Якби в країні була влада, то заява російського президента стала б «ведмежою» послугою для «Газпрому»

Поділитися
Чим є борг, про який каже російський президент? Чи має він підстави висувати претензії Україні? Що могло стати причиною радикалізації позиції стосовно України в газовій сфері? Спробуємо розібратися по гарячих слідах.

Заява президента РФ Дмитра Медведєва про газовий борг України Росії в розмірі 2,4 млрд. дол., а також заява глави «Газпрому» Олексія Міллера після зустрічі з Медведєвим про можливість того, що цінова планка газу для України в 2009 р. може сягнути більш ніж 400 доларів, стали несподіванкою і для НАК, і для уряду, і для Банкової. Річ у тому, що українська переговірна група близько опівночі покинула «Газпром» у вівторок, погодивши майже всі спірні моменти з газпромівцями. Мало того, під час четвергової зустрічі Міллера з Медведєвим глава «Газпрому» сам заявив про високий ступінь готовності до підписання контракту, складеного господарюючими суб’єктами - НАК і «Газпромом». А тим часом заяви Медведєва і Міллера ставлять під сумнів досягнуті в середу домовленості, закріпити які планувалося під час приїзду в Україну газпромівської переговірної групи наступного тижня.

Чим є борг, про який каже російський президент? Чи має він підстави висувати претензії Україні? Що могло стати причиною радикалізації позиції стосовно України в газовій сфері? Спробуємо розібратися по гарячих слідах.

Найпростіше запитання: кому НАК «Нафтогаз» винен гроші? Відповідь проста: не Україна Росії заборгувала, на чому некоректно наполягає Медведєв, а НАК «Нафтогаз» - швейцарській компанії «РосУкрЕнерго», як монопольному постачальникові газу в Україну 2008 р.

Яка структура боргу? Джерела «ДТ» у НАК повідомили інформацію, яка проливає світло на те, звідки взялася цифра, дещо схожа на 2,4 млрд. дол., названа паном Медведєвим. Заплативши 285 млн. за газ, спожитий у вересні, НАК залишився винен за цей місяць близько 400 млн. За жовтень «Нафтогаз» іще не починав розраховуватися, тому до 400 млн. у вересні додамо 798,6 млн. дол. жовтневого боргу. За листопад швейцарці уже виставили рахунок у розмірі 835 млн. дол., і при цьому за невчасні розрахунки, які мали місце на початку поточного року, нарахували штрафні санкції в розмірі 250 млн. дол. Разом - 2,25 млрд. дол.

Тепер потрібні уточнення. По-перше, у листопаді Україна не споживе заплановану кількість газу вартістю 800 млн. дол. І місяць видався теплим, і енергоємні підприємства у зв’язку із кризою скоротили споживання газу. У зв’язку із цим, станом на 20 листопада, країна спожила на 1,5 млрд. кубометрів газу менше від запланованого обсягу. Отже, 800 млн. дол. не вимальовуються.

По-друге, цікава історія зі штрафними санкціями за невчасні платежі. Компанія «РосУкрЕнерго», котра поставляє газ в Україну, справді має в договорі пункт про нарахування штрафних санкцій. Такий же пункт є й у договорі з «Газпромекспортом». Проте «Газпромекспорт», на що вказала українська делегація під час переговорів у середу, погодився не застосовувати штрафні санкції до «РосУкрЕнерго». Проте швейцарська компанія, звільнена від додаткових виплат у російський бюджет, з України ці гроші має намір отримати. Мотивується це, за інформацією переговірників, тим, що швейцарське законодавство не пробачить своєму підприємству втраченого прибутку. Дубина, кажуть, із таким підходом не згоден.

Одне слово, українська сторона визнає свою заборгованість за поточними платежами за газ, але не в окреслених «Газпромом» обсягах.

Якими можуть бути механізми повернення боргу? Для початку слід констатувати, що рішення РНБОУ №905, яке вилилося в указ президента, ніхто не виконує. Цим рішенням НАК надано право відключати газ боржникам за несплату, що НАК і спробував зробити у всіх містах і селах, спричинивши мерський бунт. У «Нафтогазі» стверджують, що кампанія до очікуваних результатів не привела, платежі збільшилися неістотно, оскільки прокуратура стала на бік місцевих керівників, які зривають пломби й відкручують вентилі. Місцеву владу можна зрозуміти - вона про людей дбає. Та й вибори через рік. Перед замерзлими виборцями відповідати тим, хто поруч, а не тим, хто в Києві. Не стануть же виборці себе самих звинувачувати за несплату! Не в наших традиціях це. А от НАК із постачальником газу роз­раховуватися нічим. Отже, залишаються два варіанти. Перший - віддавати борги «смачними» підприємст­вами, що само по собі нерозумно (наприклад, Фірташу і його газпромівським партнерам віддати за низькокризовою ціною, в рахунок боргу, Одеський припортовий). Про зазіхання на українську газотранспортну систему всерйоз не йдеться. Поки що.

Варіант другий - сплатити борг у рахунок майбутніх платежів Росії за транзит газу територією України. У принципі, такого варіанту росіяни не скидають із рахунків. Особливо коли врахувати, що зростання ціни за транзит 2009 року поки що, на жаль, не передбачається і може становити ті ж таки 1,7 дол. за транспортування тисячі кубометрів газу на 100 км магістралі. Але якщо виплати заборгованості НАКу буде розтягнуто не лише на 2009-й, а й на 2010 р., російська сторона поки що не має наміру брати до уваги можливу зміну транзитного тарифу, який через рік може сягнути, наприклад, 2,5 дол. Але, припустімо, домовилися. А потім що? Чим за газ платити, чим бюджет НАКу годувати, чим із кредиторами розплачуватися?

У принципі, як уже сказано, атмосфера, в якій працювали переговорні групи «Газпрому» і НАКу, була непростою, але договороспроможною, що дозволило на артеріальному рівні знайти розуміння й консенсус між бажаннями і можливостями обох сторін. На капілярному рівні неясності залишалися. Наприклад: на випадок перебору об’ємів газу росіяни пропонували внести в контракт триразове підвищення ціни - як штрафну санкцію за спожитий об’єм. Але за недопоставлений газ газпромівці вважали за можливе платити у вигляді штрафної санкції лише 0,3% від ціни. Дуже по-братерському. Або: «Газпром» відмовляється відповідати за якість газу, поставленого в Ук­раїну, і створювати на українському кордоні пункт перевірки якості складу блакитного палива, яке заходить у нашу країну. Зате він наполягає на тому, щоб в Ужгороді, на протилежному кінці нашої труби, вимірювання якості газу, поставленого в Європу, проводилися, і щоб Україна несла за це відповідальність.

Що стосується ціни газу, який у 2009 р., вже без «РосУкрЕнерго», «Газпром» поставлятиме в Україну, то в цьому питанні перемовники також домоглися ясності. З приводу точ­ної цифри - НАК «не колеться». Зі сторінок «Української правди» відомо лише про заяву голови «Нафтогазу» Олега Дубини, що ціна станови­тиме від 250 до 300 дол. Цифри «400» не називав навіть президент Ющенко, який заявив під час свого останнього візиту до Москву про готовність України оплачувати газ за європейськими цінами. Можливо, напрям його думки був правильним, але, як засвідчила подальша криза, невчасним. А про президентські кульбіти 2006 року навіть згадувати не хочу, бо з цього приводу всю черемху в президентське вікно «Дзеркало тижня» вже давно кинуло. Отож повернімося до реальності. Між переговорними групами двох господарюючих структур - «Газпрому» і НАКу - питання ціни було практично врегульоване. Під час переговорів, наскільки відомо «ДТ», цифра «400» від російської сторони з запалом озвучувалася й одразу знімалася з порядку ден­ного на заяву української сторони про негайне запровадження ціни транзиту не 1,7, а 7 дол. Окрім того, за інформацією «ДТ», яка, на жаль, не має офіційного підтвердження, у ході розмови Юлії Тимошенко та Володимира Путіна в Кишиневі було досягнуто домовленості, що ціна газу для України на 2009 р. становитиме 179,5 дол. за тисячу кубометрів. Нібито Тимошенко змогла умовити візаві не підвищувати ціну на газ у першому півріччі з огляду на кризу. Правда, інші джерела стверджують, що Путін схилявся до ціни 279,5.

За ідеєю, 280 дол. за тисячу кубометрів, плюс ПДВ, плюс транспортування територією України, плюс зниження виробництва, плюс дефіцит валюти, якою потрібно розплачуватися за імпорт, - не цукерка «Тузик». Ось Костянтин Бородін, великий друг нинішніх постачальників і апологета «РосУкрЕнерго» Юрія Бойка, стверджує, що в умовах зниження цін на нафту газ для України має подешевшати до 110 дол. за тисячу кубометрів. За певних обставин йому було б складно відмовити в логіці - нафта справді дешевшає. В Америці, наприклад, галон (3,8 л) бензину, який коштував 4,90, тепер щасливі американці купують за 2,10-2,20. А ось в Україні ціна знизилася всього на 40 копійок, за що варто окремо подякувати російським власникам наших нафтопереробних заводів і особисто Ігорю Валерійовичу Коло­мойському, який позбавив державу впливу на такі інструменти цінового регулювання, як «Укрнафта» й «Укртатнафта». Але річ у тому, що україн­ські перемовники мають справу з монополістом в особі «Газпрому», який контролює обсяги як азіатського газу, так і російського. Цей монополіст раніше, коли ціни на нафту були на піку, стверджував, що ціна на газ безпо­середньо пов’язана з ціною на нафту, а тепер заявляє, що часовий лаг кореляції між ціною на газ і ціною на нафту становить дев’ять місяців. Чому не 22, як у слонів, і не місяць, як у кроликів, пояснити ніхто не потрудиться. Це по-перше. А по-друге, не забуваймо, що Україна ніколи й не платила європейської ціни за газ. Попри всі пристрасті, Київ мав-таки дисконт і платив 179,5, тоді як Європа платила 300... Тож зі 110 дол. опоненти нинішньої влади трішки погарячкували. Втім, було б цікаво поспостерігати за результатом проце­су, якби Тимошенко передала Юрію Бойку прапор у руки. Себто - прапор НАКу. Але Юлія Володимирівна цього не зробить, та й сам Юрій Анатолійович цього не захоче: адже він око поклав на трохи вищу посаду … По-третє ж, формули ціни, про необхідність якої так багато говорили і у владі, і в опозиції, ніхто від «Газпрому» так і не домігся. Більше того, весь цей час НАК вів переговори без хоч якихось виразних цінових директив із боку Кабміну та президента. За даними «ДТ», немає жодного документа, в якому Тимошенко чи Ющенко поставили б свій підпис під бажаним ціновим коридором, у який повинні вписатися Олег Дубина і Ко. В умовах відсутності формули і директив ключовими стають не суб’єктивні, а об’єктивні чинники відносин як між перемовниками, так і між їхніми патронами в Києві і Москві. З огляду на відносно конст­руктивний клімат роботи делегацій, саме на високому рівні слід шукати відповідь на запитання: чому раптом пан Медведєв доручив пану Міллеру назвати цифру «400»?

Далі йтиметься не про факти, а про версії. Істина буде не посередині, а за сукупністю.

Версія перша. Реакція російського президента стала відповіддю на заяву президента Ющенка про те, що «відмова президента Росії Дмитра Медведєва взяти участь у заходах з нагоди 75-х роковин Голодомору ображає пам’ять загиблих». В інтерв’ю низці західних газет, включаючи «Франкфуртер альгемайне...», Віктор Ющенко досить різко відреагував на небажання Медведєва взяти участь у київській конференції. У цій статті немає місця для розгляду обраної президентом бездарної методики, безперечно, необхідного відновлення національної пам’яті. Мій десятирічний син, звичайно, не запитує мене «Мамо, а ти мене не з’їси?», але вже дві ночі не спить після продемонстрованого за рознарядкою школярам молодших класів, страшного й для дорослих, фільму про Голодомор. Мова не про це. Мова про те, що Віктор Ющенко мав право відреагувати на відкритого листа президента Росії, у якому, зокрема, говориться: «Ми не виправдовуємо репресій сталінського режиму щодо всього радянського народу. Проте говорити про те, що існувала мета знищення українців - це означає суперечити фактам і намагатися додати націоналістичного підтексту спільній трагедії. Розмірковування ж про будь-які «якісні відмінності» голоду в Україні від голоду в Росії та інших регіонах СРСР, на наш погляд, просто цинічні та аморальні». У Ющенка є підстави, як свідчать архіви, що відкриваються, говорити про різну природу голоду в Україні та у Поволжі. До речі, на прапорі Києва перший орден Трудового Червоного Прапора - за допомогу голодуючим Поволжя. А от на прапорах Нижнього Новгорода, Чебоксар, Ульяновська чи Саратова орденів за допомогу голодуючим України - немає.

Заява Ющенка для західної преси, безперечно, зачепила Медведєва. Проте вона не стала першопричиною, а швидше, виявилася останньою краплею в бочці негативних емоцій, накопичених Москвою щодо Києва. Насправді, як стверджують фахівці з двосторонніх відносин, ніколи ще російська влада та суспільство не були так негативно налаштовані щодо України. Навіть за часів Майдану. У Москві не розуміють, чому президент Ющенко повсякчас говорить про НАТО. Адже їм там не гірш за нас відомо, наскільки надійно, за допомогою Москви, запечатані для України всі двері альянсу. «Якщо вам нічого не світить із ПДЧ, виходить, ви кажете про НАТО лише для того, щоб нас подратувати?» Далі. Грузія. Позиція, зайнята президентом України стосовно дій президента Саакашвілі; поставки зброї до Грузії; російська переконаність у тому, що наші фахівці ППО збивали їхні літаки під час російсько-грузинського конфлікту - серйозно позначилася на емоційному тлі двосторонніх відносин. Нервують росіян і постійні нагадування про виведення Чорноморського флоту в 2017 році. «Виводити чи не виводити флот вирішуватимуть ті, хто буде при владі в 2016 році, а нагадувати нам про необхідність підготовки інфраструктури для приймання виведених кораблів - не ваша справа, ми самі знаємо, до чого і як нам готуватися чи не готуватися». НАТО, Грузія, Голодомор і ЧФ - причини роздратування Москви, що накопичилося стосовно Києва. Розглядати обгрунтованість російських претензій з цих питань, а також виправданість і практичність деяких кроків українського керівництва в цих питаннях - у даному матеріалі не станемо. Десятки статей у «ДТ» присвячувалися та присвячуватимуться цим аспектам. Нагадаємо, що наше завдання зрозуміти, чим керувався Медведєв, обравши газову сферу для оголошення «Йду на ви!»

Другою причиною появи погрозливих нот у заяві президента РФ і його Міллера деякі втаємничені вважають необов’язковість Юлії Тимошенко щодо векселів, виданих нею Володимиру Путіну. Ми всі пам’ятаємо переможний прем’єрський візит до Москви і зворушливе єднання, яке під час нього дозволив публічно продемонструвати Володимир Путін. Висвітлюючи цей візит, «Дзеркало тижня» акцентувало увагу на можливих домовленостях, досягнутих у ході його закритої частини, і попереджало про зміну тону Москви у разі невиконання українським прем’єром узятих на себе зобов’язань. Власне, так і сталося. Звісно, питання щодо НАТО Тимошенко не порушує, щодо Чорноморського флоту - теж. Проте авіаційного концерну немає, Припортовий усе ще наче в руках держави, борги НАК не покриваються, на уранових рудниках кінь не валявся. Виконати низку гаданих обіцянок Тимошенко не могла через причини як суб’єктивні (непрацююча Рада, непідконтрольний Фонд держмайна і президент, котрий блокує дії Кабміну ), так і об’єктивні - такі, як криза. Та кого це хвилює? Слово дане, і його потрібно тримати.

Правда, є люди, які глибоко увірували в щирість консенсусу між Путіним і Тимошенко, внаслідок чого стверджують, що Медведєв озвучив цифру «400» для того, аби дати Тимошенко змогу забезпечити внутрішньополітичну перемогу, привезти газ, наприклад, нехай не за 179,5, а за 280. Але ж не 400! Ні, ну, звичайно, все може бути. Проте якщо російська влада пішла на забезпечення настільки яскравого піару для Юлії Володимирівни, то ми всі повинні як мінімум сходити в БТІ і перевірити, чи не переоформлені наші квартири на «Газпром». Оскільки таке підігрування навіть прем’єрові не по кишені.

Третя причина - усе та ж горезвісна криза. Росія відчуває її дуже сильно. Звільнення і затримки з зарплатами і пенсіями набирають обертів. Прибутки в російський бюджет падають, серед іншого, і через обвал цін на нафту. Адже політика, запропонована російською владою народові і прийнята більшістю населення країни, полягає в обміні громадянських свобод на щорічне підвищення життєвого рівня. Порожня скарбниця не в змозі забезпечити задеклароване зростання. Тим самим підриваються основи негласного договору між Кремлем і керованим ним народом. Отже, необхідно скребти по засіках. Підвищення ціни на газ для України, заздалегідь обіцяне протягом трьох років, повинно бути прискорене. Це дасть змогу отримати додаткові гроші і ще більше послабити «наших українських партнерів», втихо­миривши їх не тільки у політичних проявах, що так нервують Медведєва, але і зробивши їх зговірливішими в ласих бізнес-питаннях. З цього виникає четверта можлива версія. Україна справді може виявитися другою після Грузії. Та тільки до неї буде застосована не звичайна, а енергетична зброя.

Наша країна валяється. У неї немає консолідованої еліти, яка має консенсус щодо основних національних і державних пріоритетів. Немає влади, спроможної проводити ефективну внутрішню, зовнішню й економічну політики. Немає зовнішніх захисників, готових конфліктувати з Росією через державу, нездатну навести хоч якийсь лад у власній країні. Немає громадянського суспільства, яке може вимагати від влади цього самого ладу. Немає запасу економічної міцності і конкурентоспроможності, які могли б забезпечити захист від зовнішнього мародерства під час кризи. Тож чому її не взяти? Нехай не всією шоколадною плиткою, а виколупаними горішками земель, підприємств і труб, які й самі почнуть вивалюватися, отримавши на місцях газ за 500 доларів у разі, якщо погроза Медведєва буде виконана.

Тепер справа аналітиків на Банковій і Грушевського визначати, яка з причин стала ключовою, а також глибину серйозності намірів, висловлених російським президентом. Ми ж спробуємо припустити, чим Україна може захистити себе і відповісти на запропоновані неприйнятні умови газових поставок на 2009 рік.

По-перше, рахунки слід оплачувати. Особливо, якщо ці рахунки обгрунтовані і задокументовані, а не взяті з повітря. (Нагадаю, що навесні цього року Віктор Ющенко змусив уряд і НАК заплатити за газ IV кварталу бойківського 2007 року понад 700 млн. дол. за вимогами «Укргаз-Енерго», яке після отримання грошей дотепер не передало жодних відповідних актів у бухгалтерію НАКу.) Для того щоб НАК зміг розрахуватися за поставлений газ, його потрібно оплатити нам. Про тарифи я навіть не говорю...

По-друге, очевидно, потрібно освіжити пам’ять «наших російських партнерів» щодо відсутнього протоколу про транзит російського газу в Європу на 2009 рік. Немає протоколу - немає транзиту.

По-третє. 400 доларів за тисячу кубометрів - це блеф. За словами газовиків, уже сьогодні в точки входження в німецьку газотранспорт­ну систему продаються ф’ючерсні контракти на січень-березень за 265 дол. за тисячу кубометрів російського газу. До речі, за останні два місяці європейська економіка недовитягла з труби 8 млрд. газпромівського газу. Куди його подіти? У наші сховища. За якою ціною? Тією, що є нині - смішною по 8-12 доларів, або за європейською - 20-30?

По-четверте, навіть «закручений» російський вентиль не стане цією зимою настільки критичним для нашої країни, як хтось собі може уявляти. Лазні в будинках не буде, але газом країну забезпечать. Для цього є внутрішній видобуток (хтось же колись пояснить панові Коломойському, що в природі існує симбіоз, і не все повинно діставатися хижакам). Не варто забувати про те, що виробничий сектор, який загальмувався, з’їсть газу набагато менше. Крім того, в українські підземні сховища газу закачано близько 30 млрд. кубометрів. З них наковських, за даними «ДТ», - 17, 2 млрд., 11 - належать «РосУкрЕнерго». Решта - власність приватних українських газовидобувачів. Ці запаси, на думку спеціалістів, допоможуть Україні протриматися зиму, яка обіцяє бути не найхолоднішою в кліматичній історії нашої країни.

Будемо сподіватися, що за цей час держава усвідомить згубність нескоординованої політики, яка проводиться різними центрами, зокрема і в енергетичній сфері. Хоча до цього моменту ніхто з можновладців не давав підстав вважати, що це можливо. :-(

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі