Регуляторна політика як шлях до процвітання. Поки що для створення бізнесу в Україні необхідно виконати 15 процедур. На це йде в середньому 34 дні

8 вересня Світовий банк опублікував доповідь «Бізнес 2005 року: усунення перешкод для зростання». Метою дослідження було визначити вплив і характер тих регулятивних функцій держави, які стимулюють ділову активність, а також тих, котрі їй перешкоджають.

Об’єктом аналізу стали 145 держав, у яких порівнювалися існуюче законодавство і проведені економічні реформи. На думку авторів доповіді, їм удалося визначити, які законодавчі обмеження заважають бідним країнам розвивати приватне підприємництво так само ефективно, як це відбувається в багатих. А ось один із висновків виявився не занадто втішним для «аутсайдерів»: прірва, яка відокремлює їх від лідерів світової економіки, із кожним роком, найімовірніше, тільки збільшуватиметься.

Це друга публікація подібної доповіді. Найактивнішу участь у її підготовці взяла Міжнародна фінансова корпорація (МФК), що входить до Групи Світового банку (СБ) і спеціалізується на кредитуванні приватного сектора. Порівняно з торішнім дослідженням, у цьому році аналізувалося більше країн, але і торік, і тепер серед них була й Україна. Як повідомляється в прес-релізі, нинішнього року надійшли звернення 13 нових держав із проханням включити їх у доповідь. Також було розширено і кількість аналізованих критеріїв — показників підприємницької діяльності. Перші п’ять із них були наведені в обох доповідях. Вони стосувалися якості регуляторних процедур під час:

— створення нової компанії;

— наймання і звільнення робітників;

— отримання кредиту;

— примусового виконання договору;

— ліквідації (банкрутства) підприємства.

З’явилися і два нових напрями досліджень: реєстрація прав на нерухоме майно і захист інвесторів.

Чи можна вважати результати проведених досліджень достатньо репрезентативними? Відповідно до опублікованої інформації, у підготовку доповіді «Бізнес 2005 року» внесли свою лепту понад 3 тис. місцевих експертів з окремих країн: бізнес-консультанти, юристи, аудитори, державні чиновники, а також провідні вчені, які надали методологічну підтримку і коментарі.

З іншого боку, вивчаючи текст, відразу бачиш, що за базу для розрахунку і порівняння багатьох наведених у дослідженні показників було взято ВВП на душу населення окремих країн у перерахунку за сформованим обмінним курсом. Хоча, як відомо, для більшості країн, а особливо тих, які розвиваються, обмінний курс не є досить об’єктивним критерієм для порівняння реальної купівельної спроможності національної грошової одиниці відносно американської. Таким чином, один із вихідних критеріїв дослідження навряд чи можна вважати задовільним.

Утім, традиційне для таких публікацій рейтингування — шикування окремих держав за суворим ранжиром — начебто й не було головним завданням авторів. Їх усе ж таки більше цікавили структурні відмінності. Які обмеження та вимоги, прописані в законах тієї чи іншої країни, справді потрібні, а які з них є лише рудиментами і пережитками минулого.

Також важливим аспектом дослідження була реальна ефективність реформ, які проводяться: котрі з них життєво важливі для стимулювання ділової активності і розвитку підприємницької діяльності, а котрі можна вважати тією злощасною шкуркою, що не варта вичинки.

Більшість фактів і висновків можуть видатися далеко не новими. Втім, це не знижує їхньої актуальності, а тому чимало з них буде незайвим процитувати.

Отже, для створення нової компанії в одній із розвинених країн потрібно виконати в середньому шість процедур, які в часі займають близько 27 днів, і заплатити суму, що становить 8% доходу на душу населення. Щоб розпочати бізнес у бідних країнах, потрібно в середньому 11 процедур (в Україні цих процедур 15 — див. таблицю), на що йде близько 59 днів (в Україні — 34), і заплатити суму, рівну 122% доходу на душу населення (в Україні — 131,5%). Як позитивні приклади в доповіді названі Туреччина та Франція. Тут після зниження торік часу і витрат, необхідних на створення нової компанії, показники реєстрації нових суб’єктів підприємницької діяльності зросли на 18%.

Один із найцікавіших висновків доповіді міститься в розділі, присвяченому умовам наймання та звільнення робітників. Виявляється, що турбота про людину праці, яку так ревно захищають багато «соціально орієнтованих» законодавств, в остаточному підсумку обертається проти неї самої. Парадокс полягає в тому, що чим більше прав і гарантій законодавство надає робітникам, тим вищий, в остаточному підсумку, рівень безробіття в країні.

Двома словами це можна спробувати пояснити таким чином. Чим складніше підприємцю звільнити недбайливого робітника і чим дорожче йому коштує така процедура, тим менш охоче він створюватиме нові робочі місця, а отже — найматиме нову робочу силу. З іншого боку, наведемо приклад із життя підприємств, які перебувають в Україні у державній власності. На багатьох із них у штатному розписі можуть роками значитися фактично непотрібні одиниці (а отже — робітники), тоді як залучення спеціалістів нових і необхідних для розвитку підприємства професій стримується обмеженням облікової чисельності.

Ще один висновок схожий на попередній. «Надмірне регулювання не лише не здатне захистити жінок, молодь і бідні прошарки населення, тобто тих, кому воно має служити, а й часто шкодить їм», — стверджує автор доповіді Каралі Макліш. Виявилося, що в країнах із простішими регуляторними процедурами, у яких, здавалося б, громадянам дається менше соціальних прав та гарантій, в остаточному підсумку, забезпечується кращий соціальний захист і створюється сприятливіший економічний клімат для залучення підприємців та інвесторів.

У цілому через відмінності в адміністративних процедурах у бідніших країнах у середньому вдвічі складніше створити і ліквідувати компанію, а також займатися бізнесом, ніж у країнах із розвиненою економікою. Крім того, у бідних країнах удвічі менше засобів захисту прав на нерухоме майно, ніж у власників у розвинених економіках.

За оцінками експертів СБ, найдосконаліші законодавства в галузі підприємницької діяльності мають15 держав: Нова Зеландія, США, Сінгапур, Гонконг, Австралія, Норвегія, Великобританія, Канада, Швеція, Японія, Швейцарія, Данія, Нідерланди, Фінляндія, Ірландія. Не секрет, що саме в цих країнах рівень життя населення традиційно найвищий.

Як стверджують представники Групи Світового банку, за минулий рік країни з розвиненою економікою провели втричі більше реформ інвестиційного клімату, ніж бідні країни. Найкращими десятьма реформаторами автори доповіді називають Словаччину, Колумбію, Бельгію, Фінляндію, Індію, Литву, Норвегію, Польщу, Португалію й Іспанію. Як бачимо, особливу активність виявляють європейці. За минулий рік із 58 країн, котрі робили спроби модернізувати своє внутрішнє законодавство і посилити захист прав власності нерухомого майна, менше третини були бідними. Тобто із середньодушовими доходами низькими або нижчими від середніх.

Що стосується взаємин кредиторів і позичальників, то фундаментальний висновок тут такий. Важливою умовою для повноцінного забезпечення підприємницької діяльності кредитними ресурсами є, хоч як це дивно, захист прав не бізнесмена-позичальника, а навпаки — його кредитора. Єдина умова, котру державі слід при цьому забезпечити, — це створення всіх передумов для максимальної прозорості структури власності, а також доходів і витрат підприємницької діяльності. За таких передумов державі не дуже проблематично й витратно створювати повноцінні фінансові ринки, що допомагали б перерозподіляти інвестиційні потоки на користь бізнес-структур, які справді ефективно функціонують і розвиваються. Незаперечну вигоду отримує і пересічний інвестор (вкладник, акціонер), і підприємець. Перший стає значно краще захищеним, завдяки чому може з більшою користю для себе розпорядитися власними заощадженнями. Другий отримує більше можливостей залучити інвестиції на випадок, якщо його бізнес-ідея, бізнес-план і спосіб організації справи виявляються справді вдалими. Ну а бізнес, в основу якого покладено «не ті» цілі і принципи ведення виробничої, фінансової та маркетингової діяльності, у такому разі розкриває свої вади значно швидше і з менш болючими наслідками.

Наприклад, реформи законодавства щодо забезпечення прав кредиторів у Словаччині сприяють збільшенню кількості банківських кредитів приватним компаніям на 10%. А ось недосконале законодавство про банкрутство призводить до зменшення видачі комерційних кредитів. У 50 країнах, до яких Україна, на щастя, не входить, кредитор може отримати назад у середньому не більше 20% вкладеного капіталу після того, як боржник оголосить себе банкрутом. У нашій країні цей показник, за даними СБ, дорівнює в середньому 25,5%. Для порівняння, у США — 68,2, у Великобританії — 85,8%.

На наш погляд, один із найцікавіших, але водночас і найменш втішних висновків доповіді полягає в такому. Розвинені держави, уже маючи іноді на порядок більш просунуте законодавство й інфраструктуру для розвитку підприємництва, не гребують і далі проводити все нові реформи й удосконалювати власні регуляторні механізми. У результаті розрив між лідерами й аутсайдерами рік у рік збільшується.

«Бідні країни, котрі гостро потребують нових підприємств і робочих місць, ризикують ще більше відстати від розвинених країн, які реформують своє законодавство, роблячи інвестиційний клімат ще привабливішим», — стверджує Майкл Клейн, віце-президент із розвитку приватного сектора СБ і головний економіст МФК.