Олександр Третьяков: «Фракція «НУ—НС» підтримуватиме Тимошенко тільки в обмін на підпис під угодою про спільні дії після виборів»

Олександр Третьяков — фігура примітна. У 2004-му саме він узяв під контроль партійну касу кандидата Ющенка. Третьяков віддав свій щойно побудований будинок сім’ї Віктора Андрійовича, коли той повернувся з Австрії і країні повідомили про його отруєння. У 2005-му Третьяков погодився на посаду, кажуть, аж ніяк не рівнозначну його політичним амбіціям, ставши першим помічником президента Ющенка. А трохи пізніше, прикрасивши своїм прізвищем відомий на всю країну бренд «любих друзів», дізнався з Інтернету про своє звільнення.

У 2008 році Третьяков у складі частини розколотого «НУ—НС» підтримав Тимошенко і увійшов до парламентської коаліції. У 2009-му разом із Мартиненком і Порошенком практично втратив вплив в остаточно зачищеній президентом «Нашій Україні». Сьогодні народний депутат Олександр Третьяков абсолютно ігнорує публічну парламентську трибуну (жодного виступу за останні два роки), не рветься в зразкові законодавці (усього п’ять законопроектів) і вважає за краще триматися в тіні. Водночас достеменно відомо, що без цього політика, вага якого підкріплюється десятком контрольованих ним голосів «НУ—НС», хитка парламентська коаліція не приймає жодного рішення.

Чи протримається ця коаліція до президентських виборів? Які уроки може засвоїти країна під час їхнього проведення? І як вони співвідносяться з тими, які вже дав Україні Майдан? Про це і багато іншого «ДТ» розмовляло з Олександром Третьяковим.

Про помилку Ющенка, полігамність олігархів і «підтримання штанів» коаліції

— Минулого тижня «Донбас-Арена», де зібралася вся українська політична та бізнес-еліта, у прямому ефірі освиставши президента Ющенка, аплодувала Рінату Ахметову. Для декого це своєрідна символічна риска під 2004 роком. Що ви відчували в ці хвилини?

— Біль відчував. Образу. За ситуацію, що склалася в Україні в останні п’ять років. За те, що президент і його команда не виконали своїх обіцянок. Адже ми разом пройшли непростий шлях у владу. І цю команду він своїми руками в цій владі знищив.

— Це дуже благородно, Олександре Юрійовичу, не відділяти себе від президента попри те, що ваші дороги давно розійшлися…

—Так, я розділяю з ним відповідальність. Насправді з вересня 2005-го в Ющенка більше не траплялося команд. Віктор Андрійович виявився хорошим архітектором, котрий блискуче презентував на Майдані свій державний і політичний проект, але поганим менеджером, котрий провалився на кадровому питанні. У президента країни, на відміну від президента футбольного клубу «Шахтар», не знайшлося робочих рук для будівництва «свого стадіону». Тому йому й нема за що аплодувати. Хоча за те, що в Україні є свобода слова і по телебаченню показують владу в таких, м’яко кажучи, непрезентабельних тонах, Ющенкові слід віддати належне.

— Вам не здається, що більше гідності було б у тому, якби освистаний лідер революції дочасно залишив не vip-ложу в Донецьку, а крісло на Банковій?

— Не думаю, що Ющенкові варто дочасно йти з Банкової. Але упевнений, що він повинен відмовитися від претензій на другий строк. Віктор Андрійович гідно прийшов у владу. Не казатиму, як він правив, але сьогодні в нього залишився останній шанс на Вчинок — гідно піти. І це буде аж ніяк не жертва чи красивий жест з його боку, а гарантія проведення в країні демократичних виборів і збереження стабільності при передачі влади. Триматися ж у цій ситуації за владу і вплутуватися в чужу війну надто дріб’язково для президента. Тим більше якщо це ціна за ті два-три відсотки, які він сподівається забрати в Тимошенко і тим самим допомогти її основним опонентам.

— Що особисто вас спонукає «триматися за владу»? Після того як ви підтримали коаліцію БЮТ, «НУ—НС» і Блоку Литвина, вас узагалі виключили зі складу президії «Нашої України». Та й на депутатській роботі ви, м’яко кажучи, не палаєте.

— Ви справді вважаєте, що чим більше в депутата виступів і законопроектів, тим він ефективніший?! Я взагалі не розумію, про що йдеться, коли парламент рапортує про те, що він на минулій сесії ухвалив 2 145 законів, а на цій 2 378… Та нехай це буде п’ять, але якісних законів! Ви не можете обвинуватити мене в тому, що я не підтримую своїм голосом дії українського уряду, якому, вибачте, в період кризи видніше, які закони виносити в зал. Бути командним гравцем і тому часто залишатися в тіні набагато складніше, ніж випинати свою нічим не забезпечену індивідуальність. Як член ради коаліції я не відмовляю собі в праві на власну думку, зсередини спрямовуючи рух коаліції. І такий формат депутатства мене сьогодні влаштовує набагато більше, ніж 250 разів виступити з трибуни ВР і зажити слави фахівця з усіх питань.

— Відомо про роль вашої команди депутатів у «підтриманні штанів» неіснуючої парламентської коаліції.

— Чому ж неіснуючої? Коаліція існує.

— Тоді чому в нас досі не призначено міністрів оборони, фінансів, закордонних справ? Чому держава дозволяє собі під час кризи тримати на ключових посадах в уряді «середняків»?

— Тому що навесні, як тільки всю кадрову мозаїку було складено, «Регіони» почали блокувати трибуну. Я з цілковитою впевненістю заявляю, що і зараз у парламенті є голоси для вирішення кадрових питань. Проте я також упевнений, що «Регіони» тягтимуть час. А потім вони спробують відправити Кабмін у відставку. Десь наприкінці вересня — початку жовтня. Мета — стартувати на вибори з перемогою. У принципі це сценарій 2004 року, коли ми робили спроби зняти Кабмін Януковича. Велосипеда ніхто не винаходить.

— Але ж ви щойно самі сказали, що у вас робоча коаліція.

— Я не можу поручитися за всіх депутатів коаліції. Партія регіонів завжди вміла мотивувати політиків.

— Вам, до речі, теж приписують цю здатність. Є інформація про внутрішню блокаду в коаліції. Саме вас називають одним із тих, чиї кадрові амбіції не дозволили коаліції домовитися і таки доформувати уряд. Ваші претензії на НАК (Палиця), Антимонопольний комітет (Коретко) і Держтелерадіо (на момент інтерв’ю Олега Наливайка постановою Кабміну було призначено в.о. глави Держтелерадіо. — Авт.) і сьогодні залишаються в силі?

— З приводу Палиці відразу даю відвід — це призначення в компетенції Кабміну, і зал тут не потрібен.

— Але залу потрібна ваша лояльність.

— Повторюю, це недостовірна інформація. Палицю ніхто нікуди не рухав. Усі інші кандидатури, внесені мною, пройшли всю процедуру. Їх підтримала фракція. До речі, Наливайка підтримує також опозиція. Тому тут нічого особистого.

— Володіння кількома голосами у віртуальній коаліції, що дозволяє Тимошенко залишатися прем’єром напередодні президентських виборів, — серйозна ставка на майбутню нову місію Олександра Третьякова в українській політиці, а його партнера Ігоря Коломойського — в українському бізнесі. Навряд чи вам варто заперечувати це після недавніх публічних відвертостей пана Коломойського.

— Зізнаюся, коли я прочитав інтерв’ю Коломойського, то був дещо здивований. Ігор Валерійович дуже хороший бізнесмен, але цього разу говорив під тиском якихось емоцій, перебуваючи на відпочинку. Так, у нас справді є спільна медіакомпанія «Главред». Що ж до впливу у ВР і торгівлі золотою акцією, про що в ЗМІ полюбляють писати, то шантажувати уряд умовно 5—15 голосами я ніколи не буду. Якщо Тимошенко прислухається до порад коаліції, якщо вона дотримується процедури, і всередині цієї процедури можна впливати на процеси, то це не означає, що Третьяков чимось зловживає.

— Ви хочете сказати, що тільки дотримання процедури в коаліції дає бізнесу Коломойського спокійно жити в Україні?

— А хіба бізнес Ахметова, Пінчука, Тарути чи Гайдука не спокійно живе в Україні?

— Але я зараз кажу про вашого партнера Коломойського, котрий завдяки політичному лобізму придбав, наприклад, 18 відсотків акцій «Укртатнафти» поза конкурсом. Залишивши НАК із носом.

— По-перше, я не вважаю це вдалим правочином Коломойського, тому що в сьогоднішній ситуації заплатити 300 мільйонів кешем за 18 відсотків — це занадто. По-друге, в НАКу немає і не було 300 мільйонів. По-третє, Коломойський нічого не вкрав, не проводив ніяких додаткових емісій, він просто вирішив, що в нього є зайвих 300 мільйонів, і купив на ринку акції «Укртатнафти». До чого тут політика? До чого тут лобізм? І взагалі, стосовно державних підприємств я завжди казав, що держава — поганий власник. Так, стратегічні об’єкти — труби, рейки, дроти, зв’язок — їй треба залишити. Все інше — продати.

— Ви вважаєте криза — це вдалий час для того, щоб усе продати?

— Не вважаю. Але, з іншого боку, чим швидше закінчиться вся ця приватизація, тим швидше закінчиться метушня політиків навколо заводів і пароплавів. Тим швидше визначаться сфери впливу кланів і груп в економіці. Тим швидше бізнесмени перестануть впливати на політиків. Тому що все, чим володіє держава, — це точки корупції. Немає прямої угоди між політиком і бізнесменом, але завжди є розуміння того, що все одно доведеться розрахуватися.

— У такому разі, як часто бізнесмен Коломойський впливає на позицію політика Третьякова?

— Повторюю, пан Коломойський краще за мене розбирається в бізнесі, але я краще за нього розбираюся в політиці.

— А хто з вас краще розбирається в тому, чию президентську кампанію фінансувати?

— Коломойський сам господар своїм грошам — кого захоче, того й фінансуватиме. Проте, як правило, великий бізнес фінансує все — від авіації до нафти...

— І від Тимошенко до Тягнибока? Зрештою хоч хтось зважився публічно визнати політичну полігамію наших олігархів.

— Ну, про Тягнибока я нічого не знаю.

— А злі язики стверджують, що саме ви переконали Ігоря Валерійовича допомогти «Свободі».

— Якщо я почну зараз виправдуватися, то скажуть, що нема диму без вогню… На моє переконання, у парламенті має бути представлений весь спектр політичних партій. Від правих до лівих. Без фашизму, звісно. Інакше парламент буде сірий.

— Вам не здається, що такі ігри олігархів в ультраправих і крайніх лівих на тлі загальної апатії занадто небезпечні?

— Давайте почнемо з того, що в країні нині нема парламентських виборів. Тому казати, ніби я або мої друзі когось там фінансуємо і в щось там граємо, якось некоректно. До того ж ми давно думаємо про самостійну політичну організацію.

— Після того як ви, Мартиненко і Порошенко здали Ющенку «Нашу Україну», кажете про новий політичний проект? Чи йдеться все ж таки про асиміляцію в БЮТ?

— Ми не здали партію, а втомилися тарабанити у двері її лідера. Біблійне «стукайте — і вам відчинять» у ситуації з Віктором Андрійовичем не спрацювало. Ми справді зустрічалися втрьох, і у нас було багато варіантів дій. Ми вирішили залишити кесарю кесареве. Але наша команда не змінилася. Вона є.

— Хіба? А ваше небажання голосувати за кандидатуру Порошенка на пост міністра закордонних справ? А протистояння з Мартиненком після його призначення главою фракції?

— З Петром Олексійовичем у нас справді непрості взаємини. Тому що багато пройдено. Але у нас завжди вистачало внутрішньої культури не говорити одне про одного погано і підтримувати одне одного. Тож я голосуватиму за його кандидатуру. А з Мартиненком було не особистісне протистояння, а зіткнення позицій. Я вважав, що він мусить не думку коаліції обстоювати у фракції, а навпаки. Що, власне, сьогодні й відбувається. Тож команда є. Оболонки нема. Але згодом ми придумаємо цю оболонку. Можливо, це буде новий політичний проект. Однак навряд чи тепер той час, коли в цьому напрямі варто активно трудитися. До президентських виборів ми не встигнемо. А якби навіть устигли, то цим тільки нашкодили б кандидатові від демократів Тимошенко і допомогли Януковичу. Ми цього робити не будемо.

— За нашою інформацією, Ігор Палиця мав очолити виборчу кампанію БЮТ у Львівській та Івано-Франківській областях. Його відмова — це все ж таки свідчення подвійної ставки пана Коломойського. Версії про латентне фінансування ним кампанії Яценюка й інших кандидатів уже не раз обговорювали в ЗМІ.

— Мушу вас розчарувати — Палиця не відмовився. Він сказав, що йому потрібно провести додаткові консультації.

— Із паном Коломойським?

— Із начальником штабу БЮТ Олександром Турчиновим.

Про ризики кампанії, другий Майдан і великий мінус Тимошенко

— Олександре Юрійовичу, у чому ви бачите основні ризики вже практично розгорнутої президентської кампанії?

— Якщо казати про хід самої кампанії, то, боюся, країну знову ділитимуть. Віктор Федорович досить яскраво стартонув. Виборча кампанія ще не почалася, а він уже заявив про російську мову. Знову починають працювати технологи, намагаючись отаким варварським способом мобілізувати східний електорат.

— А чим Юлія Володимирівна краща? Минулої суботи весь Інтернет гудів про те, як тепло поспілкувалися прем’єр і Рінат Ахметов на відкритті «Донбас-Арени», а вже в понеділок Тимошенко заявила, що не пустить у владу «мафію і банду, які грабували країну 2004 року».

— Я порадив би Юлії Володимирівні називати конкретні прізвища. Або не дозволяти собі подібних речей узагалі. Ми про це й Ющенку казали. Адже Янукович теж може заявити, що «львівська банда рветься до влади»? Що тоді будемо з країною робити? Але й це не найстрашніше. Основний ризик — невизнання виборів. Будь-якою зі сторін. Ніхто з них програти не може. Для кожного з них програш — це відхід із політичної арени. Вічний кандидат Тимошенко або вічний кандидат Янукович нікому не цікаві. Існує пряма ймовірність другого Майдану. Це буде технологія. І піп Гапон здатен з’явитися. Найбільш песимістичний сценарій — молдавський. Який буде з нього вихід, я зараз сказати не можу. Чесно кажучи, я дуже боюся ситуації, схожої на 2004 рік.

— Таким чином, ви не робите компліменту ні Януковичу, котрого відкидаєте, ні Тимошенко, котру підтримуєте. Чи ті це політики, яким можна довірити країну?

— А я й не збирався нікому робити компліментів. Я просто хочу застерегти обох кандидатів від таких дій. Заради країни.

— То, може, нехай домовляються сьогодні? Створюють умови для ПРиБЮТ… Заради країни.

— Ділити країну на двох — ще один ризик. Країна вже прочитала їхню Конституцію. У цій ситуації стає зрозуміло, чому я на самому початку нашої розмови наполягав на тому, щоб Ющенко перестав грати в другий строк і підвівся над сутичкою. Сьогодні Україні потрібен другий Кучма, який може стати гарантом мирної передачі влади. Коли ж Ющенко гратиме на чийомусь боці, нас може спіткати велике нещастя.

— Ви будете підтримувати Тимошенко, якщо вона очолить другий Майдан?

— Ні. Якщо вибори будуть демократичними.

— За якими критеріями ви будете визначати їхню недемократичність?

—Якщо кандидатів не будуть пускати в ефіри, якщо будуть вкидати бюлетені і громити дільниці, якщо явка в Донецьку буде 99 відсотків, якщо ЦВК стане на чийсь бік, як було 2004-го.

— Відтоді багато води спливло! В ефірах усі — тільки плати, вкидають — усі, були б свої голови комісій. У ЦВК в усіх свої люди.

— Не скажіть… Учора мій друг Іра Геращенко була в Кіровограді і, уявіть собі, ректор університету запитував у губернатора дозволу на виступ народного депутата. Що стосується ЗМІ — ви вважаєте, що в ефірі «Інтеру» були всі?

— Я вважаю, що ті, кого там не було, з певного часу мають великі шанси туди повернутися. Після звільнення Безлюдної канал не дає жодної політичної новини. Торг Тимошенко і Хорошковського триває? Хіба це не фальсифікація?

— Давайте почекаємо ще кілька днів. Але якщо «Інтер» почне хвалити Тимошенко, це теж буде фальсифікація.

— Тоді ви підете на Майдан за Януковича?

—Тоді я не буду активно підтримувати Тимошенко.

— Ви взагалі знаєте, куди йде Тимошенко? У НАТО з технологами Обами чи в СНД із додатковими угодами до газового договору?

— З усіх наявних на сьогодні кандидатів у президенти з Тимошенко ми найшвидше прийдемо в Європу.

— Це вам сама Тимошенко сказала? От ви особисто знаєте, чим Тимошенко платить за газові преференції Путіну?

— Насамперед ціною газу, яка тепер не 50 доларів. Тому я можу стверджувати, що в України є політична незалежність. Ми прямо ставили їй ці запитання. І діставали прямі відповіді.

— З яким президентом і за якої конфігурації влади Україна має шанс ухвалити зміни до Конституції, збалансувати владу і нарешті визначитися з головним запитанням: яка ми республіка — парламентсько-президентська чи президентська?

— Якщо 2005 року я був за зміну Конституції, то нині я проти. Ухвалено доволі законів. Давайте ухвалимо ще кілька, щоб остаточно розвести повноваження гілок влади, і будемо їх виконувати. За будь-якого президента. Пройшовши ще через одні дострокові вибори або утримавшись від них.

— Тимошенко може спробувати відіграти політреформу назад?

— Може. Але знову-таки, якщо це рішення ухвалить коаліція і підтримає кандидата Тимошенко та її програму. Ми за чітке виконання процедури. Більше того, уже складено відповідний документ — угода між кандидатом у президенти і фракцією «НУ—НС». Минулого тижня ми її передали прем’єру. «НУ—НС» підтримає Тимошенко лише в обмін на підпис під угодою про спільні дії після виборів.

— Що в цьому документі?

— Вектор країни. Європа, НАТО. Парламентсько-президентська республіка. Там відповіді на всі ключові запитання. Як ми ведемо кампанію? Що ми робимо після виборів? Як ми бачимо розвиток країни? Як формуватиметься Кабмін? Як будемо ділити зони відповідальності? Чим буде займатися наша фракція? Повторюю, нас не цікавить «одобрямс», ми не хочемо бути під кимось — Ющенко дав нам гарний урок. Кумирів більше нема. Ми хочемо чітко знати плани кандидата. До виборів. Тимошенко вже заявила, що документ буде підписано.

— І таких, перепрошую, фільчиних грамот Юлія Володимирівна за своє життя стільки напідписувала!

— На жаль, страхові компанії на політичному ринку не працюють. Залишається повірити публічному слову і підпису. Ну а у разі чого — просто подивитися в очі Юлії Володимирівні.

— Чого ви там ще не бачили?

— Чесно? Стовідсоткової передбачуваності. Але водночас я переконаний, що у Тимошенко є державницький стрижень. Що вона ніколи не покине свою команду. Що для мене, як ви розумієте, багато значить. Загалом, плюсів у цій історії більше. На сьогодні.

— А який найбільший мінус?

— Щоб зрозуміти Юлію Володимирівну до кінця, я все ж таки хотів би бути присутнім на її газових переговорах у Москві. Річ у тім, що вона родом із Дніпропетровська. Це схід. Ментально — це Росія. Просто я хочу усвідомити для себе, наскільки сильним є це тяжіння. Наскільки воно в результаті може взяти гору над державними інтересами. Щоправда, при цьому хотілося б уважно послухати і те, як політики — вихідці із Західної України ведуть переговори з представниками Білого дому.

— Експерти натякають на оптимальний варіант — президента з Центральної України, котрого обминули ментальні крайнощі.

— Боюся, серед сьогоднішніх реальних претендентів на президентське крісло такої людини нема. І це Україні потрібно пережити.