», «Гохране», «Внешэкономбанке» СРСР та закордонних радянських банках, повне погашення заборгованості «Внешэкономбанка» СРСР перед юридичними та фізичними особами України… Проте російський уряд не збирався виконувати умови, висунуті українським парламентом.

На початку нинішнього року керуючий справами президента Росії Володимир Кожин заявив, що Москва має намір домагатися від України врегулювання питання про закордонну власність колишнього СРСР. «Проблеми щодо власності залишилися тільки з Україною, і вони стосуються близько десяти країн, у тому числі Австрії та Японії. Ми з українськими партнерами перебуваємо у фазі мовчазного протистояння», - сказав Кожин. Сьогодні росіяни мають на нерухоме майно колишнього СРСР за кордоном обмежені права: вони користуються ним, але не мають права його відчужувати. Наприклад, у Ні-меч-чині у зв’язку з переїздом федеральних міністерств і відомств у Берлін виявилися закритими будівля посольства СРСР у Бонні та житлові будинки дипломатів: російському зовнішньополітичному відомству не потрібно так багато приміщень у колишній німецькій столиці. Але й продати їх керуючий справами російського президента не може…

Утім, хоча відсутність чистоти титулу (тобто юридичної чистоти) закордонної власності колишнього СРСР і заважає перереєстрації нерухомого майна та блокує можливість будь-яких операцій з ним, російська дипломатія не має наміру ініціювати переговори з Києвом із цього спірного питання, намагаючись вирішити проблему іншими способами.

Наприклад, у Японії російські дипломати постійно ставлять перед місцевою владою питання про переоформлення на Росію будівель, які належали СРСР. Але справа поки що не зрушилася з мертвої точки, оскільки Київ постійно нагадує Токіо, що питання про закордонну власність колишнього Радянського Союзу не врегульоване, і ця проблема є предметом переговорів між Україною і Росією. Отже, зовсім незайвою є практика українського МЗС, яке час від часу нагадує низці урядів про своє прохання не перереєстровувати нерухоме майно колишнього СРСР на Російську Федерацію. Але при тому, що тема закордонної власності й далі становить інтерес для Києва, українське зовнішньополітичне відомство, за інформацією DT.UA, також поки що не має наміру ініціювати обговорення цього спірного питання.

Сьогодні дана проблема перебуває в «підвішеному» стані. Її доля багато в чому залежить від політичної волі керівництва нашої країни. Але яке рішення ухвалять у Києві? Варіантів небагато. Перший з них передбачає, що Україна відкликає свій підпис під угодою про нульовий варіант (міжнародне право це дозволяє, і, до речі, таку можливість українська влада розглядала в лютому 2009-го.) Звичайно, подібний крок дасть Києву змогу не просто знову заявити про свої претензії, а й у нових умовах почати переговори з Москвою про активи колишнього Радянського Союзу. При цьому слід урахувати, що наша країна повинна буде вести переговори з РФ про виплату їй своєї частини боргу колишнього СРСР перед Паризьким клубом. Нага-даємо, що Росія виплатила борги Радянського Союзу, які становлять, за різними оцінками, 80-90 млрд. дол. Українська ж частка в боргах колишнього Союзу (так само як і в активах) становить 16,37%. Але головним мінусом цього сценарію є цілком прогнозована реакція росіян: безумовно, у Кремлі рішення українців відкликати підпис сприймуть як демарш, ворожий крок. А це стане приводом для чергового загострення двосторонніх відносин.

Другий шлях - ратифікація угоди про нульовий варіант, яка передбачає відмову від претензій на закордонну власність та інші активи колишнього СРСР. За наявності відповідної політичної волі в українського президента Верховна Рада нинішнього скликання може зробити це цілком спокійно. Але подібне рішення дасть політичним опонентам Віктора Януковича та Партії регіонів привід обвинуватити главу держави в здачі національних інтересів. При цьому ратифікація угоди не принесе чинній владі жодних політичних та економічних дивідендів. Якщо, звичайно, питання угоди про нульовий варіант не розглядатиметься в пакеті з іншими питаннями двосторонніх відносин…

Проте найбільш імовірним є третій варіант - збереження статус-кво. Для української влади «заморожування» проблеми - найзручніший сценарій: Київ зай-вий раз не свариться з Москвою, і водночас залишається шанс домовитися з росіянами стосовно будівель у деяких країнах Європи та Азії. Але, очікуючи кращих часів, наша держава може залишитися ні із чим. Сьогодні на Смоленській площі упевнені, що остаточне вирішення спірного питання буде на користь Росії. У росіян є підстави для таких настроїв. Адже в міру того як затягується розв’язання проблеми, у наших сусідів з’являється дедалі більше шансів стати повноправними власниками майна колишнього СРСР: за давністю років Москва як добросовісний користувач може отримати жадане право власності на спірні об’єкти. І про такий сценарій у Києві не повинні забувати.