РАЗ КОПНУВ — МІЛЬЙОН, ДВА КОПНУВ — СОТНЯ... ПОПРАЦЮВАТИ ЛОПАТОЮ МІГ БИ КОЖЕН ДЕПУТАТ

Хто сказав, що Україна — бідна держава? Зовсім навпаки. Щоб це зрозуміти, досить хоча б раз копнути державний бюджет. Навіть екскаватор не потрібен. Вистачить звичайнісінької лопати, аби виявити в незораній цілині, приміром, 800 млн. дол., неконтрольованих ВР. Це взяті державою кредити.

Саме так сталося в результаті поки що тільки «геодезичних розкопок», якими зайнявся Володимир Майстришин, голова підкомітету з питань державного боргу, запозичень та інвестицій комітету ВР із питань бюджету. Про них він і розповів «ДТ»...

— Сьогодні держава набрала кредитів на 14 млрд. дол. З них 75% — це зовнішній борг, решта — внутрішній. Тільки сума кредитів, узятих під гарантії держави й не повернутих, становить 1,4 млрд. дол. На утримання державного боргу вже сьогодні Україна витрачає 21% загальної суми витрат держави. По-перше, проблема в тому, що Кабмін свого часу видавав кредити без докладного аналізу позичальника та його програми. Через неспроможність позичальників виконувати свої зобов’язання нині понад 90% платежів іноземним кредиторам здійснюється з держбюджету. Тож тепер бюджетний комітет збирає промисловців, аграріїв та інших боржників, щоб з’ясувати: чи мають вони потенційну можливість розрахуватись і чи варто їм узагалі давати гроші.

По-друге, існують серйозні проколи в програмі державних запозичень України. Вона складається з безлічі проектів розвитку, бюджети яких обчислюються сотнями мільйонів доларів. Той, хто вважає, що це гранти Світового банку, помиляється. Насправді це банальні кредити. Й ухвалюючи держбюджет, у додатку до якого вони традиційно фігурують, народні депутати рік у рік ратифікують їх.

— Не могли б ви навести приклади таких проектів?

— Існує проект «Експериментального фінансування села» на суму 200 млн. дол. Цікавлюся у Мінфіні, де ж сама програма, на що конкретно витрачатимуться запозичення? Виявилося, цим проектом займається не міністерство безпосередньо — це прерогатива спеціально створеного фонду. Саме він і розпоряджається державними грішми.

Ще один випадок. Приїжджаю у Фонд соціальних інвестицій і акцентую увагу керівництва на тому, що вони сьогодні є розпорядниками бюджетних коштів, хоча це — недержавна організація, що існує на іноземні гроші. Відповідно, затверджувати їхній кошторис, зарплати, географію розподілу коштів повинна ВР.

— А як відбувається насправді?

— Щороку, коли парламент голосує за бюджет, у додатку до нього є програма державних запозичень, яка таким чином автоматично ратифікується. При цьому парламент не бере участі в обговоренні проектів розвитку.

— Їх ніхто й ніколи не бачив?

— Тиждень тому вперше в історії незалежної України прем’єр-міністр Анатолій Кінах вручив бюджетному комітетові кошторис усіх проектів. Вони помістилися в звичайну теку. Ось, приміром, проект фінансування муніципального розвитку — 150 млн. дол. на вісім років. Усе його обгрунтування вмістилося на неповних двох сторінках. Ані натяку на конкретику. Для Конгресу США усі видатки розписуються, аж до опису оббивки купленого стільця. В Україні усе навпаки. Ось коли ці кілька аркушів перетворяться на сотні з чітким обгрунтуванням, тоді й можна буде говорити про свідоме прийняття рішень стосовно державних кредитів.

До речі, як мажоритарник я чудово розумію, що таке муніципальний розвиток. Проблем у малих міст хоч греблю гати. Якось навіть проекспериментував, попросивши голову однієї з районних рад пройти владними коридорами і спробувати самому долучити район до однієї з програм. Виявилося: у найкращому випадку, в програму можна потрапити на п’ятий рік.

Найцікавіше, що у вівторок на спільному засіданні уряду та бюджетного комітету, де проводилася презентація держбюджету-03, підготовленого до другого читання, у головному фінансовому документі вже не було й згадки про ці запозичення.

— Куди ж вони поділися?

— Анатолій Кінах сказав мені: «Ми вже подавали їх у першому читанні». При цьому в спецфондах ці суми все одно є. І, знову-таки, не видно, куди вони витрачаються.

— І скільки ж фондів-розпорядників державних коштів?

— Усього 18. Так, Фонд соціальних інвестицій курирується Мінпраці. Програма подолання проблеми туберкульозу та СНІДу — це дітище Мінздоров’я. Модернізація Державної податкової служби у віданні ДПА, проект відновлення автомагістралей — Мінтранс...

— На який термін під усе це позичалися гроші?

— Проекти довгострокові. Деякі з них — на кілька десятків років. Причому депутати голосують відразу за всю суму кредиту за проектом, а вона часто обчислюється сотнями мільйонів доларів. Відповідно, один раз отримавши депутатське «добро», фонди розвитку можуть безбідно існувати досить довго.

Зрозумійте, я не проти цих кредитів. Тим паче що таких довгих грошей під 4% річних ми ніде не знайдемо. До того ж вони покращують структуру нашого боргу — отримавши їх, ми здаємося нормальними позичальниками. Але проблема в тому, хто і як розпоряджається грішми, чи є контроль над ними. Упевнений, депутати повинні все це знати й голосувати в кожному випадку свідомо.

— Але ж кредити держава муситиме повертати?

— Так. Питання загострюється піком розрахунків за державними боргами, очікуваним 2003 року. Потрібно буде повернути понад 2 млрд. дол. Не виключено, що для цього доведеться вийти на ринок комерційних запозичень, що даються під 10% і вище. Попри все це, нас підштовхують бездумно прийняти рішення про запозичення 800 млн. дол. під нові проекти розвитку.

— І чим усе це може скінчитися?

— По-перше, скандалом. Зате навіть якщо цього року ми й не встигнемо зробити все як належить, уже наступного все буде як слід.

— Але ж за суму кредиту щодо кожної окремої програми розвитку парламент голосує тільки один раз. В наступному році ратифікація ВР щодо цих кредитів уже не буде потрібна.

— Правильно. Але наступного року будуть інші запозичення. Таке відбувалося щороку. Нагромаджувався державний борг. Формально кажучи, ми багата держава. Ми дозволяємо собі, приміром, недобирати 20 млрд. грн. ПДВ і нормально існувати, безконтрольно витрачаючи запозичені кошти. Плюс до цього величезна кількість пільг за цим та іншими податками.

— Як ви плануєте розв’язувати проблеми фондів розвитку?

— Я провів роботу з членами бюджетного комітету. Депутати, незалежно від того, з більшості вони чи з опозиції, були відверто здивовані отриманою інформацією. Тепер викликатимемо керівників фондів, щоб вони захищали свої проекти. Цим також займатимуться профільні комітети ВР. Потрібно вирішити: чи справді на це варто витрачати гроші? Питанням повинна зайнятися Рахункова палата, з наступним затвердженням рішення на підкомітеті з питань державного боргу. Без цього за бюджет у сьогоднішньому вигляді не можна голосувати. Інакше рішення про фінансування фондів буде незаконним, а договори — недійсними. Про це я попередив і представництво Світового банку.

— Не боїтеся зірвати бюджетний процес і стати винуватцями соціальної напруги в суспільстві?

— За комітетом затримки не буде, питання в дисциплінованості фондів. На конструктивну роботу з керівництвом одного фонду потрібно півдня. Тож маємо встигнути. До того ж питання можна й відмежувати від бюджетного процесу. Правда, підготовлений до другого читання бюджет-03 у такому випадку доведеться переробити з урахуванням змін щодо спецфондів.