Безпекова парасолька від Києва. Україна відіграє провідну роль у забезпеченні успіху зусиль зі зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї

У ці дні в Нью-Йорку проходить Оглядова конференція Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Цей документ є наріжним каменем сучасної міжнародної безпеки. Ціллю ДНЯЗ є попередження набуття країнами ядерної зброї, при одночасному забезпеченні всім державам доступу до використання ядерних технологій у мирних цілях. Основне положення Договору та базовий елемент міжнародного консенсусу, який був досягнутий у питанні володіння ядерною зброєю, полягають у тому, що визнані договором п’ять ядерних країн (США, Росія, Велика Британія, Франція та Китай) зобов’язуються не передавати іншим країнам ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, контроль над ними, а також не заохочувати неядерні країни виробляти або набувати ядерну зброю. У свою чергу, неядерні країни взяли на себе зобов’язання не приймати у себе ядерну зброю або ядерні вибухові пристрої, не виробляти ядерну зброю або набувати її в інший спосіб. Договір, що вступив у силу в 1970 році, став відображенням розуміння того, що розповзання зброї масового знищення по світу неминуче рано чи пізно призведе до глобальної катастрофи. З відкриттям ери атомної енергії людство взяло до рук вогонь, який здатен зігрівати, але може й руйнувати. ДНЯЗ — найважливіший інструмент контролю над тим, щоб межа між творчим і руйнівним потенціалом ядерної енергії ніколи не була перейдена.

Пошук виходу з глухого кута

Ще в 60-х роках міністерство оборони США в аналітичних матеріалах прогнозувало, що найближчим десятиліттям майже 30 країн отримають доступ до ядерної зброї. На щастя такі прогнози не справдилися, і ДНЯЗ, безумовно, сприяв цьому. За відсутності гарантій, які є в контексті ДНЯЗ, процес відстежування й інспектування ядерних матеріалів та ядерних об’єктів в неядерних країнах був би значно менш надійним. Саме тому ДНЯЗ на сьогодні залишається основою міжнародного режиму нерозповсюдження. Крім того, ДНЯЗ — єдина багатостороння угода, яка містить положення, що зобов’язують усі п’ять ядерних країн вести переговори про ядерне роззброєння під ефективним міжнародним контролем.

Поступальний прогрес у реалізації цілей ДНЯЗ був перерваний 2005 року. Оглядову конференцію 2005 року цілком можна вважати однією з найбільш невдалих. Делегації не змогли погодити порядок денний конференції, що не дало можливості змістовно обговорити принципові питання — стан виконання зобов’язань щодо ядерного роззброєння та нерозповсюдження. Невдача Оглядової конференції сталася на тлі війни в Іраку та Афганістані, підготовки КНДР до ядерних вибухів та дедалі більших побоювань щодо цілей ядерної програми Ірану.

Підготовка до Оглядової конференції ДНЯЗ 2010 року тривала протягом трьох років у форматі трьох послідовних сесій Підготовчого комітету. Україна у цьому процесі відігравала провідну роль. Зокрема, я мав честь бути обраним усіма державами — учасницями Договору на посаду голови другої сесії Підготовчого комітету. Це одностайне рішення засвідчило визнання незаперечного авторитету нашої країни у галузі ядерного роззброєння та нерозповсюдження, водночас поклавши на українську дипломатію величезну відповідальність за досягнення подальшого прогресу в оглядовому процесі.

Україна, як головуюча другої сесії Підготовчого комітету, 2008 року вжила всіх заходів з метою забезпечення досягнення консенсусу щодо порядку денного конференції 2010 року і спробувала окреслити заходи, необхідні для зміцнення ДНЯЗ, забезпечення його ефективної імплементації. Відповідний робочий документ української сторони фактично дозволив уперше за десять років погодити порядок денний оглядової конференції, що відкрило можливість до субстантивної роботи делегацій.

Завдяки успішно проведеній роботі в рамках другої сесії Підготовчого комітету делегації всіх держав — учасниць ДНЯЗ погодили рішення про головування представника України і на самій Оглядовій конференції в Другому основному комітеті. Робота цього органу є найбільш важливою і, по суті, становить основу всього оглядового процесу, оскільки до його компетенції віднесені такі питання, як нерозповсюдження ядерної зброї, гарантії безпеки, регіональні питання, функціонування зон, вільних від ядерної зброї, а також проблематика створення зони, вільної від ядерної зброї, на Близькому Сході, імплементація рішень Оглядових конференцій ДНЯЗ 1995-го та 2000 років.

Перед Україною, як головуючою, постало надскладне завдання погодити різні, інколи протилежні підходи країн (ядерних та неядерних, західних та країн, що розвиваються, різних регіональних об’єднань — ЄС, Рух неприєднання) з метою вироблення рекомендацій зі згаданих питань для затвердження конференцією. Основними розбіжностями, які вже понад десять років дискутуються серед держав — учасниць ДНЯЗ, є практична реалізація заходів щодо ядерного роззброєння та вироблення дієвих механізмів посилення режиму нерозповсюдження і, відповідно, системи гарантій МАГАТЕ.

До ініціатив України на Оглядовій конференції 2010 року можна віднести робочий документ, розроблений спільно з російською стороною, щодо механізму реагування на реалізацію країнами права на вихід з ДНЯЗ відповідно до статті Х Договору. Це питання — досить актуальне. Майже всі делегації на сьогодні погоджуються з важливістю уникнення можливості виходу країн з Договору та наступного використання, після виходу, набутого досвіду й отриманої технічної допомоги МАГАТЕ для діяльності, яка не сумісна з цілями ДНЯЗ, зокрема щодо розробки ядерної зброї. Погодження на конференції спільної позиції держав — учасниць Договору з цього питання стане важливим внеском у консолідацію та зміцнення режиму нерозповсюдження.

П’ятнадцять років після Будапешту: питання гарантій

Особливо важливими для України є питання гарантії безпеки. Як відомо широкому загалу, підсумок процесу набуття Україною статусу без’ядерної держави на початку 90-х років в обмін на міжнародні гарантії її безпеки було підбито укладенням 5 грудня 1994 року Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештського меморандуму), який, окрім України, підписали Російська Федерація, США та Велика Британія. Свої гарантії безпеки Україні, але в односторонньому порядку — без підписання зазначеного Меморандуму, у вигляді відповідних заяв, згодом надала й решта ядерних держав світу — Франція та КНР.

Підписання Будапештського меморандуму та приєднання України до ДНЯЗ, безумовно, є одним із найсуттєвіших у сучасній історії внесків окремої держави в забезпечення міжнародної безпеки. У цьому кроці знайшли своє відображення і чисте прагнення нашої держави до миру та міжнародної безпеки, і наслідки Чорнобиля, і бажання розбудовувати незалежність та посісти чільне місце у світовому співтоваристві не за рахунок володіння потужним військовим (насамперед — ядерним) потенціалом, який розглядався значною частиною суспільства як обтяжлива спадщина агресивної зовнішньої політики колишнього СРСР, а завдяки високому рівню науково-технічного та економічного розвитку і відданості гуманітарним цінностям людства.

На жаль, кроки України не здобули адекватної оцінки світової спільноти, як і не стали прикладом для інших, а перспектива вивільнення світу від ядерної зброї все ще залишається примарною. Цінність Будапештського меморандуму полягає у тому, що Україна стала безпосереднім адресатом гарантій безпеки: це був безпрецедентний випадок отримання гарантій безпеки в обмін на ліквідацію ядерної зброї.

Позитивні та негативні гарантії безпеки, надані ядерними державами неядерним у формі односторонніх заяв та закріплені в резолюціях Ради Безпеки ООН №255 від 19.06.1968 р. та №984 від 11.04.1995 р., є, безумовно, важливими, однак недостатніми і потребують подальшого розвитку й закріплення у багатосторонній міжнародній юридично-зобов’язуючій угоді, відсутність якої продовжує залишатись однією з головних вад сучасного режиму ядерного нерозповсюдження. Положення відповідних резолюцій РБ ООН далекі від того, щоб задовольнити потреби держав, які не володіють ядерною зброєю, у сфері власної безпеки. Особливо актуальною ця теза є сьогодні, коли ми спостерігаємо підтвердження ролі ядерної зброї у військових доктринах ядерних країн.

Універсальний юридично-зобов’язуючий інструмент щодо гарантій безпеки, наданих країнами, які володіють ядерною зброєю, на думку української сторони, має створити краще середовище для стійкого миру та безпеки для всіх держав. Країни, які не володіють ядерною зброєю, мають законне право отримати такі гарантії безпеки, принаймні в період до повної ліквідації ядерної зброї. Повна ліквідація ядерної зброї є єдиною абсолютною гарантією проти її використання або погрози використання.

Негативні гарантії безпеки були одним із важливих елементів консенсусу, який сприяв у 1995 році схваленню рішення про безстрокову дію ДНЯЗ. Тому сьогодні вони не лише зберігають надзвичайно важливе значення, а й мають бути підтверджені та реалізовані. На оглядових конференціях ДНЯЗ 1995-го та 2000 років неодноразово підкреслювалося важливе значення гарантій безпеки. Заключний документ Оглядової конференції ДНЯЗ 2000 року містить заклик розробити рекомендації відносно гарантій безпеки для представлення їх на наступних оглядових конференціях цього договору.

Виходячи з важливості цього питання, Україна на Оглядовій конференції ДНЯЗ 2010 року виступає за пошук прийнятних форматів та узгодження позицій щодо цієї проблеми у рамках існуючих інституційних механізмів, у тому числі женевської Конференції з роззброєння. Конференція з роззброєння, на думку української сторони, повинна створити окремий робочий орган для вироблення універсального та юридично обов’язкового інструмента з надання негативних гарантій безпеки для неядерних держав. Позиція України у зв’язку з цим полягає в необхідності включення до майбутнього міжнародного документа таких базових принципів:

— зобов’язання ядерних держав за жодних обставин не застосовувати силу чи погрожувати її застосуванням проти територіальної цілісності та політичної незалежності неядерних держав, поважати суверенітет та існуючі кордони неядерних держав;

— зобов’язання ядерних держав не допомагати, не заохочувати або не спонукати у будь-який спосіб застосування чи погрозу застосування сили у міждержавних відносинах, у тому числі й у випадках наявності міжнародних спорів або кризових ситуацій;

— зобов’язання ядерних держав утримуватися від політичного, економічного та інших форм тиску на неядерні держави з метою підпорядкування своїм інтересам суверенних прав неядерних держав;

— положення про визначення відповідальності ядерної держави за порушення нею основних зобов’язань та процедури реагування світового співтовариства у разі посягання ядерної держави на суверенітет, територіальну цілісність та безпеку неядерної держави;

— зобов’язання всіх держав надати, відповідно до Статуту ООН, допомогу державі, що стала жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією. Важливим є також вжиття належних заходів з відшкодування втрат або збитків, завданих в результаті агресії, у відповідь на прохання з боку країни, яка не володіє ядерною зброєю і яка стала жертвою такої агресії.

Зусилля, спрямовані на розробку універсального та юридично обов’язкового документа про негативні гарантії безпеки державам, які не володіють ядерною зброєю, мають бути продовжені в першочерговому порядку, без шкоди для існуючих гарантій безпеки, вже наданих на двосторонній основі або в рамках договорів про зони, вільні від ядерної зброї.

Безпека для всіх

Перші два тижні роботи Конференції підтвердили наявність серйозних очікувань світової спільноти щодо ухвалення конкретних кроків для зміцнення глобального режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Висловити свої позиції з цих питань до Нью-Йорка приїхали президент Ірану, прем’єр-міністр Ліхтенштейну, двадцять вісім міністрів закордонних справ держав — учасниць Договору, в тому числі глава зовнішньополітичного відомства України Костянтин Грищенко.

У своєму виступі на пленарному засіданні міністр закордонних справ України привернув увагу до непересічного внеску нашої держави у глобальний процес ядерного роззброєння та зміцнення режиму ядерного нерозповсюдження, пов’язаного з відмовою України від третього за потужністю у світі ядерного арсеналу та рішенням України стосовно вивезення наявних запасів високозбагаченого урану. У зв’язку з цим була відзначена важливість юридичного закріплення гарантій безпеки, отриманих Україною у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ. Україна позитивно оцінила кроки США та Росії у напрямі скорочення ядерних арсеналів і закликала обидві країни забезпечити незворотний характер цього процесу, а також продовжити ліквідацію тактичної ядерної зброї.

У контексті обговорення в рамках оглядової конференції питань мирного використання ядерної енергії міністр привернув увагу до чорнобильської проблематики та окреслив основні кроки, які робить уряд України на шляху до подолання наслідків найбільшої у світі техногенної катастрофи. К.Грищенко поінформував про ініціативу президента України, яку підтримують Республіка Білорусь та Російська Федерація, щодо проведення у квітні 2011 року в Києві міжнародної конференції, приуроченої до
25-ї річниці Чорнобильської трагедії.

Не обійшлося на відкритті цього форуму без дипломатичних демаршів: у відповідь на звинувачення президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада на адресу США та ядерних країн у політиці подвійних стандартів і в тому, що вони становлять собою загрозу для всього людства, делегації США, Великобританії і Франції та інших європейських країн на знак протесту залишили зал Генеральної Асамблеї ООН, у якому проходила конференція.

Проте вже перші дні роботи конференції дають підстави сподіватися, що цього разу нарешті державам-учасницям вдасться схвалити дієві практичні рішення, які сприятимуть підсиленню Договору в усіх трьох його вимірах. А це, в остаточному підсумку, приведе до зміцнення реальної глобальної безпеки у світі, що відповідає інтересам усіх.