ТЕПЛИЙ ПІВНІЧНИЙ ВІТЕР РОСІЯНИ ЗАТІЯЛИ НОВІ ШИРОКОМАСШТАБНІ РЕФОРМИ. ЩО ЗА ЦИМ БУДЕ?

При аналізі нинішньої російської епохи дедалі частіше виникають набридливі асоціації з часами брежнєвського застою. Намагаючись хоч якось розвіяти відверту політичну нудьгу, пан Путін дуже вдало, із погляду пересічного обивателя, поєднував проваджувану ним «під себе» адміністративну реорганізацію з боротьбою проти ненависних широким народним масам олігархів. І тільки напередодні переобрання на другий строк затіяв перебудову виконавчої влади, котра із «простої» зміни кабінету міністрів вилилася в проголошення широкомасштабної реформи. Заявлені пріоритети — зниження податків, вступ у СОТ, інновації, концентрація адміністративних і фінансових ресурсів у ВПК — покликані нарешті призвести до створення в країні ефективної моделі управління економікою. Важливу роль у вирішенні цього завдання має зіграти оновлена ієрархія повноважень, персоналій і функцій у новому кабінеті.

Благодать усюди?

На перший погляд, справи в економіці РФ і на її фінансових ринках йдуть краще нікуди. Зростання ВВП, за статистичними даними, торік досягло 7,3%. Фондові індекси піднімаються, мов на дріжджах: ледь не щодня реєструються все нові й нові історичні максимуми. За минулий рік більш ніж удвічі зросли банківські заощадження населення, сягнувши майже 1,5 трлн. руб. Бюджет — у профіциті з 2000 року, а торговий баланс і зовсім ніколи не був негативним. Високі темпи зростання економіки і видимий порядок у держфінансах дозволили до кінця минулого року знизити обсяг загального державного боргу до 38% ВВП, тоді як ще 1999-го цей показник становив близько 110%. У результаті російські кредитні рейтинги були підвищені міжнародними агентствами до якісного інвестиційного рівня.

Зростання рейтингів, у свою чергу, призвело до посилення і до того не слабкого притоку закордонного капіталу в країну. Торік цей показник збільшився на третину, і зараз обсяги іноземних інвестицій перевищують 60 млрд. дол. Центробанк, скуповуючи валютні надходження (нафтодолари течуть у країну невичерпним потоком, який у багато разів перевищує інвестиційний), накопичив рекордну суму золотовалютних резервів. До 20 лютого вони досягли позначки 89 млрд. дол., що є рекордом за «всю історію Росії та СРСР». Торік «загашники» ЦБ РФ збільшилися більш ніж на 29 млрд. дол. — з 47,8 до 76,9 млрд. дол., а за перший квартал року поточного — ще на 8,4%, склавши на 5 квітня 84 млрд. (див. мал. 1). Росія, таким чином, вийшла на дев’яте місце у світі за розміром своїх валютних запасів без урахування золота, випередивши за цим показником Мексику, Бразилію і навіть США. (Очолює список Японія з 806 млрд. дол., далі йдуть Китай із 416 млрд. і Тайвань із 226 млрд. дол. Об’єднані резерви європейської валютної системи становлять, за останніми даними, більш як 191 млрд., Південної Кореї — 163 млрд., Гонконгу, Індії та Сінгапуру — більше 100 млрд. дол.).

За оцінками найбільшого інвестиційного банку «Голдман Сакс», Росія — разом із Бразилією, Індією та Китаєм — входить до числа країн, що у найближчі 20 років продемонструють найбільше у світі економічне зростання. При цьому вже до 2040 року вони обженуть за своїм консолідованим ВВП «велику шістку»: США, Німеччину, Францію, Великобританію, Японію й Італію. А в найближчі десятиліття Росію очікує «економічне диво». До 2027-го її ВВП зрівняється з ВВП Великобританії, обігнавши італійський 2018 року, а французький — 2024-го. До 2028 року Росія вийде на п’яте місце у світі за розміром економіки, поступаючись лише Китаю, США, Індії та Японії.

«Краса» така, хоч бери й роздавай медалі. Але, на жаль, у настільки оптимістичної картини є дуже небезпечний зворотний бік, який не дає спокійно спати чиновникам.

Зворотний бік

При реалізації національної грошово-кредитної політики Центробанку Росії зараз доводиться одночасно дотримуватись двох важливих цілей: не допускати ні занадто різкого сплеску інфляції, ні занадто сильного зміцнення рубля. Але в нинішніх російських реаліях ці цілі вступають у пряме протиріччя. Потужні інвестиційні й експортні надходження валюти ззовні призводять до зміцнення курсу рубля, якому ЦБ змушений протистояти, оскільки це знижує конкурентоздатність російської економіки, особливо в сегменті виробництва товарів і продуктів із низькою доданою вартістю.

Скуповуючи на ринку долари, російський нацбанк безперервно друкує рублі. Це призвело до того, що тільки за минулий рік обсяги грошової маси в країні збільшилися на 50%. Але адже за настільки впевненого зростання економіки, скажете ви, це те, що лікар прописав. Усе правильно, якби не одне «але». Не менш упевнено, аніж грошова маса, зростають вільні залишки на коррахунках кредитних організацій у Центробанку Росії (див. мал. 2). За останніми даними, їхня сума становить щонайменше 15 млрд. дол. (близько 450 млрд. руб.). А це — незадіяні в економіці гроші, які нікому не приносять ніякої користі.

Занадто швидке накопичення надлишкових коштів «навісило» над економікою дуже небезпечну інфляційну снігову кулю, котра, звалившись, може знову підстьобнути зростання цін. І що більшим стає цей «навіс», то небезпечніша загроза його обвалу під впливом будь-якого внутрішнього чи зовнішнього шоку. Таким, наприклад, цілком може послужити різке зниження цін на світових ринках енергоносіїв. Надлишкові нафтодолари в такій ситуації швидко виявляться у великому дефіциті. Якщо при купівлі доларових активів, котрі швидко дорожчають, почнеться паніка — це прямий шлях до інфляції.

Загроза її посилення маячить на обрії і без цього. Суттєвий приріст грошової маси 2003 року не призвів до прискорення зростання цін з тієї простої причини, що гроші йшли на накопичення, а не на споживання — занадто висока потреба економіки в інвестиціях. З 2003 року економічне зростання значною мірою зумовлене саме ними. Але в лютому, наприклад, на 20% зріс і імпорт товарів у Росію. «Зростання внутрішнього попиту дедалі більше задовольняється імпортними товарами, — підкреслює директор авторитетного в Росії Центру макроекономічних досліджень компанії «БДО Юнікон» Олена Матросова. — Якщо з валютою чи нафтою щось трапиться й імпорт стане недоступний, задовольнити внутрішній попит буде нічим. А нестача товарів неминуче означає інфляцію».

Самі ж інвестиції в дедалі більшому ступені фінансуються за рахунок ринку цінних паперів і банківського кредитування. За 2003 рік російські підприємства залучили на внутрішніх і зовнішніх ринках 11,5 млрд. дол. довгострокових ресурсів, із них більш як 8 млрд. — підприємства нефінансового сектора. Ще приблизно на 12 млрд. дол. нових довгострокових (на термін більше року) кредитів було надано цьому сектору російськими банками. І майже на 1 млрд. доларів зріс обсяг заборгованості нефінансових підприємств перед іноземними кредиторами. Сумарно — це 30% від обсягу інвестицій в основний капітал 2003 року.

Однак банківський сектор Росії зараз явно не встигає за потребами економіки в інвестиціях: для цього він має зростати утричі швидше, аніж вона. Сукупні активи банківської системи становлять сьогодні близько 40% ВВП, тоді як у Західній Європі цей показник дорівнює 400%, а в Центральній і Східній Європі — 100%. На інших фінансових ринках ситуація не набагато краще: доходність, наприклад, найбільш ліквідних і найменш ризикованих облігацій (федеральних, муніципальних і корпоративних) перебуває на рівні 6—8% річних, тобто нижче від рівня поточної інфляції. До того ж цілий ряд ринків (ринок акцій російських компаній, ринок московської нерухомості й інші) вважаються як мінімум «перегрітими» навіть за найобережнішими експертними оцінками. Таким чином, російські фінанси характеризуються сьогодні не лише надлишком грошей в економіці, а й відсутністю інструментів, здатних їх нейтралізувати чи акумулювати в рамках різних фондів у інтересах якісного розвитку національної економіки.

Палиця на два кінці

Нинішнього року вперше — та й то лише за умови, якщо все буде благополучно, — є шанс одержати інфляцію нижчу від 10%. Але для реалізації політики зниження темпів зростання цін, ЦБ Росії доводиться дедалі більше послаблювати лабети політики валютної, утримувати які йому останнім часом, скажемо прямо, непросто. І Банк Росії, і Мінфін уже неодноразово піддавалися жорсткій критиці за невміння ефективно використовувати сприятливу зовнішню кон’юнктуру. Відсутність адекватного інвестиційного інструментарію спричинила те, що наплив валюти в країну виявився для її монетарної влади зовсім не благом, а головним болем. Із одного боку, існує величезна потреба в дешевих зовнішніх позикових коштах для фінансування капіталовкладень російських підприємств, тобто реального розвитку економіки в цілому. Із іншого — представникам Центробанку довелося в терміновому порядку готувати законопроект, який забезпечує їх механізмом «силового» зв’язування «надлишкових» капіталів, що надходять іззовні.

Справді, з інвестицій, які йдуть у Росію, лише 45% прямі, тобто довгострокові. Інші — короткострокові позички й позики, або так звані портфельні активи. За оцінками представників ЦБ, у Росії нині «обертається» близько 10 млрд. дол. «гарячих» грошей, тобто тих, які можуть бути виведені протягом трьох-дев’яти місяців. Але ці гроші не вельми небезпечні для російської фінансової системи, поки вона зростає. Основна частина залучених з-за кордону капіталів іде все-таки в реальний сектор — на фінансування інвестиційних програм найбільших корпорацій. Ну і, крім усього іншого, приплив капіталу непрямим чином веде до зниження внутрішніх відсоткових ставок і відкриває доступ до фінансування для дрібних компаній, не здатних вийти на світові ринки самостійно.

Отож боротьба влади з «надлишковим» припливом капіталу — те саме, що визнання власного невміння створити умови для прийому грошей і перетворити їх на інвестиції, в основний капітал. А отже це низька ефективність роботи Мінфіну, Центробанку й усієї російської банківсько-фінансової системи.

Рубль — долар: гра в одні ворота?

Номінальне зміцнення курсу рубля стосовно долара торік становило близько 7% (див. мал. 3). Із урахуванням інфляції, як підрахували економісти, реальна девальвація долара в Росії дорівнювала 2003-го майже 19%. Ті самі економісти швиденько полічили, що в перерахунку за паритетом купівельної спроможності ефективний обмінний курс має становити приблизно 15—16 руб./дол. (До слова, коли перерахувати за цієї ціною ВВП Росії, який, згідно з прогнозами, повинен нинішнього року досягти 15,3 трлн. рублів, показник вийде вельми вагомий — майже 1 трлн. дол.).

Ще одна «заморочка» економістів — монетарний курс, тобто відношення потенційної пропозиції рублів (розширена грошова база) до розміру його валютного покриття (обсяг золотовалютних резервів ЦБ). Нині ця цифра дорівнює приблизно 23 руб./дол., що на 20% нижче від сьогоднішнього офіційного курсу (28,6) і майже на 30% — закладеного в бюджет (31,9 руб. за дол.).

Поточного року, попри масовані інтервенції, тенденція поки що істотно не змінюється. Лише за січень долар знецінився ще на 5%. А на початку лютого лише одне велике замовлення на продаж доларів тільки одного гравця посіяло невелику паніку на ринку. Аби втихомирити її, ЦБ РФ довелося скупити понад 3 млрд. дол. Намагаючись розширити власний простір для маневру в курсовій політиці, Центробанк вирішив навіть змінити систему формування валютного курсу рубля, відмовившись від односторонньої прив’язки національної валюти виключно до долара США й замінивши її «просунутішим» інструментом — валютним кошиком, куди додається ще і єдина європейська валюта.

Крім головної причини, такий крок пояснюється й іншими резонами. Хоча в конверсійних операціях із рублем долар усе ще панує практично безроздільно (98,9% проти 0,8% в євро) й абсолютна більшість зовнішньоторговельних контрактів укладається саме в американській валюті, головним торговим партнером Росії є все-таки Євросоюз. На його частку припадає майже 38% зовнішньої торгівлі РФ, причому саме з ЄС до Росії надходить майже 2/3 всього імпорту. Частка євро в золотовалютних резервах ЦБ РФ уже збільшилася до 25—30%. Поступове переорієнтування на євро виглядає в цьому зв’язку дуже своєчасним.

Крім того, створення справжньої у.о. — умовної одиниці, яку перестануть ототожнювати лише з «баксом», стане важливим кроком на шляху до цілковитої зовнішньої конвертованості рубля. Досягнення цієї мети, офіційно проголошеної головним завданням російської валютної політики, планується вже до 2007 року.

Але чи допоможе створення валютного кошика Центробанку уникнути проблем із курсовим регулюванням — велике питання. Адже коли раніше падіння долара значною мірою компенсувалося посиленням євро (рубль торік навіть подешевів стосовно єдиної валюти — на 1%), то зараз ситуація складніша. Реальний ефективний курс рубля до кошика валют держав — основних торговельних партнерів Росії — підвищився 2003 року на 4,1%. А за січень-березень ц.р. його підвищення вже становило 4,7% (реального курсу рубля до долара США — на 5,3%, до євро — на 6,1%). Такі оцінні дані похідних показників динаміки обмінного курсу розміщені на сайті ЦБ РФ в Інтернеті. Таким чином, зростання реального ефективного курсу рубля вже перевищило показник усього минулого року. Відповідно до Основних напрямів грошово-кредитної політики РФ на 2004 рік, його збільшення в поточному році має досягти від 3 до 5%, тобто річний «план» виявився практично виконаним лише за один квартал.

Із цього приводу главі ЦБ РФ Сергію Ігнатьєву довелося особисто звітувати в квітні перед главою держави, котрий висловив своє невдоволення сформованою тенденцією. «На килимі» Ігнатьєв, як зазвичай останнім часом, відрапортував, що все добре: «Макроекономічна ситуація в країні нормальна, приріст споживчих цін (тобто інфляція) за перший квартал становила 3,5%» (порівняно з торішніми 5,2%). Тому, мовляв, є всі шанси вкластися в заплановані на рік 8—10%. «Ми уважно відслідковуємо ситуацію, поки що ніяких негативних наслідків не спостерігаємо», — доповів глава ЦБ.

Але оскільки така позиція не викликала особливого ентузіазму в президента, Ігнатьєву довелося додати, що Центробанк готовий внести певні корективи в кредитно-грошову й курсову політику. «Я дуже розраховую», — сказав із цього приводу Путін. Крім того, він вказав керівникові Центробанку на необхідність активніше працювати з урядом.

Коментуючи цю ситуацію, один із російських оглядачів вдало зауважив: «Ситуація, у яку потрапив головний російський банкір, типова для російських народних казок. Цар ставить нездійсненне завдання, а підлеглий від безвиході — «а не то голова з плечей» — погоджується».

На зустрічі з журналістами пану Ігнатьєву залишилося тільки заявити, що вплив реального ефективного курсу рубля (курс до кошика валют країн — основних торговельних партнерів) на реальний сектор економіки він вважає перебільшеним, попутно висловивши впевненість, що посилення інфляції у найближчому майбутньому не буде...

Делікатне становище голови ЦБ ускладнюється ще й тим, що недавно це відомство залишив колишній його перший заступник Олег В’югін — один із головних російських авторитетів в галузі керування грошовою політикою і фінансовими ринками. До речі, саме В’югін був головним ідеологом переходу Центробанку Росії на новий механізм формування валютного курсу рубля, із відмовою від прив’язки лише до американського долара. Пан В’югін пішов на підвищення — йому довірили управління Федеральною службою з фінансових ринків (ФСФР), створеною замість колишньої Федеральної комісії з ринку цінних паперів (ФКРЦБ). А пану Ігнатьєву доведеться «спрацьовуватися» із новим першим заступником голови — колишнім першим заступником міністра фінансів Олексієм Улюкаєвим, із чиїм відомством він раніше вів досить дражливі суперечки...

За фасадом нафтового благополуччя

Саме неспроможність скористатися сприятливою зовнішньою економічною кон’юнктурою для проведення назрілих структурних перетворень в економіці нібито стала головною причиною відставки колишнього кабміну. Адже ні для кого не таємниця, що російська економіка зростає головним чином за рахунок експорту енергоносіїв. І хоч як намагалася виконавча влада применшити значення цього чинника, обдурити їй вдавалося хіба що саму себе. З цього приводу біля кабінету Михайла Касьянова свого часу навіть спалахнула справжня суперечка з представниками Світового банку, котрі стверджували протилежне.

Коментуючи результати власних досліджень, головний економіст російського представництва СБ Кристоф Рюль тоді заявив, що економічні реформи в країні практично зупинено, а залежність від світових цін на нафту висока як ніколи. «За всю новітню історію Росії економіці жодного разу не вдалося зрости більше ніж на 5%, якщо одночасно не збільшувалися ціни на нафту, які вже давно перебувають на високому рівні й найближчим часом повинні впасти. З 7,2% економічного зростання торік 3,2% припало на сприятливу зовнішньоекономічну кон’юнктуру, тож економічне зростання нинішнього року навряд чи перевищить 5%, — сказав Рюль. — У цьому зв’язку поставлену президентом В.Путіним мету подвоєння ВВП важко сприймати серйозно, адже навіть за чисто арифметичними показниками шанси майже нульові». Крім того, за словами економіста, офіційна статистика серйозно перекручує та прикрашає реальну картину, що не в останню чергу відбувається через недосконалість російського законодавства.

Справді, судячи зі звітів скасованого вже Держкомстату Росії, її економіка є постіндустріальною: обсяг виробництва послуг становить 60% і перевищує обсяг виробництва товарів (40%). Орієнтованість економіки на послуги, як відомо, є ознакою більш передової економічної моделі. Крім того, за версією статистичного відомства, держава практично пішла з економіки: частка неринкового сектора не перевищує 11%. Виходячи з цього, ринковий сектор виглядає високопродуктивним і наближеним до міжнародних стандартів. Крім того, колишній прем’єр не раз декларував, що прискорення, надане зростанню ВВП, грунтується «не тільки й не стільки» на високих цінах на нафту, скільки на «якісних зрушеннях», які є результатом успішної роботи уряду.

Коли подивитися дані статистики за минулий рік, то внесок нафтової галузі в загальне зростання ВВП виявиться меншим від 25%, якщо все зростання прийняти за 100%. Проте офіційна статистика внаслідок специфічної методології обліку в даному випадку не відповідає дійсності. Насправді внесок нафти у збільшення ВВП набагато більший. За деякими оцінками — близько 40%, а не «менше чверті». Річ у тому, що дані з промислового виробництва, які збирають російські статистичні органи, традиційно враховують усю видобуту нафту за цінами, які втричі нижчі від фактичних цін експорту нафти в далеке зарубіжжя (45% усього видобутку) і в 1,7 разу нижче цін для СНД (ще 9%). Відповідно, значна частка доходів від продажів нафти за кордон враховується не за статтею зростання нафтовидобувної індустрії, а за двома іншими статтями: транспорт і послуги. У результаті роль нафтового сектора оцінюється без урахування внеску в зростання транспортних і торговельно-посередницьких послуг, що значно зменшує підсумковий показник.

Мільярдери в країні бідних

За даними американського часопису «Форбс», за підсумками 2003 року Росія ввійшла в трійку країн, що лідирують за кількістю мільярдерів. Їй удалося випередити найближчого конкурента — Японію — і замкнути з 25-ма доларовими мільярдерами трійку лідерів, слідом за США й Німеччиною. Водночас співвідношення доходів 10% найбагатших громадян країни до доходів 10% найбідніших 2003 року в Росії становило 14,5, збільшившись порівняно з 2002-м на 0,55. У розвинених державах верхньою межею коефіцієнта є 7, а його наближення до 10 вважається соціально небезпечним, коли ні про яку соціальну стабільність не може бути й мови. Тож боротьбу з бідністю в РФ було проголошено одним із головних завдань нового уряду.

За офіційною статистикою, динаміка грошових доходів російського населення 2003 року відповідала позитивним тенденціям в економіці. Середньодушові щомісячні грошові доходи збільшилися порівняно з 2002-м майже на 30% (5129 руб.), реальні наявні грошові доходи — на 14,5%. При цьому частка населення з доходами нижчими від прожиткового мінімуму знизилася з 25 2002 року до 16,3% 2003-го.

Наприкінці минулого року за межею бідності в Росії перебувало 23,1 млн. чол. Такі офіційні дані. Проте самі росіяни оцінюють своє матеріальне становище куди похмуріше, ніж скасований Держкомстат: бідними вважають себе близько 40% опитаних під час одного з соціологічних досліджень. А за розрахунками Світового банку, за так званою національною межею бідності (офіційно встановлений прожитковий мінімум) живе 25% російських громадян (у Білорусі — 24,7, а в Україні — 30,6%).

Адмінреформа:
час купувати нові столи та стільці

Перестановки в російській виконавчій владі відбуваються масштабні. Затіяна реформа має торкнутися всієї вертикалі: почавшись з апарату уряду, вона дійде до регіонів і муніципалітетів. Загальна кількість службовців центрального держапарату зменшиться на 20%, а їхні зарплати значно підвищаться. Кількість міністерств у новому уряді скорочено майже вдвічі, а заступників в одного міністра може бути не більше двох. Тоді як раніше в міністра економрозвитку, приміром, за штатним розписом було 16 заступників.

Здавалося б, очевидний прорив. Проте, як визнав сам новий прем’єр Михайло Фрадков, «скорочення кількості міністерств буде компенсовано кількістю федеральних агентств і служб». Фактично колишні міністерства нікуди не поділися, а лише змінили вивіску (стали федеральними агентствами та службами) і підпорядкованість (тепер вони підкоряються міністерствам). Але менше їх не стало, навпаки: кількість федеральних держорганів збільшилася в півтора разу — із 54 (включаючи апарат уряду) до 73, оскільки на місці 30 старих відомств з’явиться 29 нових служб і 29 федеральних агентств. Тож навряд чи варто чекати на кардинальне скорочення армії чиновників і видатків бюджету на їх утримання.

Великі сумніви викликає також ефективність управління модифікованими супермонстрами. А це й оновлене Міністерство економіки (до нього приєднано колишній Державний митний комітет), і Мінфін (у його підпорядкування передано всю податкову службу), не говорячи вже про нове суперміністерство промисловості й енергетики.

Певні надії на поліпшення ситуації пов’язують із зміною процедури погоджень нормативних актів між відомствами. По-перше, розробкою нових законів і підзаконних правових актів зможуть займатися тільки міністерства. По-друге, обіцяно, що протягом одного-двох місяців буде розроблено новий регламент роботи уряду, який дозволить позбутися 75% колишніх міжвідомчих узгоджень. Проте без утрясання проектів документів усередині міністерств, на рівні федеральних служб й агентств, яких, нагадаємо, значно побільшало, навряд чи обійтися. Тож навіть коли процес підготовки нормативних актів урядом удасться скоротити, то не набагато.

Значним плюсом нової кабмінівської структури можна вважати поділ повноважень різних федеральних відомств: одні з них видаватимуть правові акти, інші — зосередяться на контролі й нагляді. Але проблему суміщення функцій розв’язано, на жаль, не цілком: набагато корисніше було б загалом вивести наглядові органи з підпорядкування міністерств.

Важливим кроком на шляху реформ є те, що новий кабмін уже ухвалив зниження базової ставки єдиного соціального податку (ЄСП) із 35,6 до 26% фонду оплати праці. Через регресивну шкалу ЄСП, його ефективна ставка знижується з 30,4 до 24,15%. Крім того, планується змінити порядок оподаткування нафтогазового сектора: оподаткування надприбутків від видобування вуглеводневої сировини значно збільшиться.

Крім того, російська влада обіцяє серйозно зайнятися реформуванням природних монополій, що є однією з головних умов вступу країни у Світову організацію торгівлі. Курирувати цей процес доручено Мінпроменерго, для чого останнє одержало цілу низку додаткових повноважень. А сам вступ у СОТ, цілком можливо, відбудеться ще до закінчення терміну повноважень нового кабінету. Найімовірніше — вже 2007 року.

Тож плани в росіян, як бачимо, серйозні. Затримка лише за їх реалізацією.