Пустили циніка в бюджет. Частина друга і, на жаль, не остання

Слабкий, позбавлений підтримки депутатських груп і фракцій, уряд не здатен вести бюджетний процес. За 13 років новітньої української історії ми отримали масу доказів щодо цього, й передостанній — трохи більше двох років тому, коли повільно конав уряд Кінаха. Чергова агонія відбувається на наших очах сьогодні.

Бюджетний процес-05 стирає останні грані між законом і беззаконням, добром і злом, цивілізованістю та дикунством. Заплутавшись у власних популістських обіцянках, Кабінет Януковича—Азарова марно намагається узгодити фінансові потреби країни з фінансовими ресурсами. Не виходить! Навіть всесильному колись Миколі Яновичу не вдається пропхнути через парламент явну некондицію під назвою «Державний бюджет України на 2005 рік (допрацьований проект, для розгляду в другому читанні)»...

Запитуєте? Не відповідаємо

Авторка цих рядків була присутня на засіданні бюджетного комітету у вівторок 14 грудня. А також на нараді з бюджетних проблем, яку проводили у Верховній Раді в середу за участю спікера Володимира Литвина та Миколи Азарова, що сидить одразу на трьох стільцях (прем’єрському, віце-прем’єрському і міністра фінансів). І вже двічі доводилося чути риторичне запитання соціаліста Олександра Баранівського: наскільки легітимним є бюджетний проект, підготовлений нелегітимним урядом? Чи вправі Верховна Рада, котра висловила своїм грудневим рішенням недовіру Кабінету Януковича, приймати з рук того ж Кабінету (за мінусом прем’єра) документ, який визначає фінансове життя країни на майбутній рік? Чи не ліпше Л.Кучмі хоча б зовні дотримуватися формальності, прийнявши відставку нинішнього Кабінету і призначивши міністрів виконуючими обов’язки?

Від запитань можна спробувати відмахнутися, як від набридливої мухи. Можна заплющити на все це очі. На жаль, до прийняття нормального бюджету такі дії нас не наближають.

Згадаймо бюджетні перипетії нинішньої осені. Із самісінького початку все не вельми відповідало нормі.

Уряд подає 14 вересня ц.р. проект Державного бюджету на 2005 рік, запевняючи, що він єдино можливий, збалансований і реальний. І вже 18 вересня випускає сумнозвісну постанову №1215 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», створюючи тим самим катастрофічну дірку в бюджеті Пенсійного фонду. Всі «латки» — за рахунок бюджету державного, що на добрий десяток мільярдів гривень збільшує його прихований дефіцит. Усі розуміють, що відмовитися 2005 року від передвиборних пенсійних обіцянок ніяк не можна, хоч би хто прийшов до влади — Ющенко, Янукович чи поштар Пєчкін.

І після цього хтось іще дивується, що бюджетний процес було зірвано, ледве він розпочався?

Грошові виплати пенсіонерам уже у вересні провокують потужну хвилю зростання цін. Доповнена інфляційними очікуваннями, вона вже двічі — наприкінці жовтня і наприкінці листопада — призводила до потрясінь у банківській сфері. Що ми маємо в підсумку? Відповідно до уточненого Кабміном прогнозу, 12,4% зростання ВВП 2004 року і 12,5% зростання споживчих цін (грудень до грудня). Хоча ніхто — окрім, звісно ж, нинішнього уряду з його прекрасними економічними мізками і не менш чудовою соціальною політикою — не заважав країні закінчити рік з інфляцією на рівні семи чи, у крайньому разі, восьми відсотків. Та й зі значно кращими перспективами росту на 2005-й.

У пояснювальній записці до розданого нинішнього вівторка варіанта бюджетного законопроекту робиться дуже зворушлива спроба звалити з хворої голови на здорову. Там докладно описується, як Верховна Рада не прийняла висновків та пропозицій бюджетного комітету (читай — не прийняла бюджет у першому читанні) ні, як спочатку планувалося, 20 жовтня, ні 3 листопада. І щоб якось вийти із ситуації, повернула документ до уряду на доопрацювання. Тим самим порушивши вимоги Бюджетного кодексу.

Який із усього цього Кабмін робить висновок? Можна порушувати й надалі. Наприклад, проводити перше і друге читання «у пакеті». Або в грудні закладати в законопроект скільки завгодно податкових «нововведень», зокрема таких пречудових, як нові ставки акцизу на сигарети, нові правила адміністрування ПДВ та податку на прибуток, а також делегування Кабміну права встановлювати «додаткові мита». (Фінансовим директорам і бухгалтерам підприємств корисно буде ознайомитися зі статтями 9, 83, 85-1, 85-2, 103-6, 103-7, 103-8 у версії бюджетного законопроекту від 13 грудня ц.р.). Повторюється, але за гірших умов, бюджетна епопея попереднього року.

Профінансуємо боргами?

Мінфін установлює дефіцит бюджету, котрий явно зашкалює за всі розумні межі, — 11 млрд. гривень, або 2,8% від ВВП. Ініціює протизаконну «хімію» з податками (як відомо, після 15 серпня року, котрий передує черговому бюджетному, жодних змін у податкове поле вносити не можна). Посилено «надувають» фонд оплати праці й обсяги надходжень від податку на додану вартість. За три місяці — з вересня по грудень! — майже вдвічі, до 7 млрд. грн., зростають плани надходжень від приватизації-05. Але, попри ці титанічні зусилля, збалансувати доходи з витратами все одно не вдається. Що робити?

Ті, хто знайомий із вересневим варіантом бюджетного проекту, мабуть, помітили, як багато уваги в ньому приділяється надходженням від усіляких боржників — починаючи від монстрів на кшталт «Нафтогазу України» і закінчуючи незрозумілими конторами, що урвали в середині 90-х кредити під гарантії уряду. У грудневій версії бюджету ця ідея розквітла ще більше.

Одразу зауважимо: ми в жодному разі не проти суворої бюджетної дисципліни і повернення державі колись позичених (недоотриманих) нею коштів. Але видавати недоїмку з дуже сумнівною, а то й безнадійною ліквідністю за реальний дохід бюджету — погодьтеся, від лукавого.

Уряд удає, що цього не розуміє. Навіть автомобілі для інвалідів Великої Вітчизняної війни (пам’ятаєте цю історичну обіцянку Віктора Федоровича облагодіяти стариків до ювілею Перемоги?) випускатимуть на третину за віртуальні гроші — суми заборгованостей перед бюджетом Запорізького автозаводу та його суміжників з ПДВ, штрафів, пені тощо. Не вірите? Зазирніть у статтю 103-5 і порівняльну таблицю витрат: у вересні на ці цілі передбачали 59,6 млн. грн., але живими грошима, нині — 302,9 млн., із яких 110 млн. іще потрібно отримати від боржників...

За рахунок боргів НАК «Нафтогаз України» та комунальних підприємств передбачено компенсувати знецінені вклади в Ощадбанку на загальну суму 6 млрд. грн. І якщо хтось сподівається отримати хоч би копієчку живими грішми, ми змушені його розчарувати: чиновники придумали такий хитромудрий взаємозалік, що товариші-громадяни просто відпочивають.

Логіка проста. Держава заборгувала громадянам за вкладами. Громадяни, котрим їхні вклади не повернули, заборгували комунальним підприємствам квартплату, гроші за воду, електроенергію тощо. Комунальні підприємства, яким не заплатили громадяни, заборгували бюджетові багато всіляких податків і не повною мірою розрахувалися зі своїми постачальниками, зокрема з тим же «Нафтогазом».

А тепер — увага: беремо заборгованість «Нафтогазу» перед бюджетом за транзит природного газу і переадресовуємо цей, м’яко кажучи, сумнівний ресурс місцевим бюджетам у вигляді субвенції... на погашення знецінених вкладів. Місцеві бюджети гасять борг комунальникам, ті — «Нафтогазу» й бюджету. Бюджет знову направляє гроші на місця. Десь у глибині сцени — Ощадбанк зі списками вкладників... Народний тріумф. Усі встають і проникливо співають оду мудрості Кабінету Януковича—Азарова.

Каюся, може, я щось спростила. Насправді ж схеми будуть непрозорими і заплутаними, а результати — настільки непередбачуваними, що десять Рахункових палат кінців не знайдуть. Тому що навіть двієчнику відомо, що взаємозалік — це насамперед спосіб збагачення осіб, до нього причетних. Треба ж якось підживлювати з бюджету «тінь», а то зовсім захиріє.

До речі, громадянам на замітку. Мали рацію, сто разів мали рацію ті, хто, почувши про передвиборну ініціативу Віктора Федоровича гасити борги за комунпослуги через механізм компенсації вкладів, хутенько, ще у вересні перестали платити за квартиру. Попри всі вмовляння ЖЕКів та ДЕЗів. Відповідно до проекту бюджету, тепер погашенню підлягає все, що накопичилося на 1 грудня 2004 року.

Може, в цьому й полягав геніальний план кандидата в президенти: до влади не прийду — то хоч пам’ять про себе залишу, два-три міста заморожу?

Пенсії: кому додають, а в кого забирають

І наостанок — про головну больову точку. За найприблизнішими підрахунками, для фінансування доплат до пенсій до 284 грн. потрібен понад мільярд на місяць, або 12 млрд. гривень у річному вимірі. У новому бюджетному проекті записано 7 млрд. гривень — усе, що тільки можна було нашкребти. Для цього довелося скоротити, порівняно з вересневими цифрами, фінансування чорнобильських програм, закупівлі шкільних автобусів, комп’ютеризації сільських шкіл. (Хоча при цьому уряд зробив жест небаченої щедрості, виділивши гроші на будівництво газопроводу на Форос і Севастополь, а також на спорудження житла для українських дипломатів у Москві.)

Отже, пенсійні програми продовжують залишатися в зоні ризику. Та водночас Кабмін бере і... власноручно зменшує базу надходжень до Пенсійного фонду. Та ще й обмежує в правах майбутніх пенсіонерів. Ніби затьмарення якесь відбулося...

Я маю на увазі статтю 54, абзаци 2 і 12, — найпідлішу з усіх побачених мною в бюджеті.

Відповідно до указу Президента «Про спрощену систему оподаткування...», сплачений підприємцями єдиний податок із 1999 року й донині розщеплюється в пропорції: бюджету — 43%, Пенсійному фонду — 42 і 15% — на обов’язкове соціальне страхування. Безумовно, такі незначні суми не забезпечують високих пенсій, але доки не прийнято нового закону про спрощенців, дозволяли їм хоча б не втрачати виробничого стажу. Безумовно, такі суми не були хоч скількись важливими для ПФ, та чи можна комизитися на нинішньому безриб’ї?

Схоже, уряд Азарова вирішив оголосити ПЄПам (платникам єдиного податку) чергову війну.

З 1 січня (якщо бюджет, крий Боже, приймуть у нинішньому вигляді) суми єдиного податку повністю йтимуть до загального фонду місцевих бюджетів. До Пенсійного та інших соціальних фондів — ані шеляга. Про це, власне, й ідеться у другому абзаці ст.54.

А трохи далі, у тій же статті, читаємо, що 2005 року платникам єдиного податку слід «сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне і пенсійне страхування в порядку і на умовах, визначених спеціальним законодавством із питань стягнення таких внесків».

Одне з двох: або взірець непрофесіоналізму, або верх цинізму. Оскільки законодавчих рішень з цього приводу не існує в природі.

Законопроект, про який, мабуть, ідеться, був поданий Кабміном у Верховну Раду ще в грудні 2003 року, однак із парламентського комітету з питань фінансів та банківської діяльності до сесійного залу так і не дійшов. У результаті встановити розміри відрахувань до ПФ для ПЄПів досі так ніхто й не спромігся. За цілий рік! Низький уклін за це голові комітету Сергію Буряку і його безпосередньому начальнику, спікеру Володимиру Литвину, а також урядовій стороні в особі міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва та його керівників — Віктора Януковича та Миколи Азарова!

У випадку, якщо суть статті 54 не зміниться, підприємці вже з 1 січня 2005 року повністю опиняться за бортом пенсійного страхування. Вже з 1 січня вони почнуть втрачати страховий стаж — і не поодинці, а таким собі невеличким колективом майже в мільйон чоловік...

Чи варті знайдені для місцевих бюджетів сотні мільйонів гривень нової хвилі соціальної напруженості? Чи морально, влаштовуючи «вирвані роки» пенсіонерам майбутнім, оплачувати блага для пенсіонерів нинішніх? Схоже, Миколі Яновичу ці сумніви просто незрозумілі. Попри відсутність навіть проміжних (!) рішень парламенту щодо бюджету-05, він наприкінці тижня дає на місця вказівки затверджувати 12 тис. бюджетів, виходячи із запропонованих Кабміном цифр. І тим самим провокує економічне протистояння місцевої влади та підприємців, яких нерозумними діями центру змушують підніматися на захист своїх прав.

Крапку в цій суперечці, як і в інших питаннях, поставить лише команда спікера «Голосуємо!». На 21 грудня у Верховній Раді заплановане друге бюджетне читання...