А змі тут... вже не тихі Зі свободою слова у Вінниці розібралися як слід і покарали кого трапиться

Хтось із великих сказав, що єдина прийнятна цензура — це цензура внутрішня. Вінниця стала 26-м регіоном країни, що спростував це благе побажання після ознайомлення з місцевими особливостями стану свободи слова представників Комісії з журналістської етики.

Приїзд трибунів незалежної журналістики стався по гарячих слідах скандалу з недопущенням недержавних ЗМІ до висвітлення візиту прем’єра Віктора Януковича, включаючи навіть представлення нового губернатора області. Причому скандалу не тільки з огляду на факт пригоди, а й через реакцію самого Януковича, котрий взяв розслідування «неприпустимого» інциденту під особистий контроль. Невже крига скресла?..

Прем’єрське доручення «розібратися і покарати» — із розряду таких, які не кладуть під сукно. Поки що, у всякому разі. Новопризначений губернатор Григорій Калетник запевнив гостей, що подібних проблем в області більше не буде. Так само як і переслідування журналістів за критику влади: мовляв, нехай тільки критика буде по ділу, справедливою. Про те ж говорив і міський голова Вінниці Олександр Домбровський. У якого напередодні дав знати про себе власний «мозоль» у вигляді бунту на комунальній телестудії міськради «ВІТА». Головний редактор студії Тетяна Гречановська написала заяву про звільнення, піддавши владу різкій критиці за цензуру виступів опозиційних депутатів і нібито замовлений характер більшості сюжетів. Однак Олександр Георгійович волів говорити про інші «заказухи», якими, на його думку, є критичні статті про місцеву владу, ціною максимум у 200 доларів. Ось, мовляв, чому варто було б дати належну оцінку Комісії з журналістської етики.

Сумніватися в щирості перших осіб немає підстав, але не можна виключати і можливості того, що вони є всього лише заручниками давно встановленого порядку.

Так, уже наступного дня півтора десятка журналістів відчули себе в ролі героя пам’ятного фільму «День бабака», у котрого кожен день починався з одного й того ж. Цього разу дежавю сталося на нараді за участю президента Українського союзу промисловців і підприємців Анатолія Кінаха, на якого пустили журналістів тільки двох комунальних телерадіокомпаній — обладміністрації й облради. Інших «непрошених гостей» попросили зачекати (читай — піти геть) три години до імпровізованої прес-конференції А. Кінаха під час огляду заводу тракторних агрегатів.

Одначе губернатор не забув свою обіцянку прем’єру. Зібрав прес-конференцію, перед об’єктивами якої і «покарав винних у неправомірних діях щодо ЗМІ».

Нагадаю, що під час візиту В. Януковича охорона пропускала журналістів в обладміністрацію суворо за списком акредитації, в якому були відсутні прізвища представників незалежних ЗМІ. Коли ж прес-секретар прем’єра Ганна Герман звернула увагу на нечисельність пишучої і знімаючої братії в залі наради, її запевнили: «Це все, що є...».

Злощасний список візував заступник губернатора і лідер обласної організації НДП Сергій Татусяк. Однак те, що сталося, назвали «прикрою помилкою» прес-служби. З подальшою заміною її керівника, котрий на той слизький момент взагалі лежав у лікарні після операції. Повідомивши про усунення від справ останнього, губернатор попросив журналістів стримувати надалі емоції та… пера.

— Конфліктна ситуація, яку ви засвітили на всю країну, пішла на шкоду області. Чомусь усе, що ви вважаєте недоліком, потрібно обов’язково вирішувати не в своєму колі, а вище. Так і вивозимо сміття з району — в область, з області — в державу, а далі — на Європу, знаходимо благодійників, які тільки й чекають, щоб втрутитися в наші внутрішні справи, — просвітив журналістів глава області.

За іронією долі, постраждалий начальник прес-служби обладміністрації теж запевняв «ДТ» напередодні, що не трапилося нічого екстраординарного: кого захотіли, того й пустили, не вистачало ще виправдуватися...

І в своєму розумінні мав, на жаль, рацію. Що, раніше такого не було? Та постійно! Завжди і скрізь на місцях журналістів ділили і поділяють досі на «своїх» і «чужих» борзописців, які, на відміну від перших, лізуть не у свої справи. І їх від цих справ, як правило, намагаються відлучати. Іноді й зовсім «під білі ручки», як це було, наприклад, на сесії Ладижинської міськради. Причому, здійснюючи «депортацію», правоохоронці не посоромилися відеокамери, яка їх знімала. Немов знали, що обласна прокуратура не вбачатиме в даному «моменті свободи слова» нічого ганебного.

На цьому тлі цензура, у первісному значенні цього слова — із червоним олівцем, просто відпочиває. Це справді було і є. Просто вже так накипіло, що «зачищені» журналісти почали зриватися. І, повторюючи слова губернатора, «виносити сміття з хати».

У результаті пригода ще раз підтвердила стару істину: «Усе, що робиться, робиться на краще». Шум навколо прем’єрського візиту дав зрозуміти багатьом зовсім ще молодим колегам, що будь-який куратор від адміністрації чи прес-секретар зовсім не є негативним образом журналістики. Що зовсім навіть не обов’язково стояти в позі відданого Рекса з капцями в зубах, очікуючи команди, котра буває зазвичай лише двох типів — «фас» і «лизати». Що як не можуть бути хибними всі урядові рішення чи розпорядження Президента, так і все, що оголошується опозицією, не завжди є істиною. Що правда й об’єктивність зазвичай співзвучні внутрішньому голосу. Розуміння цього й спонукало багатьох (більше ніж очікувалося) підписатися під Етичним кодексом журналіста, приєднавшись уже до багатьох сотень тих, хто поділяє принципи етичної журналістики в Україні. Спонукало зробити крок якщо не до четвертої влади, то хоча б до команди однодумців, згуртованих корпоративною солідарністю. І прагненням зберегти за собою право називати чорне чорним, а біле білим.

А інакше — гайки.

«ДТ» недавно розповідало про конфлікт депутата Вінницької міськради Сергія Щетиніна з телеоператором місцевої студії «Прем’єр». У котрого, нагадаю, медики зафіксували тілесні ушкодження, а постраждала камера в останні миті свого «життя» настільки ж сумлінно зняла хвацький наскок депутата. І не менш молодецький монолог, резюмований цілком виразно: «Тільки без дозволу увімкнеш, відразу розіб’ю, зрозумів?»

Мер Вінниці на зустрічі з членами Комісії з журналістської етики відмовився коментувати цей конфлікт до звернення якоїсь зі сторін до суду. А наступного дня після від’їзду делегації і словом не заперечив, коли на черговій сесії міськради С. Щетиніна ввели в комісію із… законності та депутатської етики. Депутата, звісно, не можна вважати винним у перешкоджанні журналісту при виконанні тим своїх професійних обов’язків, поки така провина не буде визнана судом. Але й вільним від звинувачень у цьому — теж. У правоті такого призначення засумнівалися, на жаль, лічені депутати. Зокрема, редактор однієї з місцевих газет Степан Бессолов, який пропонував хоча б дочекатися остаточного рішення суду. Однак не так сталося як гадалося...