КОМУ ВІЙНА, А КОМУ МАТИ РІДНА... ІСТОРІЯ З ЛІТАКАМИ ЩЕ РАЗ ПІДТВЕРДИЛА ЦЮ НЕВ’ЯНУЧУ НАРОДНУ МУДРІСТЬ

З півроку тому військове відомство Німеччини переживало не найкращі часи: при затвердженні державного бюджету на 2002 рік не тільки не було збільшено на 2,5 млрд. марок видатки на утримання армії та оборону, як воно пропонувало, а навіть зменшено на 300 млн. Більше того, Бундестаг «заморозив» військовий бюджет: із 2002-го до 2006-го він не повинен збільшуватися.

Тоді міністр оборони Рудольф Шарпінг поруч із іншими поховав і надії на оновлення повітряних сил транспортними військовими літаками «Airbus 400 М», як це планувалося раніше. Принаймні придбати необхідну кількість їх — 73 машини — через високу ціну йому не вдалося б. Хоча війна на Балканах показала, що Німеччина, так само як інші країни — члени Північноатлантичного альянсу, потребує військових «вантажівок». Адже тоді довелося використовувати американські транспортні літаки. Раніше федеративна республіка мала попередню домовленість про придбання спільного українсько-російського транспортника «Антонов-70». Літака, що за всіма поглядами підходить для таких цілей, а за деякими технічними параметрами значно переважає конкурентів.

Однак тоді сполошилися західні виробники аналогічної техніки. Під керівництвом міністерства оборони Великобританії було розроблено проект Eurofighter. Розрахований на 30 років, він передбачає тісне співробітництво з Європейським Союзом у військовій та оборонній промисловості. Участь у проекті обіцяє мільярдні прибутки. Згодом усі учасники проекту об’єдналися в європейський повітряно-космічний суперконцерн EADS з оборотним капіталом 21 млрд. євро.

Один з учасників цього проекту — консорціум DaimlerChrysler Airbus (DASA) запропонував власний варіант транспортного військового літака «Airbus 400 М», попередня вартість якого спочатку оцінювалася на рівні 155—175 млн. марок (77–87 млн. євро). Тепер вона підвищилася майже до 250 млн. марок, тобто 125 млн. євро. Попри це, вісім європейських країн — Бельгія, Франція, Німеччина, Португалія, Італія, Іспанія, Туреччина й Великобританія — підписали договір про створення та придбання нової машини. Проте уряд Німеччини — коаліція соціал-демократів і «зелених» — переніс цю дорогу покупку на віддаленіші часи: Бундесвер не належав до числа його пріоритетів.

Однак події 11 вересня змінили ставлення правлячої коаліції до армії. Повідомивши про «необмежену солідарність» зі Сполученими Штатами в боротьбі з міжнародним тероризмом, уряд заявив про свою участь в американських військових операціях в Афганістані, куди тільки літаком і можна дістатися. Як і в інші місця зарубіжжя, де третина німецької армії — близько 60 тис. військових — виконує миротворчі місії. Туди либонь теж потрібно доставляти живу силу й військову техніку.

Проте німецький транспортник «Трансаль», що використовувався для цього раніше, придатний для коротших дистанцій, та й необхідну кількість вантажів він уже «не тягне». І хоча про це стало відомо не сьогодні, міністр оборони Рудольф Шарпінг терміново зробив заявку європейському повітряно-космічному концерну EADS на придбання 73 військових транспортних літаків «Airbus 400 М» із орієнтовною вартістю 125 млн. євро кожен. На його думку, вони повинні посилити можливості Бундесверу щодо участі в міжнародних військових кампаніях.

Запротестували експерти з питань бюджету, котрі вважають, що уряд цим рішенням переступив через встановлений для нього ліміт. Міністерство оборони має на цю покупку лише 5 млрд. євро для оплати 40 літаків, а потрібно ще 3,5 млрд., які на військові видатки поки що не передбачені. А щоб створюваний концерн зміг поставити перші заявлені літаки 2009 року, гроші за них треба внести вже нині. Оборонне відомство змушувало Бундестаг погодитися, щоб цю суму внесли в «заморожений» ним же військовий бюджет 2003 року. Але це неможливо, позаяк уже восени після парламентських виборів у Німеччині, цілком імовірно, буде новий уряд. Чи захоче він фінансувати настільки дорогий проект? Однак у військових свої резони, і вони продовжували наполягати.

Такий спірний метод одержання коштів із бюджету викликав бурхливі дискусії в парламенті й у суспільстві. Німеччина справді раніше пообіцяла брати участь у проекті створення європейського літака, отже й купувати його. Правда, не передбачалося, що вартість військової «вантажівки» стане настільки високою. Крім цього, відмова придбати літак могла б серйозно вплинути на відносини з Францією, яка особливо наполягала на реалізації проекту та участі в ньому Німеччини. Та й для Європейського Союзу проект має вирішальне значення: він дозволяє створити близько 40 тис. робочих місць.

Проте ці аргументи перекреслювалися аргументами федеральної Рахункової палати: проект занадто об’ємний, а вартість нових літаків «надмірна» для бюджету Німеччини. Для його реалізації потрібні гроші, яких немає. І не видно джерел, звідки їх можна було б узяти. Побоюючись, що Бундестагу рішенням простої більшості вдасться зобов’язати майбутній уряд шукати гроші для придбання літаків, опозиція (Християнсько-демократичний і Християнсько-соціальний союзи) звернулася з позовом у Конституційний суд.

Сім європейських країн — учасниць проекту зажадали від Німеччини визначитися з сумою, інакше їй доведеться вийти з проекту, сплативши штраф, рівний вартості майже всієї планованої покупки. Але така жорстка постановка питання не допомогла залатати дірку в бюджеті оборонного відомства. Вибухнув скандал, який правлячій коаліції все-таки вдалося погасити: уряд пообіцяв гроші на літаки з інших джерел. Правда, поки що невідомо, з яких. Розуміння ситуації продемонстрували й учасники проекту Eurofighter — вони погодилися почекати до кінця березня, щоб Німеччина мала час знайти кошти для придбання літаків.

І військові таки домоглися свого: Бундестаг погодився на придбання перших 40 машин вартістю 5 млрд. євро. Правда, експерти не впевнені, що цих грошей вистачить, адже досі остаточну вартість Airbus не визначено, а в пресі щоразу називається інша цифра. Депутати Бундестагу також ухвалили, що 3,5 млрд. євро на придбання ще 33 літаків повинен узяти на себе наступний парламент, який буде обрано у вересні. Проте фінансисти сумніваються, що Німеччина не тільки в найближчому, а й у більш далекому майбутньому зможе знайти кошти для придбання всіх 73 літаків. Або ж їй доведеться відмовитися від реалізації багатьох інших важливих військових проектів.

Фахівці й політики шукають джерела фінансування для придбання нових аеробусів, але перевозити військову техніку в райони миротворчої участі сил Бундесверу потрібно вже нині. Для цього Німеччина орендує українсько-російські літаки «Антонов» і «Руслан».