ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ ЄВРОПА ГОТУЄТЬСЯ ДО 1 СІЧНЯ 2002 РОКУ, КОЛИ НАЦІОНАЛЬНІ ВАЛЮТИ 12 КРАЇН БУДЕ ПОВНІСТЮ ЗАМІНЕНО ЄДИНОЮ ВАЛЮТОЮ — ЄВРО

Третій, і останній, етап грошової реформи розпочався два з половиною роки тому, а нині активно триває підготовка до найбільш трудомісткого процесу — заміни готівки. Оптимісти очікують, що ця подія істотно підштовхне європейську економіку, й бачать у ній яскравий символ успішності загальноінтеграційних процесів, тоді як скептики акцентують увагу на великих видатках запровадження нової валюти та просто величезних ризиках для функціонування фінансової системи й усієї економіки, коли щось піде не так.

У всьому світі зацікавлено стежать за наймасштабнішою й найкомплекснішою грошовою реформою, зокрема у Східній Європі, де німецька марка, що має зникнути, досить популярна, аби зацікавлення не залишалося лише умоглядним. Принаймні для Європи, що об’єднується, початок наступного року претендує на роль «точки неповернення» — відновити попередню систему буде надзвичайно складно.

Коротка передісторія

Ще 1957 року Римський договір, який започаткував Європейське співтовариство, проголосив, що мета країн-учасниць — повна економічна та валютна інтеграція. 1989 року члени ЄС зобов’язалися рухатися до валютного союзу, що й закріпили в 1991 році Маастріхтським договором, де останнім терміном запровадження нової валюти вказано 1999-й. Цей договір містив перелік критеріїв, виконавши які країна могла б претендувати на участь у валютному союзі.

Уже за кілька місяців після підписання договору Європейська монетарна система (ЄМС) — фіксовані обмінні курси з вузькими інтервалами коливань —зазнала надзвичайно жорстокого удару — спекулятивних атак на валюти. Скажімо, Великобританія тоді вийшла з ЄМС, а перспективи валютної інтеграції помітно потьмяніли: багато хто вважав, що запровадження нової валюти відкладуть або сам валютний союз складатиметься з небагатьох учасників.

Проте Європа все-таки дотрималася графіка, складеного 1991 року. У 1995-му назву європейської валютної одиниці екю (ECU від European Currency Unit) замінив євро. Обмінний курс ECU, а отже і євро, визначався як середньозважене значення курсів національних валют членів ЄМС — «внесок» кожної валюти пропорційний економіці країни та її торговому обороту. У червні 1998 року створено Європейський центральний банк (ЄЦБ) зі штаб-квартирою у Франкфурті.

З технічного погляду, народженням нової валюти слід вважати 31 грудня 1998 року, коли о 13:30 оголосили обмінні курси валют країн-учасниць до євро, що склалися на ринку на той час, і жорстко зафіксували для наступної конвертації (див. таблицю 1). З моменту відкриття фінансових ринків 4 січня 1999 року всі безготівкові розрахунки 11 країн здійснюються в євро (з січня 2001 року до союзу приєдналася Греція). Нова платіжна система валютного союзу TARGET засвідчила високий рівень технічної надійності, до жодних «надзвичайних» планів вдаватися не довелося. Високі чини зітхнули спокійно, президент ЄЦБ Вім Дуйзенберг навіть зазначив: «Те, що сталося, виявилося майже формальністю, порівняно з побоюваннями річної давності».

Великі клопоти попереду

Проте перші роки існування нової валюти в «урізаному» вигляді важко назвати успішними. Європейцям обіцяли сильну валюту, але її обмінний курс до долара США знизився на 25—30%. Спостерігачі зазначають, що сигнали, адресовані ринку ЄЦБ, часто були нечіткими або неузгодженими, а це, вкупі з об’єктивним відставанням статистичних даних по зоні євро, ускладнює розуміння процесу прийняття рішень в ЄЦБ і прогнозування розвитку економіки. Лунають зауваження, що видатки й вигоди від спільної монетарної політики нерівномірно розподілені між великими й малими членами валютного союзу.

А для завершення грошової реформи слід зробити ще багато. Банки зони євро мають перевести на нову валюту всі свої внутрішні системи (зокрема бухгалтерські), конвертувати всі рахунки клієнтів, замінити чекові книжки, перевести POS- і ATM-термінали в режим роботи з євро, навчити своїх співробітників та інформувати клієнтів про деталі переходу й, нарешті, підготувати та здійснити обмін банкнот і монет «старих» валют на готівкові євро.

Організатори реформи сподівалися, що за три роки між запровадженням безготівкового й готівкового євро публіка почне активно користуватися новою валютою під час розрахунків. На практиці ці очікування поки що не справджуються. За оцінкою Європейської комісії, у травні цього року лише 2% персональних рахунків деноміновано в євро. Хоча 61% малих і середніх підприємств почали показувати ціни в євро (в основному з подвійними цінниками), регулярно виставляють рахунки в євро лише 16% із них. Тому в планах завершення переходу на євро деякі етапи зсунули на ближчий термін, бо попереду великий обсяг роботи.

Позаяк у практичному здійсненні переходу задіяно багато організацій із різними повноваженнями, дуже цікавими бачаться розподіл сфер компетенції й координація дій. Основну роль відіграють ЄЦБ та центральні банки країн-учасниць. Так, за чітко визначеної дати припинення існування останніх безготівкових рахунків і операцій у «старих» валютах — 1 січня 2002 року, місцева влада сама називає терміни конверсії рахунків. Скажімо, у Бельгії та Франції банки над цим уже працюють, в Іспанії домовилися здійснити переведення за кілька ударних уїкендів у вересні, а в Німеччині та Ірландії комерційні банки визначаються самі, але, швидше за все, пік роботи припаде вже на грудень. Більшість банків спочатку переводять рахунки фізичних осіб, — бо, по-перше, їх більше, по-друге, це не створює незручностей для клієнта. Для юридичних осіб потрібен гнучкіший підхід, бо це може вплинути на функціонування внутрішніх систем підприємств, приміром — на роботу автоматичних прив’язок до банківських рахунків. Деякі компанії самі виступають з ініціативою — Національна енергетична компанія Франції (EDF) виставляє рахунки в євро ще з січня.

Документи Єврокомісії та різних асоціацій часто мають рекомендаційний характер. Так, Єврокомісія рекомендувала підприємствам, органам влади, страховим компаніям і комунальним службам не пізніше третього кварталу перейти на подвійні цінники, а зарплати й пенсії почати виплачувати в євро якомога раніше. Європейська асоціація кредитного сектору (ECSA) рекомендувала банкам запропонувати клієнтам чекові книжки в євро з липня, а дорожні чеки, деноміновані в єдиній валюті, продавати з квітня.

Обмін готівки

І все-таки основною інтригою завершення грошової реформи стане запровадження готівкового євро. Нині друкуються 14,5 млрд. банкнот і 50 млрд. монет загальною вагою приблизно 250 тис. тонн. Тому заміна готівки — найтрудомісткіший процес у буквальному значенні цього слова. Загальна вартість нових грошей — понад 650 млрд. євро (близько 600 млрд. в дол. еквіваленті), причому близько 10% буде в центральному резерві для забезпечення плавності переходу. Позаяк більшість країн мають власні банкнотно-монетні двори, то вони і друкують гроші в затверджених обсягах. За таких масштабів навіть у настільки виваженому та старанно регламентованому процесі трапляються курйози. Минулого літа контроль якості знайшов помилку в кількох мільйонах банкнот номіналом 100 євро, видрукуваних у Німеччині, і їх довелося знищити.

За передноворічний розподіл готівки серед банків та інших структур відповідають центральні банки країн. Особливо багато клопотів пов’язано із транспортуванням і збереженням монет.

Аби краще підготувати населення до нової валюти, кожна країна розгортає широкі інформаційні кампанії. У середині грудня публіка зможе купити «стартові набори» монет на суму близько 12 євро. У Бельгії влада навіть стимулює роботодавців дарувати своїм працівникам стартові набори, запровадивши на ці витрати податкові пільги. Усім підприємствам торгівлі рекомендовано, починаючи з вересня, на подвійних цінниках яскравіше висвітлювати ціну в євро.

З 1 січня 2002 року розпочнеться період паралельного обігу готівкових євро і національних валют. Його максимальний термін обмежений двома місяцями, хоча спочатку планувалося півроку. Деякі країни скоротили навіть цей двомісячний період: у Франції останнім днем франка стане 17 лютого, в Ірландії фунт зникне з обігу 9 лютого, а Голландія планує взагалі вкластися в один місяць. За оцінками влади, уже до середини січня три чверті готівкових операцій проводитиметься в євро. Аби прискорити процес, у деяких країнах фінансові установи подовжили робочий день, а в Німеччині, Люксембурзі та Голландії комерційні банки працюватимуть по кілька годин навіть 1 січня. Після закінчення періоду паралельного обігу старі банкноти й монети можна буде обміняти лише в центральних і комерційних банках (див. таблицю 2).

Поява готівкового євро супроводжуватиметься значними витратами, особливо з боку комерційних банків: оплата додаткового робочого часу, перевезення й охорона значних готівкових сум, а також збільшення виплат страховим компаніям. За оцінкою Еріка Боше з «Креді Ліоне», наведеною в журналі «Бізнес-уїк», французьким банкам обмін готівкових коштуватиме приблизно півтора мільярда євро, на додачу до трьох мільярдів, витрачених на запровадження безготівкового. Але лише окремі країни передбачили певну компенсацію для банків. Так, Голландія виділить своїм банкам 55 млн. євро, Бельгія — приблизно 20—25 млн., а Ірландія — 7 млн. Німецький Бундесбанк передбачив систему бонусів для банків залежно від терміну передачі готівкових.

Окрему проблему під час масового обміну готівки становитиме запобігання активності фальшивомонетників. У ЄЦБ працюватиме центр аналізу банкнот, а в Парижі уважно відстежуватимуть підозрілі монети, окрім національних центрів аналізу. Правила протидії відмиванню грошей залишаються в силі. Це означає, зокрема, що діятимуть обмеження на суму одноразового обміну валюти. Якщо ви хочете обміняти більше, то мусите попередити банк за добу, а той уже проінформує про це відповідні органи.

І виробники, і споживачі бояться прикрощів від запровадження євро. Бізнес стурбований, що нерішучість покупців, які з незвички менше витрачатимуть нових грошей, і вартість самого обміну може коштувати зоні євро 2002 року 0,25 відсоткового пункту економічного зростання. Роботодавці чекають підступів від профспілок, які, на їхню думку, спробують скористатися обміном і калейдоскопом цифр для лобіювання підвищення зарплат. Своєю чергою, покупці підозрюють, що під час перерахунку цін зі «старих» валют у євро продавці округлятимуть їх у бік збільшення.

Навіщо все це потрібно?

Виникає природне запитання: якщо обмін валют пов’язаний з такими великими витратами й ризиками, то навіщо було європейцям усе це затівати? Особливо тепер, при вповільненні ділової активності в регіоні: європейська економіка не змогла, як багато хто сподівався, підхопити естафету «локомотива» зростання світової економіки після того, як зростання у США практично припинилося. На нашу думку, є три групи причин.

По-перше, європейці вірять, що зняття ще одного бар’єра в міждержавних (економічних) відносинах може стати потужним поштовхом до економічного зростання вже в середньостроковій перспективі. Транзакційні витрати обміну старих валют просто зникнуть, що має ще збільшити частку внутрішньоєвропейської торгівлі (вона й тепер становить близько 60%), мобільність робочої сили і кількість об’єднань та поглинань між корпораціями. Напевно, головний поштовх європейській економіці має дати посилення конкуренції між європейськими виробниками, і відповідно, зростання продуктивності. Коли всі цінники будуть в одній валюті, покупці невдовзі помітять, що, приміром, в Австрії автомобілі коштують приблизно на 10% дорожче, ніж в Італії, а бензин у Люксембурзі — на 15% дешевший, ніж у Німеччині. Щоб вижити в єдиному бізнес-просторі, компанії просто змушені будуть шукати шляхи підвищення ефективності. Локальні «переможці», швидше за все, поширять свою лідерську позицію на всю єврозону, а субсидіювати місцеві малоефективні компанії стане важко навіть урядам. Навіть якщо Європа й не є «оптимальною валютною зоною» у чистому вигляді, то незабаром нею стане.

По-друге, єдина валюта є символом об’єднаної Європи й уособлює зону євро як єдиного гравця на світовій арені — принаймні в економічних відносинах. Крім того, існування євро практично накладає заборону на відновлення «статус-кво» — повернення до власних валют, тому єдина валюта служить своєрідною гарантією необоротності процесу інтеграції та прямо підштовхує до зменшення міждержавних бар’єрів в інших сферах.

По-третє, багато людей пов’язують великі надії з євро як майбутньою міжнародною валютою, здатною конкурувати з американським доларом. Нині близько 35 млрд. німецьких марок, за оціночними даними, циркулюють за межами Німеччини, в основному у Східній Європі. Якщо новій валюті вдасться успадкувати від марки довіру громадян як до засобу накопичення, то зовнішній попит на євро має бути набагато вищий, позаяк економіка єврозони цілком порівнянна з економікою США. 2000 року ВВП США дорівнював 9,9 трильйона дол., а ВВП зони євро, за поточним обмінним курсом, — 5,9 трильйона дол. За паритетом купівельної спроможності в цінах 1996 року розрив ще менший — 7,4 трильйона проти 5,8. Водночас за населенням єврозона більша, ніж США, — 300 млн. чол. проти 270 млн.

На думку нобелівського лауреата, «хрещеного батька» євро Роберта Манделла, який ще в 60-х заклав теоретичні основи аналізу «оптимальних валютних зон», запровадження євро повністю змінює конфігурацію міжнародної фінансової системи. Поступово сформуються три зони монетарної стабільності. Євро поширить свій вплив на всю Європу, Африку та Близький Схід. Долар «окупує» Латинську Америку й частину Азії. Позаяк в Азії немає політичного «якоря» для формування єдиної валютної зони, країни цього регіону вибиратимуть між доларом і євро, але значну частину «перетягне» японська єна. За прогнозом Манделла, обмінний курс євро до долара стане найважливішим у світі ціновим співвідношенням. Бо на зміну однополярній (доларовій) валютній системі прийде біполярна (долар-євро), більшого значення набере координація політики Федеральної резервної системи США та ЄЦБ.

Євро потіснить долар і як резервна валюта. Припускаючи, що через десять років обидві валюти становитимуть однакові частини у спільних міжнародних резервах країн світу, Манделл робить висновок: зовнішній попит на євро зростатиме приблизно на 100 млрд. дол. щороку, тоді як попит на долар не зміниться.

Якщо обмін завершиться без ексцесів, виникнення європейського валютного союзу стане наймасштабнішою грошовою реформою, а поява євро — першою успішною наднаціональною, «штучною» грошовою одиницею. Відомі прецеденти використання валюти іншої країни — приміром, у Панамі офіційною грошовою одиницею є долар США. Була також спроба створити штучні гроші: МВФ у 60-х ухвалив рішення й у 70-х увів в обіг центральних банків так звані спеціальні права запозичення (SDR), які в перспективі мали б стати основною міжнародною валютою, але не стали. Тому успішність європейського проекту справді дає підстави пишатися.

Як це вплине на нас?

Можна припустити, що нова європейська валюта вплине на українську економіку через обмінний курс євро до долара — через так званий процес «заміщення валют» і як валюта торгового партнера, який дедалі розширюється.

Реально ж нова європейська валюта вже впливає на економіку України, хоч поки що цей вплив малий. Єврооблігації України випуску 2000 року на суму близько 2,2 млрд. дол. (тобто половина випуску) деноміновані в євро, тому для державного бюджету важливий стан цієї валюти, так само як і стан європейської економіки, що визначає можливість нових запозичень.

У нинішній структурі валютного ринку України близько 75—80% належить доларові, близько 20% — російському рублю і лише 1,5% — попередниці євро, німецькій марці. Тому режим курсоутворення гривні традиційно орієнтований на долар, а решта обмінних курсів фактично визначаються як крос-курси. Уже сьогодні в наших географічних сусідів — Польщі, Угорщині, країнах Балтії — вплив євро незрівнянно більший.

Така сама ситуація на готівковому валютному ринку. Хоча немає точних даних про те, скільки готівкової іноземної валюти перебуває в панчохах у населення і в тіньовому обороті, долар у цьому процесі, поза сумнівом, лідирує. Історично склалося, ще під час «пізнього» СРСР, що Україна потрапила в зону долара. Причинами швидкого зростання рівня доларизації були нестабільне макроекономічне середовище, зокрема високі рівні інфляції та девальвації, коли національна грошова одиниця (тоді ще купонокарбованець) не повністю виконувала функції грошей, та нерозвинені ринки капіталу, які не дозволяли населенню й підприємствам зберігати заощадження. У цій ситуації банкноти з портретами американських президентів допомагали нам ефективніше здійснювати платежі та не втрачати нагромадженого.

Різкої зміни ситуації у зв’язку з запровадженням готівкового євро очікувати не слід — долар ще протягом досить тривалого часу зберігатиме лідируючу позицію в українському валютному обігу. Річ у тому, що «заміщення валют» характеризується так званим гістеризисом. Емпіричні дослідження в багатьох країнах свідчать, що як тільки іноземна валюта у великій кількості входить в обіг, а населення й підприємці навчаються «працювати» з нею, — виштовхнути її з обігу набагато складніше. Те саме стосується заміщення однієї іноземної валюти іншою. Логіка приблизно така: «Позаяк я знаю, що чимало людей роблять заощадження в доларах, певні ціни прив’язані до долара, то й для мене вигідніше зберігати долари, бо їх «ринок» досить ліквідний». Саме тому швидкого нарощення готівкових євро в нас не буде. Тим більше що ще одним конкурентом є російський рубль, хоча, у зв’язку з нехорошими спогадами, на теперішньому етапі — не сильний.

Домінування долара в безготівковому обігу викликане ще й такими обставинами, як (1) традиційна орієнтація світових ринків сировинної та стандартизованої продукції на ціноутворення й розрахунки в доларах (а в нашій торгівлі таких товарів багато) і (2) поки що швидша й ефективніша система банківських розрахунків у валюті США (яка, зрештою, замикається на Федеральну резервну систему).

В останні місяці існування «старих» європейських валют попит на готівкову німецьку марку та її «колег», на яких чекає швидке «умертвіння», зменшується через побоювання, пов’язані з потенційними труднощами, а можливо, і витратами під час обміну їх на готівкові євро. Як зазначають спостерігачі, у зв’язку з підвищеною увагою правоохоронних органів у період обміну готівкових, кримінал активно виводить активи з марок в інші валюти, передусім у долар. Але й законослухняні жителі країн зони євро активно витрачають або несуть у банки накопичені заощадження в національних валютах. За оцінками фахівців Дойче Банку, перехід на готівкові євро змусить населення єврозони додатково витратити близько 10 млрд. євро. Але після завершення обміну, у спокійній обстановці, попит на євро знову зростатиме. Кримінал, тіньовий і сірий бізнес зацікавить не лише більша кількість рівнів захисту, порівняно з тим самим доларом, а й набагато більша компактність самих банкнот. Приміром, за оцінкою Європолу, у стандартний аташе-кейс поміститься приблизно 7,4 млн. євро в банкнотах по 500 євро, тоді як доларів — лише близько 1 млн.

І все-таки використання євро в українському валютному обігу поступово зростатиме. Нині на країни єврозони припадає майже 15% української зовнішньої торгівлі, тоді як сукупна торгівля їхніми старими грошовими знаками на нашому валютному ринку вдесятеро менша за обсягами. Позаяк у зоні тяжіння євро опиняться майже всі європейські держави, зокрема з колишнього соцтабору, то потенційно частка торгівлі з єврозоною становитиме третину всього торгового обороту. У міру того, як дедалі більше європейських виробників виставлятимуть рахунки у своїй валюті, диспропорція між структурою торгівлі й валютним обігом зменшуватиметься.

Визначальним чинником зростання впливу євро буде, звісно, успішність нинішньої реформи. Чи зможе запровадження спільних грошей дати поштовх економічному зростанню, збільшити міжнародну вагу Європи, і наскільки євро утвердиться як міжнародна валюта? Про плани перевести 4/5 своїх валютних резервів у єдину європейську валюту заявляв Китай, Центробанк Росії також збирається збільшити частку резервів у єдиній європейській валюті. Але поки що, очевидно, не поспішають, позаяк головна причина все-таки — у самій європейській економіці. Якщо зростання в Європі буде динамічнішим, ніж у США, то напрямки інвестицій у розвиненому світі напевно перерозподіляться у бік Старого світу. У такому разі обмінний курс євро до долара зростатиме, що, своєю чергою, підвищить його привабливість як для простих українців, котрі зберігають значну частину заощаджень у панчосі, так і для комерційних банків, і для формування резервів Національного банку України та його політики курсоутворення.

Тут слід мати на увазі, що ринкових можливостей захищати свою валюту з допомогою інтервенцій у ЄЦБ об’єктивно більше, ніж у Федеральної резервної системи. На травень поточного року, за даними Міжнародної фінансової статистики МВФ, міжнародні валютні резерви (за винятком золота) у США становили еквівалент 54 млрд. дол., тоді як у єврозоні — 238 млрд. дол., тобто у 4,4 разу більше! Звісно, ці величини не вражають, порівняно навіть зі щоденним обсягом світового валютного ринку — близько півтора трильйона доларів, проте свідчать про відносні можливості центральних банків. З другого боку, політична підтримка своєї валюти, за необхідності, виявиться сильнішою саме у США — через більшу розмитість владної структури у Старому світі.

Уряд, НБУ, та й самі громадяни України не повинні в цій ситуації залишатися пасивними спостерігачами. Населенню, швидше за все, краще зберігати певну частину своїх заощаджень у євро, бодай із погляду диверсифікації активів (аби усвідомити аргумент, уявіть гіпотетично, що завтра долар різко впаде відносно інших світових валют!). А завдання влади — збільшення нашої з вами довіри до своєї валюти, гривні, щоб обмінний курс перестав бути для більшості головним економічним показником. Адже при великому «заміщенні валют» не лише НБУ заробляє менше грошей від монопольного права емітувати гривню — у такому разі й можливості для маневру всієї макроекономічної політики значно скорочуються, а ризики фінансової кризи, навпаки, зростають.

У стратегічному плані про вплив євро на Україну слід говорити також і в контексті європейської інтеграції нашої країни. На думку професора Манделла, східноєвропейські країни в довгостроковій перспективі виявляться в зоні впливу євро й замінять ним свою валюту. За критеріями самого Манделла, країні вигідно відмовитися від національної грошової одиниці (і, відповідно, від незалежного монетарної політики) на користь «чужої» валюти, якщо існує значний рівень інтеграції між країнами — у торгівлі, русі капіталу, мобільності робочої сили, узгодженості законодавства.

Процес економічної інтеграції відбуватиметься паралельно з політичною інтеграцією в Європейський союз. Нобелівський лауреат вважає, що до 2005 року на вступ у зону євро можуть розраховувати Словенія, Чехія, Польща, Угорщина й Естонія.

А через 10 років замінити національну грошову одиницю спільною європейською зможуть також Словаччина, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія та Болгарія. Як бачите, України серед названих держав немає. Щодо нашої країни Манделл, який торік відвідав Київ, висловилися так: «Деякі люди вважають, що Україні для вступу в Європейський союз знадобиться років сто, але мені здається, що ви можете цього досягти й за двадцять років»...