Андрій Окара: «для білбордів Януковича я підібрав би фотографію з іншим виразом обличчя»

Присутність російських політологів і політтехнологів в Україні вже кілька років викликає чимало пересудів. Хто вони: ненаситні «заробітчани», підступні агенти Кремля чи сторонні спостерігачі?

Наш співрозмовник — московський політолог, доцент Академії державної служби при президенті Росії Андрій Окара, який погодився обговорити деякі особливо делікатні аспекти майбутніх президентських виборів в Україні.

— Якими, на вашу думку, є сильні та слабкі сторони фаворитів президентських перегонів в Україні — Віктора Ющенка та Віктора Януковича?

— Янукович-президент занадто вже однозначний у своїх цільових настановах, занадто вже передбачуваним виглядає майбутнє, яке стане дійсністю у разі його перемоги. І багатьох людей таке майбутнє лякає, хоча особисто я знаходжу в ньому чимало цікавих і перспективних моментів. Головна конкурентна перевага Януковича та людей, котрі за ним стоять, — це визначеність.

Ющенко ж, навпаки, амбівалентний: особисто я можу собі уявити двох цілком різних президентів із цим прізвищем. Один — справді проамериканський, прозахідний, оточений євроманіяками.

Але можливий і цілком інший, прямо протилежний варіант: політик нового для України типу — геостратег, котрий мислить у євразійському та східнохристиянському масштабі, лідер нації, який уловив логіку української козацької історії. Ющенко, якого оточують не екзальтовані дами бальзаківського віку, не маргінали з етнонаціоналістичною риторикою, якими телепрограма «Проте» дітей лякала, не співробітники американських спеціалізованих служб, а цілком адекватні політики, котрі також мислять у євразійському напрямі.

— Кого маєте на увазі?

— Ну, приміром, Олександра Зінченка та Юлію Тимошенко.

— Якби ви працювали у штабі Віктора Януковича, що б запропонували робити для його перемоги?

— Зменшив би прямий пресинг на населення, збільшив би кількість публічних людей у оточенні й у таборі співчуваючих — особливо за рахунок тих, кого зазвичай пов’язують із ющенківським дискурсом — як Тарас Чорновіл або співачка Руслана, відмовився б від образу «людини-сейфа», почав би активно критикувати нинішній режим, максимально дистанціювався б від Кучми. «Наступництво» від нього потрібне лише за двома пунктами: «спасибі за те, що немає війни» і щось там про стабілізацію. Януковичу варто було б одним із перших виявити співчуття Ющенку з приводу отруєння. Я б іще перепозиціонував його з теперішнього часу — як «успішного прем’єра» в майбутній час — як «успішного президента». Змусив би його самого натхненно говорити якісь нетривіальні речі про майбутнє відродження України, а не повторювати безживні словеса з передвиборної програми і не посилати замість себе «речником» Сергія Тігіпка. Це в Росії 2000 року Путіну було вигідніше відмовчуватися. Український прем’єр повинен стати публічним політиком у повному розумінні слова. Він має навчитися справляти враження справді щирої людини (або краще стати такою) і намагатися відійти від стереотипного тоскного образу радянського керівника.

Янукович та його команда не вловили основний мотив для мобілізаційної виборчої кампанії. Стабільність, стабілізація життя, зростання ВВП — це все мотиви для «інерційної» кампанії, у теперішніх умовах — для зниження явки «свого» електорату. А «мочити» Ющенка як «агента Заходу», як пропонують московські технологи, — також невдала тема для кампанії Віктора Федоровича. По-перше, не для всіх Захід — це зло, по-друге, не очевидно, що Ющенко — агент, по-третє, у Януковича і без того чимало проблем із поданням свого образу в Європі та США.

Стратегія Януковича має орієнтуватися на вільну лояльність виборців, а не на страх, як це було під час збору підписів на його підтримку. Тиснути треба менше й не так грубо: ставка на нерозумного та керованого виборця не є ефективною. Адже в українського народу існують дві установки: одна — в певному сенсі рабська, вона передбачає покірність насильству. Інша прямо протилежна — козацька, анархістська, бунтарська, махновська.

— А на місці технологів Ющенка що б ви робили?

— Підхопив би й розвинув тенденції, що були знайдені у двох найцікавіших і грамотно виконаних продуктах його кампанії: у шоу з висування у президенти на початку липня і в десятихвилинних роликах про нього.

Ще зробив би виразнішою тему боротьби з олігархами та неправедним збагаченням, посилив би мотив «за державу кривдно», наклав табу на топонім «Європа» та похідні від нього, ввів би до його лексикону категорії «великий євразійський простір», «історична місія України». Технологи Януковича широко використовують у пропаганді фотографії, де той в одному кадрі з Путіним. Чому б ющенківцям не поекспериментувати з фотографіями чотирирічної давності, на яких тодішній прем’єр Ющенко зустрічається з Путіним?

Звісно, Віктору Андрійовичу потрібна масштабна й радикальна кампанія з прориву «інформаційної завіси» та залучення на свою сторону «силовиків» — насамперед МВС.

Особливу увагу варто було б приділити кампанії у Центральній Україні. Я на місці Ющенка скористався б іміджевим та харизматичним ресурсом Юлії Тимошенко — багато електоральних груп, особливо з максималістськими установками та високою пасіонарністю, сприймають її набагато лояльніше, ніж самого Віктора Андрійовича.

— Ви сказали, що Янукович та його команда так і не знайшли основного мотиву для своєї передвиборної кампанії. А як із цим у Ющенка?

— Так, у виборчій кампанії Ющенка також не було сильного мотиву — антиолігархічна тема в його виконанні не дуже вражала. Але тепер таким мотивом може стати отруєння. Хоч як цинічно це звучить, але технологи Віктора Андрійовича мають грамотно «відіграти» цей сюжет — зробити його максимально публічним і здійснити колективний катарсис. Звісно, плакати й жалітися на мерзотників-отруйників не варто. Просто всі виборці мають протягом півтора місяця слідкувати за тим, як Ющенко проходить містерійні цикли — як він «розправляє крила». На чому грунтується катарсис у мистецтві? На співпереживанні головному герою, на спостеріганні за метаморфозами та дивовижними перетвореннями, що з ним відбуваються. Недостатньо організований, недостатньо стратегічний за типом мислення Ющенко після отруєння перетворюється на зовсім іншу людину — політика з залізною волею, «президента надії», реального борця з метафізичним та соціальним злом.

— Як вам здається, наскільки ефективні слогани Януковича та Ющенка?

— Досить грамотно зроблені рекламні білборди Януковича із серії «Тому що», хоча я підібрав би фотографію з іншим виразом обличчя. Такий вираз може бути у «батька сімейства» — Кучми. Януковичу вигідніше мати амплуа енергійного «старшого брата» (тобто «брата» стосовно нації), а не «поблажливого» «тата».

Можливо, варто було б поекспериментувати: взяти фото з різним виразом обличчя на різні слогани, — «справедливий», «надійний», «патріот» тощо не можуть ілюструватися однією «маскою». Але цих картинок так багато навішано по всій Україні, що це може дати цілком протилежний ефект.

Слоган «Так! Ющенко!» — гарний приклад НЛП, набагато кращий, ніж по-радянському тужливий слоган з минулих парламентських виборів: «Не словом, а ділом». Особисто мені десь у глухій провінції дуже зворушливою здалася така дрібничка — на телеграфному стовпі було прив’язано оранжеву стрічку з «Так! Ющенко!» Ця стрічка може бути й ефективнішою за білборд, адже вона звертається не до «раціо», а до «партизанського» підсвідомого української психіки. Не дуже вдала назва «Десять кроків назустріч людям» — виходить, що Ющенко як потенційний президент і «люди» — не одне ціле, а дві великі різниці. А «народному президентові» якраз і потрібні солідаристські установки — не просто стандартні обіцянки, а спонукання до активних дій. Приміром, «ми піднімемо економіку, якщо ти ходитимеш на роботу», «ми зробимо політику чесною, якщо ти не спатимеш, якщо не відмовчуватимешся» тощо. У слогані «Вірю. Знаю. Можемо» останнє модальне дієслово для збільшення енергетики я б змінив на доконаний вид: «Вірю. Знаю. Зможемо».

Узагалі, головне розходження Януковича та Ющенка як політперсон полягає у тому, що в першого — створений імідж, а у другого — харизма. Януковича пропонують любити за щось — за пенсії, за зростання ВВП, за успіхи української збірної на Олімпіаді в Афінах.

— «Тому що»!

— Отож. А Ющенко — носій харизми. Його люблять просто так, а не за якісь конкретні заслуги, особливо зараз. «Так!» — і все. Кілька років тому, під час парламентських виборів, його любили за те, що він начебто пенсії 2000 року виплатив. Але тепер уже багато хто забув, що Ющенко колись був прем’єр-міністром, а рейтинг зберігається.

— Ви хочете сказати, що його справедливо прозвали «месією»?

— Щось у цьому є, хоча прізвисько це придумали іронічно налаштовані журналісти. У Ющенка досить рідкісний тип харизми — я його визначаю як «пасивний» або «місячний» на противагу «сонячному». Такій людині не треба робити рішуче обличчя, надимати щоки і створювати образ «людини-сейфа». Електоратові ж досить того, що він просто існує. Таким, до речі, є Путін, існування якого ніби відновлює важливі сенси в російській історії та метафізиці.

— Кого підтримує на цих виборах Москва, Кремль і особисто Володимир Путін?

— Це запитання до Путіна. Поки що він не робив ніяких «доленосних» і однозначних заяв.

— А деякі ваші російські земляки й колеги, той-таки Гліб Павловський, стверджують, що Путін «прямо й відверто підтримує Януковича» (цитую його інтерв’ю російському телеканалу РТР). Нещодавно в Києві відкрили Російський клуб, єдине завдання якого, наскільки вдалося зрозуміти, — переконати всіх, нібито Путін підтримує саме Януковича. Доведенню цього тезису присвячені майже всі матеріали нової передвиборної агітгазети «Час України», яка виходить у Москві.

— Ну, якщо не помиляюся, сам Путін на відкриття цього клубу не приїхав, хоча міг би. Поки що всі ці заходи більше схожі на упереджений «піар». Кремль не зацікавлений привселюдно ставити на якогось конкретного кандидата, тим більше на кандидата з не найвищим рейтингом. У ситуації, що склалася, адекватною може бути ставка на переможця. Але, оскільки очевидного переможця поки що немає, офіційна Москва намагається тримати паузу й дистанцію.

Російські бізнесмени більшою мірою симпатизують Ющенку, в Януковичі їх відштовхує те, що він є представником агресивного фінансово-промислового клану, й те, що при ньому відбулася, наприклад, приватизація «Криворіжсталі». Побоюються, що за Януковича-президента відбудеться грандіозний переділ власності і що російський бізнес буде виселено з України донецькими «братками». Застережуся, це не моя думка, а розхожі стереотипи. До речі, так вважають деякі важливі фігури з оточення російського президента — ці люди контактують із Ющенком протягом кількох років, він для них зрозумілий і прийнятний.

Політики з геостратегічним мисленням більше симпатизують Януковичу. Ющенка вони вважають прозахідно налаштованим, іноді навіть агентом ЦРУ — через його дружину.

— У нашому українському «політикумі» шириться чутка, нібито Гліб Павловський «пробиває» у Путіна підтримку Януковича — щоб за кілька днів до другого туру виборів російський президент звернувся до українських виборців і закликав їх голосувати за Віктора Федоровича.

— Я чую про це вже місяці три поспіль. Звісно, правду знають лише Павловський і сам Путін. Але особисто я не можу собі уявити картину, щоб президент Росії поставив себе під такий сильний удар, тим більше у проміжку між першим і другим турами. Якщо в першому турі розрив голосів на користь Ющенка буде незначний, що фактично означає перевагу Януковича, то в такому разі немає сенсу — Янукович сам собі допоможе. А якщо Ющенко випередить Януковича з великим відривом, то Путін підставиться. Крім того, незрозуміла правова природа такого звернення: це може зробити вибори нелегітимними.

А люди, які нібито від імені Путіна заявляють про підтримку ним Януковича, роблять самому Путіну не те що ведмежу, а слонячу послугу — ставлять російського президента у безглузде становище. Адже якщо переможе Ющенко, нинішні заяви від імені Путіна можуть негативно позначитися на майбутньому російсько-українських відносин, які доведеться будувати з нуля.

Так, протягом останнього місяця російські телеканали розгорнули проти Ющенка справжню інформаційну вендету, але веде її зовсім не Путін, а відомий уродженець Одеси. Це настільки тупа пропаганда, що мені іноді здається реальним існування змови по лінії Кучма — Ющенко й те, що Януковича хочуть дискредитувати по-крупному. Дивно, але за цим стоїть людина, яку в Росії вважали тонким інтелектуалом і ледве не засновником професії.

— Чи є у вас особисто певні симпатії на нинішніх українських виборах?

— Симпатій — жодних, лише антипатії.

Гадаю, моя оцінка виборів близька до домінуючих у народі настроїв: обирають не кращого з кращих, а, м’яко кажучи, з наявного матеріалу — працює «негативна» виборча мотивація. Значна частина народу знаходиться перед дилемою — що гірше: судимості Януковича чи американська дружина Ющенка?

Впевнений, що Україні на нинішньому етапі розвитку потрібен президент — не лише хороший менеджер, а й яскравий харизматик, сили особистості якого вистачило б для встановлення загальноукраїнського консенсусу. Адже найскладніше завдання майбутнього глави Української держави — крім можливих соціальних реформ — надати життю сенс, повернути кожному окремо взятому українцю та Україні в цілому певний вищий вимір. Щось таке, без чого життя позбавляється спрямованості та перетворюється на вбоге скотоподібне животіння.